23 липня о 18:00Вебінар: STEM-освіта без гендерних стереотипів – запорука успішного майбутнього школярів

Літературно-музична композиція «Нев’янучий вінок любові»

Про матеріал

літературно-музична композиція «Нев'янучий вінок любові» для учнів 10 класу

Д. Ми раді вітати вас на святі – зустрічі з поетичним словом. Переглянути літературно- музичну композицію «Невянучий вінок любові»

М. Чарівний світ поезії… Чи можна розгадати його таємні, чаруючі сили? Поезія – це те, що створено людиною, його думкою, почуттями, уявою…

(на фоні мелодії №1 )

В чём волшебство поэзии?
В чём волшебство поэзии?
Возможно, в обнаженье чувств?
В способности затронуть сердца струны?
Ведь могут же слова, слетающие с уст,
Счастливым сделать день угрюмый.
А может, это просто наважденье?
И всё ж, покуда существует свет,
За строчкой строчку, словно ожерелье,
Нанизывает медленно слова… поэт.

-музична композиція «Нев'янучий вінок любові» для учнів 10 класу

Перегляд файлу

Літературно-музична композиція   «Невянучий вінок любові»

Звучить «Ноктюрн» Шопена №2

В.Маяковский

                        Послушайте!
Послушайте!
Ведь, если звезды зажигают -
значит - это кому-нибудь нужно?
Значит - кто-то хочет, чтобы они были?
Значит - кто-то называет эти плевочки
                                           жемчужиной?
И, надрываясь
в метелях полуденной пыли,
врывается к богу,
боится, что опоздал,
плачет,
целует ему жилистую руку,
просит -
чтоб обязательно была звезда! -
 

                     Послушайте!
                     Ведь, если звезды
                     зажигают -
                     значит - это кому-нибудь нужно?
                     Значит - это необходимо,
                     чтобы каждый вечер
                     над крышами
                     загоралась хоть одна звезда
 

 

Д. Мені здається, друзі,  що писати вірші – це все рівно, що вміти  літати, як  птах. Цьому не  можна  навчитися.  

 

М. Так, _______ . Але  розуміти поезію  може навчитися  кожен.   Наша  сьогоднішня  зустріч присвячена  поетичному  слову.  І  справжньою  господаркою цієї зали   буде поезія,  а  головними гостями  - вірші.

Тож доброго дня, шановні  друзі,

 

Д. Ми  раді вітати  вас  на  святі – зустрічі з поетичним словом. Переглянути літературно- музичну композицію «Невянучий вінок любові»

 

М. Чарівний  світ поезії… Чи  можна розгадати його  таємні, чаруючі сили? Поезія – це те, що створено людиною, його думкою,  почуттями,  уявою… 

               (на  фоні  мелодії №1 )

В чём волшебство поэзии?
В чём волшебство поэзии?
Возможно, в обнаженье чувств?
В способности затронуть сердца струны?
Ведь могут же слова, слетающие с уст,
Счастливым сделать день угрюмый.
А может, это просто наважденье?
И всё ж, покуда существует свет,
За строчкой строчку, словно ожерелье,
Нанизывает медленно слова… поэт.

 

Д.  З  кожним прочитаним  рядочком  ми  починаємо  відчувати,  що  поетичне  слово  містить  у  собі  якусь незриму,  непомітну  і  водночас  велику  силу.  Воно  народжується  не  на  Землі,  а  десь  у  височині  блакитного  неба.


М. Дійсно, поетичне слово втішало душу,

 

Д. дарувало насолоду, звеселяло,

 

М. окриляло на  нездійсненні  раніше  подвиги,

 

Д. дозволяло  виявити найтонші  порухи  душі  і  серця

 

М. а ще  поетичне слово підіймало дух зміцнювало силу духу, волі,

          

Д. А чи задумувалися ви коли  -нибудь, чому людина  починає    писати  вірші? Звідки береться дивний дар    заставляти    слова звучати по-іншому, по-новому, від  яких  у інших  людей перехоплює  дух,  сильніше б ється серце? Як можна  усього  в двох  рядках  заставити людини  відчути цілий  всесвіт?

              (Звучить  «Ноктюрн» Шопена )№12

 

М. Шекспір, Данте, Петрарка,  Пушкін, Шевченко, Тютчев, Лермонтов, Блок, Ахматова до нинішніх днів зігрівають наші серця  і   дарують  захоплення   не залежно від того якої ми національності, у якій країні проживаємо…

                                                                                     

Д. У всі віки поети оспівували найчистіше і найсвятіше почуття, яке звеличувало людину і робило її найщасливішою. У всі віки створювались хвалебні гімни коханню, що стали прекрасними музичними та  словесними шедеврами.

