1
Структурний підрозділ
Медичний фаховий коледж Львівського національного медичного університету імені Данила галицького
САМОСТІЙНА РОБОТА
На тему
«Гіпоксична гіпоксія»
Виконала
студентка 3 курсу, групи 2Г
__________________________
Львів 2022
Гіпоксія – це типовий патологічний процес, який виникає внаслідок недостатнього постачання тканин киснем або недостатнього використання його тканинами. Гіпоксія – дуже поширений патологічний процес, він лежить в основі багатьох захворювань або супроводжує їх.
Першу класифікацію гіпоксій зробив Баркрофт у 1925 р., а в 1932 р. її доповнили Петерс і Ван-Слайк. Наскільки вдалою виявилася їх ідея, свідчить той факт, що з того часу класифікація гіпоксій не змінилася, якщо не рахувати дрібних уточнень. Синонімом терміну “гіпокся” є “кисневе голодування”.
Класифікація гіпоксичних станів.
• У залежності від причин виникнення і механізмів розвитку розрізняють гіпоксію:
1. Екзогенну (гіпобаричну, нормобаричну).
2. Респіраторну (дихальну).
3. Циркуляційну (серцево-судинну).
4. Гемічну (кров’яну).
5. Тканинну.
6. Перевантажувальну (гіпоксія навантаження).
7. Субстратну.
8. Змішану.
За поширеністю розрізняють: а) місцеву і б) загальну гіпоксію.
За швидкістю розвитку і тривалістю: а) блискавичну, б) гостру, в) підгостру, г) хронічну гіпоксію.
За ступенем важкості: а) легку, б) помірну, в) важку, г) критичну (смертельну) гіпоксію.
І) Екзогенний тип гіпоксії (гіпоксична гіпоксія) - виникає внаслідок зменшення парціального тиску кисню у повітрі.
Гіпобарична гіпоксія обумовлюється загальним зниженням барометричного тиску і спостерігається: а) при підйомі в гори чи б) перебуванні в негерметизованих літальних апаратах без індивідуальних кисневих систем («гірська» і «висотна» хвороби).
При підйомі в гори з врахуванням ознак гіпоксії, що розвивається виділяють наступні зони:
1. Нейтральна зона (висота до 2000 м над рівнем моря). Функції організму не страждають.
2. Зона повної компенсації (висота від 2000 до 4000 м над рівнем моря).
Відзначається: а) збільшення частоти пульсу і дихання, б) підвищення артеріального тиску. Поряд з цим: а) зменшується фізична і розумова працездатність, б) розвивається ейфорія, в) порушується тонка координація рухів, г) послабляється увага.
3. Зона неповної компенсації (висота від 4000 до 6000 м над рівнем моря). Розвиваються важкі, але зворотні зміни: а) тахікардія змінюється брадикардією, б) падає артеріальний тиск, дихання стає частим і поверхневим, іноді розвивається дихання Чейна-Стокса, в) характерні сонливість, млявість, нудота.
4. Критична зона (понад 7000 м над рівнем моря). Розвиваються незворотні зміни і смерть: а) артеріальний тиск падає до 0, б) пульс стає ниткоподібним, в) з’являється термінальне дихання, г) людина непритомніє, д) розвиваються судоми і настає смерть.
Висотна хвороба - гостра чи блискавична форма гіпоксичної гіпоксії, яка виникає під час висотних польотів у літальних апаратах з кабінами відкритого типу чи при порушенні герметичності кабін закритого типу.
Помітні порушення відзначаються при рО2 порядку 100 мм рт.ст. (що відповідає висоті близько 3500 м); при рО2 рівному 50-55 мм рт.ст. (8000-8500 м), виникають важкі розлади, не сумісні з життям. Спеціально гіпобаричну гіпоксію викликають шляхом дозованого відкачування повітря із барокамер, у яких перебувають випробувані люди чи експериментальні тварини.
Нормобарична гіпоксія розвивається при нормальному загальному барометричному тиску, але зниженому парціальному тиску кисню у повітрі:
а) при перебуванні в замкнутих приміщеннях малого об’єму,
б) роботах
у шахтах, колодязях,
в) при несправностях систем забезпечення киснем у спеціальних захисних костюмах, у кабінах літальних апаратів, підводних човнах, а також при деяких несправностях наркозно-дихальної апаратури.
Патогенетичною основою екзогенного типу гіпоксії у всіх випадках є артеріальна гіпоксемія, тобто зменшення тиску кисню в артеріальній крові, що приводить до: а) недостатнього насичення гемоглобіну киснем і б) зниження його загального вмісту в крові.
Додатковий негативний вплив на організм може здійснювати гіпокапнія, яка нерідко розвивається при екзогенній гіпоксії в результаті компенсаторної гіпервентиляції легень і приводить до погіршення кровопостачання мозку, серця, порушення електролітного балансу і виникнення алкалозу.
Респіраторний (дихальний) тип гіпоксії - виникає в результаті:
а) недостатності газообміну в легенях у зв’язку з альвеолярною гіповентиляцією,
б) порушеннями вентиляційно-перфузійних відносин,
в) надлишковим поза- і внутрішньолегеневим шунтуванням венозної крові,
г) утруднення дифузії кисню в легенях.
Патогенетичною основою респіраторної гіпоксії, як і екзогенної, є артеріальна гіпоксемія, яка у більшості випадків поєднується з гіперкапнією.
Зараз виділяють чотири головні типи гіпоксій – гіпоксичну, гемічну, циркуляторну і гістотоксичну.
Гіпоксична гіпоксія
Суть цього виду гіпоксії зводиться до того, що в артеріальній крові знижується напруження кисню, зменшується насичення гемоглобіну киснем і в результаті зменшується вміст кисню, тобто розвивається гіпоксемія.
