ГЕОГРАФІЧНЕ КРАЄЗНАВСТВО ЯК ЗАСІБ АКТИВІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОЇ РОБОТИ

ГЕОГРАФІЧНЕ КРАЄЗНАВСТВО ЯК ЗАСІБ АКТИВІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОЇ РОБОТИ

В сучасній шкільній практиці географічне краєзнавство розгля­дається як один з ефективних педа­гогічних засобів підвищення якості навчально-виховної роботи, акти­візації навчально-пізнавальної і су­спільно-трудової діяльності шко­лярів. Географічне краєзнавство як засіб активізації всієї навчально-виховної роботи має дуже важливе значення в комплексному розв'я­занні проблем формування в учнів реального світогляду, морального, естетичного, науково-природничо­го, фізичного і трудового вихован­ня школярів.

Рідна природа — могутнє джерело виховання учнів. Діти помічають в природі все: маленьку мурашку, шелест трав, шепіт листя, красиву квітку. Досліджуючи природу, дити­на пізнає глибше навколишнє сере­довище, розвиває інтелект і культу­ру. Школа має широкі можливості використовувати природне довкіл­ля як природну лабораторію для дослідження рідного краю. І тому одне із основних завдань сучасно­го навчання географії — зробити все можливе, щоб результати на­укового пізнання у вивченні своєї місцевості стали надбанням кож­ного учня. Але це, як відомо, дося­гається не шляхом передачі відпо­відних знань, а шляхом їх свідомо­го пізнання учнями.

Під поняттям «краєзнавство» розу­міється «всебічне вивчення місце­вими силами певної території рід­ного краю, здійснюване на науковій основі» . Об'єктами для краєз­навчого вивчення є природа, істо­рія місцевості, населення, госпо­дарство, культура, мистецтво й інші сторони життя рідного краю.

Учитель географії, спираючись на багатий конкретний матеріал, який дає навколишнє середовище, може і повинен полегшити учням засво­єння складних понять фізичної та економічної географії, захопити їх процесом пізнання природи і жит­тя своєї країни, виховати істинних громадян незалежної України.

Краєзнавчий принцип допомагає вчителеві наблизити навчання до життя, до практики і забезпечити правильне формування географіч­них уявлень і понять: від близького до далекого, від конкретного до аб­страктного. Це вимагає від учите­ля систематичного підвищення пе­дагогічної майстерності, загальної культури і спеціальних географіч­них знань. Краєзнавча робота зв'я­зана зі спостереженнями, екскур­сіями, туристичними походами та цілим комплексом практичних ро­біт і тому сприяє розвитку спосте­режливості, вдумливому ставлен­ню до явищ природи і суспільного життя, вчить правильно оцінювати значення і роль географічних фак­торів у цілеспрямованій діяльнос­ті людей.

.

Великий педагог К. Д. Ушинський писав, що дітей насамперед тре­ба ознайомлювати не з виняткови­ми явищами природи, а навчити їх знаходити цікаве в тому, що їх усю­ди оточує.

О. С. Барков наголошував, що «краєзнавство — є комплекс науко­вих дисциплін, різних за змістом і частковими методами досліджен­ня, але які ведуть у своїй сукуп­ності до наукового і всебічного пі­знання краю» [1]. Тому й не дивно, що краєзнавством займаються істо­рики, біологи, працівники мисте­цтва, архітектури. Однак завдання синтезу окремих краєзнавчих до­сліджень випадає на долю геогра­фа, бо в загальній системі наукових дисциплін географія має найкращі можливості комплексного пізнання рідного краю. Разом з тим глибо­ке вивчення окремих сторін життя природи і, суспільства краю силами інших спеціалістів забезпечує на­укову цінність і глибину географіч­них узагальнень.

 

 

 

 

 

З історії краєзнавства

Ідея вивчення рідного краю і вико­ристання краєзнавчого матеріалу в навчально-виховній роботі не но­вина, її основа закладена в пра­цях великого чеського педагога Я. А. Коменського, французького мислителя і педагога Ж.-Ж. Руссо і великого російського вченого і просвітителя М." В. Ломоносова.

К. Д. Ушинський рекомендував на­вчати географії «колом, що роз­ширюється»: від знайомого — до загального, від близького (свого краю) до далекого (всієї країни).

У кожному районі, як зазначав уче­ний, зосереджена маса відомос­тей — історичних, географічних, етнографічних, статистичних та ін­ших, які вчитель повинен уміло ви­користовувати .

Навчання географії на місцевому матеріалі, пропагандистом якого був К. Д. Ушинський, поклало по­чаток батьківшинознавчому напря­му в географії, що стало основою сучасного краєзнавства.

На початку XIX століття розвиток краєзнавства і туризму залежав від окремих учителів-ентузіастів.

У роки Великої Вітчизняної ві­йни краєзнавчий рух активізуєть­ся. Щоб перебудувати економіку країни на військовий лад, потрібні були нові місцеві ресурси. Учені-краєзнавці під керівництвом учите­лів проводили велику роботу щодо виявлення місцевої сировини для промисловості, збирали лікарські рослини для медицини.