 

М. Слово і  музика. Сьогодні ми полинемо у світ, у якому поезія і музика сплели нев'янучий вінок любові.

   

Д. То ж бажаємо усім, щоб усе сокровенне, але не сказане - було почуте вашими серцями.

 

М. «Десь на дні мого серця заплела дивну казку любов»,— лірично признався молодий Павло Григорович Тичина.

 

Д. «Так ніхто не кохав! Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання!» —переконував усіх юний серцем Володимир Сосюра.

 

М. А російський поет Олександр Сергійович Пушкін на увесь світ сповістив: «Я помню чудное мгновенье — Передо мной явилась ты!».

 

Д. Про кохання, найкраще з почуттів, дарованих людині Богом, сказано багато щирих, захоплюючих слів, створено найчудовіші картини, складено найліричніші мелодії

 

М. Вічна загадка любові, життя люблячого серця, вічні відтінки людських стосунків завжди були в центрі уваги поетів і поезії. Чому? Мабуть, тому, що поети відчувають світ набагато тонше, набагато гостріше, ніж будь-хто інший.

 

Д. Данте і Беатріче, Лаура і Петрарка, Шекспір і Смаглява Леді, Блок і Таємнича Незнайомка, Пушкін і Наталія Гончарова, Іван Франко і Ольга Рошкевич... Ці закохані пари відомі, мабуть, усьому світові. Адже саме їх кохання і народило всесвітньо відомих літературних героїв, таких як Ромео і Джульєтта, Лукаш і Мавка, Онєгін і Тетяна...

 

М. Великий поет   і жінка-загадка. Данте й Беатріче    Він писав вірші жінці, яка могла лише здогадуватись про його почуття. Не     наважувався зізнатись їй, хоча наповнював думками про неї все своє життя.

 

       Сонет Данте  на  фоні  «Ноктюрна» Шопена                                     

В своїх очах вона несе Кохання,- 
На кого гляне, ощасливить вмить; 
Як десь іде, за нею всяк спішить, 
Тріпоче серце від її вітання. 

Він блідне, никне, множачи зітхання, 
Спокутуючи гріх свій самохіть. 
Гординя й гнів од неї геть біжить. 
О донни, як їй скласти прославляння? 

Хто чув її,- смиренність дум свята 
Проймає в того серце добротливо. 
Хто стрів її, той втішений сповна. 

Коли ж іще й всміхається вона, 
Марніє розум і мовчать уста. 
Таке-бо це нове й прекрасне диво. 

 

М. Сім віків відділяє нас від  історії великого кохання великого поета середньовіччя Франческо Петрарки до прекрасної Лаури. Сім  віків сперечаються, чи існувала Лаура в дійсності., чи відповідала взаємністю  поэту, котрий  через все своє життя пронесе  світле  почуття  до  золотоволосої красуні.

 

Д. Петрарка виражав своє кохання в сонетах, які  до цього часу вважаються  вершиною італійської поезії.

 

М. А знаменита збірка «Книга пісень», присвячена Лурі, - вершиною творчості      Франческо Петрарки.

          (Звучить  «Лебідь» Сен-Санса)

Сонет  Петрарки

 Благословенні будьте, день і рік,

 І мить, і місяць, і місця урочі,

 Де спостеріг я ті сяйливі очі,

 Що зав'язали світ мені навік!

 

 Благословен вогонь, що серце пік,

 Солодкий біль спечаленої ночі,

 І лук Амура, що в безоболоччі

 Пускав у мене стріл ясний потік!

 

 Благословенні будьте, серця рани

 І вимовлене пошепки ім'я

 Моєї донни — ніжне і кохане,

 І ці сторінки, де про неї я

 

 Писав, творивши славу, що не в'яне,—

 Й ти, неподільна радосте моя!

 

 

Д. До Шекспіра поети змальовували янгелоподібну красуню із ледве не золотим волоссям, з білосніжним обличчям, гордовиту, неприступну. Вона була штучною.

 

М. Шекспір би не був Шекспіром, якби не створив образ живої жінки. Краса її була земна, але саме це і зачарувало поета. Вона була смаглява, брюнетка, із звичайною ходою, із звичайним голосом. Але поет покохав її, і вона стала найпрекраснішою жінкою на землі.

           
                       

«Аве Марія» Шуберта
Сонет 130 Шекспір

                                                

                         Її  очей до сонця не рівняли,

  Корал ніжніший за іі уста,

  Не білосніжні пліч овали,

  Мов з дроту чорного коса густа.

  Троянд багато зустрічав я всюди,

  Та на її обличчі не стрічав,

  І дише так вона, як дишуть люди,

  А не конвалії між диких трав.

