Гетьман Мазепа - патріот чи зрадник

Гетьман Мазепа – патріот чи зрадник. Підготувала: учениця групи ОП21-ФМБХайчіна Марина. Ми пам'ятаємо минуле, щоб мати майбутнє.

Іван Степанович Мазепа Іван Степанович Мазепа - військовий, політичний і дипломатичний діяч Війська Запорізького. Гетьман Війська Запорізького із зміною титулу на «Війська Запорізького обох сторін Дніпра гетьман» під протекторатом Російського царства. Перш ніж вдаватися до аналізу проблеми, слід зробити декілька істотних зауважень. Фактів щодо діяльності гетьмана Мазепи не бракує. Втім, як відомо, голі історичні факти стають значущими лише тоді, коли їм надають відповідної інтерпретації. Інтерпретуючи постать Мазепи в українській історії, ми маємо виходити, по-перше, з конкретних умов його доби, а по-друге, – з інтересів української нації, політичним лідером якої Мазепа був упродовж 22 років.

Зрада?Прислухаймося спершу до тих, хто вже 300 років зве перехід Мазепи на бік шведського короля під час Північної війни зрадою. Їхні голоси завжди було чути найдужче, особливо гучно вони лунають із північного сходу. Кого ж у такому разі зрадив Мазепа? Російська православна церква проголосила гетьманові анафему (досі чинну) за зраду особисто царя Петра І. Справді, зрада – то тяжкий гріх, за який карає Господь і вкривають презиртвом люди.

Чи міг гетьман зрадити монарха?Цілком очевидно, що відносини між Мазепою й Петром І не можна розглядати як звичайні людські стосунки. Бог – бо створив людей рівними, а між гетьманом і царем рівності не існувало. Це були відносини очільників двох державних формацій: Гетьманщини та Московщини, причому друга встановлювала протекторат над першою на підставі Переяславської угоди 1654 р. Коломацькі статті, що їх підписав Мазепа, формально підтверджували чинність цієї угоди, до якої було додано ще декілька пунктів. У таких політично-правничих відносинах не могло йтися про "зраду" – хіба що про порушення угоди або її розірвання.

Документально засвідченим є такий факт: коли Мазепа звернувся до Петра І з проханням надати йому до розпорядження козацьке військо, аби захищатися від наступу поляків, цар відмовив йому. Таким чином, Петро І першим порушив умови українсько-російського договору, відповідно до якого цар був зобов'язаний боронити Україну від ворогів. У відповідь гетьман скористався jus resistendi – правом васала повстати проти свого сюзерена, якщо той не дотримується своїх зобов'язань. Так само вчинили провідник лівонської шляхти Йоганн фон Паткуль, що виступив проти Швеції; Станіслав Лещинський, котрий боронив польські шляхетські вольності проти саксонського абсолютизму; господар Молдови Дмитро Кантимир, який повстав проти Османської імперії; Ференц Ракоці, що намагався усунути Габсбургів від влади в Угорщині.

ОднодумціМазепа не був одинаком і в Україні. Разом із ним на бік шведів перейшли козацька старшина, тобто українська політична еліта, тисячи козаків і запорожці. Останні відстоювали інтереси українського народу, синами якого були, й особисто нічим не були зобов'язані російському цареві. Зраджувати, зрештою, можуть окремі люди, а не цілі народи. Чому ж так уперто російські імперські шовіністи та їхні прислужники, а також не такі вже й рідкісні українські епігони всупереч фактам і здоровому глузду твердять про "зрадництво" Мазепи?

Зрадник – це. Річ у тім, що весь цивілізований світ називає зрадником того, хто, завоювавши довіру іншої людини (чи групи людей), зловживає цією довірою. Натомість, для російської імперської машини, коліщатком якої є російська історіграфія, зрадниками в усі віки є будь-хто, хто відступить від сліпої фанатичної покори батюшці-цареві (читай: Генсекові, Президентові) й служби імперським інтересам на користь своїх власних. "Зрадник" для неї – "свинья" (вислів російського жандарма) Тарас Шевченко, який нібито повинен був почувати вдячність до російського самодержавства за викуп із кріпацтва (що не відповідає дійсності); "зрадники" для них – українські повстанці, які в надскладних умовах без вагань віддавали життя в ім'я боротьби за власну Державу в огнищі Другої Світової війни; "зрадники" для них – це й грузини, й чеченці, й осетини, що впродовж століть боронять рідну землю від російських загарбників.