У повоєнні роки значний вне­сок у розвиток теорії геогра­фічного краєзнавства зроби­ли видатні географи і методисти М. М. Баранський, П. В. Іванов, В. О. Кондаков, Ю. Г. Саушкін, К. Ф. Строєв. В Україні питан­ня теорії краєзнавства розробляли І. Т. Прус, М. Т. Янко, Є. Й. Шипович, В. П. Замковий, В. П. Корнєєв та ін.

Нині екскурсії-експедиції школярів часто приурочують до святкування ювілейних дат і знаменитих подій у житті країни.

У процесі туристсько-краєзнавчої діяльності створюються сприятли­ві умови, за словами А. С. Макаренка, для «соціального тренінга» шко­лярів, який полягає у добрих учин­ках, справах і звичках. При цьому ідейно-політичні і моральні пере­конання сформовані в них школою, сім'єю, колективами, засобами ма­сової інформації, набувають яскра­во вираженого дійового характеру.

Відстоюючи краєзнавчий прин­цип у навчанні, В. О. Сухомлинський зазначав, що одним із недо­ліків у роботі шкіл є те, що в «про­цесі викладання не здійснюєть­ся світоглядний підхід до теорії. Справа не тільки в тому, що знання іноді засвоюються формально, не усвідомлюються а й у тому, що вчи­тель не використовує їх для аналізу явищ навколишнього світу: люди­на вчиться розуміти, але не вчиться жити, теоретичні істини не стають її власними поглядами на світ».

Учений-педагог розробив струн­ку систему форм і методів крає­знавчої роботи в школі, він зазна­чав, що через краєзнавство кожен учень залучається до безпосередньої участі у великій і корисній спра­ві. В. О. Сухомлинський закликав вчителів і батьків вести юне поко­ління шляхами героїчного минуло­го і прекрасного сьогодення: «Не­хай безіменний горбок серед полів, що заріс чагарником, камінь на бе­резі річки, дуб і тополя при дорозі розкажуть юному серцю про геро­їчне минуле наших дідів і прадідів, про полум'яні дні молодості нашо­го покоління...» [5].

 

Система шкільного географічного  краєзнавства, зміст, основні завдання і методи дослідження

Географічне краєзнавство в школі являє собою комплекс елементів, які знаходяться в певних організа­ційно-методичних взаємозв'язках і взаємовідношеннях.

Суть географічного краєзнавства полягає в тому, щоб відшукати, об­ґрунтувати і розкрити (обов'язково у взаємозв'язках і взаємозалежностях) всю сукупність особливостей, зосереджених на певній території земного простору і дати таким чи­ном комплексну географічну кар­тину життя усієї території в природно-історичному і соціально-еконо­мічному відношеннях.

Об'єктом краєзнавчої діяльнос­ті є сукупність (комплекс) геогра­фічних об'єктів і явищ суспільного життя та їх взаємозв'язків на певній території, (урочище, село, район, місто, область).

Основними завданнями шкільного географічного краєзнавства в шко­лі на сучасному етапі є:

• допомогти школі в навчанні та вихованні, будувати навчально-виховну роботу з учнями так, щоб у них формувався світогляд, бе­режливе ставлення до природи;

• прищеплювати любов до праці, виявляти і всебічно вивчати ін­дивідуальні особливості характе­ру учнів та їхні нахили, допома­гати їм у свідомому виборі май­бутньої професії;
• виховувати міцний і дружний ди­тячий колектив, встановлювати і зміцнювати зв'язки між дітьми різних шкіл, міст, сіл;
• оздоровлювати дітей, зміцнюва­ти їх фізично і морально;
• поновлювати зібраними в по­ходах і на екскурсіях матеріала­ми існуючі або створювати нові шкільні краєзнавчі музеї, кабіне­ти, краєзнавчі куточки;
• підвищувати кваліфікацію вчи­телів географії, вдосконалювати навички їх науково-дослідниць­кої та іншої суспільно-корисної роботи.

Краєзнавчу роботу потрібно про­водити планово, додержуючись на­ступності. Корисно при цьому під­тримувати зв'язки з відповідними місцевими установами та організа­ціями, поєднувати комплексні до­слідження з досконалим вивченням окремих питань.

На всіх етапах туристсько-крає­знавчої діяльності застосовуються різноманітні методи дослідження.

Літературний метод полягає у ви­вченні і дослідженні рідного краю з використанням краєзнавчих ви­дань і місцевої періодичної преси. Слід навчити учнів добирати мате­ріали з цих джерел. Велику допо­могу можуть подати вчителям бі­бліографічно-краєзнавчі відділи обласних і районних бібліотек, де систематизовані всі потрібні відо­мості. Доцільно використовувати такі цінні видання, як «Історія міст і сіл України», а також енциклопе­дичні довідники, словники тощо.

Усі літературні джерела умовно можна згрупувати так:

• архівні матеріали;
• книжки різних років видання (для учнів, вчителів та інших);
• статті з періодичної преси;
• праці наукових конференцій.