  І голосу її рівнять не треба,

  До музики, милішої мені,

  Не знаю про ходу богинь із неба,

А кроки милої – цілком земні.

І все ж вона – найкраща поміж тими,

                   Що славлені похвалами пустими.

 

М. Далеко за північ Олександр  Пушкін сидів за робочим столом. Горіла  свіча, на столі  лежав камінець, о котрий  спіткнулася  Анна Керн під час прогулянки. Поруч лежала квітка геліотропу, зірвана нею. Пушкін випросив у подарунок  цю квітку.

 

Д. Свіча догорала, а на папір лягали вірші. В цих строфах було все:і душа, і серце, і гарячі поетичні почуття,  і  світла  радість,  мрії, і сподівання,  що пробудилися  в  душі поета. Вічний шедевр «Я помню чудное мгновенье»

 

«Аве Мраія» Шуберта

Пушкін   - «Я помню чудное мгновенье»    

                                               

 

Д. У кінці ХІХ ст. власний варіант драми кохання представив світові і великий українець І.Франко. 60 поезій, у яких ліричний герой розповідає про муки свого нерозділеного почуття, він об'єднав у три цикли — «жмутки» — і дав своїй збірці назву «Зів'яле листя».Історія його кохання була сумною й хвилюючою...

                           Звучить «Мелодія»

М. Колись давно, у дні юності, він вперше побачив її — Ольгу Рошкевич — свою «несмілу білу лілею». Ніжне кохання до неї тривало 10 років.

 

Д. Ольга Рошкевич теж через усе життя пронесла те перше кохання і, вмираючи, сказала покласти їй у домовину ті листи від Франка, які ми вже ніколи не прочитаємо, ті, що не дала прочитати нікому

 

На фоні «Мелодії»

Тричі мені являлася любов.

І.Франко

 

Тричі мені являлася любов.
Одна несміла, як лілея біла,
З зітхання й мрій уткана, із обнов

Сріблястих, мов метелик, підлетіла.
 

Явилась друга — гордая княгиня,
Бліда, мов місяць, тиха та сумна,
Таємна й недоступна, мов святиня.

Мене рукою зимною вона
Відсунула і шепнула таємно:
«Мені не жить, тож най умру одна!»

І мовчки щезла там, де вічно темно.


Явилась третя — женщина чи звір?
Глядиш на неї — і очам приємно,

Впивається її красою зір.
То разом страх бере, душа холоне
І сила розпливається в простір.

І око в око зазира мені.


 

 

І дивні іскри починають грати

В її очах — такі яркі, страшні,
Жагою повні, що аж серце стине.
І разом щось таке в них там на дні

Ворушиться солодке, мелодійне,
Що забуваю рани, біль і страх,


В марі тій бачу рай, добро єдине.

І дармо дух мій, мов у сіті птах,
Тріпочеться! Я чую, ясно чую,
Як стелиться мені в безодню шлях

І як я ним у пітьму помандрую.                              І.Франко


 

Звучить «Осіння мелодія»

М. Олександр Блок… Це  ім`я турбувало сотні  жіночих сердець. Його зустрічали закохані очі скрізь,  де він з`являвся.. Марно вабили до себе красуні. Його серце полонила звичайна жінка . Для нього  кращої не було

.

Д. Вона була  його Беатріче, Лаурою, …Його богинею, його  «Прекрасною дамою». Це  їй, Любові  Мендєлєєвій, доньці  видатного   хіміка  було присвячено найніжніші  та  найліричніші  поезії…

             «О доблестях » О.Блок

О доблестях, о подвигах, о славе
Я забывал на горестной земле,
Когда твое лицо в простой оправе
Передо мной сияло на столе.

Но час настал, и ты ушла из дому.
Я бросил в ночь заветное кольцо.
Ты отдала свою судьбу другому,
И я забыл прекрасное лицо.

Летели дни, крутясь проклятым роем...
Вино и страсть терзали жизнь мою...
И вспомнил я тебя пред аналоем,
И звал тебя, как молодость свою...

Я звал тебя, но ты не оглянулась,
Я слезы лил, но ты не снизошла.
Ты в синий плащ печально завернулась,
В сырую ночь ты из дому ушла.

М. Екстравагантна пара:  він  російський поет Сергій Єсенін, вона – перша танцівниця світу у стилі «модерн»  Айседора Дункан.

