Герої АТО. Герої Дніпропетровщини, які полягли, захищаючи східні кордони України

Всеукраїнська експедиція

учнівської та студентської молоді

За напрямом

«Із попелу забуття»

с. Запорізьке

2015 рік

Запорізька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Автори роботи: учасники історико – краєзнавчого гуртка

«Юні історики»

Керівник: Мудрагель Марина Олександрівна

Список учнів

Дорошенко Віка

 

Каштанов Євгеній

 

Тарабей Максим

 

Худоян Нодар

 

Шкаран Інна

 

Курбацька Марина

 

Терещенко Лілія

 

Зміст

1.Вступ

2.На зорі життя

3. Мобілізація. 40-й батальйон «Кривбас»

4. Іловайський котел

5. Безвісти зниклий

6. Волонтерська місія «Чорний тюльпан» 

7. Поховала Софіївщина свого героя

8. Меморіальна дошка на честь героя

9. Нагороди

10. Ми будемо пам’ятати!

 

11. Додатки

 

12.  Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

Вступ

Про війну завжди важко говорити. Немає нічого дорожчого, ніж людське життя. Вже пройшло багато років від закінчення Великої Вітчизняної війни, свідків тих подій залишається все менше, а в нашому селі вже їх зовсім немає. І ті жахливі воєнні часи стають далекими-далекими. Здається, людство зробило висновки.

Та доля послала на нашу націю важкі випробування.

Це страшно. У 21 столітті хоронити вбитих рідних і знайомих - це просто жах. Ще вчора ці люди будували плани на майбутнє, ростили своїх дітей, навчалися, а сьогодні від них залишилися лише спогади. Так, це світлі спогади про героїв нації, що загинули за наше з вами майбутнє, серед таких героїв є наш односельчанин, колишній учень школи Береза Роман Віталійович.

Ми, вихованці  історико – краєзнавчого гуртка вирішили зібрати інфорормацію про Романа Березу, щоб наступні покоління знали і памята’ли нашого героя!

На зорі життя

 1988 році у родині Антоніни Петрівни і Віталія Івановича Березів у невеликому селі  Запорізьке, що на Софіївщині у Дніпропетровській області народився син , назвали його Романом він був другою дитиною у сім’ї і єдиним сином.

Ріс Роман звичайним хлопчиком , як мама згадує: «Був справжнім шибеником».

Час йшов , Роман підростав у 1994 році пішов у перший клас Запорізької загальноосвітньої школи  . В школі він був активним і відповідальним учнем, користувався авторитетом у товаришів.

Промайнули 11 років і маленький хлопчик з світлим кудлатим волоссям і допитливими оченятами став гарним , змужнілим юнаком з пронизливими і добрими очима.

    2005 – 2006 рр.  навчався  в  Криворізькому  металургійному  ліцеї,  здобув  професію  газоелектрозварювальника. Але за фахом не працював.

     2006 – 2007  рр.  Береза  Роман  проходив  службу  в  Збройних силах України. Спочатку він служив у Чернігові потім був переведений у Дніпропетровськ.

Віддавши свій обов’язок Батьківщині Роман повертається у Кривий Ріг. 

У 2007 р. влаштувався   працювати  охоронцем  в супермаркеті  «О’кей».

  З  2010р.   перейшов працювати на посаду   охоронця  на  заводі «КРЗ». На вихідні приїздив у село до батьків і допомагав по господарству. Роман, як і кожний молодий чоловік мріяв одружитися , ростити дітей, зустрічатися з друзями, рідними, допомагати батькам. Але воєнні дії на Сході України розв’язані безвідповідальними політиканами сусідньої держави агресія проти України викликала справедливий спротив найкращих представників громадського суспільства. І серед них був Береза Р. У травні 2014 року Роману вручили повістку він не вагаючись . не ховаючись вирішив йти на захист східних рубежів України.

- Мамо потрібно йти , якщо не я, то хто захистить Батьківщину і вас,- згадує Антоніна Петрівна.

Мобілізація. 40-й батальйон «Кривбас»

       Роман    19  травня  2014  року  був  мобілізований  Софіївським  РВК  Дніпропетровської  області – стрільцем – помічником  гранатометника  2  відділення  охорони  3  взводу  охорони  2  роти  охорони  військової  частини  ПП  В2603.

Перший місяць служби був навчальний у Кривому Розі на Макулані . Він потрапив у легендарний 40-вий батальйон «Кривбас».

40 батальйон територіальної оборони Міністерства оборони України “Кривбас”.Створений у травні 2014 року. Чисельність – 424 людини. Задачі: охорона та захист державного кордону, забезпечення умов для надійного функціонування органів державної влади, органів військового управління, стратегічного розгортання військ, охорони важливих об’єктів комунікацій, боротьби з диверсійними, розвідувальними силами, іншими озброєними формуваннями агресора. 