Найскладніше збирати і система­тизувати інформацію про минуле рідного краю. У приватних осіб, у сім'ях школярів можна знайти чи­мало різних давніх видань, журна­лів, газет з цікавими матеріалами. Деякими з них поповнюють шкіль­ні краєзнавчі куточки і музеї.

Статистичний метод досліджен­ня полягає у вивченні кількісних показників у характеристиці ряду географічних об'єктів і явиш. Ста­тистичні джерела — це насамперед збірники і довідники по областях. Особливо корисні ті, в яких уза­гальнено матеріал за багато років.

Важливі дані про окремі населе­ні пункти, підприємства, сільські ради, райони можна взяти з облас­них архівів, в обласних та районних статистичних управліннях.

Постійне джерело статистичних да­них — періодична преса.

Картографічний метод досліджен­ня полягає у вивченні картографіч­них видань. У туристсько-краєзнав­чій роботі широко використовують карти (фізико-географічні, адміні­стративно-територіальні тощо).

Проте краєзнавцям потрібні карти районів, населених пунктів. Кар­ту адміністративного району мож­на виготовити, збільшивши до потрібних розмірів відповідну частину адміністративної карти області, | і нанести на ній населені пункти та шляхи сполучення в межах сво­го району. Скористатись можна та­кож географічною енциклопедією .України.

Візуальний метод полягає в узагаль­ненні власних спостережень під час досліджень будь-якого географіч­ного об'єкта.

Анкетний метод — письмове (а іно­ді й усне) опитування багатьох лю­дей за повною анкетою чи за спе­ціально складеними запитаннями для збирання масового матеріалу, шоб установити певні закономір­ності чи явища. Може застосовува­тися як під час польових, так і ста­ціонарних форм роботи.

Дослідницький метод необхідний для активізації краєзнавчої роботи. Перед учнями ставляться різні пі­знавальні і практичні завдання, що сприяють підвищенню їх розумової діяльності і самостійності.

Фотографування — невід'ємна скла­дова кожного походу. Фотознімки дають можливість зафіксувати най­цікавіші епізоди з життя юних кра­єзнавців і є важливим документом проведеної роботи. Останнім часом широко використовується кінозні­мання та відеофільми.

Складовими частинами географіч­ного краєзнавства являється шкіль­на навчальна (програмна) і позакласна краєзнавча робота. Обидва ці напрямки тісно зв'язані між со­бою і доповнюють один одного. «Добре організований перший на­прям (здійснення краєзнавчого під­ходу в навчанні),— писав І. С. Матрусов,— готує умови (дає знання, навички роботи на місцевості юним краєзнавцям) для успішного роз­витку позакласної краєзнавчої ро­боти. В результаті останнє збага­чує і розширює краєзнавчі знання учнів і створює хороші передумови для вирішення краєзнавчого прин­ципу у викладанні» .

Організація і методика проведення туристських і стаціонарних форм краєзнавчої роботи

Туристсько-краєзнавча робота з географії характеризується над­звичайною різноманітністю її орга­нізаційних форм. Умовно їх ділять на стаціонарні і туристичні.

Серед стаціонарних форм найпо­ширенішими є гурток, секція, клуб, товариство.

Гуртки — одна з найбільш широко поширених форм позашкільної ро­боти. Вони займають важливе місце і виконують функції, які не можуть забезпечити ніякі інші форми ро­боти, оскільки вони виховують ак­тивність, самостійність, формують пізнавальні інтереси учнів, дають можливість системного поглибле­ного вивчення тем. Організувати географічний гурток можна з учня­ми різного віку, але все ж найбільш доцільна ця форма для молодшого і середнього шкільного віку.

Для забезпечення наступності в роботі гуртка, цілеспрямованого розширення і поглиблення знань учнів, для розвитку в них практич­них умінь і навичок треба добитися стабільності його складу.

У процесі організації гурткової ро­боти в школі виникають питання: якими критеріями слід користува­тися під час вибору тематики, кон­кретних напрямів і змісту занять гуртка? Узагальнено на нього мож­на відповісти так: тематика і зміст занять в гуртках з географічних дис­циплін повинні сприяти успішному розв'язанню тих завдань, шо визна­чені основними документами Мі­ністерства освіти і науки України. Одним з таких важливих завдань є економічне та екологічне вихо­вання учнів.

Визначаючи зміст гуртка, необхідно враховувати індивідуальні та вікові особливості учнів, рівень їх підго­товки. Географічні гуртки за зміс­том можна розділити на групи:

• гуртки, які розвивають інтерес до вивчення географії, залучають учнів до роботи в гуртку. Вони формують лише поверхневий ін­терес до географії, без поглибле­ного вивчення якихось окремих питань;
• гуртки, зміст яких відповідає програмі основного курсу. Зав­дання цих гуртків є удосконален­ня знань і вмінь учнів, які вони отримали на уроках. Наприклад: «По материках і океанах», «Про­сторами рідної України» і т. ін.:
• гуртки, на яких перед учнями ставляться практичні завдання, пов'язані з формуванням умінь і навичок (метеорологічних, фе­нологічних, топонімічних, гео­логічних, кліматологічних тощо). Заняття в таких гуртках містять перш за все практичне завдання, яке повинно бути вагомим для учнів: допомога місцевому під­приємству, школі, науково-до­слідному закладу;
• гуртки, які присвячені спеці­альним питанням географії, що вивчаються на уроках, напри­клад етнографічним, і вивчен­ня глобальних проблем людства і т. д. Ці гуртки організовують­ся для учнів, інтерес яких до гео­графії досить високий. Вони пи­шуть реферати, а потім виступа­ють на заняттях гуртка. На таких заняттях створюються сприятли­ві умови для розвитку творчої ак­тивності учнів, інтерес до вибору професії.