 

Д. Друг Єсеніна  притягнув Сергія до сцени, біля  якої натовпом стояли глядачі. Єсенін тільки  вимовив «Богиня». Він більше не відвів погляду від жіночої фігури  у напівпрозорому хітоні, яка кружляла по паркету. Пластика її рухів здавалася неймовірною…

 

М. Раптом виявилося, що вона не говорить російською,  а він не знає англійської і французької…Він намагається  жестами, рухами, обличчям  сказати їй про те, що відбувається  в його душі,  і  що з давніх давен називають люди таким ніжним словом «кохання»

        

   Звучить «Осіння мелодія»  або  «Лебідь»  Сен-Санса

                       «Я помню…»  Єсенін       

                        

Я помню, любимая, помню
Сиянье твоих волос.
Не радостно и не легко мне
Покинуть тебя привелось.

Я помню осенние ночи,
Березовый шорох теней,
Пусть дни тогда были короче,
Луна нам светила длинней.

Я помню, ты мне говорила:
"Пройдут голубые года,
И ты позабудешь, мой милый,
С другою меня навсегда".

Сегодня цветущая липа
Напомнила чувствам опять,
Как нежно тогда я сыпал
Цветы на кудрявую прядь.

 

 

Д. Французький поет Гійом Аполлінер довго переживав своє перше драматичне кохання до англійської гувернантки Ані  Плейден,  котра так і не стала його дружиною.   Нерозділена любов до чарівної Ані  спонукала Аполлінера до написання проникливих  віршів. Ані зробила  з  Гійома неперевершеного лірика.

 

Звучить «Salute»  Джо Дассен

                                                                    «Міст Мірабо» Г.Аполлінер  -   

             

Під мостом Мірабо струмує Сена 
Так і любов 
Біжить у тебе в мене 
Журба і втіха крутнява шалена 
Хай б’є годинник міч настає 
Минають дні а я ще є 
Рука в руці постіймо очі в очі 
Під мостом рук 
Вода тече хлюпоче 
Од вічних поглядів спочити хоче 
Хай б’є годинник ніч настає 
Минають дні а я ще є 
Любов сплива як та вода бігуча 
Любов сплива 
Життя хода тягуча 
Надія ж невгамовано жагуча 
Хай б’є годинник ніч настає 
Минають дні а я ще є 
Минають дні години і хвилини 
Мине любов 
І знову не прилине 
Під мостом Мірабо хай Сена плине 
Хай б’є годинник ніч настає 
Минають дні а я ще є 
Переклад М. Лукаша 

 

М. Посеред літа грізно-радісного 1944 року далеко від рідної землі, на чужині помирав відомий український поет. Біля нього, схилившись над мольбертом, художник закінчував портрет. Співець довго вдивлявся у власний образ, ніби пізнавав себе, потім кволою рукою підписав: Олесь.


Д. Останній поетичний автограф Олександра Олеся. Лишилося закрити сумну книгу своїх шістдесяти п'яти прожитих років. У мріях і снах Олесеві з'являлися травобуйні степи Сумщини, рідне Білопілля ,роки дитинства.
Та долею судилося, що в останні роки життя 0.Олеся вплелися сонячні промені пізнього кохання до Марії Фабіанової.

На тлі  мелодії №1

 

Принесла мені весна
   Олександр Олесь

     Принесла мені весна
     Те, що пилом вже припало. 
     Знов земля мені тісна, 
     Знов повітря мені мало, 
     Знов хотілося б мені 
     Буйним полум'ям зайнятись, 
     То горіти вдалині, 
     То зірками розсипатись. 
     То по полю б я хотів 
     Чорним вихором летіти... 
     То мавок серед лісів 
     Я б ловив на зойк трембіти. 
     Знов земля мені тісна, 
     Знов повітря мені мало, 
     Знов зоря моя ясна,
     Знову серце заспівало!   (Олександр Олесь).

 

 

М. Інтимна лірика — це завжди роздуми про найдорожче, найсокровенніше. Вона вбирає в себе найглибші почуття і найтонші порухи людської душі.

 

Д. Є в ній щось безоглядно-відверте, щиро-сповідальне і водночас— співзвучне почуттям і настроям багатьох, хто відчув високу і святу красу кохання, хто пережив радість і гіркоту розлук, хто спізнав найбентежніше щастя турботи й самозречення в ім'я людини, без якої не мислить свого життя на землі.

 

Д Друзі, запам'ятайте прослухану поезію, яка, можливо, стане для вас підтримкою і втіхою на стежках дорослого життя.

Звучить «Адажіо» П.Чайковського

М. Хай у ваших душах поетичні зерна проростуть кришталево чистим почуттям.

 

Д. Любіть  натхненне  слово

 

М. Читайте  поезію.

 

Д. Захоплюйтеся  поезією

 

М . І головне:   віднайдіть свою яскраву зірку,

 

Д. і  нехай вона  веде  вас  через усі життєві буревії та випробування,

 

М. нехай  гріє  своїм теплом і додає  снаги.


 

 

 

 

 

 


 

docx
Додано
17 січня 2018
Переглядів
711
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку