Година пісенно-поетичного настрою «Живи, українська мово!», присвячена Міжнародному дню рідної мови.

Година пісенно-поетичного настрою, присвячена Міжнародному дню рідної мови

( для середніх та старших класів).

Учень 1 .На луг весняний схожа рідна мова.
Іде, заквітчана суцвіттям, як в вінку.
Вона чарівна, дивна, світанкова,
Послухай серцем мову гомінку..
Вона звучить і лагідно, й пісенно
Та кольором і звуком виграє.
Із вуст борців у світ летить натхненно
І стільки в ній краси та сили є!
Учень 2.У ній звучить природа України,
Її традиції, минуле й майбуття.
Любов струмує радісно й дитинно.
У рідній мові — наше все життя.
Вона барвиста, чиста, веселкова
І милозвучна, світла, як весна.
На луг весняний схожа рідна мова
І найрідніша, мила нам вона.
Учень 3.На цілий світ — така одна-єдина,
Чарівна мова з ніжністю весни.
Ти рідну мову знай, бо ти — людина!
І гордо з нею йди у світ ясний!

Мова.    Жорстокі блазні і кати,

Раби на розум і на вдачу,

В ярмо хотіли запрягти

Мене,як дух степів, гарячу,

І осліпити, й повести

На чорні торжища незрячу…

Хотіли вирвати язик,

Хотіли ноги поламати,

Топтали під шалений крик,

В'язнили, кидали за грати!

Та не скорилася я

І для вас відродилася!

Я -  мова, та зимова казка,

 Та ніжна материнська ласка,

Міцне те батьківське плече,

Але сьогодні щось пече.

Пече душа бо забуваєм,

Бо вже не чуєм і не знаєм

Свої пісні, свої вірші,

Та ще бринять вони в душі

Бо слово рідне – то скарбниця,

Тож хай не меркне,  хай іскриться!

Учениця 1. Коли до серця крадеться тривога,—

За долю України я боюсь,—

З молитвою звертаюся до Бога

І мовою вкраїнською молюсь.

Учениця 2.Прошу для України в Бога щастя

І захисту для всіх її дітей.

А мова українська, мов причастя,

Теплом своїм торкається грудей…

Учень 4. О Боже мій, Великий, Всемогутній,

Мою вкраїнську мову порятуй.

І в світлий день пришестя, день майбутній

Вкраїні Царство Щастя приготуй.

Учень 5. Золота струна мови – символ таланту, краси і довершеності. Вона бринить у його душі, барвисто квітує у рушниках, дивує вигадливістю кольорів, але найголосніше озивається в пісні.

Мова (у вінку, в руках букет з жовто-блакитною стрічкою).      

    Я вірю — у нас в Україні рідною мовою

І колосся співає, і тополя співає, і небо.. і води дніпрові, і місяць , і зорі

Співає все-все — тільки слухайте!

Про мову точаться розмови,
То трохи вщухнуть, то ізнову
Щоб рідного цуратись слова —
Такого світ іще не знав.
Але не хочу я ганьбити
Російськомовних земляків.
За нашу мову стільки вбито!
Хто жити й вижити хотів,
Російську мусив вчити й знати.
Свідомо сіялося зло,
Щоб наше знищити коріння,
Щоб українців не було.
                                                          Відео - Антін Мухарський « Про мову»                               https://www.youtube.com/watch?v=RmlGi3OO-l8

Учень 6. Українська мова - це безмежний океан. Вона мелодійна, як пісня солов'їна,  прекрасна й барвиста, неначе веселка, гомінлива й дзвінкотюча, немов весняний струмочок.

Ніжна, мила, світанкова

Ясна, чиста, колискова,

Мелодійна, дзвінкотюча,

Дивна, радісна, співуча,

Лагідна, жива, казкова,

Красна, чарівна, шовкова,

Найдорожча, добра, власна,

Мудра, сонячна, прекрасна,

Солов’їна, барвінкова

Українська рідна мова! 