 

За останні роки в розвитку гурт­кової роботи намітилась тенденція посилення екологічної та еконо­мічної спрямованість. Учнів хви­люють питання взаємодії суспіль­ства і природи, сучасна організація виробництва. Учні хочуть не тіль­ки знати теоретичні питання, але й вміти працювати з різними сучас­ними інструментами, приладами, джерелами знань.

Організація гуртка починаєть­ся з виявлення інтересів, нахилів і вмінь учнів. Для цього варто про­вести анкетування. Анкети міс­тять перелік питань, відповіді на які допоможуть визначити темати­ку роботи гуртка, інтереси і вмін­ня учнів.

Анкета

1. Які географічні питання тебе більше всього цікавлять?
2. Які книги і статті з географії ти читав?
3. Яким видом діяльності в гуртку ти хотів би займатися: випускати газету, готувати доповіді, ходити на екскурсії, самостійно працю­вати над проблемою (потрібне підкреслити).

Після цього анкети потрібно про­аналізувати і виділити ті види діяль­ності, якими цікавиться більшість.

У школах, де працює один вчитель географії, не обов'язково організо­вувати гуртки в окремих класах. До­цільно створити один гурток і роз­робити такий план роботи, який задовольнить інтереси учнів усіх класів.

Важливо, щоб члени гуртка були ініціаторами в організації і про­веденні масових заходів (походів, конференцій, вечорів) для всієї школи.

Заняття гуртка проводяться в позаурочний час, 2-4 рази на місяць. План роботи складається на кож­не півріччя. У невеликих гуртках з кількістю до 18 учнів, коли немає поділу на секції, обирають старосту і секретаря. Як що в гуртку налічу­ється 18—25 членів, то з голів сек­цій і секретаря, керівника створю­ють бюро.

У спеціальному журналі ведеть­ся облік роботи. Гурток випускає свою стінгазету. Географічні гурт­ки можуть мати тематичні назви: «Юний геолог», «Юний географ», «Юний еколог», «Юний краєзна­вець» — або символічні: «Алмаз», «Меридіан», «Шукачі». Назва та­кож повинна носити виховний ха­рактер, викликати в учнів почуття гордості.

Разом з гуртківцями вчитель роз­робляє статут. Його розділи можуть бути такими:

1. Мета і завдання гуртка.
2. Зміст і методи роботи гуртка.
3. Керівництво і структура гуртка.
4. Права і обов'язки членів гуртка.

Особливістю методики проведення занять географічного гуртка є узго­дження колективних і індивідуаль­них форм роботи. Щоб не втрачати інтерес до предмета, потрібно чер­гувати теоретичні і практичні види діяльності.

Заняття географічного гуртка про­водять, як правило, в кабінеті гео­графії, в якому можна вивісити стенд «Справи нашого гуртка», де розповідати про основні напря­ми роботи, його склад, атрибутику, емблему, статут, почесних членів.

На останньому занятті гуртка, який проводиться в кінці навчального року, можна провести звітно-ви­борні збори. Вони можуть проводи­тися за такою програмою:

1. Звіт активу географічного гуртка за рік.
2. Наказ по школі про нагоро­дження найбільш активних чле­нів гуртка грамотами і подарун­ками.
3. Вибори активу на наступний на­вчальний рік.
4. Проведення географічних ігор, складених і підготовлених чле­нами географічного гуртка.

Для прикладу пропоную план ро­боти топонімічного гуртка на два роки .

На між предметній основі можна створити етнографічний гурток, який розрахований на учнів стар­ших класів. Організаційна робота гуртка аналогічна топонімічному.

Вік гуртківців, їх підготовка з ін­ших предметів (історія, література, біологія) дозволяє розраховувати на значну самостійність гуртківців.

Якщо є така можливість, заняття гуртка можна проводити на базі му­зею — краєзнавчого, історичного, етнографічного або в школі, але із запрошенням спеціалістів.

Окрім книжок і карт, в якості дже­рел інформації можуть бути вико­ристані кінофільми, діафільми, відеофільми, слайди і т. д.

Секція — первинна форма шкіль­них краєзнавчих учнівських об'єд­нань (гуртків, клубів, товариств), їх складова частин. Кількість членів кожної секції гуртка, як правило, не перевищує десяти. Це дає мож­ливість ефективно керувати робо­тою кожного учня зокрема і всією секцією в цілому. Секції організову­ються в гуртках, де налічується від 18 до 25 членів.

