Після розподілу імперії Карла Великого між його онуками, в 843 р. у місті Верден., Карлу Лисому дісталася Західна частина колишньої Франкської держави, яка включала території Галлії, де завойовники-франки становили незначну меншість населення (Винятком було графство Фландрія, де франків було майже стільки ж, скільки і корінних жителів). При цьому франки стали військовим прошарком, що перетворився потім в стан феодалів. Основну масу населення становили гали, також проживала деяка кількість нащадків римлян. Надалі асиміляція (змішування) франків гало-романським населенням призвела до виникнення французької народності. Слово (французи) спочатку означало «франкські» - франкські королі,  франкські піддані (галли)). Потім французами стали називати всіх жителів області навколо

Парижа (нині регіон Іль-де-Франс), і лише потім — жителів усього королівства. У королівстві йшов процес феодальної

роздробленності. Герцоги і графи лише номінально підкорялися королям, а нерідко й ворогували з ними. Королі зазвичай обиралися феодалами, причому не завжди ними могли бути королі з династії Каролінгів.

З IX-го століття почалися вторгнення норманів. Вони плавали по Сені, Луарі та інших річках, брали данину з місцевого населення, грабували міста, здійснювали походи на Париж. Іноді навіть королі були змушені платити данину норманам.

За договором 911 року між норманським князем

Ролоном і західно-франкським королем Карлом Простуватим було утворено графство Нормандія (незабаром воно стало герцогством).

Каролінги після розпаду Імперії Карла Великого

●        Карл ІІ Лисий (843—877)

●        Людовик Заїка (877—879)

●        Людовик III (879—882)

●        Карломан II (879—884)

●        Карл ІІІ Товстий (884—887)

●        Ед I (888—898), з роду Робертінів

●        Карл Простуватий (898—922)

●        Роберт I (922—923), з роду Робертінів

●        Рауль I (923—936), з роду Бозонідів

●        Людовик IV Заморський

(936—954)

●        Лотар (954—986)

●        Людовик V (986—987)

За Верденським договором 843 р. імперію Карла Великого було остаточно поділено. Королівська влада в новостворених державах була слабкою.

За правління останнього представника династії Каролінгів Людовіка Лінивого влада короля поширювалася лише на місто Лан. Тому засновником нової династі став один з нащадків графа паризького, що уславив своє ім`я під час захисту міста від норманів – Гуго Капет. Так у Франції розпочалося

правління нової династії Капетингів (987-1328 рр.)

Запорукою успіху Капетингів була підтримка з боку дрібних феодалів,лицарства, селян, населення міст і католицької церкви. Потерпаючи від зловживань сеньйорів, вони шукали захисту в королівської влади, виступали за її зміцнення та об’єднання країни.

Перші Капетинги не мали майже ніякої влади і визнавалися лише “першими серед рівних”. Король не був навіть найсильнішим серед інших феодалів. Господарем він був лише у своїх власних володіннях — королівському домені — герцогстві Іль-де-

Франс (землі в

Орлеані та Парижі) Початок XII ст. став часом зміцнення королівської влади. Король Людовік VI Товстий (1108 – 1137 рр.) зруйнував замки бунтівних баронів і розмістив в них свої королівські гарнізони. Він розпочав справжню війну проти мешканців “осиних гнізд”, як називали сучасники баронів. У 1124 р. король Англії Генріх І разом із німецьким імператором Генріхом V розпочали війну проти короля Франції. В цю тяжку для Франції добу, вперше в історії країни, всі васали Північної Франції об’єдналися навколо свого короля, що і забезпечило перемогу.

Наприкінці свого життя Людовік VI зумів досягти великого зміцнення королівської влади, оженивши 17літнього сина Людовіка VII (1137 – 1180 рр.) з 15-річною Елеонорою Аквітанською - єдиною спадкоємницею Аквітанії величезного герцогства на півдні країни. Однак, Людовік VII мав необережність розлучитися з Елеонорою, і вона вийшла заміж за англійського короля Генріха ІІ Плантагенета, тим самим принесла йому у спадок свої володіння.

Таким чином, небезпечним суперником у боротьбі Капетингів за об’єднання Франції стали англійські

Плантагенети. На середину XII ст. під їхньою владою перебувала майже половина Франції.

За часів Філіпа ІІ Верховним органом управління стала Королівсько рада. Це була постійна установа, до якої входили наближені до короля феодали і знавці законів. Також при королівській раді, існувала рахункова палата.

У часи правління онука Філіппа ІІ — короля Людовіка IX Святого (1226 – 1270 рр.) великих війн не велося, але було проведено зміни в управлінні державою, посилено      авторитет королівської влади. Казали, що нібито кожного дня король виходив зі свого

Людовик  IX  Святий палацу у визначений час, сідав під

(1226-1270)

деревом, вислуховував і розбирав скарги будь-якої людини. Він влаштовував притулки для калік та бідних людей. У королівському палаці в кімнаті для королівських трапез щоденно накривали стіл для жебраків і калік. Король особисто стежив, щоб вони отримували такі самі страви, як і він.

