Герої для нас як приклад.

ДНЗ  «Борщівський професійний ліцей»

 

 

 

 

Герої для нас як приклад

 

/виховний захід /

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала та провела

Викладач історії

Мозиль С.В.

 

« Герої для нас як приклад»

Сценарій виховного заходу

 

Ведучі :

1. Сурми засурміли, коні одуріли

Заступили сонце половецькі стріли,

Лічить мати втрати, мила в тузі мліє

Отака історія в пісні попеліє.

 

2. Розлились пожари попід чорні хмари

Витоптали землю турки-яничари,

Плаче в полі вітер і сліпа бандура

Отака історія – українська дума.

 

3. Втеклі та запеклі засвітили в пеклі

Насукали шнурів, пов’язали петлі.

Хто пішов під кулі, хто в полярне сяйво

Отака історія – вивчити не зайво.

 

4. Димом, порохами поміж  ріпяхами

Дихає країна нашими гріхами

Ті – зреклися мови, ті – зреклися роду

Отака історія рідного народу.

 

1. Кожна епоха породжувала своїх героїв. Минуле століття вписане в історію героїчними подвигами борців за незалежність української держави.
2. Історія нашого сьогодення – це майдан, революція гідності, війна.

Учениця.

 

А на моїй землі іде війна,
Стріляють танки і ревуть гармати.
Сповита горем, в чорному  вбранні,
Сльозами  вмилась не одна вже  мати.

Найкращі  з  кращих  падають  від куль,
Грудьми  своїми  землю  прикривають.
Сумним  набатом в селах і містах,
Звучать слова: « Герої не вмирають!»

Вони живуть навіки у серцях
І в пам’яті народу України.
І не дозволять нашим ворогам
Перетворить  Вітчизну на руїни.

Ми вистоїм. Здолаємо катів,
Як маків – цвіт  розквітне  Україна!
На тих  місцях,  де  йдуть  тепер  бої,
В земнім  поклоні  схилиться калина.

Ведучі.

1. Хто нас не ставив на коліна

Ким не стогнала лиш земля

І все ж не вмерла Україна,

І вічно житиме вона.

 

2. Коли за всяку кров пролиту на землі впімнеться рід її, то яка помста буде за кров українського народу, пролиту великими потоками тільки за те, що він шукав волі, кращого життя на своїй рідній землі.

Звучить запис  гімну ОУН  , демонструється відео.

 

        /  Зродились ми великої години/

 

1. У роки визвольних змагань

Повсюди кров людська кипіла

І битва бурею гриміла

Й земля стогнала з краю в край.

 

2. У роки визвольних змагань

Втрачала сина свого мати

І знову йшла благословляти

Синів молодших до повстань.

 « Ой у лузі червона калина»

 

Сценка «Воїни УПА»

1 учень:

Сіло сонце за Карпати,

Важкий для нас судився час,

В борні прийдеться нам вмирати,

Хоч кожен хоче жити з нас

 

2 учень:

 Ми будем за Вкраїну воювати,

В чужі краї не несемо ми смерть,

Батьків, сестер ми будем захищати,

У цьому наша сила й честь.

 

3 учень:

Зімкнутись треба нам стіною,

Стояти твердо до кінця,

Лиш тільки спільною боротьбою

Своє врятуємо життя

 

4 учень:

За кров, за знущання, кохання,

За муку, розпуку, братів,

За грабіж, пожари, мов кара,

Ми – помста, відплата і гнів.

 

5 учень:

Без скарги, без слова готові

Іти ми у темряву, ад

За честь України, родину,

За Божі закони і лад

 

6 учень:

Ще відплатим катам,

Ще по рідних степах,

Із піснями пройдем бойовими.

Не розбійники ми,

Хоч живем по лісах,

Ми повстанці – сини України

 

Ройовий: Славні воїни УПА, дорогі брати!

Ми стали на боротьбу з лютим ворогом. Німецька і московська навала плюндрує нашу Україну, прагнуть зробити її колонією. Візьмімо в руки зброю й боронитимемо свій край. І нехай Господь нам допоможе у цій справі. Присягніться, що боронитимете свій край до останньої краплі крові! Смерть або перемога!