(Увімкнути звуки поїзда)

 Вед. Було це давно, ще за старої Австрії, у далекому 1916 році. У купе першого класу швидкого поїзда «Львів — Відень» їхали англієць, німець, італі­єць. Четвертим був відомий львівський юрист Богдан Костів. Балачки велись навколо різних тем. Нарешті заговорили про мови — чия краща, чия багатша і котрій з них належить світове майбутнє. Звісно, кожен почав вихваляти свою мову. Першим заговорив англієць.

Англієць. Англія — країна великих завойовників і мореходів, які славу англійської мови рознесли по всьому світу. Англійська мова — мова Шекспіра, Байрона, Діккенса та інших великих літераторів і вчених. Отже, англійській мові належить світове майбутнє.

Німець. Ні в якому разі! Німецька мова — це мова двох великих імперій — Великої Німеччини і Австрії, які займають пів-Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Міллера, Гегеля, Канта, Вагнера, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова має світове значення.

Італієць. Панове, ви обидва не праві, Італійська мова — це мова сонячної Італії,
музики і кохання, а про кохання мріє кожен. Мелодійною італійською мовою
написані кращі твори епохи Відродження, твори Данте, Боккаччо, Петрарки та інших великих італійців.

 Тому італійській мові належить бути провідною в світі.

 Українець.   Я  також  міг  би  сказати,  що  моя  рідна   мова  —  це  мова незрівнянного      Котляревського,   мова   геніального   поета   Тараса Шевченка. До пророчих звучань Шевченкової поезії досі ніхто у світі не піднявся.  Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, але я вашим шляхом я  не піду. Ви ж  по суті  нічого не сказали про багатство можливості ваших мов. Чи могли б ви, скажіть, на своїх мовах написати невеликий вірш, у якому б усі слова починалися з однакової літери?

Усі (разом). Ні, ні, ні! Це неможливо.

Українець. Ось на ваших це неможливо, а нашою зовсім просто. Назвіть якусь букву.

       Німець.    Нехай буде буква «С».

Українець. Гаразд, хай буде «С»! Я своєю мовою можу створити вірш, де всі слова будуть починатися на «С», до того ж будуть передавати стан природи, наприклад, свист зимового вітру в саду. Якщо ваша ласка, прошу послухати, а назвемо цей вірш САМОТНІЙ САД

Сипле, стелить сад самотній

 Сірий смуток, срібний сніг.

 Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха скорбний сміх.

 Серед саду страх сіріє,

Сам солодкий спокій спить,—

Сонно сиплються сніжинки,

Струмінь стомлено сичить.

 Стихли струни, стихли співи,

Срібні співи серенад,—

 Срібно стеляться сніжинки —

 Спить самотній старий сад...

Англієць і німець (на фоні української мелодії). Геніально! Незрівнянно!

Садок спочиває , спить спокійно.

Ставок старенький стуманів.
Стежина – стежка самостійно
Снує собі серед садів.
Світанок синій струменіє,
Сосна світлішою стає,
Серпанок світиться, світліє,
Сон сновидіннячко снує.
Світ стрепенувся. Скільки спати?
Співають сотні солов’їв!
Скоренько стало скрізь світати.
Стрижі стрілою! Сонце! Спів!
Сміється сонце, світить, сяє!
Стрічає сонечко сосна.
Сопілка, скрипочка співає,
Співає серденька струна.

Літера «Н»

Ніч Навшпиньки Навколо Нишпорить,

Небайдужим Наллє Натхнення.

Некеровано, Несамохіть,

Найрідніша Наснилася – Неня.

Наточила Неквапно Набілу* –

Недитячих Нош Насолоду!

Навпростець Несу Наболіле –

Неповторна, Нестримна Нагода!

Небеса Наповнюють Настроєм

Нагідки, Насіяні Нею.

Найцінніше Нависло Натяком…

Надихаюсь Незламністю Нені!

ЛІТЕРА «М».

Мадам Метіль Малює Макіяж,

Маленьке Місто Міряє Морози,

Молочним Маревом Мережиться Міраж,

Манить Мелодія Махрової Мімози.

