ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: Опрацювати § 8. Виконати практичну роботу « Процеси демократизації в країнах Західної Європи та Америки в другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.: причини, специфіка, наслідки» та переслати на електронну пошту вчителя. Підготуватися до тематичної роботи за І розділом (§§ 1-8)
Територія Німеччини була розділена на 4 зони. Її управління здійснювала РМЗС (Рада Міністрів Закордонних справ). У 1947 р. був підписаний мирний договір з Німеччиною, 1955 з Австрією. За рішенням Контрольної Ради, Німеччина більше не повинна була бути загрозою миру. У Німеччині необхідно було провести:
Економісти ФРНпустили економікукраїни у вільне плавання. Це дало результати. Стрімке зростання приросту. Промислової продукції (9,6 % на рік), зростання обсягу виробництва у чотири рази до 1965 р. 50-і, 60-і рр. називають роками «німецького економічного дива». Більше 55% західних німців відносили себе до середнього класу. Це псували лише світові економічні кризи. Західний Берлін, через 10 років після війни.
Уряд К. Аденауера взяв курс на європейську інтеграцію. У 1952 р. на території ФРН був скасований окупаційний режим. У 1955 р. ФРН стала членом НАТО, потім увійшла в ЄЕС, де вона, як найбільш індустріально розвинута країна, почала відігравати провідну роль. Відбулося історичне примирення з Францією, з якою Німеччина тричі воювала за останні 70 років. З іншого боку, уряд ФРН прагнув нормалізувати відносини із СРСР. У 1955 р. були встановлені дипломатичні і торгові відносини між двома країнами.1954 р. західні держави уклали з ФРН угоди, згідно з якими. Західній Німеччині дозволялося сформувати армію – бундесвер. ФРН добровільно відмовлялася від виробництва ядерної, хімічної та бактеріологічної зброї. Політичний курс Аденауера
Західнонімецьке "економічне диво" Людвіг Ерхард«архітектор» німецького «економічного дива», міністр економіки в уряді К. Аденауера. Він разом із групою неоліберальних економістів у 1950-ті рр. розробив і реалізував доктрину «соціального ринкового господарства». Мета реформ: створення соціально-ринкового господарства. Основні завдання реформ: вільна приватна ініціатива і конкуренція; активна роль держави в економіці для створення порядку та конкурентного середовища. Грошова реформа, реформа цін, заборона монополій, введення прогресивних податків.
Наслідки реформ: Виробництво товарів широкого вжитку в 1950-ті рр. збільшилося вдвічі. Практично зник «чорний» ринок. З'явилася надійна валюта - дойчмарка. У 1954-1956 рр. промислове виробництво зросло на 39% . У 1956 р. рівень виробництва був перевищений у цілому більш ніж удвічі відносно 1936 р. Активна соціальна політика привела до стабільності в суспільстві. Закордонні капіталовкладення ФРН у 1956 р. склали 9 млрд марок. У країні значно скоротилася кількість безробітних, життєвий рівень населення швидко підвищувався, і незабаром за цим показником ФРН наздогнала провідні західні країни.
ФРН У 1960 - 1980-ті рр. На початок 1960-х рр. ФРН перетворилася в однунайбільш розвинутих країн світу. Однак економічне зростання у країні су-проводжувалося підвищенням цін. Держава не завжди успішно вирішувала конфлікти між робітниками і підприємцями. Криза 1962-1963 рр. призвела до відставки 87-літнього канцлера К. Аденауера. Уряд очолив Л. Ерхард. Л. Ерхард Новий уряд приділив увагу соціальним питанням: були збільшені зарплати і пенсії, на підприємствах створювалися виробничі ради, які обмежили владу підприємців. Уряд побоювався зростання екстремізму. У 1972 р. бундестаг прийняв закон що одержав назву «Про заборону на професії». Представникам радикальних політичних течій і комуністам, заборонялося займати посади на державній службі, в освіті тощо.
8 листопада 1989 р. було оголошено, що відкриється пропускний пункт у Берлінській стіні, це призвело до стихійних заворушень і падінням стіни. 20 грудня в НДР приїхав канцлер Г. Коль. Об'єднання НДР і ФРН прийняло стихійний характер. Після виборів 18 березня 1990 р. в ГДР, 1 липня 1990 р. в НДР вводилася Західна марка, нарешті 3 жовтня 1990 р. відбулося об'єднання Німеччини, фактично НДР увійшла до складу ФРН. Падіння Берлінської стіни 8 листопада 1989 р. Канцлер ФРН та об'єднаної Німеччини Гельмут Коль, 1982-1998 рр.
