Гіпотетичний метод наукового дослідження

Гіпотетичний метод Деркач Ю. О.

Гіпотетичний метод (від грец. hipotheticos – побудований на гіпотезі) грунтується на гіпотезі, науковому припущенні, висунутому для пояснення будь-якого явища, яке потребує перевірки та теоретичного обгрунтування, щоб стати достовірною науковою теорією, що містить елементи новизни й оригінальності. Він застосовується при дослідженні нових економічних явищ, які не мають аналогів (вивчення ефективності нових машин і устаткування; собівартість нових видів продукції та ін.).

Гіпотеза виникає тоді, коли набуте знання не забезпечує розуміння сутності явища, проте подальше дослід­ження цього явища неможливе без уявлення та припущення подальшого розвитку подій. Гіпотези завжди підтверджуються експериментом!

У науковому пізнанні гіпотетико-дедуктивний метод широко застосовують з XVII—XVIII ст. Першим його використав Г. Галілей у механіці при встановленні закону сталості прискорення тіл при падінні. І. Ньютон створив теорію класичної механіки у вигляді гіпотетико-дедуктивної системи, засновками якої є три основні закони руху. Успішне застосування гіпотетико-дедуктивного методу у механіці, а також вплив ідей І. Ньютона в науковому середовищі зумовили поширення цього методу в різних сферах природознавства. 

Логічні дослідження гіпотетико-дедуктивного методу розпочалися в середині ХІХ ст., у результаті яких було виявлено, що наукове пізнання зазвичай має справу з певною системою гіпотез, поєднаних дедуктивним методом. Така система гіпотез називається гіпотетико-дедуктивною, а метод, що ґрунтується на її застосуванні, відповідно — гіпотетико-дедуктивним. Часто вся наука або її окремі розділи за своєю структурою виявляються гіпотетико-дедуктивними системами. Така система являє собою послідовний ряд (чи ієрархію) гіпотез, ступінь абстрактності й загальності яких збільшується з віддаленням від емпіричного базису. 

Гіпотетико-дедуктивний метод найширше застосовується у галузях природознавства, де використовується розвинутий концептуальний апарат і математичні методи дослідження (фізика, хімія, біологія, астрономія тощо). Але сфера дії гіпотетико-дедуктивного методу значно ширша, він може застосовуватися у всіх науках, де обґрунтування висунутих гіпотез здійснюється через різні види перевірок наслідків (зокрема, в емпіричній соціології застосовуються статистичні методи аналізу отриманих фактів). Застосування статистичних методів дає змогу відповісти на запитання, яка гіпотеза суперечить досвідним даним, а яка — ні. Отже, логіка статистичних міркувань відтворює схему гіпотетико-дедуктивного методу.

ГІПОТЕЗА (від грец. "hypothesis" — основа, припущення) — науково обґрун­товане припущення, яке вимагає по­дальшої експериментальної та теоре­тичної перевірки. Гіпотеза має вигляд твердження припустимого характеру. Але не всі судження припустимого (імовірного) типу є науковими гіпотезами і мо­жуть бути експериментально перевіреними або доведеними. Ними не можуть виступати твердження, справедливість яких очевидна без дока­зу, або судження, що на даному етапі розвитку науки ані довести, ані спро­стувати практично неможливо. Наукова гіпотеза завжди виходить за межі простої реєстрації фактів, служить їхньому поясненню і передбаченню.

Побудова гіпотези 3 етапи

Гіпотеза може бути :

Ієрархія гіпотез

Гіпотеза вважається науково обґрунтованою, якщо при її створенні дотримуються наступних вимог:формулювання гіпотези повинно бути максимально точним і порівняно простим. У ньому не повинно міститися невизначених, не­однозначних термінів і понять;гіпотеза повинна бути сформульована так, щоб її можна було пере­вірити і доказати справедливість ствердження експериментальним шляхом;гіпотеза повинна пояснювати все коло явищ, на які розповсюджу­ються твердження, що містяться в ній.

ВИДИ ГІПОТЕЗ

Нульова гіпотеза — це первісне пояснення зв'язків і відносин, що мають місце в об'єкті та предметі дослідження. Нульова гіпотеза висуває такі припущення, як можлива структура процесу або явища, рушійні сили, стан, провідні функції предмета дослідження. Вона дозволяє накреслити план експериментальної роботи і скласти програму дослідження. Основна робоча гіпотеза визначає і основний (базовий) експеримент. Без основної гіпотези процес дослідження зводиться до систематизації інформації, варіативного викладу фактів. Основна гіпотеза будується на припущенні про те, за яких умов процес вирішення тієї чи іншої психолого-педагогічної проблеми має бути успішним. Робоча гіпотеза і базо­вий експеримент з її перевірки дають відповідь на головні питання: як треба ефективно працювати в навчальному закладі з даної проблеми і які умови для цього необхідно створювати.

Таким чином, гіпотези наукового дослідження повинні:відповідати вихідним принципам загальнопедагогічних та загальнопсихологічних теорій;бути взаємопов'язаними і являти в сукупності систему доказів ви­сунутої проблеми;бути доступними для перевірки в процесі експериментального пси­холого-педагогічного дослідження;не суперечити відомим і перевіреним фактам, а також одне одному (хоча і можуть бути альтернативними);бути простими, розвиватися від загальних посилань до емпіричних наслідків, що інтерпретуються.

Дякую за увагу