Година народознавства "Хата моя, біла хата"

Тема. Година народознавства «Хата моя, біла хата»

Мета.  Ознайомити  здобувачів освіти з народними звичаями, повір'ями, домашніми оберегами, пов'язаними з українською хатою. Виховувати глибоке почуття любові до рідної домівки, отчого краю, рідного слова.

Обладнання: картинки із зображенням колишньої української хати, декорація української хати, українські костюми, картки зі словами, записи пісень «Пливе над світом біла наша хата», «Пісня про рушничок»

                                        Хід заняття

1.Вступне слово учителя

       Батьківська хата – це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів. Вона була світом наших предків, які тут народжувалися і все життя важко працювали.

        Традиційна українська хата  - колиска нашого народу. У ній жили, сподіваючись на кращу долю, цілі покоління.

         Саме у біленькій українській хатині знайшли яскравий вияв спадковість традицій, естетичні засади. Хату, як говорить народна мудрість, можна вважати візитною карткою України.

    2. Звучить пісня «Пливе над світом біла наша хата»  у виконанні Павла Дворського. (пісня поступово стихає, виходять діти і читають вірші)

1.Ти стоїш не багата й не пишна,

   Виглядаючи з саду в луг.

   Рясний цвіт обтрусили вишні

   На солом’яний твій капелюх.

2.Ти приймала і щастя , і лихо,

   Поважала наш труд і піт.

   З-під сирої теплої стріхи

   Ти дивилась жалібно в світ.

3.Відчиняла ти лагідно двері

   Для нового життя та добра,

   Друзів кликала до вечері

   Рідна хато моя стара.

4.Я в тобі розлучився з журбою

   І навіки позбувся біди.

   Я прощаюся нині з тобою,

   Рідна хато моя, назавжди.

5.В нову хату ідуть твої діти

   З сміхом, з піснею, як з вогнем.

   Як же радість тобі втаїти

   Під старим твоїм брилем.

6.Ти була мені, наче мати,

    Ти служила мені, як могла.

    Кожна кроквочка, кожна латка

    Не жаліла для нас тепла.

7.Тож сьогодні і в тебе свято,

   В шибках вогники голубі.

   Переходячи в нову хату,

   Говорю я «Спасибі тобі!»

Учитель.

      Дедалі більше віддаляється від нас у шаленому темпі атомної епохи біленька хатина у вишневому садку з плетеною колискою та мудрою усмішкою батька. У цій хатині – наш корінь роду, щось одвічне, як життя, і святе, як мамина пісня.

     Біла хата, біла сорочка, біла свита… - це становило неодмінну національну прикмету українця. Багатство більшості земель України на білу глину зумовило традицію мастити стіни хати у білий колір.

        З давніх-давен у народних уявленнях біла барва – це символ чистоти, морального здоров'я, душевної краси. Існувало повір'я, що тварини білої масті приносять добро. Коли говорили «біла рука», «біла світлиця», то мали на увазі – щаслива.

       Хата, як і людина, вміє плакати і посміхатися, вона може бути горда і сумна, пихата й доброзичлива. Вона залежить від того, яка родина в ній мешкає. Ось як писав український письменник О. Довженко про покинуту хату: «Споконвіку кидали її, і хто кидав мало вертався. Покидав він у хаті свою мову. І вона оставалася там жити, і так чомусь сталося  на світі, що поза нею вона в'яне, як квітка на дорозі».

   У 1982 році через страшну трагедію нашого віку – Чорнобиль, люди залишили власні домівки.

  Учень читає вірш

Пам'ятає ще дідова хата

Під чорнобильським чорним дощем

Тихий сум материнки і м'яти,

І прощання останнього щем.

Залишились хати, наче вдови,.

Хмара болю над світом пройшла.

І чорніють від смутку підкови

На безлюдних порогах села.

Ми покинули дідову хату

Під обпалений подих весни.

Дичавіють любисток і м'ята,

І давно не димлять комини.

Про весілля, хрестини, обжинки

Треба хаті навік забувать.

Лиш засохлий пучок материнки

Під вікном буде вітер гойдать.

   А сьогодні , рятуючи своє життя від російського агресора, багато людей залишили знищені будинки.

Учениця читає уривок з вірша Юлії Дмитренко «З вірою про Україну»

          Чорний будинок
           з чорними вiкнами,
           Бiльше не стати ïм
           знову  привiтними,
           Будуть новi,
           та не буде вже ïх,
           На свiжi рани
           ляга тихо снiг...

 Учитель.