Відомо декілька причин, здатних зумовити зниження напруження кисню в крові, що відтікає від легень. Перш за все, слід назвати зниження парціального тиску кисню у вдихуваному повітрі. Людина зустрічається з цим фактором при підйомі на висоту (альпіністи, дослідники). На рівні моря парціальний тиск кисню дорівнює 159 мм. рт.ст., на висоті 5500 м. – тільки 80 мм. рт.ст., тобто вдвоє менше. Відповідно до фізичних законів, дифузія кисню із альвеол у кров відбувається під впливом різниці (градієнту) парціальних тисків кисню в альвеолярному повітрі і крові. Чим вищий цей градієнт, тим швидша дифузія кисню у кров легеневих капілярів. Таким чином, градієнт парціального тиску кисню (рО2) є найважливішим фізичним фактором, який просуває кисень із повітря в кров.
При парціальному тиску кисню 159 мм. рт.ст. напруження його в артеріальній крові складає 100 мм. рт.ст., насичення гемоглобіну киснем –
95 %, вміст кисню – 19 об’ємних процентів. Зниження парціального тиску кисню в навколишньому повітрі приводить до відповідного зниження показників артеріальної крові, яка відтікає від легень: зменшується напруження кисню у плазмі, зменшується насичення гемоглобіну киснем, зменшується загальний вміст кисню у крові.
Як правило, дія низького парціального тиску кисню на людський організм короткочасна. Хронічного впливу зазнають жителі гірських районів. 92 % населення земної кулі поселилося в низинних місцевостях (до 500 м). На висоті до 2000 м. живе 250 млн. осіб, на висоті до 3000 м. – понад 50 млн., на високогір’ї (3000-5300 м) – понад 30 млн. Найбільша кількість високогір’я припадає на Азію (Гімалаї) та Південну Америку (Анди). Промислові розробки корисних копалин в Андах ведуться на висоті 2000 м.
Зниження парціального тиску кисню в повітрі в низинних місцевостях можливе тоді, коли він заміщується іншими газами. Наприклад, в шахтах кисень може бути витіснений метаном, в колодязях – вуглекислим газом, на деяких виробництвах – аргоном.
Другий різновид гіпоксичної гіпоксії пов’язаний з дихальною недостатністю, тобто з порушеннями основних процесів, які забезпечують зовнішнє дихання, - вентиляції, дифузії і перфузії. Дихальна, або респіраторна, гіпоксія виникає в результаті порушення газообмінної функції легень при нормальному парціальному тиску кисню в атмосферному повітрі. Практично будь-які порушення зовнішнього дихання можуть викликати респіраторну гіпоксію.
На грунті альвеолярної гіповентиляції вона виникає в таких випадках:
а) пригнічення дихального центру – передозування наркотиків, набряк мозку, крововилив у мозок;
б) порушення прохідності дихальних шляхів – дифтерія, ларингоспазм, набряк гортані, потрапляння сторонніх тіл у трахею;
в) пошкодження грудної клітки;
г) захворювання дихальних м’язів і міжреберних нервів.
Порушення дифузії кисню через альвеолярну стінку стається при:
а) зменшенні дихальної поверхні легень – ателектаз, пневмоторакс, гідроторакс;
б) потовщенні і зміні гістологічної структури альвеолярної стінки – фіброз, набряк, пневмоконіоз, пневмонія.
Деяка роль у розвитку гіпоксичної гіпоксії дихального типу належить порушенням перфузії легень, точніше – порушенням вентиляційно-перфузійного співвідношення. Відомо, що альвеолярна вентиляція нерівномірна. У вертикальній позиції вона вдвоє інтенсивніша в зонах основи легень, порівняно з верхівками. Так само нерівномірно розподіляється по зонах легеневий кровоток: найбільша кількість крові протікає через нижні долі легень, найменша – через верхівки. Ідеальним співвідношенням вентиляції і перфузії вважається 4:5, при якому коефіцієнт дорівнює 0,8. Насправді це співвідношення коливається в дуже широких межах. West (1974) виявив, що у молодих здорових добровольців вентиляційно-перфузійний коефіцієнт коливається від 0,3 до 2,1. Нерівномірність двох головних газообмінних функцій легень – вентиляції і перфузії – розглядається як фізіологічне явище. Важливо, що для обох функцій ця нерівномірність односпрямована, тобто в тих зонах легень, які краще вентилюються, інтенсивніший кровоток і навпаки.
Гіпоксія виникає тоді, коли обмежується перфузія легень або коли розвивається так званий внутрішньолегеневий шунт.
При зменшенні перфузії кров легеневих капілярів артеріалізується практично повністю (на 95 %), але загальний об’єм артеріальної крові, яка відходить від легень і потрапляє в загальний кровообіг, менший від норми. Тому загальна артеріалізація крові буде нижчою від 95 %.
Внутрішньолегеневий шунт розвивається тоді, коли в легенях утворюються вогнища ущільнень з неповною обтурацією бронхіол, наприклад при пневмонії. Вентиляція цих вогнищ обмежена, а перфузія досить інтенсивна завдяки гіперемії. Кров, яка протікає через капіляри слабовентильованих альвеол запальних ділянок легень, не артеріалізується. Змішуючись з достатньо оксигенованою кров’ю від добре вентильованих альвеол, вона знижує загальний ступінь оксигенації артеріальної крові, що відтікає від легень.
Змішування артеріальної і венозної крові має місце при деяких вадах серцево-судинної системи, наприклад при незарощенні Боталової протоки. Загальна оксигенація артеріальної крові також буде нижчою.