Герої В.О.Сухомлинського на дитячій сцені (інсценізація за творами)Сам собі режисер

Петропавлівська ЗОШ І – ІІ ст.

Герої В.О.Сухомлинського

на дитячій сцені

(інсценізація за творами)

Сам собі режисер 

                                                                                    учитель початкових класів

                                                                                  Тітенко Олена Олексіївна

ПІВЕНЬ ТА СОНЦЕ

(за мотивами одноіменного оповідання В.О. Сухомлинського)

Ведучий. Дрімає півень на сідалі. Прокинеться, солодко позіхне і знову спить.   А перед світанком завжди співає.

Півень. Ку – ку – рі – ку! Ку –ку – рі – ку! Прокидайтеся, ранок настав.

Ведучий. Прокинулися кури, закудахтали. Прокинулися курчата, запищали, прокинулися люди.

Люди. Півень заспівав, ранок настав. Час вже худобу годувати та в поле виїжджати. Робота не чекає.

Півень. От я заспівав – і ранок настав. Якби не співав, і ранку не було б. Он як!

Ведучий. Так було завжди. Одного разу Півень розсердився, що люди дали йому мало зерна.

Півень. Ось я вам утну. Не заспіваю вранці, не зійде сонечко. Що ви тоді робитимете?

Курка. Не сердься, Півнику. Вистачить зерна, якщо буде замало – хробачка знайдемо. Он вже й наші курчата навчилися хробачків знаходити. А сонце і без твого співу зійде, і ранок настане.

Півень. А от і ні, без мене – не настане!

Ведучий. Прийшла ніч. Сидить Півень та й усміхається уві сні.

Півень. (крізь сон) Ось буде вам горе!

Ведучий. Настала пора Півневі співати. А він мовчить. Заплющив очі та спить. Зійшло сонце, кури повставали, по двору ходять, хробачків, зернятка хукають. Прокинувся і Півень.

Півень. Що ж це таке? Чому сонце встало? Я ж ще не співав, не будив його!

Ведучий. Стрибнув Півень на тин та ну сваритися на сонце.

Півень. Чого це ти на небі з’явилося без моєї пісні? Я ж тебе не кликав!

Сонце. Невже ти,Півнику, вважаєш, що без твого співу ранок не настане? Хоч співай, хоч не співай, а я все одно з’явлюся на небі, і ранок прийде.

Півень. Як же це так?

Курка. А що я тобі казала, не ганьби, Півню, себе та нас.

Ведучий.  Соромно стало Півневі. Зліз він тихенько з тину та пішов у двір.    

АКАЦІЯ  ТА БДЖОЛА

(ЗА МОТИВАМИ ОДНОІМЕННОГО ОПОВІДАННЯ В.О.СУХОМЛИНСЬКОГО)

Ведучий. Раненько прокинулись бджоли у вулику. Вилетіли з нього, кружляють навколо. А одна маленька Бджілка підлетіла до старшої Бджоли та й питається

Бджілка. А куди ми сьогодні полетимо нектар збирати? Знову на гречане поле, як учора?

Бджола. Ще не знаю, Бджілко. А що, як піде дощ? Полетиш на гречку по скляночку нектару – і попадеш під зливу.

Бджілка. Треба в квітів попитати, вони наші друзі, підкажуть нам, чи буде дощ.

Бджола. Гаразд, я так і зроблю.

Ведучий. Полетіла маленька Бджілка до Ромашки, та й питається в неї.

Бджілка. Ромашко, Ромашко, скажи-но, чи буде сьогодні дощик, чи ні?

Ромашка. Не знаю, Бджілко, спитай у когось іншого.

Ведучий. Полетіла Бджілка далі по садочку. Підлетіла до Троянди та питає в неї.

Бджілка. Скажи мені, Трояндо, будь ласка, чи буде сьогодні дощ, чи ні?

Троянда. Ой, Бджілко, не знаю. Але я дуже на нього чекаю – пити хочеться.

Ведучий. Полетіла Бджілка далі. Бачить Кульбаба біля стежки росте. Підлетіла до неї, питає.

Бджілка. Кульбабочко, люба, скажи-но мені, чи буде сьогодні дощик, чи ні?

Ведучий. Мовчить Кульбаба, нічого не говорить, бо закрита в неї квіточка, не чує вона маленьку Бджілку. Летить Бджілка далі. А назустріч їй летить- гуде кошлатий Джміль. Почув він про що Бджілка в Кульбаби питала, та й каже.