Мамуся Маківник Мигдалевий Мудрує,

Модрина Малахітом Мерехтить,

Маруся М'ясо Майораном Маринує,

Минулим Мальва Мило Майорить.

Міжгір’ям Місяць Молодий Мандрує,

Медова Мить, Морозяна Мовчить.

Малюк Мугиче, Математику Муштрує,

Магічно Мармуляда Маячить.

Митець Малює М’ятою Мартіні,

Мінливі Межі Манять Магелланів,

Мінорне Материнки Мерехтіння,

Майбутнє Мариться Міфічним Марципаном…

ВОРОНИНА ВЕЧЕРЯ ( можна інсценувати)

Ворона вперше взялася варити вечерю. Внесла велике відро води, всипала в воду вівсянку. Варила-варила, вирішила виявити винахідливість: влила вершки, вкинула вчорашній вінегрет.

В відрі вирувало. Ворона вертілася всюдибіч: витягла високоякісну вермішель, відкрила вишневе варення, відщипнула вісімнадцять виноградин, відламала восьмушку ванілі. Все вкинула, вимішала...

Вариво видалось вельми вегетаріанським. Ворона вирішила вкрасти вирізку. Вигасила вогонь, вирушила в “Велес”. Відважно влетіла всередину. Всі відвідувачки “Велеса”, вгледівши ворону, влаштували вереск. Виручили випадкові військові: взялись виганяти вертихвістку віниками.

Втікаючи, ворона втрапила в віддалений від виходу відділ. Вгледіла “Віскас”. Вхопила. Вправно вилетіла.

Вдома відновила вогонь, вкинула в відро віднайдені вишкварки, вкрадений “Віскас”.

• Все, вистачить, - вимовила вголос.

Вдоволена вмостилась відпочивати.

Влетів ворон.

• Вау! Вечеря! Вельми вдячний! - вигукнув.
• Втомився, вельмишановний? Виголодився? Всідайся! - відповіла.

Ворона впевнено влила вариво в ваганки*, - виглядало вдало. Ворон взявся видзьобувати.

Враз - випрямився, витріщився!!!

Ворона викрикнула:

• Вдавився?! Викликати ветеринара?!
• Води, - вимовив втишено ворон, випльовуючи вариво.

Випив воду, відкашлявся.

• Відпустило... - видихнула ворона.

Вона відвернулась. Ворон вмить вилив вариво в відкрите вікно.

• Виїв все! - виголосив, віддаючи вороні випорожнені ваганки.
• Вечеря вдалась? - взялась вона випитувати.

Ворон вирішив відбрехатися (вважатиме вередою, втратяться взаємини).

Вдавано ввічливо вимовив:

• Вдалась... Вражений...

Ворона вийшла вимити ваганки .

Вдивляючись в відро відверто відразливого варива, ворон важко видихнув:

• Вмру...

Вернувшись, ворона весело відрапортувала:

• В вівторок варитиму вареники, випікатиму ватрушки!

Ворон випив валер’янки...

Пісня

Оглядач Інтернету:

Вітаю вас, шановна українська інтернет-спільното!

З вами наразі я - Оглядач Інтернету!

Сьогодні, у Міжнародний день рідної мови, рясніють усі соцмережі, усі акаунти красномовними висловами – як усі люблять і поважають українську мову!

Ось, наприклад, в Інстаграмі читаю: «Мова – серце нації»…

Усе б нічого, похвалити б цю дівчинку, якби не будо в цих трьох словах зроблено чотирьох помилок!

А підписана знаєте як вона, оця «щира» українка??? Магдалєна Француженка!

А чому б не написати їй просто і зрозуміло: «Марійка Українка»?

То,звісно, ваша, друзі, особиста справа… Але ж ми живемо в Україні, тож і шанувати маємо рідну, солов’їну українську мову…

До речі, про мову… У  Фейсбуці є цікавенний відеоролик, якраз до нашого свята…

Тож вмикаю: сторінка вельмишановної  пані Української Мови!