 

(Вносять образ Пресвятої Богородиці і приймають присягу)

- Стать на коліна

 

Один зачитує текст присяги:

«Я, воїн Української Повстанської Армії, взявши в руки зброю, урочисто клянусь своєю честю і совістю перед великим українським народом, перед святою землею Українською, перед пролитою кров’ю усіх найкращих синів України та перед найвищим Політичним проводом Українського народу боротися за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників і здобути Українську Самостійну соборну державу. В тій боротьбі не пожалію ні крові, ні життя, і буду битись до останнього подиху й останньої перемоги над усіма ворогами України.»

Клянусь. Клянусь. Клянусь.

 

(На сцену вбігає воїн - повстанець)

Воїн. Друже ройовий! Пора!

 

Ройовий: Рій, до зброї!

 

1 воїн: До бою! За край наш, за сестер і братів наших!

 

2 воїн: У бій.

 

3 воїн: Не дамо плюндрувати рідної землі!

 

Ройовий: За Україну!

 

Воїн: Друже ройовий!  Дозволь попрощатися з матірю.

 

Мати: Михайлику, сину мій,  Чи побачу тебе я ще живим?

 

Михайло: Мамо!

 

Мати: Синочку мій!(Обіймає його)

 

Михайло: Прощавайте, мамо!

Я вернусь. Я обов’язково вернусь.

 

 

 

Мати: 2. Інсценізація ( Мати проводжає сина до лав УПА)

Ти йдеш, мій сину? Що ж… Іди здоров!

Тебе спиняти я не маю права.

Даремний жаль, як кличе слушна справа,

Як з України ворог точить кров…

Твій батько вік свій скоротав в ярмі.

І вмер, не чувши заклику до зброї.

Сьогодні дивом взялися герої,

І рвуться пута в віковій тюрмі.

З могил війнув лицарський гордий дух -

Воскресли сотні… Лопотять прапори,

І пісня віри в`ється понад гори,

Горить завзяттям давній слабодух.

Ідеш вже сину? Що ж… іди… здоров!

Я радуюсь, хоч серденько зранене,

Та тям собі, що ти один у мене…

Хоч врешті… Що ж! Пречиста – твій Покров… 

Іди, сину, йди, дитино, визволяти рідну Україну, боронити народ свій. Коли вернешся з перемогою, замаю калиною твій кріс, не вернешся – тихо заридаю, щоб ніхто не бачив сліз. Нехай Мати Божа тебе охороняє (Хрестить його).

 

Дівчина:

Він пішов…

Юний був, ну, майже ще дитина,

І стрункий як молодий дубок,

Темна кучерявилась чуприна,

І зубів проблискував разок.

Привязав гранату біля стану,

Поясом стягнув цивільний плащ

І пішов легким і пружним кроком

Поруч з другом в сіру каламуть.

Я стояла в розпачі глибокім,

Поки кроків стало вже не чуть.

 

 

Музика  пісня «Хай би вже прийшла весна»

 

І.

Стоїть старенька мати на могилі,

І навіть, квіти плачуть мовчазні.

Від сина погляд відвести не в силі,

А син довічно житиме у сні.

 

ІІ.

Тече сльоза у неньки на щоках,
Сльоза нещасна, небажана.
Сорочка сина у її руках,
В душі її велика рана.
 

 

(Інсценізація. Діалог матері і сина)

мати

- Синочку, чуєш як курличуть

У синім небі сумно журавлі?

Вони ж тебе до себе, сину, кличуть,

А ти лежиш в холодній цій землі.

 

диктор

-я чую, мамо, чую, як співають

Мені над Україною пісні,

Ти не журись, я крила розпростаю

І прилечу до тебе уві сні.

Вкраїнським рушником зітру сльозину

І поцілую в сивеє чоло…

 

мати

О, синку, рідний , мій єдиний сину,

Як хороше б тоді мені було!

 

Мій син вкраїну боронив,

Тепер він спатиме роками.

 

Дай поцілую я тебе вже раз останній

Сльозами твоє личко вмию.

