Політичні репресії 1930-х рр. в Україні

Політичні репресії 1930-х рр. в Україні. Виконала: здобувачка освіти. Марина ХАЙЧІНА

Сталінські репресії Сталінські репресії — масові репресії, що здійснювалися в СРСР в 1930-і — 1950-і роки і звичайно пов'язані з іменем Й. В. Сталіна, фактичного диктатора Радянського Союзу в цей період. До цього явища можна віднести чистки в рядах правлячої ВКП (після 1952 р. КПРС), розкуркулення, депортації цілих етнічних груп і гоніння за підозрілими особами, всюдисущий контроль за «саботажниками», масові ув'язнення і розстріли «ворогів народу»

Політичні процедури. У вищих ешелонах влади було вирішено провести кілька відкритих політичних процесів, скерованих на залякування суспільства, тобто реалізацію політики терору. Шахтинська справа Справи СВУ та УНЦ  Чистки у Червоній армії Боротьба зі «скрипніківщиною» Партійні чистки «Хартія терору» Репресії проти національних меншин

Шахтинська справа. Шахтинська справа У травні 1928 р. радянські органи державної безпеки провели операцію з арешту понад 100 «шкідників» у вугільній промисловості Донбасу, спрямовану проти дореволюційних технічних кадрів. Ця операція увійшла в історію як «Шахтинська справа». У справі зазначалося, що шкідницький осередок був створений на початку 1930 року завідувачем виробничим відділом П. Ліфшицем за завданням головного інженера Машхімтресту Гатова, що давав вказівки для практичного втілення на місці

Справи СВУСпілка визволення України — показова справа, сфабрикована ОДПУ Української СРР наприкінці 1920-тих років, яка викривала вигадану антирадянську організацію серед української наукової та церковної інтелігенції. Мета — дискредитація провідних діячів української культури та громадського життя в рамках централізованої політики геноциду української нації, здійсненого урядом СРСР у 1932–1933 роках. Члени «Спілки визволення України» під час судового процесу. м. Харків, 1930 р.

СВУОсновними підсудними на процесі «СВУ» були 45 осіб, ще 700 було арештовано невдовзі у зв’язку з цією справою. Загалом під час та після процесу «СВУ» радянськими органами було заарештовано, знищено або заслано понад 30 тис. осіб. За звинуваченням в «українському націоналізмі» та «шовінізмі» були арештовані вчителі української мови у школах, викладачі, письменники, науковці. Фабрикація «справи СВУ» і підготовка відкритого судового процесу були вирішальним етапом дискредитації політики «українізації». С. Єфремов, М. Чехівський та інші члени «Спілки визволення України» під час судового процесу. м. Харків, 1930 р.

Справи УНЦ Ще однією резонансною справою стала справа «Українського національного центру» (лютий 1932 р.). До неї, зокрема, були втягнуті академіки Михайло Грушевський та Матвій Яворський. Ця справа започаткувала справжнє полювання за вихідцями з Галичини і її було вміло використано для посилення антиукраїнізаційних заходів. Михайло Грушевський Матвій Яворський

Чистки у Червоній армії Ще до початку «великого терору» об’єктом уваги чекістів стали військові. У 1929 р. у Червоній армії розпочалася велика «чистка» командного складу. Працівники особливих органів у владі викрили низку контрреволюційних організацій та угрупувань серед молодшого, середнього і навіть старшого командного складу.

Боротьба зі «скрипніківщиною» У 1933 р. радянські органи державної безпеки сповістили про викриття «Української військової організації» («УВО»), яка, за твердженням голови ДПУ УСРР В. Балицького, «очолювала повстанську, шпигунську і диверсійну роботу, а також саботаж у сільському господарстві». Серед арештованих у справі опинилися працівники системи освіти, представники творчої та наукової інтелігенції, які були прихильниками «українізації».

Партійні чистки Партійні чистки У Донецькій, Київській, Вінницькій та Одеській областях «чистку» пройшли 267 тис. 907 осіб, виключено з партії 51 тис. 713, або 19%. З партії виключали за: «пасивне перебування в партії», «порушення партійної і державної дисципліни», «прояв ворожих класових настроїв».  Своєрідним прологом «великого терору» була чергова «чистка» партії, яка розпочалася у 1933 р. В УСРР того року вона відбувалася у Київській, Донецькій, Одеській, Вінницькій областях, а наступного 1934 р. – у Харківській, Дніпропетровській, Чернігівській і в Молдавській АСРР. Прийом у партію тимчасово припинили

«Хартія терору»1 грудня 1934 р. після вбивства у Ленінграді С. Кірова за пропозицією Сталіна була прийнята постанова ЦВК СРСР «Про порядок ведення справ про підготовку або здійснення терористичних актів». Згідно з цієїю постановою термін розслідування зменшувався до 10-ти днів, розгляд справ у суді проводився без участі адвоката і прокурора, оскарження вироку та клопотання про помилування не дозволялося, а вирок виконувався негайно після винесення. 9 грудня 1934 р. згадані вище положення були адаптовані у кримінально-процесуальний кодекс УСРР. Ця постанова стала справжньою «Хартією терору». Сергей Миронович Киров (Костриков)

Репресії проти національних меншин Після масових партійних кампаній з викриття «шкідників» серед національних меншин у квітні–липні 1934 р. ДПУ(державне політичне управління) УСРР, як зазначалось в одному з чекістських документів, «завдало значного удару по найбільш активних фашистських елементах, які проводили контрреволюційну роботу... У порядку оперативного натиску проведені репресії стосовно фашистського активу в національних колоніях і районах».

Репресії проти національних меншин 22 травня 1934 р. В. Балицький звітував про арешт 85 осіб, «переважно пасторів, сектантських проповідників, кистерів, осіб із церковного активу, куркулів». Операції проти нацменшин були скеровані та підтримані найвищим керівництвом УСРР. Всеволод Аполлонович Балицький— радянський діяч, один із керівників органів державної безпеки ВЧК-ОДПУ-НКВС, комісар державної безпеки 1-го рангу (26 листопада 1935), один з організаторів Голодомору.

День пам’яті 15 травня(кожний рік дата змінюється), в Україні - День пам'яті і жалоби, українці згадують своїх співвітчизників і не тільки.., а всіх людей, які загинули внаслідок політичних репресій і засланих у табори, всіх репресованих.