Сторіс! Хештег – «Рідна мова»! Мільйон переглядів! Три мільйони уподобайок!  Рекомендую!

 ( Тут увімкнути відео, де діти готували вірші про мову минулого навчального року. Це має бути несподіванкою для усіх).

Учениця 5.Наша мова калинова

І красива, і жива,

Та вживаємо ми часто

І чужинські в ній слова.

Це неправильно,

Бо ми всі ми українці щирі є.

І повинні відрізняти

де чуже, а де своє.

                                              Українську і чужинську

мови змішувать не слід.

Це однаково, що взяти

І змішати весь обід.

У одну каструлю вкинуть

Суп, оладки і кисіль.

Потім всипати гірчицю

Цукор, каву, мед і сіль.

                                                Розкажіть, хто буде їсти

Отакий гидкий «салат»?

Треба мовою своєю

Українцям розмовлять.

 Ось  послухайте розмову в кафе і зробіть для себе ви­сновки.

Інсценізація (хлопець і дівчина) «Кафе».

Пані. Гукаю собі у кафе офіціанта:
«Борщ український, будь-ласка, подайте,
Склянку узвару й вареники з м’ясом»

Офіціант. «Пані. Ну що ви… Кафе в нас сучасне!
Стейк є в нас, гамбургер, чизбургер, піца

Пані. Що то він каже? І як воно їсться?

Офіціант. «Фанта», «Міринда», є «Спрайт», «Кока-кола».
Ще є солодощі – тільки для вас
«Ків», «Пікнік», «Поманранч», «Снікерс», «Марс»…

Пані. Може, він лається?

Офіціант. Прошу сідайте!

Пані. «Ой, щось погано… Водички подайте!»
Хто його знає, чим він нагодує…
«Дякую. Вибачте. Завтра зайду я».

Учень 7. Серед сучасної молоді справа далеко не краща. Дехто з наших ровесників теж не замислюється над тим, що мовна культура є свідченням вихованості та розумового інтелекту молодої людини.

Пропонуємо вашій увазі сценку «На дискотеці».

Звучить музика (діти самі добирають музику, одяг – теж).

Дубль 1.
— Прівєт, бебі. Давай знакомитись. Я — Дєня с пятой школи. А тебя як звати? Можна тебя пригласит на танець? Шчас такий музон класи буде — полний отпад! То шо, підем тусити ?
— Вибачте, мені зовсім не хочеться танцювати. Не ображайтесь на мене. Я просто слухаю музику.
— Ти шо гоніш, дєтка? Який слухаю? ти  слиш?
— Я ще раз у вас прошу вибачення, але я танцювати не хочу. Та й музика мені ця не до вподоби...
— Класний музон! А ти шо, мєдляк ждеш? Тобі мєдляк наравиться шо лі? Ну, ти дайош!
— Ні, вибачте, але я зовсім не хочу танцювати. До побачення. (Дівчина пішла.)
— От, блін, така кльова. І шо?

Ведучий. І справді, чого? А ви не здогадуєтесь? Хоча могло б бути інакше.

Дубль 2.

Сценка «На дискотеці — 2»
—Привіт! Я Денис із п'ятої школи. Дозвольте запросити Вас до танцю.
— Будь ласка! Якраз звучить моя улюблена мелодія.
— Ви знаєте, наші смаки цілком збігаються, це справді гарна музика. {Дівчина усміхнулась.)
— Перепрошую, у Вас, мабуть, таке ж чудове ім'я, як і Ваша добра усмішка? Як Вас звуть?
— Мене звуть ...
— Чудове ім'я і Вам дуже личить! (Танцюють.)
—А ви не образитесь, якщо я запрошу Вас до наступного танцю?
— Ви, Денисе, такий ввічливий і культурний хлопець

Спасибі.