І підкорившись смерті невблаганній,

Відпущу у чарівний Божий вирій.

 

/Кохана шукає нареченого. Знайшла, кладе його голову собі на коліна./

 

Дівчина:  Андрію! Нарешті я тебе знайшла. Чому ти мовчиш?

 

Хлопець з-за сцени: «Кохана! Завтра я в вогні,

                                      Можливо, що й поляжу.

                                      Дасть бог тобі ясніші дні,

                                      Я рук твоїх не в’яжу .

 

                                      Заплач, мій перстень з пальця скинь.

                                      Сховай його на згадку.

                                      Всіх наших спільних мрій, терпінь ,

                                      І мойого упадку.

 

Музична композиція  «Журавлі»

Ведучі:

 

1. Як важко оре історичний плуг,

Які скарби були ! Були… і зникли

2. Так можна сказати про сотню людей, що зникли фізично, та пам'ять про них жива
3.  

/Виходить чоловік з аркушем паперу…/     Відео - проект

     Чоловік:   Пишу не для грошей, бо ніколи їх не мав, а зараз вже й не треба, не для товстих наукових  журналів, бо там є кому  писати, не до чергової річниці пам’яті, до неї напише чергова влада. Кладу ці рядки для  себе, бо все життя ношу  в серці і пам’яті ті страшні роки. І як не виллю те зараз на папір, то, певно, захлинуся нарешті тою бідою мого народу. Мені вже не так багато залишилось на цім світі, та, може, втраплять ці рядки до моїх онуків і ляжуть у їхній свідомості цеглиною народної пам’яті.  То було в березні 33-го.  Щоранку з сестрою підбігали до вікна, прохукували по замерзлій шибі дірки подивитись, чи не проглянула на городі чорна латка землі. Бо щовечора чули від тата, що: «Коби вже земелька показалась, а там не встигнеш зоглядітись, як зело в ріст піде».  А вона все не показувалась.  І та біла ковдра снігу не радувала, як раніше, нас, дітлахів. Бо, певно, підсвідомо ми відчували, що білий – то колір смерті. 

    А в сусідньому дворі тітки Василини вже другий день кричала дитина…

/ Чоловік перестає читати, сідає за стіл, бере в руки ручку та починає писати./

Інсценізація вірша «Я- Україна», роль грають «дві України»)

 Я - Україна. Простори безмежні

 Правого берегу, лівобережні.

 Гордих синів я з любов’ю зростила -

 Лиш вберегти не змогла. Відпустила

 В небо морозне, як гідності чин,

 Крізь чорну прірву палаючих шин.

 В попільну сутінь, свинцем нашпиговану

 Живими з убитими вщент пошматовану...

 Йшли, ледь прикрившись фанерним щитом,

 Найкращі , найвірніші, найсвітліші чолом,

 Серце чиє запалало відвагою,

 Між побратимів під скорбними стягами...

 В небо січневе зграями сканули

 Душі героїв. Злетіли... Й - розтанули.

 Я – Україна. Свята я i грiшна.

 Влітку спекотна, зимою - заснiжена.

 Хлібні лани і дивнії гори,

 Синєє небо, синєє море…

 Ніким не покорена, і незбагненна -

 Жовта я сонцем, блакитна я небом.

 Синами своїми й доньками прекрасна

 Я чорно-багряна стаю, як нещасна.

 Багряна від крові і чорна від горя -

 Чорно-червоний колір в героя...

 

Пісня

І.

Горіла свічка, чулася молитва  -

За свого сина і за всіх синів.

Просила мати щиро , на колінах,

Щоб всі вернулись із важких боїв.

ІІ.

Горіла свічка, віск тихенько танув,

І гіркі сльози очі затягли.

Та все ж молитися вона не перестала

Та мати. Що жде сина із війни.

І.

Горіла свічка, довго ще горіла,

Всі молитви прочитані були.

А полум’я , немов серденько гріло,

І сина зберігало від біди.

ІІ

Думки про події на фронті  зараз у серці кожного українця  запеклися рубцем , кровоточать та не дають спокійно жити, мислити , дихати…Це біда усієї країни ї бути осторонь не може ні одна людина..