Клуб — найвища форма організа­ції туристсько-краєзнавчої роботи з географії. Він об'єднує різні сек­ції і гуртки і гуртки. Членами клу­бу можуть бути 60 і більше учнів. Ця форма роботи відрізняється від інших можливістю залучення учнів різного віку, більшою різноманіт­ністю у виборі змісту, широтою ін­формації, залученням спеціалістів із різних областей, необхідністю встановлення контактів з іншими організаціями.

Товариство — самодіяльна організа­ція із 40—60 старшокласників, які цікавляться туризмом і краєзнав­ством.

Товариство складається із трьох — п'яти споріднених секцій. Напри­клад, товариство краєзнавців може мати такі секції: географічну, біоло­гічну, історичну, секцію літераторів-етнографів, туристів-краєзнавців.

Очолює товариство правління (ви­конавчий орган), що обирається за­гальними зборами. Виборні також голови секцій, відповідальний се­кретар, головний редактор стінної газети, консультанти.

Між загальними зборами (вищим органом самоуправління товари­ства), що проводяться не частіше як двічі-тричі на рік, роботою керує президія на чолі з головою правлін­ня і його заступником.

На загальних зборах обирають по­чесних і дійсних членів товариства. Щоб стати його членом, треба про­тягом 2—3 місяців попрацювати в одній із секцій на правах канди­дата.

Почесними членами товариства обирають відомих учених, ветера­нів, їм вручають членські квитки і запрошують на ювілейні та інші святкові загальні збори товариства. Почесні члени листуються з учня­ми, надсилають їм свої праці, да­ють поради, консультації. На за­гальних зборах затверджують девіз товариства, статут, вручають член­ські квитки.

До стаціонарних краєзнавчих форм роботи відносяться також робота на географічному майданчику, фено­логічні спостереження, зустрічі із знатним земляками, уявні подорожі країною краєзнавчі олімпіади, кон­ференції, лекторії, шкільні крає­знавчі естафети, конкурси, вистав­ки, вікторини, випуски краєзнав­чого журналу, радіопередачі, стінні газети та інші заходи, що прово­дяться на місці, в умовах школи, населеного пункту.

Туристські форми краєзнавчої робо­ти — це прогулянки, екскурсії, од­ноденні та багатоденні походи, по­дорожі на різних видах транспор­ту, експедиції, туристичні зльоти (шкільні, районні, обласні та ін.).

Екскурсії — одна із форм турист­сько-краєзнавчої діяльності. Про­грами шкільних курсів географії та окремі методики визначають об­сяг, строки, зміст проведення на­вчальних екскурсій. Навчальні екс­курсії ставлять за мету практично закріпити теоретичний матеріал відповідно до шкільної програми з географії. Позапрограмні турист­сько-краєзнавчі екскурсії мають в основному дослідницький харак­тер, їх мета ширша: вивчити свій населений пункт, мікрорайон, міс­то, область, господарські і культур­ні центри, історичне минуле і пер­спективи на майбутнє, познайоми­тись з людьми, їхніми заняттями.

Екскурсії будуть мати величезне значення тільки в тому разі, коли будуть добре підготовлені, а не ви­ражені в простому проведенні часу і просто в прогулянці для розваги.

За змістом екскурсії поділяють на оглядові (багатопланові) і тематич­ні. Прикладом оглядових екскурсій можуть бути екскурсії типу «Кривий Ріг в минулому і тепер». Тематичні екскурсії завжди присвячуються певній темі, що ви­світлює окремий історичний пері­од, одну визначну подію або яви­ще. Наприклад: «Геологічні пам'ят­ки Кривого Рогу», «Ветерани живуть поруч».

За місцем проведення розрізняють екскурсії по місту, музейні, приро­дознавчі, виробничі.

Як показує практика, складніше організувати і провести виробничі екскурсії. Тому докладніше зупи­нимося на організації і проведенні екскурсій на сільськогосподарське і промислове підприємства.

Для кожної виробничої екскурсії чітко визначається її педагогічна мета, яка є програмою дій для вчи­теля.

Орієнтовний план опрацювання методичних рекомендацій для про­ведення виробничої екскурсії з про­форієнтаційним спрямуванням:

І. Психологічна підготовка учнів до екскурсії

1. Бесіда на тему «Трудові будні хлі­боробів»^ матеріалі життя рід­ного села, району, області).
2. Індивідуальні завдання для учнів: підібрати сюжетні листівки, ма­люнки, фотографії, які б розпо­відали про працю людей різних сільськогосподарських профе­сій, їхній внесок у господарський комплекс України, скласти ко­роткі письмові анотації до зміс­ту цих матеріалів, ознайомитись із загальною характеристикою певного виробничого об'єкта (за рекомендацією вчителя).

3. Повідомлення учнів на тему: «Що ми знаємо про професії своїх батьків, односельчан».
4. Оформлення фотоальбома «Світ сільськогосподарських профе­сій».

II. Вибір об'єкта і підготовка до
екскурсії.

1. Ознайомлення учнів з деякими виробничими об'єктами передо­вих господарств району.
2. Вибір об'єкта для екскурсії та ознайомлення з ним учнів.
3. Підготовка фотокореспондентів для знімання під час екскурсій.
4. Визначення часу екскурсії, по­передня зустріч учителя з пере­довиками виробництва, озна­йомлення з його окремими ви­робничими процесами тощо.