Після об'єднання в колишній НДР проводиться прискорена приватизація, закриваються десятки заводів і фабрик, тисячі німців їдуть зі сходу на захід на заробітки. Кількість безробітних у ФРН досягає 4 млн. чол. Це призводить до приходу до влади Г. Шредера. Він знижує податки, проводиться реформа освіти, допомога молоді. Канцлер ФРН Герхард Шредер 1998-2005 рр.
По-перше, це була проблема інтеграції державної планової економіки колишньої НДР в ринкову економіку ФРН. За нових умов багато підприємств виявилися неконкурентоспроможними і збанкрутіли. Значно зросло безробіття. Це, в свою чергу, посилило соціальну напруженість. По-друге, постала проблема збільшення соціальних витрат і капіталовкладень в економіку східних земель. З цією метою довелося збільшити податки, а це викликало невдоволення населення західної частини Німеччини. По-третє, загострилася проблема іноземних робітників, яких у країні налічувалося понад 5 млн чол. Корінне населення почало розглядати їх як конкурентів на робочі місця. В деяких містах виникли сутички, були людські жертви. Проблеми на початку ХХІ ст.
У зовнішній політиці відбувається зближення ФРН і Росії. Німеччина бере активну участь у програмах НАТО. У 1994 р. Росія виводить війська з Німеччини. У 2005 р. Шредер йде у відставку. Уряд вперше в історії Німеччини займає жінка - Ангела Меркель. Вона продовжує боротьбу з безробіттям, веде м'яку зовнішню політику. Канцлер ФРН Ангела Меркель 2005 - 2021 рр.
Виробництво в Україні зернозбиральних комбайнів; надання Німеччиною інвестицій на перебудову енергетики, на вуглевидобування України, участь німецьких фірм у подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи.17 січня 1992 р. Німеччина визнала незалежність України. За цей час були реалізовані такі спільні проекти, як реконструкція залізниці Львів — Варшава — Берлін, було налагоджено
О́лаф Шо́льц (нар. 14 червня 1958, Оснабрюк, Нижня Саксонія, ФРН) — німецький політик та державний діяч, член Соціал-демократичної партії, Федеральний канцлер Німеччини з 8 грудня 2021 року.5 січня 2022 року Олаф Шольц під час візиту до Росії закликав до деескалації конфлікту на Сході України. Канцлер заявив, що нинішня безпекова ситуація є найсерйознішою за багато останніх років, також висловив стурбованість зростаючим тиском на громадянське суспільство в Росії.14 лютого 2022 р. під час офіційного візиту до Києва заявив, що питання про членство України в НАТО зараз не актуальне. 17 лютого відбулась телефонна розмова між президентом США Джозефом Байденом та канцлером Німеччини Олафом Шольцом, під час якої сторони обговорили загрозу російського вторгнення в Україну.15 червня 2022 року на спецпотязі канцлер Німеччини Олаф Шольц, президент Франції Еммануель Макрон та голова уряду Італії Маріо Драгі прибули в Україну. Тут вони зустрілися з президентом Зеленським та висловили підтримку Україні
Переважна частина території Італії була звільнена від фашистських військ під час антифашистської визвольної війни. Втрати Італії у Другій світовій війні склали 450 тис. населення, у порівнянні з довоєнним рівнем удвічі скоротилося промислове виробництво, на дві третини сільське господарство. У країні панувала інфляція і «чорного ринку», 2 млн населення не мали роботи. Однією із головних проблем післявоєнної Італії була доля монархії. Король Віктор Еммануїл ІІІ ще на початку 20-х років передав владу Муссоліні і підтримував фашистів. Через те ті демократичні партії, що відігравали провідну роль у русі Опору, відкрито виступали проти монархії, й були за встановлення республіки.
2 червня 1946 р. з питання подальшої долі монархії в країні було проведено референдум. Більшість населення висловилося за встановлення республіки. Після цього король Умберто ІІ залишив країну. Його нащадкам чоловічої статі було заборонено перебувати на території Італії. 18 червня 1946 р. — Італія була проголошена республікою.1 січня 1948 р. — було запроваджено в дію Конституцію Італійської республіки.
Але наприкінці 60–70-х років виникає гостра політична криза: посилюється вплив мафії, зростає корупція, активізується «лівий» і «правий» тероризм — т. зв. «червоні бригади» і неофашистські групи. Протягом 1969—1981 р. в терактах загинуло 386 осіб. Найбільш резонансними справами стали убивство лідера ХДП А. Моро в 1978 р. І замах на Папу Іоанна-Павла ІІ 1982 року
Прихід до влади правоцентристських урядів. Часті зміни урядів. Проведення активних правоохоронних заходів та судових процесів проти мафіозі та корупціонерів (операція «Чисті руки» 1992 р. — викриття у зв’язках з мафією та хабарництві лідерів найбільших політичних партій — ХДП, ІСП та інші.)Розпочинається криза старих партій, їх розкол, поява нових партій і блоків, союзів (наприклад, «Вперед, Італіє» на чолі з С. Берлусконі).1993 р. — замість пропорційної запроваджено мажоритарну виборчу систему, на основі якої наступного року після розпуску парламенту було проведено вибори за новою системою. Прихід до влади «нової хвилі» італійських політиків — Ламберто Діні, Романо Проді, Сільвіо Берлусконі.