.

 Філіпп IV був енергійною, рішучою людиною, однак, на відміну від свого діда, він не дуже переймався такими речами, як закон і мораль, коли хотів досягти своєї мети. Філіпп IV розгорнув тривалу боротьбу за приєднання Фландрії, головного центру вовняного виробництва у Європі. Короля приваблювали багаті фландрські міста Гент, Брюгге, Іпр та ін. Але тут його спіткала невдача. У битві під Куртре 11 липня 1302 р. французькі рицарі зазнали нищівної поразки Філіп IV Красивий від ополчення ремісників і селян Фландрії. (1285-1314 рр.)

Зібрані на полі битви 4 тис. позолочених шпор, знятих з убитих французьких рицарів, було вивішено в місті Куртре, звідси ця битва дістала назву “битви золотих шпор”. Незважаючи на цю поразку, Філіпп IV все таки приєднав до своїх володінь частину Західної Фландрії.

Значні видатки на війну у Фландрії та величезне марнотратство королівського двору призвели до повної фінансової руїни. Філіпп IV у пошуках джерел поповнення скарбниці не міг оминути своєю “увагою” і католицьку церкву. Він став вимагати від духовенства сплати королю постійного податку. Проти короля виступив римський папа Боніфацій VIII, який категорично заборонив духівництву сплачувати податки.

 У відповідь на втручання папи Філіпп IV зібрав у 1302 р. представників трьох станів королівства — духовенства, дворян і міщан на Генеральні штати і запропонував їм розглянути його суперечку з папою.

Зібрані вперше Філіппом IV Генеральні штати одностайно висловилися проти втручання папи у внутрішні справи королівства.

Спираючись на підтримку своєї політики більшості населення країни, Філіпп IV розпочав переможну боротьбу проти Боніфація VIII. Під тиском Філіппа IV новим папою було обрано французького архієпископа Климента V. За наполяганням короля новий римський папа переніс свою резиденцію до міста Авіньйон у Франції. Ця подія розпочала 70річний період (1309 – 1378 рр.) авіньйонського полону пап, які опинилися під контролем французьких королів.

Другий раз скористався підтримкою Генеральних штатів Філіпп IV коли вирішив прибрати до своїх рук величезні багатства ордену тамплієрів. Орден тамплієрів перебував під особливою опікою римських пап. У XIII ст. він перетворився у великого землевласника, володаря портів, верфей, мав могутній флот. Центр своєї діяльності піс ля поразки хрестових походів тамплієри перенесли до Європи, де позичали гроші збіднілим королям і таким чином

впливали на європейську політику. Заборгував тамплієрам і Філіпп IV. Не маючи чим розрахуватися, він вирішив схитрувати і попросив прийняти його до ордену. Великий магістр ордену тамплієрів Жан де Моле відмовив, зрозумівши, що король хоче згодом очолити орден і привласнити його багатства. У 1307 р. за рішенням Філіппа

IV в один день, таємно, було заарештовано всіх тамплієрів Франції разом із великим магістром. Їх звинуватили у чаклунстві та служінні дияволу.

Сталося це у п'ятницю - 13 жовтня 1307 р. Багатьох з ордену, хто найбільше надавав супротиву, було страчено і вбито на місці. За однією з версій, саме ці події в подальшому наводили жах про п'ятницю 13 протягом наступних семи років  тривало слідство. Під тортурами тамплієри визнали всі звинувачення, але під час суду відмовилися від них. Тамплієрів було визнано винними, орден розпущено, більшу частину їхнього майна отримав король. Однак Філіппа IV чекало велике розчарування: більшість скарбів ордену таємничо зникла. Не знайдені скарби тамплієрів ще й досі бентежать уяву багатьох шукачів пригод.

Великого магістра Жака де Моле 18 березня 1314 р. спалили на повільному багатті. Перед своєю смертю він прокляв папу, короля і його нащадків, проголосивши: “Папо Клименте! Королю Філіппе! Не мине й року, як я покличу вас на Суд Божий!”. . Через два тижні прокляття почало збуватися. Першим помер Климент VI. Восени - король Філіпп IV. а нащадки, що управляли після батька по черзі, надовго при владі не затримувались, тому в 1328 р.  королівський престол перейшов  до побічної гілки роду Капетингів - династії

Валуа (1328-1589 рр.) 

 Внаслідок об’єднання держави у Франції на початку

XІV ст. встановилася станова монархія — централізована держава, у якій король правив, спираючись на збори представників станів (Генеральні штати)