«Батальйон 40», як звуть підрозділ у Кривому Розі, почав формуватися у червні 2014 року за сприяння міської влади Кривого Рогу

      З  07  червня  2014  року Роман  перейшов  в  оперативне  підпорядкування  керівника  антитерористичних  операцій  у  Донецькій  та  Луганській  областях  та  прибув  у  район  виконання  бойового  завдання  с. Краснопілля. В його обов’язки входило допомагати гранатометнику , а в особливих випадках він був снайпером з позивним «Береза».

У липні Роман отримав відпустку на три дні. Яка ж радість була для рідних . Вдома його тепер чекали не тільки батьки та сестри , а й кохана , вона чекала дитину.

Всі друзі, родичі зібралися на батьківському подвір’ї , хто ж міг подумати , що наступна зустріч на цьому подвір’ї буде така сумна. Роман насолоджувався кожною хвилиною спілкування з друзями , рідними, як відчував , що це остання зустріч. Мама запитувала, - синок як там?- він не хотів розповідати, тільки говорив,-я повинен бути там, щоб не допустити цієї війни у рідному селі, домівці.

Попрощавшись з коханою Роман сказав: «Бережи нашу дитину за будь – яку ціну».

З відпустки Роман повернувся  на початку серпня 2014 року 40 – й батальйон виконував бойові задачі у Донецькй області під Іловайськом.

 

Іловайський котел

На початку серпня керівництво сектору «Б» в особі генерала Руслана Хомчака затвердило план військової операції по розгрому незаконних збройних формувань в місті Іловайськ, який був складовою частиною плану штабу АТО по оточенню Донецька. 40-й БТрО, який на той час дислокувався в Старобешеве, одержав завдання на блокування Іловайська з чотирьох напрямків. 5 серпня 40-й БТрО поставлене завдання виконав, при цьому двоє бійців загинули, три — були поранені. В подальшому, «Кривбас» прикривав тили батальйонів«Донбас» та «Дніпро-1», які 17-18 серпня з двох сторін зайшли в Іловайськ і зачистили половину міста. На підтримку їм до Іловайську перекинули батальйони МВС «Миротворець»,«Івано-Франківськ», «Херсон» та роту «Світязь». 20 серпня штаб АТО відрапортував про встановлення контролю над містом. Але 24 серпня колона російської бронетехніки чисельністю в 100 одиниць перетнула державний кордон в районі сектору «Д» і з ходу нанесла удар по іловайському угрупуванню добровольчих батальйонiв МВС та Міноборони, особовий склад яких в більшості своїй був озброєний легкою стрілецькою зброєю, мав лише незначну кількість БТР-80, 88-мм мінометів БМ-37 та ЗУ-23. Бої точилися до 28 серпня, 29-го — 40-й БТрО, який відмовився від перемовин про так званий «зелений коридор», почав прориватися з оточення. З оточення в Іловайському котлi вийшли 358 солдатiв та офiцерiв 40-го БТрО. 16 бійців загинули пiд Іловайськом; 84 були пораненi; 19 — зникли безвісти; 25 осіб станом на 10 вересня перебували в полоні.

Фактично коридору ніякого не було – це був просто розстріл наших бійців. З боями українські солдати проривалися кожен як міг. Романові не пощастило.

 

 

Безвісти зниклий

10 серпня Роман відправився на завдання з шістьма своїми побратимами серед них був кращий друг Володя  Тодосієнко вони прикривали відступ поранених товаришів з завдання ніхто не повернувся живим з 10 серпня Береза Роман вважався пропавшим безвісти.

10 серпня о 8 годині ранку Роман подзвонив мамі поговорив, заспокоїв: «Мамо у нас все гаразд, спокійно, я до тебе завтра передзвоню обов’язково».

З 11 серпня Роман не виходив на зв'язок. Батьки вже знали , що батальйон «Кривбас» обстріляли.

Після бою під час зачистки тіла Романа не було знайдено. Отже в батьків була надія, що син живий.

Антоніна Петрівна і Віталій Іванович зверталися до всіх, хто міг допомогти у пошуках сина , активно допомогала голова сільської ради Демченко Л. М., тодішній голова РДА  Ащаулов В.В.

Зв’язалися з СБУ – отримали у відповідь , що Береза Роман числиться як полонений по даним він був спочатку у Сніжному, а потім, перевезли у Донецьк, але пізніше ця інформація не підтвердилася.

Час йшов, новин ніяких не було. Молодша сестра Віта розмістила інформацію про Романа у соціальних мережах залишила свій і матері номер телефону, якби тільки вони знали , чим це закінчиться.