III. Проведення екскурсії

1. Вивчення виробничого об'єкта відповідно до змісту профорієн­таційної картки.
2. Зустріч учнів з працівниками, ознайомлення з технологічни­ми процесами виробництва.
3. Фотографування окремих про­цесів праці за тематикою «Лю­дина і техніка». Відеозапис екс­курсії.

IV. Підбиття підсумків

1. Оформлення фотоальбому «Лю­дина та її професія».
2. Написання творів на тему: «Лю­дина славна і прекрасна своєю працею».

Туристські походи — найпошире­ніший вид туристсько-краєзнавчої роботи. Це групові багатоденні або одноденні піші переходи або пере­сування за допомогою транспорт­них засобів у поєднанні з пішими маршрутами, які проводяться з пев­ними освітньо-виховними цілями.

В. О. Сухомлинський підкреслював, що «подорожі рідним краєм з пали­цею в руках, рюкзаком за плечима так само необхідні, як читання хо­рошої книжки. Хто пройшов у роки отроцтва і ранньої юності сотні кі­лометрів по рідній землі, тому до­ступне велике почуття любові до Батьківщини...».

Педагогічна цінність походів по­лягає в тому, що вони одночас­но розкривають великі можливос­ті всебічного ознайомлення учнів з багатогранним життям, історією і культурою рідного краю. В умовах походу більш рельєфно виявляють­ся характери дітей, їхні інтереси, ставлення до друзів, праці.

Підготовка до багатоденного похо­ду пішки — велика і складна орга­нізаційно-методична робота. Вона включає в себе визначення мети і конкретних завдань походу, комп­лектування загону, навчання і тре­нування юних туристів, розв'язання фінансово-господарських питань та ін. Одночасно розробляється марш­рут походу. Він повинен відповідати поставленим завданням і передба­чати участь туристсько-краєзнавчої групи в суспільно корисній праці під час тривалих стоянок.

Формування туристського загону починається з перших тижнів на­вчального року. Бажаючих буде ба­гато, тому повідомляється, що в по­хід піде той, хто успішно навчаєть­ся, має хорошу поведінку, сумлінно готує себе як турист і бере актив­ну участь у житті учнівського ко­лективу.

Готуючи учнів до походу, потрібно насамперед ознайомити їх з основа­ми туризму і краєзнавства. Учні на­вчаються за програмою, яка перед­бачає ознайомлення з природою, історією, соціально-економічним розвитком рідного краю, включає топографічну підготовку (орієнту­вання на місцевості, складання то­пографічного плану, читання топо­графічної карти, ходіння по азиму­ту і т. д.), фізичну підготовку. Дуже важливо оволодіти технікою безпе­ки і долікарською допомогою по­терпілому.

Програму варто побудувати так, щоб третина часу відводилася на теоретичні, а дві третини на прак­тичні заняття. Основним докумен­том, що регламентує дитячий ту­ризм, є «Інструкція щодо організа­ції і проведення туристських похо­дів, мандрівок і екскурсій з учнями загальноосвітніх шкіл».

За складністю туристські походи поділяють на одно -, дво -, триден­ні, багатоденні не категорійні подо­рожі, багатоденні походи за марш­рутами 1, 2, 3 категорій складності. До походів за маршрутами 1 катего­рії складності допускаються учні не молодші 14 років , 2 категорії — не молодші 15 років, 3 категорії — не молодші 16 років. Тривалість похо­дів не повинна перевищувати для учнів 5—6 класів — 10 днів, 7-8 кла­сів — 20 днів, 9-11 класів — ЗО днів. Документом, який дає право на проведення не категорійних похо­дів, є маршрутний лист, а для подорожей 1, 2, 3 категорій складності – маршрутна книжка. Ці документи видаються установою, що організовує похід.

Експедиції — це вища форма органі­зації краєзнавчої роботи, яка відріз­няється від туристичних походів за­вданнями й обсягом роботи. В екс­педиції переважає дослідницька робота, яку виконують, керуючись спеціальними методиками. Це ви­магає більш старанної підготовки учнів." Членів експедиційної групи добирають серед старшокласників, які мають досвід туристських похо­дів. Спеціальна підготовка передба­чає засвоєння учнями теоретичних знань і практичних навичок дослід­ництва в певній галузі (геології, ет­нографії, археології та ін.).

Експедиції займаються вивченням різноманітних фактів і подій краю, зокрема історико - революційних, літературно-мистецьких, геологіч­них, кліматологічних, гідрологіч­них та ін.

Географічний відділ шкільного краєзнавчого музею

Як показує досвід, найкращою ба­зою організації краєзнавчої робо­ти в школі може служити шкільний краєзнавчий музей.

У «Положенні про шкільний крає­знавчий музей» сформульовані основні цілі і завдання, принципи організації, зміст і форми роботи. Вони полягають у розвитку творчої самостійності й громадянської ак­тивності учнів у процесі зібрання, обстеження, обробки, оформлення і пропаганди матеріалів — джерел з історії природи і суспільства, які мають виховну і навчально-пізна­вальну цінність.