Мафія — таємна організація, що виникла наприкінці ХVІІІ ст. на о. Сицилія для боротьби проти сваволі поміщиків. Згодом до мафії влилося багато декласованих елементів, і вона перетворилася на бандитську організацію. Сьогодні м а ф і я — специфічна система соціальних відносин, яка виявляється у стійкому існуванні й широкому розгалуженні таємної структури, що вдається до методів економічного примусу, насильства, терору та вбивств, тобто радикальних методів.
На початку 1994 р. Сільвіо Берлусконі вирішив залишити бізнес і зайнятися політикою. 26 січня того ж року він пішов зі своєї посади в Fininvest і створив новий політичний рух Forza Italia. На виборах 27 березня новий рух набрав найбільшу кількість голосів, а коаліція партій довкола руху Il Popolo della liberta, склала абсолютну більшість в парламенті. 21 квітня 1996 р. Відбулися нові вибори. 284 мандати одержала знову утворена лівоцентриська коаліція, головну роль у якій відіграє ДПЛС. Уряд очолив колишній християнський демократ Романо Проді. Новий прем’єр сформував головні напрямки діяльності свого уряду: скорочення державного сектора, зменшення безробіття, підвищення якості освіти й повернення ліри до європейської валютної системи.
10-й Президент Італійської республіки. Карло Адзелио Чампи. Час на посаді: 18 травня 1999 — 15 травня 2006 Джорджо Наполітано 11-й президент Італійської республіки (2006–2015). Колишній активіст ІКП , учасник Руху Опору. Довічний сенатор. Вибраний 10 травня 2006 р. в 4-му турі голосування, вступив на посаду 15 травня. Під час урядово-парламентської кризи 2008 року, коли парламент виразив недовіру урядові, не прийняв відставку Романо Проді і розпустив парламент. 20 квітня 2013 року 87-річний Наполітано переобраний на другий термін, що є безпрецедентним випадком в історії Італії, раніше одна й та сама особа не займала цей пост більш ніж один термін. Неполітано обраний у 6-у турі після безрезультатних попередніх 5-ти спроб і отримав 738 голосів з 1007 виборників. 14 січня 2015 року президент Джорджо Наполітано подав у відставку. Дострокова відставка була умовою його переобрання в квітні 2013 року. Тоді італійська політика перебувала в глибокій кризі, а політичні партії, представлені в парламенті, не зуміли дійти згоди щодо кандидата у президенти. Має прізвисько «Re Umberto» (Король Умберто), через свою схожість з королем Умберто II
Серджо Матарелла Італійський юрист і політик. З 3 лютого 2015 обраний 12 президентом Італії. Нині на посаді. Головним зовнішньополітичним пріоритетом для Італії залишається:- участь в західних структурах, насамперед – в ЄС і НАТО;- посилення участі та впливу на Балканах і в Середземномор'ї;- встановлення та розширення співтовариства з Росією.
Внаслідок членства в НАТО на території Італії знаходиться більш ніж 100 військових баз, а відсутність енергоресурсів, економічна і соціальна нестабільність, наслідки глобальної фінансової кризи та майже щорічних урядових криз не дають можливості повної реалізації зовнішньополітичного курсу країни. Це вимагає від керівництва Італії перегляду власних позицій щодо реалізації зовнішньо політичного стратегії, створення нової сильної політичної еліти для формування країни як національної держави та необхідності збалансувати зовнішньополітичні пріоритетами з наявними на сучасному етапі ресурсами для їх реалізації.
Україна та Італія ніколи не перебували у топі зовнішньополітичних пріоритетів одна одної. Однак після початку російсько-української війни українсько-італійські відносини позначилися додатковим аспектом. До традиційного економічного партнерства додалося політико-безпекове питання. Італія підтримує політику ЄС щодо України як у питаннях євроінтеграції, так і територіальної цілісності.
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: Опрацювати § 8. Виконати практичну роботу « Процеси демократизації в країнах Західної Європи та Америки в другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.: причини, специфіка, наслідки» та переслати на електронну пошту вчителя. Підготуватися до тематичної роботи за І розділом (§§ 1-8)