     Давайте уявно переступимо поріг тієї поліської хати, яких вже небагато збереглося, але у них ще є дух мудрих традицій, що споконвіку формували в людині добрі почуття, працьовиту вдачу, чутливу до краси душу.

       Ліва частина хати відводилась під комору, а у правій, побіленій, жила сім'я. На печі господиня готувала їжу, поралася коло горщиків. У печі пеклася паляниця, коровай, коржики із залишків тіста. Господиня завжди охайно білила піч. За виглядом печі судили про господиню «Яка піч – так й господиня»

  Учениця читає уривок з оповідання М Коцюбинського «На віру»                  «Помивши посуд після обіду та поприбиравши у хаті, Настя сіла на лаві під вікном вишивати сорочку й закинула на шию червону і чорну заполоч. Біле шитво вкрило її коліна. Настя взялася до роботи та ще раз глянула на хату. В її хаті було чисто та гарно, як у квітнику .З білих стін дивилися гарні боги, заквітчані сухим зіллям, обвішані рушниками. Чепурний комин білів, аж сяяв. Долівка була гладенька та жовта, наче віск. Веселий вранішній промінь грав на полив'яних мисках, що стояли в миснику, ушикованими наче військо»

  Учитель

 Мисник знаходився у хаті праворуч від дверей. Уранці він був майже порожній, а після сніданку аж яснів від чистоти. Треба було вміти вибирати горщики та макітерки, стукаючи горщик об горщик, прислухаючись до дзвону. Твердий, чистий передзвін підказував, що горщик послужить господині багато років, бо ж недарма кажуть: «Тріснутий горщик не дзвенить». Казали й так: «Купуєш горщик – подивись на гончара»

Учениця

  Дальній від печі кут називався красним, бо там стояв стіл, накритий білим обрусом з хлібиною і сільничкою. З обох боків красний кут освітлювали вікна, а між ними вгорі на поличці була божниця, де містилися ікони, пам'ятні малюнки чи фотографії батьків та родичів. Почесний красний кут називали покуть.  Гість, що переступав поріг хати, знімав шапку і відразу кидав погляд на покуть. Божницю обрамували рушники, розшиті майстринями особливо вигадливо і старанно. На поличці також зберігалися яйця – «писанки». Під час свят під богами запалювали каганець, і тоді покуть набирав таємничого урочистого вигляду. На покуті сходилися лави, за стіл на покуті саджали почесних гостей, дорогих людей. З покутем були пов'язані найвизначніші події в житті родини.

Учитель.

  Особливу роль у хаті відігравав стіл. Тут народжувалось шанобливе ставлення до батька, як голови роду, - він займав почесне місце за столом, Стіл завжди накривався скатертиною. На столі лежава хліб, а на Різдво та Великдень ще й свічку запалювали. Гріх було стукати кулаком по столі, не можна було хлібину класти перевернутою. Час народження хліба був справжнім священнодійством. Народ порівнював хліб із сонцем.

Учениця читає вірш Б.Олійника

               Світ глибокий, мов колодязь,

               Де я в ньому? Крикнув «Де я?»

               Але що це освітило

               Весь огром посеред ночі?!

               Матері виймають хліб.

Учитель.

Двічі на рік: на Різдво і на Великдень господиня прикрашала хату рушниками. Колись рушник був неодмінним атрибутом сільської хати.

3.Звучить «Пісня про рушничок»

Учитель

Хато моя, біла хато! В тобі так гарно пахло давниною, рутою-м'ятою, любистком, печеним хлібом, сушеними яблуками, зіллям. У твої маленькі вікна приязно заглядало сонце, соняшник, пахучі зілля.

4.Дівчатка виконують пісню «Садок вишневий коло хати»

Учитель.

Дедалі більше віддаляється від нас біленька хатинка у вишневому садку. У цій хатині – наш корінь роду, щось одвічне, як життя, як мамина пісня.

5.Інсценізація вірша «У цьому дворку, як у вінку»  (з народного)

6.Ознайомлення з поняттями «сім'я», «родина», «рід»

          7. Складання асоціативного куща до слів хата, рід

Учитель.

      Українська хата – воістину колиска нашого народу. У ній жили і вмирали цілі покоління, сподіваючись на кращу долю. Вона була світло наших предків. З цієї селянської хати пішли у світ велетні думки: Тарас Шевченко, Іван Франко, Олександр Довженко, Григорій Сковорода.

І досі сниться: під горою,

Під вербами та над водою,

 Біленька хаточка стоїть…

7. Звучить пісня «Пливе над світом біла наша хата»