Пісня

Сучасний український алфавіт налічує 33 літери, яких сьогодні цілком досить, щоб сформувати власну думку, а письменнику написати найцікавіший та найсучасніший твір. Адже словом можна:

• розвеселити
• вселити надію
• викликати посмішку
• причарувати
• возвеличити
• очистити душу
• скувати сили душі
• посилити тривогу й безнадію
• поранити душу
• приголомшити
• принизити
• образити
• зганьбити
• убити
• розрадити
• зцілити
• розсіяти сумнів
• переконати
• ощасливити

Учень.

А ви знали, що найдовша в світі скоромовка українською? В ній приблизно 700 слів і вона вібрала в себе понад 70 скоромовок.

Дуже люблю свою солов'їну українську мову. Нею можна декламувати і демонструвати романтику та душу вірша чи прози.

(Наводимо текст скоромовки. Можна використати відеозапис).

У четвер четвертого числа о четвертій дня у центрі столиці садівник розсадівникувався. Та так розсадівникувався, що разом з садом троянд висадив ще й сад азалій, сад каприфолій та розарій у садочку навпроти, потім ще навпроти, та ще навпроти. Там, де росла липа біля Пилипа, який жив із Пилипицею та пилипеленятами. Якраз із пилипеленятами у цей час пиляв Пилип поліна з лип. Притупив пилку Пилип. А потім Пилип і Пилипко поливали липки. Виросли липки й у Пилипа, й у Пилипка. А Пилипиця напекла пироги перепечені, перцем переперчені. Бо була засмучена, змучена та вимучена тим, що всю ніч миші в шафі шаруділи, шість шарфів шерстяних з`їли. І хотіла влізти в шафу кішка, там де шурхотить у шафі мишка. Але мишка раз прийшла до кішки, уклонилась кішці в ніжки, кішці – смішки, мишці – нітрішки. Та обидва потім так вимокли-перемокли під жахливою зливою під кущем, з жуком та джмелем, що здружилися. Тому був собі коточок, украв собі клубочок – та й сховався в куточок. А Пилипиха плакала-неплакала, їй плакати – нема коли. Та так з відчаю, що шарфи з’їли, голосила-переголосила, що заболіло горло в господині, бо багато говорила, переговорила, перенаговорювала на мишку, кішку, й сусідську кішку й мишку, та ще й шишки на сосні та шахи на столі. І побігла стежинами, поміж ожинами, туди, де у діброві – дуби, під дубами – гриби, трава – між грибами, хмарки – над дубами. Й млин стоїть, скоро не вистоїть. Прилетіли горобці – говорили про крупці; не про крупці, не про крупицю, а про круп’ячко. От і набрала Пилипиця на млинІ борошна та крупячка жменями й торбинами. А на пагорбі одна торба впала та котилася з високого горбА, в торбі паляниця Пилипу й Пилипиці. Пилип знизу верещить, Пилипиця зверху пищить, торбина тріщить. Одначе котилася вона, не перекотилася, тріщала, та не тріснула. Як раз у цей час їхала Хима до Максима візком-тарадайкою; тарадайка торохкоче, сива кобила везти не хоче. Бо підкова клокоче. Наче лелека до лелеченят летіла й клекотіла. От біля тарадайки з її хазяйкою й спіймала Пилипиця торбицю. А поруч чорно-білий чорногуз у болото чорне вгруз і чапля сохла, чапля чахла, чапля здохла. Дорогою Пилипиця зупинилася біля броду, біля саду, там, де бабин виораний город. Де барабанять по городу бараболя та горох. А горох у городі виріс небувалий, одначе горобці город пограбували. Одне втішило, що бабин біб розцвів у дощ. Буде бабі біб у борщ. Набрала й бобів собі господиня, й гороху. А трохи далі в горішнику горішенька горішками обвішана. Обтрушують горішки Орішка та Тимішка. Попросила в малих малу жменю малих горіхів для милих своїх малих. Їхній батько Гриць ніс горіх через поріг. Став на горіх, упав на поріг. Тому що всю ніч пильно поле пильнував, перепелів полював. А Пилипиця згадала, як приснивсь сьогодні сон сусідці, що приніс їй сусіда сік з суниці. То вона вже за суницю не питала, лише горіхів повну жменю набрала. Й побігла знов Пилипиця поміж ожинами назад стежинами додому, щоб напекти для синів-молодців свіженьких млинців, пироги ж були – перепечені, перцем переперчені. А вона ж, мов та квочка, що ходить коло кілочка, водить діточок коло квіточок, над своїми синами носиться без устану. Тому за годину були у печі смачні та гарячі пшеничні калачі. Зі свіжою ожиною, бабиними бобами, горохом та сиром з горіхами з горішника, що збирали Тимошка й Оришка. І хвалили молодці ті млинці на молоці і гарячі калачі, що пеклися у печі. Коржі – з медом, коржі – з маком, і смаженя – з пастернаком, і галушкИ – з лютим перцем, господиню з добрим серцем, що ще й сусідам усім за спасибі дала ще й хрону, дала риби, мАківку – до мачини, перченятко – до перчини. А потім чорним вечором пригощала й синів, і гостей чаєм з печивом. А дідусь Опанас купив ананас. Кликав: “Приходьте до нас – почастуємо вас!”. А Пилипиця стільки наготувала-переготувала, що не до ананасів їй було, і вона кликала-перекликала усіх сусідів та їхніх сусідів із сусідніх дворів до себе, та накликала усе місто. Їли-їли – не переїли, та ще й на завтра лишилося. Тож хочеш їсти калачі – не лежи на печі! От такий вийшов бенкет на весь світ, а все через того садівника, що розсадівникувався своєю розсадою троянд.