Шкільний музей допомагає у ви­хованні школярів, розширенню їх кругозору, розвитку їх пізнаваль­них інтересів і громадської активності, формуванню в них практичних умінь і навичок пошуково-до­слідницької роботи.

Шкільний музей здійснює збір (комплектування), вивчення, де­монстрація і зберігання пам'яток історії, матеріальної і духовної куль­тури людини. З допомогою харак­терних і яскравих предметів музей повинен стати зосередженням екс­понатів, які відображають усі сто­рони життя рідного краю.

Натуральні експонати, карти, ілю­стративний матеріал, копії різних документів, книги, журнали розмі­щуються по відділах. Кількість від­ділів і їх зміст визначаються довіль­но. Музей може, наприклад, мати тільки один відділ, який включає матеріали про заняття населення. Але можуть бути відділи про при­роду, історію, господарство краю, про побутові умови населення і т. д. Організація краєзнавчого му­зею неможлива без активної по­шуково-дослідницької роботи учнів під керівництвом учителя, яка про­водиться в позаурочний час.

Експонати, які використовуються в географічному відділі краєзнав­чого музею, в основному виготов­ляються учнями піл керівництвом учителя.

До експонатів, які використовують­ся під час облаштування географіч­ного відділу краєзнавчого музею, відносяться карти, картосхеми, ді­аграми, картограми, графіки, таб­лиці, колекції, гербарії", макети, чу­чела тварин, картини, фотографії, монтажі і т. д.

За допомогою секторних діаграм, наприклад, можна, обрати дані про сільськогосподарські угіддя. Стовпчасті діаграми дають можли­вість показати сучасний стан гос­подарства в порівнянні з минулим і ріст продукції промислового і сіль­ськогосподарського виробництва.

Особливе місце займають експо­нати, які характеризують природ­ні і економічні умови підприємств рідного краю (села, міста, райо­ну). Це картосхеми, на яких пока­зані географічне положення села, району, розміщення ґрунтів, рослинного покриву і тваринного сві­ту, корисних копалин, спеціалізації сільського господарства і промис­ловості, схеми промислових і тран­спортних зв'язків і т. д.

Важливу роль в шкільному краєз­навстві відіграє фотографія. Вчи­тель повинен організувати виго­товлення і тематичний підбір фо­тографій з краєзнавчим змістом, їх потрібно систематизувати і збе­рігати в тематичних папках або аль­бомах з поясненнями і вказати міс­це і час зйомки.

Дія експонування в краєзнавчому музеї школи необхідно мати:

• колекцію гірських порід своєї об­ласті;
• колекцію корисних копалин своєї області, району;
• гербарії деревних, сільськогос­подарських, лікарських і медо­носних рослин своєї області, ра­йону;
• опудала птахів, дрібних тварин рідного краю.

Вивчення й узагальнення досвіду організації краєзнавчих музеїв і ви­користання методичних рекомен­дацій Міністерства освіти і науки України про дальше поліпшен­ня діяльності шкільних краєзнав­чих музеїв дали можливість розро­бити наступну схему оформлення й експозиції географічного відділу краєзнавчого музею в школі.

1. Географічне положення своєї області (району).

На політико-адміністративній карті України повинні бути чітко позна­чені залізничні і шосейні дороги, водні шляхи й авіалінії, які сполу­чають область (район) з великими промисловими центрами. На карті вказуються основні відомості про величину території в абсолютних цифрах і в процентному відношен­ні до території країни, позначають­ся географічні координати крайніх точок області, приблизна відстань до найближчих морів, м. Києва.

2. Рельєф,геологічна будова і корисні копалини області (району).

Фізична карта з позначенням ко­рисних копали. Схема геологічної будови і профілю рельєфу облас­ті (району ) по широтній лінії між двома точками. Фотографії типо­вих форм будови окремих частин або районів.

3. Клімат,ґрунтово-рослинний покрив і тваринний світ області (району)

У центральній частині стенду роз­міщується карта природних зон. На ній у відповідності з місцем знаходження наклеюються ма­люнки або силуети типових тва­рин. По краях стенду розміщують­ся картосхеми ґрунтів, рослинності, клімату і гідрографії. В нижній час­тині стенду можна розмістити в ко­робочках під склом зразки ґрунтів, найбільш поширені в області (ра­йоні).

4. Матеріали,які характеризують природні умови місцевості:

• гербарії сільськогосподарських культур, лікарських та інших рослин;
• картосхема ґрунтового покриву, лісових масивів і полезахисних смуг;
• річний календар погоди, вклю­чаючи середньомісячну темпе­ратуру, атмосферний тиск, види і кількість опадів, розу вітрів та інші кліматологічні дані.

5. Населення області (району).

Ріст його матеріального благоу­строю і культурного рівня. В цен­тральній частині стенду розташо­вують карту розміщення населення своєї області за даними перепису населення. На діаграмах і графіках даються відомості про чисельність населення, у т. ч. міського і сіль­ського, про розподіл населення за національним складом. Значне міс­це на стенді відводиться розвитку соціального забезпечення, освіти, культури, охорони здоров'я, науки Складовою частиною цього розді­лу є відомості про ріст (в діаграмах) матеріального і культурного рівня населення свого села і району. їх чисельність.