Джміль. Лети, мала, спитай в Акації. Вона знає. Перед дощем у неї багато нектару, а перед сухою погодою – немає.

Ведучий. Подякувала Бджілка Джмелю, полетіла до Акації.

Бджілка. Підкажіть мені, будь ласка, Акаціє, чи буде сьогодні дощик, чи ні.

Акація. Заглянь-но, мала, у мої кухлики для нектару, то й дізнаєшся.

Бджілка(заглянула у квіт)Ой, повні кухлики. Отже дощ буде. Далеко летіти не можна. Та й навіщо летіти, коли акація перед дощем радо пригощає солодким нектаром.

Ведучий. Набрала Бджілка солодкого нектару та й понесла його до вулика. А там її зустріла стара Бджола.

Бджола. Ну що, тепер знаєш, в кого питати про погоду

Бджілка. Так, знаю, в Акації треба питати! 

ЯК ГОРБЦЕВІ ХОТІЛОСЯ ДІЗНАТИСЯ, КУДИ ЗАХОДИТЬ СОНЦЕ

(за мотивами одноіменного оповідання В.О.Сухомлинського)

Ведучий.    Зайшло Сонце за обрій. Почервоніло небо. Сидить у гніздечку цікавий Горобець, дивиться на червоне небо та думає.

Горобець.     Куди це сховалося Сонце? Полечу, дізнаюся.

Ведучий.    Пурхнув Горобчик з гнізда та полетів. Пролетів село, пролетів поле, ось уже й ліс… Пролетів ліс, друге поле, а Сонця не видно. Знесилений Горобець упав на землю. Віддихався, підняв голівку. Дивиться, а навколо соняшники ростуть, повернули свої голови на захід. Побачив один Соняшник Горобця та й питає.

Соняшник.   Куди це ти летиш, Горобчику? Вечір на дворі.

Горобчик.   Хочу дізнатися, куди зайшло Сонце.

Соняшник.   Почекай до ранку. Я розбуджу тебе, коли Сонце зійде. Ти в нього й запитаєш, куди воно ховається.

Ведучий.    Заснув Горобець під Соняшником. Настав ранок, ось уже й Сонечко з’явилося з-за обрію. Будить Соняшник Горобця.

Соняшник.   Вставай, вставай, Горобчику! Сонечко вже на небі!

Горобець.    Дякую, Соняшнику, що розбудив, а то б я Сонечко проспав. Скажи-но, Сонечко, куди ти на ніч заходиш?

Сонце(сміється).   Уночі я спочиваю за далекими горами, за синіми морями. Не лети до мене, Горобчику, бо ніколи не долетиш.

Ведучий.   Помахав Горобчик Сонечку крильцями.

Горобець.   Ну, що ж, Сонечку, хай буде по-твоєму, полечу я додому. То ж ти приходь до мене кожного дня, будемо там з тобою зустрічатися.

Сонце.   Будь здоровий, Горобчику, обов’язково приходитиму, чекай на мене.

МАКІВКА ТА ДЖМІЛЬ

(за мотивами одноіменного оповідання В.О. Сухомлинського)

Ведучий.   Увечорі макова квітка стулила пелюстки. Цілу ніч спала Маківка. Уже й сонце зійшло, і день настав, а вона все спить, не розтулила свої червоні пелюстки. Дивиться Сонце на неї та й питає.

Сонце.    Маківко, Маківко, чому ти так довго спиш? Невже мої теплі промінчики не можуть тебе розбудити?

Маківка.    Дякую тобі, Сонечко, за тепло, але я ще трохи посплю.

Ведучий.    Побачила маківку маленька Пташка, питається.

Пташка.   Маківко, Маківко, чому ти так довго спиш? Ми, пташки, вже давно прокинулися, співаємо свої пісні, невже вони тебе не розбудили?

Маківка.   Ні, Пташко, ваші пісні заколисали мене.

Ведучий.   Побачив Маківку кіт Мурко, підходить до неї, питається.

Мурко.   Маківко, Маківко, я уже й пташок усіх порозганяв у дворі, а ти все спиш. Прокидайся!

Маківка.   Котику-Мурчику, не чіпай мене, бо зламаєш, а я ще трохи посплю.

Ведучий.    Аж ось летить-гуде кошлатий Джміль. Летить, наближається прямісінько до квітки.

Джміль.   Прокидайся,Маківко, я вже лечу до тебе в гості.

Ведучий.   Почула Маківка, що Джміль наближається і розкрила свої гарні пелюстки.