Зрадники!Хто для росіян ніколи не був "зрадником" – так це аферист і терорист Ленін, який, одуривши мільйони людей, розвязав в Україні криваву громадянську війну, влаштував голод і терор 20-тих років; не зрадником, а героєм для росіян є, приміром, генерал Ватутін – той самий, що наказував стріляти в спини воякам своєї ж армії; і звісно ж, згідно з логікою російської історіографії, ніяк не можуть бути названі зрадниками агенти російських спецслужб – підступні вбивці Євгена Коновальця та Степана Бандери, бо їхні вчинки їх цілком вписуються в російський імперський курс.

Тож чи варто зважати на вигуки щодо нашого минулого з боку тих, для кого історія є не наукою, а засобом пропаганди?Набагато більше занепокоєння викликає ставлення до Мазепи, як до зрадника України. Декому він уявляється лиш успішним кар'єристом, який скористався природними здібностями й таланом, щоб дістати владу, якою розпоряджався собі на догоду. Гетьмана буцімто цікавило тільки збагачення, а на інтереси населення він не зважав. Коли ж плани Петра І почали загрожувати амбіціям Мазепи, той вирішив перейти на бік його ворога, щоб за будь-яку ціну утримати владу.

Незважаючи на позірну правдоподібність такої позиції, факти свідчать проти неї: Мазепа дбав про українські національні інтереси впродовж усього гетьманування. Очолюючи Гетьманщину, він видав універсал про захист прав козаків і низку охоронних універсалів містам. Мазепа намагався полегшити становище селян, обмеживши панщину двома днями на тиждень, підтримував українську церкву, підтверджуючи універсалами права Київської митрополії, чернігівського та глухівського монастирів. Заледве можливо перерахувати всі церкви, які Мазепа збудував власним коштом, усіх митців, яких він підтримував матеріально, усі пожертви, які він зробив на користь науки й освіти, злічити всі кошти, які він роздав як милостиню. За підрахунками козацької старшини, впродовж свого гетьманування Мазепа витратив на меценацтство 1 110 900 дукатів, 9 243 000 злотих і 186 000 імперіалів!

Теж зрадники?Його виступ проти російського абсолютизму є якнайкращим доказом того, що Мазепа вболівав за долю України й не боявся задля неї ризикнути всім, що мав, – адже йому дійсно було що втрачати. Часом Мазепі закидають те, що він віддано служив цареві впродовж 1687-1708 років, не чинячи опору його антиукраїнським заходам. Зрештою, якщо відриватися від конкретних історичних умов, тоді доведеться зарахувати до зрадників величезну когорту найпалкіших українських патріотів – від Данила Галицького, що погодився скоритися ханові Батиєві, до Павла Скоропадського, що відплатив німцям за свій прихід до влади українським хлібом.

До всього Михайло Грушевський вважав за помилку Мазепи те, що той так довго сподівався на порозуміння з царем, замість того, щоби збройно виступити проти нього, спираючися на підтримку населення. Важко нині сказати, наскільки щиро Мазепа вірив у щасливу долю автономної Гетьманщини в межах Московської держави і якою мірою можна було розраховувати на успіх повстання. Віддаючи належне Грушевському, сьогодні ми можемо наважитись оцінювати хіба що Мазепині прагнення в контексті українських національних інтересів, а не помилковість чи безпомилковість того шляху, яким гетьман їх намагався втілити їх у життя.

Висновок. Теофан Прокопович писав: "Історик повинен уміти робити дві речі: говорити правду й не говорити неправди." Не слід змішувати правди з неправдою, тобто ми не повинні ідеалізувати Мазепу. Існують свідчення того, що він ішов до вершин могутності, користуючися не найморальнішими засобами; були в нього й суто людські слабкості, як-от жінки. Немає ніякої потреби з патріотичних міркувань перекручувати факти, аби перетворити Мазепу на янгола чи святого, – достатньо віддати йому належне як великому синові України, діяльному патріотові й мужньому оборонцеві інтересів української нації.