 

6. Промисловість області:

• картосхема розміщення і роз­витку промисловості області (ра­йону);
• відомості в діаграмах і графіках про розвиток основних галузей промисловості;

• схема промислових зв'язків веду­чих галузей промисловості;
• промислові підприємства сво­го села, району. Види продукції, що випускається, райони її вико­ристання, схема технологічного процесу і промислових зв'язків одного із ведучих підприємств;
• фотографії передовиків підпри­ємств, відомості про їх виробни­чі досягнення і показники.

7. Сільське господарство області:

• картосхема сільського госпо­дарства, на якій показують­ся основні сільськогосподар­ські зони, розміщення сільсько­господарських культур, райони основних цілинних (невикорис­таних) земель, райони допоміж­них галузей сільського господарства(бджільництво, рибальство);
• діаграми щодо виробництва зер­нових і технічних культур, пого­лів'я худоби і його продуктивнос­ті, про основні дані технічного оснащення сільськогосподарського виробництва і його перспективи на майбутнє.

В аналогічному плані можуть бути представлені експоновані матеріали місцевого сільськогосподарського підприємства. Тут можна помістити відомості про кращих трудівників села, про благоустрій на селі.

8. Транспорт області:

• картосхеми залізничного, авіа­ційного, водного, автомобіль­ного і трубопровідного транс­порту;
• картосхеми транспортних ліній району.

Велике значення в підготовці екс­позицій музею належить завдан­ню естетичного виховання. Вмін­ня красиво оформити матеріал і як можна краще і яскравіше його пока­зати — важлива умова під час ство­ренні музею. Сам музей, його екс­понати можуть слугувати засоба­ми естетичного виховання, а робо­та в ньому — конкретна можливість привити хороший смак школярам. Для цього важливо, щоб перегляд експонатів був не тільки навчаль­ним, а й легким і приємним. Екс­понати необхідно розміщувати з до­статніми відстанями, щоб при роз­гляданні кожного предмету сусідні не могли розсіювати або відволіка­ти увагу.

Дуже важливе значення мають при оформленні експонатів фар­би і освітлення. Всі відділи супро­воджуються відповідними підписа­ми, а експонати — етикетками, які пояснюють якісні сторони предме­ту, деякі відомості про історію його появи в музеї і т. д.

Фотографії, діаграми, малюнки, письмові матеріали обводяться рам­кою або окантовуються під скло.

 

Висновки

Таким чином, успіх краєзнавчої ро­боти залежить від її систематичнос­ті і наступності. Спостереження за природними і суспільними явища­ми мають бути постійними. Вар­то організовувати роботу за прин­ципом своєрідної естафети «поко­лінь» юних краєзнавців: наступне покоління поповнює відомості про свій населений пункт, здобуті по­переднім, і зберігає результати його досліджень.

Комплексність досліджень за обся­гом і спеціалізація за глибиною — наріжний камінь краєзнавчої ро­боти.

Враховуючи вікові особливості учнів, учитель має навчити спосте­рігати її і встановлювати законо­мірності та взаємозв'язки, які існу­ють у природі і суспільстві, вивчати кожне явище в його індивідуально­му прояві, виробити вміння виді­лити поєднання природних компо­нентів і продуктивних сил, система яких приводить до утворення при­родно-територіальних і територіально-виробничих комплексів різ­ного рівня.

Не окремі краєзнавчі заходи, а струн­ка система краєзнавчої роботи, яка проводиться регулярно і система­тично, є основною умовою підви­щення освітньо-виховного рівня шкільної географії.

Педагогічна цінність краєзнавства полягає ще і в тому, що воно може успішно використовуватися всіма вчителями-предметниками, клас­ними керівниками, вихователями шкіл і груп продовженого дня, ін­шими працівниками школи.

Створення в кожній школі систе­ми краєзнавчо-туристичної робо­ти і забезпечення її оптимального функціонування — одне з важли­вих завдань педагогічних колекти­вів і працівників освіти.

Література

1. БарковА. С. Питання методики і іс­торії географії.—М.: Освіта, 1981.— 187 с.
2. Гершинський Б. С. Комп'ютериза­ція в сфері освіти. Проблеми і пер­спективи.— М.: Педагогіка, 1987.— 264 с.
3. Корнєєв О. В. Географічне крає­знавство як інформаційна складова шкільної географії // Географія.— 2008.- № 3.- с. 6-7.
4. Матрусов І. С. Шкільне краєзнав­ство // Географія в школі.— 1963.— № 3.- с. 25.
5. Сухомяинськіш В. О. Батьківська педагогіка.— К.: Радянська школа, 1978.- с. 51.
6. Сухомлинський В. О. Розмова з моло­дим директором. Вибрані твори.— Т. 4.- с. 488.
7. Ушинський К. Д. Рідне слово. Вибра­ні педагогічні твори.— Т. 2.— К: Ра­дянська школа, 1983.- С. 282-284.