Сценка (мати й син)

Проводжала мати сина
На страшну війну:

Мати:

Ох. Настала тяжка днина,
Ні спокою , ні сну!

Син:

Не хвилюйся. Любо мамо!
Не кричи в жалю.
Часу ще пройде не мало…
Я ж тебе люблю!

Мати:

Повертайся ти мій сину
Зі Сходу живим,
Я ж без тебе тут загину
Розтану мов дим…

Син:

Мамо, час мені в дорогу..
«Град» Вкраїну гне.
Хлопцям понесу підмогу.
Батьківщина жде!

Мати:

Щоб могла я полетіла
Слідом за дітьми!
Мала б крила – захистила
Від кулі в пітьмі.
Оповила,укутала
Від снігу й біди…
Хай ніколи більше
НЕ БУДЕ ВІЙНИ!

ІІ. Ведуча  На жаль, не всі сини України залишилися живі. Їх багато , так званих «двохсотих». Чиїхось  синів, братів, коханих… Давайте вшануємо їх пам’ять хвилиною мовчання  …

(хвилина мовчання під відлік часу, на відео свічка )

Сценка «Зустріч» (Сергія Нігояна та Героя Крут)

Ведуча

Мені наснилось, що вони зустрілись:

Убитий в Крутах й вірменин Сергій.

В саду едемськім на травичці всілись:

Герой Крут

“За що тебе? ”

Сергій Нігоян

“За Україну, друже мій.”

Герой Крут

Ти знаєш і мене за неї вбили,

Та це було вже років майже сто.

Тоді померли ми, щоб ви нам жили.

А вас вбивають… Вас тепер за що?”

Сергій Нігоян

“Ти пам’ятаєш, друже. Звісно, пам’ятаєш,

Як біло-біло в нас цвітуть сади.

І ти цей запах п’єш. І ти його вдихаєш …

Я б все віддав, щоб хоч на мить туди.”

Герой Крут

“А я ще ввечері узяв дівча за руку

Й тихенько так до серця притулив.

Тоді не знав, що Бог уже розлуку

Навіки на землі нам присудив.

Під Крутами стояли ми стіною.

В очах не страх, а злість до ворогів.

Більшовики готовились до бою,

Я йшов на смерть… а жити так хотів.”

Сергій Нігоян

“Мені твій попіл стукав, брате, в груди.

Я вірменин, а теж Вкраїни – син.

Не мав у серці й крапельки облуди,

За те й убив мене проклятий поганин.”

Ведуча

… Мені наснилось, що вони зустрілись.

Убитий в Крутах й бородач Сергій.

В саду едемськім на травичці всілись:

Разом

” За Україну нас вбивають, брате мій.”

 

                                                    / Пісня /

 

Голубко біла, ти лети у світ,

Хай буде мир у небі голубому.

Бо голуб миру, кажуть з давніх літ,

Приносить радість родові людському.

 Бо що ж дорожче в світі є за мир?

Та й за життя — ціннішого немає.

Коли піснями сповнений ефір,

Сміються діти і душа співає.

Коли панує щастя і любов,

Танцює понад квітами комашка,

У світі мир — основа із основ,

 І символ миру — білосніжна пташка.

Голубко біла, ти лети у світ,

Хай буде мир у небі голубому!

Неси всім щастя, передай привіт

Усім народам, людові земному…

 

Ведучий 1: Просимо в Бога миру для країни,

Щоб повернулися живими усі ті,

Хто захищає зараз Україну,

Хто там, на Сході, ніби в іншому житті.

 

Ведуча 2 : Молюся небу, молюся і вірю,

Що все закінчиться, що скоро все мине

Тримайся, моя рідна Україно,

Борися люба за життя своє,

 

Флешмоб   «Діти проти війни»

 

Закінчення

 

1. Нам,незборимим, жити у віках,

Ми сильні духом. В прагненнях єдині,

У кожного з нас квітне на устах

Героям слава! Слава Україні!

2. Де єдність. Віра, праведна любов,-

Народ незламний і міцна держава.

Ми разом промовляєм знов і знов:

Вкраїні слава і героям слава!