Учень.

Мова - мій маркер.

Розмалюю соковитими фарбами почорнілий від горя світ.

Мова - мій кордон.

Зачиняю щільніше двері,

Щоб непрохані гості не руйнували мій спокій.

Мова - моє світло.

Навіть коли гаснуть усі вогні міста,

Вона веде мене до мети.

Мова - мої стовпи.

Вони тримать небо українським.

Мова - мої ключі.

Блукаючи лабіринтами душі,

Вона відкриє найпотаємніші двері.

Мова - моя зброя.

Вона розрізає губи.

Виривається на волю.

Запалює вогник правди.

Мова - моя цілюща вода,

Змиваючи потоки брехливої омани,

Звільняє від нав’язаних шаблонів.

Мова - моє каміння.

З нього збудую нові стіни.

Цього разу міцніші…

Мова - моя хустина,

Заквітчана сонцем і духмяними травами.

Ще прабабціна.

Залюблена в літо.

Мова - мій надщербнутий глечик,

З якого цівкою ллється свобода.

Вириваючись з під пальців нотами,

Слова летять планетою у пошуках

Своїх…

І хоч сьогодні

мій липень вмитий сльозами,

Нагрітий ракетними вогнями…

І здавалося, що не можна більше

Вірити, надіятися і кохати…

Та соняхи вперто пнуться до неба,

І мова звучить твердо….

Тож поки вони боронять літо,

Я дихаю вільно…

   Учениця 7.  Тож любіть мову свою, українську, як рідну матір. Прислухайтеся до слів заповіту відомої котелевської поетеси Людмили Іванівни Ларіонової (Дар’ї Горлиці):

                               Любіть рідну мову

Вивчайте, люди, рідну мову,

Дітей, онуків  нею вчіть.

Її, як пісню колискову,

Як матір в серці бережіть.

Любіть цю мову, як кохану,

В похмурі і щасливі дні.

Любіть її, як Богом дану

Лиш українцям на Землі.

За милозвучність барвінкову,

За присмак сміху й полину

Плекайте, люди, рідну мову,

Любіть, як сонце, як весну.

Як хліб, як Землю, як Свободу

Любіть, як горду нашу Суть.

Безсмертя й велич свого роду

Нащадки в мові збережуть.

Моліться ж мовою своєю,

Хай біль і радість в тих словах

До Бога линуть над Землею

І освятять стражденний шлях.

Встає зоря в імлі ранкова,

Над Україною встає…

Любіть же, люди, свою мову,

Нас світ по мові пізнає.  (Людмила Ларіонова)

Пісня про мову