Поступали анонімні дзвінки, в телефоні прозвучало, - ваш син у нас в полоні за 1000 гривень ми його відпустимо. Антоніні Петрівні дуже хотілося в це вірити і не роздумуючи вона перевела дану суму грошей на вказаний банківський рахунок. Син не повернувся, дзвінки повторювалися, шахраї говорили , Романа перевезуть у Маріуполь. Батьки Романа зрозуміли що це шахраї, бо розуміли, що сепаратисти не можуть з полоненим потрапити у Маріуполь підконтрольний українській армії.

Шахраї продовжували дзвонити вимагали вже 5000 гривень, але на цей раз Антоніна Петрівна попросила поговорити з сином, їй не відмовили коли вона почула в слухавку : «Мама, мамочка забери мене звідси!!!», вона зрозуміла мамою її називав зовсім чужий юнак. Всі сподівання побачити сина зруйнувалися, залишалося тільки чекати…

Волонтерська місія «Чорний тюльпан» 

2014 року  Всеукраїнське громадське обєднання "Союз "Народна пам'ять" спільно з Національним військово-історичним музеєм почали реалізацію Гуманітарної місії "Чорний тюльпан" ("Евакуація 200") - пошук та ексгумацію тіл українських військовослужбовців, загиблих у зоні АТО.

Місія розпочала свою роботу 3 вересня 2014 року.

9 травня 2015 року один з координаторів "Чорного тюльпану" Сергій Білокінь  назвав цифру у 520 тіл, вивезених волонтерами  із зони АТО.

. Тіло Романа було знайдено пошуковцями місії «Евакуація-200» у безіменній могилі в селі Грабське Амвросіївського району 28 вересня 2014-го на території птахоферми і перевезено у Запоріжжя там він знаходився у рефрижераторі.

У січні 2015 року батьки Романа здали аналіз ДНК. У лютому сумісність показала 87% , а у березні 99.9%.

На опізнання їздили мама, тато і молодша сестра Віта, організував поїздку начальник заводу «КРЗ» на якому працював Роман. Антоніна Петрівна згадує: «Я не змогла зайти на нього подивитись. Здавалось що серце моє не витримає. Пішов чоловік і Віта. Впізнати його було неможливо він був весь обгорівший, єдине  підтверджувало , що це Роман так це срібна печатка на пальці. Мені до цього часу хочеться вірити що мій син живий, кожен день чекаю дзвінка, щоб почути, - мамо, я живий».

Поховала Софіївщина свого героя

Командування воєнної частини організувало перевіз  Романа з Запоріжжя у рідне село Запорізьке. Антоніна Петрівна з вдячністю згадує всіх тих хто допомагав організувати похорон : « Я дуже вдячна військовій частині, нашим фермерам Василику С.М., Тарасенку І.І., Ульшину А.І., Софіївській РДА, Д.Ю. Шпенову , вони допомогли достойно провести в останню путь  нашого сина. Великий їм уклін!».

Третього квітня 2015 року на церемонію поховання прийшли не тільки земляки Романа, друзі, ай прибули численні делегації з багатьох сіл нашого району , керівники. Депутат обласної ради  М.М. Рожко волонтери як Софіївського району, так і міста Кривий Ріг, товариші по службі. Також приїхав і легендарний полковник Ю.О. Синьковський, який, не боючись відповідальності . орієнтуючись в ситуації на місці, виводив з – під шквального вогню свій батальйон з двох котлів. У своєму виступі він сказав таке: «Пам'ять про Романа у нас, військових людей, після того, що ми пережили, буде жити вічно».

По закінченню мітингу бойові друзі взяли труну і понесли з двору. Усі присутні на похороні стали на коліна. В довгій колоні йшли військові і мирні люди. Всіх об’єднала велика біда. Дехто з них несли прапори України.

А на кладовищі в честь загиблого солдата пролунали залпи салюту.

Поховала Софіївщина героя нової війни. Вічна пам'ять, Романе. І низький уклін батькам, які виростили такого сина!

 

Меморіальна дошка на честь героя

Вже 9 вересня 2015 року чимало людей зібралося на подвір’ї Запорізької школи. Сюди прийшли мама,і сестри бійця – Олеся і Віта, присутні були його вчителі, однокласники, друзі , воєнні побратими – Віталій Лі, Сергій Прудич, Сергій Венгер, волонтери, сільський голова Демченко Л.М., директор школи Хоружевський Г.М., голова РДА Алла Кисіль і голова районної ради Надія шевцова, начальник відділу освіти Cвітлана Рященко. Цього дня відбувся мітинг з нагоди відкриття меморіальної дошки  на честь випускника Запорізької  ЗОШ  Романа Берези.

Почесне право відкрити меморіальну дошку на фасаді приміщення  школи на честь Романа Берези , полеглого в зоні АТО в боях за свободу і цілісність держави, надано військовим побратимам – Віталію Лі і Сергію Венгеру…

Представник духовенства району ієрей Іван Шепіда провів обряд освячення меморіальної дошки. До неї лягли живі квіти – на знак памяті про всіх, хто стоїть на рубежах нашої держави, хто береже мир і спокій української землі.