Маківка.     Ой, Джмелику, лети скоріше до мене. Як я рада тебе бачити, бо тепер у мене буде повна коробочка маку!

Джміль.   Так ось чого ти так довго не розтуляла своїх пелюсток!

Маківка.   Так, я на тебе чекала, Джмелику!

ДЕ НОЧУЄ ВОДЯНА ЛІЛІЯ

(за мотивами одноіменного оповідання В.О. Сухомлинського)

Ведучий.   Росте на ставку біла квітка – водяна Лілія. Росте у воді. Щоранку радісно розкриває свої пелюстки до сонця.

Лілія.   Доброго ранку, Сонечко, як я рада тебе знову бачити, відчувати твоє тепло!

Сонце.   І я вітаю тебе, красуне, з новим днем.

Ведучий.  Пролетів повз Комарик. Підлітає до Лілії .

Комарик.   Добрий день, чарівна Ліліє, як поживаєш?

Лілія.    І тобі день добрий, Комарику. У мене все гаразд. Сонечко пригріває, вітер мої пелюстки пестить, гарно у нас на ставку.

Ведучий.    Полетів Комарик далі. А до чарівної квітки, водяної Лілії, весь день гості прилітали, вітали її з новим днем. Бабка, Жучок-сонечко, навіть Жабка припливла, сіла поруч на лататті.

Жабка.   Як живеш, Ліліє? Ти сьогодні ще гарніша.

Лілія.   Дякую тобі, Жабко, я дуже рада тебе бачити.

Ведучий.    Якось надвечір прилетів на ставок до білої ніжної Лілії і Метелик. Він захотів переночувати у квітці. А квітка й каже йому.

Лілія.    Лети, Метелику, шукай іншої квітки, бо я лягаю спати на ніч під воду.

Метелик.    Чому?  Чому під воду?

Лілія.    Бо в мене під водою м’яка постіль. Ти не хвилюйся за мене.

Ведучий.    Сказала це біла Лілія, склала свої ніжні пелюстки та тихо занурилася у воду. А Метелик полетів шукати для спочинку іншу квітку.

ЗАЄЦЬ І МОРКВА

(за мотивами одноіменного оповідання В.О.Сухомлинського)

Ведучий.   Жив собі та був Заєць. І захотілося йому, щоб його усі боялися. Пішов він до коваля та й просить.

Заєць.   Ковалю, ковалю, постав мені вовчі зуби.

Коваль.  Ну що ж, поставити можна. Йди-но сюди…

Ведучий.   Поставив Коваль Зайцеві вовчі зуби. Іде Заєць, а назустріч йому Кіт. Заклацав Заєць зубами.

Заєць.   Я тебе зараз з’їм!

Кіт.   Ой, не їж мене, звіре страшний, краще відпусти, на мене кошенята маленькі чекають.

Заєць.  Ну добре, йди вже собі до своїх кошенят!

Ведучий.   Став Заєць пихатий, аякже – його ж усі бояться! Іде Заєць далі. Вийшов на дорогу, а назустріч йому Півень. Заклацав Заєць зубами.

Заєць.   Тікай скоріше, Півню, з дороги, бо я тебе з’їм!

Півень.   Ку-ку-рі-ку! Не їж мене, страшний звір із страшними зубами, бо на мене кури з курчатами на дворі чекають!

Заєць.  Та йди вже собі. Сьогодні я тебе відпущу, але завтра мені не попадайся – з’їм!

Ведучий.  Ще більше запишався Заєць. Іде далі. Вийшов у поле, а назустріч йому Цап. Заклацав Заєць зубами.

Заєць.  Я тебе з’їм!

Ведучий.  Заєць думав, що Цап його теж злякається, але ж ні. Той побачив, що перед ним  заєць з вовчими зубами.

Цап.   Добре, ти мене з’їси. Але відпусти, будь ласка, на хвилиночку на город. Я доїм там  свою моркву.

Заєць.  Де, де морква? Ану, веди-но мене туди!

Цап.   Ходімо проведу.

Ведучий.  Повів Цап Зайця на город, де росла морква, та й забув, що в нього вовчі зуби.  Аж тут виходить хазяїн з рушницею.

Хазяїн.   А хто ж це тут мою моркву їсть?  От я зараз тобі задам, зараз тебе встрелю!

Ведучий.   Забув Заєць про свої вовчі зуби, злякався і стрімголов побіг до лісу. Тільки його й бачили.