Посмертно Береза Роман був нагороджений орденом «За мужність ІІІ ступеня». Батьки отримували його у Кривому Розі від депутатів блоку П.Порошенка.

Нагороди

Батальйон «Кривбас» нагородив Романа відзнакою «Мужність. Честь. Закон».

Медаль «За жертовність і любов до України» від Філарета Київського вручав особисто батькам полковник 40-го батальйону «Кривбас»

Ю.О. Синьковський.

Народний депутат Б.А. Філатов у Кривому Розі нагородив почесною відзнакою «Кривбас – Іловайськ».

Софіївський воєнком  Мотрій А.В. нагородив медаллю «Захист Вітчизни».

20 вересня 2014 року у Романа народилася донечка Аріна, його перше дитя, яке так і не побачив. Наш герой не помер, він є продовженням у своїй дочці,  сподіваємося вона ростиме щасливою, ніколи не відчує на собі . що таке війна, бо її тато поклав своє життя за мирне небо над Україною. 

Ми будемо пам’ятати!

Такий молоденький, Романе, ну зовсім ще юний,

У труні лежиш,

Не бачиш нічого, не чуєш нічого,

Здається, що спиш.

 

Хотів ти кохати, радіти і жити,

Та доленька зла

Тебе не питала, не попереджала,

А зараз – імла…

 

В тісній домовині несуть тебе нині

У інші світи,

Прощайся з ріднею, із товаришами

На вічні віки.

 

Війна нерозумна та куля безумна

Забрали життя,

Спокійно спи, брате, Герою і друже,

Нема вороття…

 

І після боїв, з побратимами броні

Навіки спочинь…

Вам вічная пам`ять і вічная слава

Хай буде. Амінь.

 

В України зараз важкі часи. Про жахи війни у нас тепер свої страшні спогади. Спогади про розтріл снайперами молоді прямим пострілом у серце. Спогади про вбитих пенсіонерів, з яких витягували по сім куль, спогади про викрадених і катованих українців. Війна - це дуже страшно і ми це запам'ятаємо надовго.

Та Україна сильна нація і вона це довела. Ми пройдемо через усі випробування і наша країна розквітне, як квітнуть навесні каштани, як квітнуть наші соняхи, так буде процвітати наша багатостраждальна земля. І ми, майбутні покоління, повинні зробити все, щоб українці ніколи більше не гинули у війнах.

 

 

 

 

 

 

Однокласники і перша вчителька Демченко Л.М.

                

Роман і його сестри Олеся і Віталіна

Роман з рідними

 

Служба в армії

Народження донечки Аріни. Онучка на руках у дідуся(Віталія Івановича)

Зустріч вихованців історико –краєзнавчого гуртка з мамою Романа Антоніною Петрівною

 

 

 

Поховала Софіївщина свого героя

Меморіальна дошка на честь героя

 

     

 

 

 

 

 

 

 

    

Нагороди Берези Романа Віталійовича

 

 

      

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                

                                                     МІСЦЕВЕ       САМОВРЯДУВАННЯ

                          ЗАПОРІЗЬКА    СІЛЬСЬКА   РАДА    СОФІЇВСЬКОГО    РАЙОНУ

                                                    ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ    ОБЛАСТІ

                          53140 село  Запорізьке, вул. Постного  -  75 , телефон  (05650) 2-53-42

       квітня   2015 року №

 

 

 

 

                                                                                          Комісії   з  питань

                                                                                          Присвоєння  звання

                                                                                         «Почесний  громадянин

                                                                                          Софіївського  району»

 

 

 

 

       Керуючись  Положенням  про  присвоєння  звання  «Почесний  громадянин

Софіївського  району»,  Запорізька  сільська  рада  в  Софіївському  районі  Дніпропетровської  області  висуває  кандидатуру   Берези  Романа  Віталійовича,  який  ризикуючи  своїм  життям  захищав нашу Батьківщину,    на  присвоєння  звання  «Почесний  громадянин  Софіївського  району».

         Береза  Роман  Віталійович – патріот  України,  вболівав  за  її  єдність  і  суверенність.  Своїми  здобутками  примножував  славу  Софіївського  району,  Дніпропетровської  області  та  України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 Сільський  голова                               Л.М.Демченко

                 

 

 

 

Список використаних джерел

 

1.Спогади 40-го батальйону  «Кривбас»  Ю.О. Синьковського

2. Спогади бойового побратима  Сергія Венгера

3. Спогади матері Берези Антоніни Петрівни

4. Вісті Софіївщини №27-28(2116-2117) від 11 квітня 2015 року

5. Вісті Софіївщини №68-69 (2157-2158) від 12 вересня 2015 року