Година-реквієм "Скорботна пам'ять поколінь"

Про матеріал

Під час години – реквієм «Скорботна пам'ять поколінь» вихованці мають змогу ознайомитись з чорною сторінкою нашої історії – Голодомором 1932-1933 років, переглянуть відеосюжети зі спогадами очевидців тих моторошних подій, мультфільм «Голодний дух», ознайомляться з кулінарією часів голоду, створять куточок пам'яті «Не погасити пам'яті вогонь» та виготовилять свічки пам'яті, квітки-незабудьки.

Перегляд файлу

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ТВОРЧОСТІ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ

ГОДИНА- РЕКВІЄМ

ДО ДНЯ ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ

«СКОРБОТНА ПАМ'ЯТЬ ПОКОЛІНЬ…»

Підготувала О.Веремійчик

ЧЕРНІГІВ 2020

Мета: ознайомити вихованців з трагічним минулим нашого народу; розвивати вміння співпереживати, аналізувати та робити висновки; виховувати особистісні риси громадянина України, патріота; вшанувати пам'ять безвинно замучених голодною смертю людей.

Тип заняття: година-реквієм.

Обладнання та матеріали: проектор, мультимедійний екран, відеосюжети «Голодомор. Дід.», «Голодний дух», тарілки з зразками їжи часів Голодомору (листя, каштани, жолуді, лушпіння картоплі, гниле яблуко, тирса, шкіряний ремінь), паперові свічки з написами тверджень про часи Голодомору, чорний ватман з написом «Не погасити пам'яті вогонь», клей, стакан води, шматочки хліба з написом «Бережи хліб! Пам'ятай про тих, у кого його нема!», кетяги калини, 5 колосків, перев'язаних чорною стрічкою, жменя зерна.

ХІД ЗАНЯТТЯ

Організаційний етап
Мотивація навчальної діяльності вихованців

28 листопада по всій Україні буде приспущено Державний прапор та обмежено проведення заходів розважального характеру. В кожну четверту суботу листопада щорічно, на підставі президентських указів 1998 та 2007 років відзначається День пам’яті жертв Голодомору.

У XX ст. наш український народ пережив три голодомори: 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 років. Наймасштабнішим серед них є голод 1932-1933 років.

О 16.00 в кожній домівці й установі українці запалять свічки пам’яті та приєднаються до загальнонаціональної хвилини мовчання.

Актуалізація опорних знань вихованців

Запитання до вихованців

Як ви розумієте поняття «голод», «голодомор»?
Що вам відомо про Голодомор в Україні?

Година-реквієм

Керівник гуртка. Голодомор 1932-1933 років став національною трагедією. У світі не зафіксовано такого голоду, як той, що випав на долю народу найродючішої і найблагодатнішої землі.

Як сталося, що без стихії, без засухи, без війни – у самому центрі цивілізованої Європи, в Україні, яка незадовго перед цим була житницею континенту, небачений голод забрав у могилу мільйони людей!? Щохвилини помирало 17 людей, щогодини 1000, майже 25 тисяч – щодня. 11 тисяч сіл були спустошені.

Те, що відбувалось в Україні у 1932 – 1933 роках, не знайшло жодного відображення в офіційних документах. Сталін наказав ставитися до проблеми голоду як до ворожої провокації.

Не підлягає сумніву, що до загибелі мільйонів селян призвело холоднокровне рішення Сталіна вилучити в українських селян усе зерно, а відтак заборонити будь-яку допомогу з боку міжнародної спільноти. Радянський уряд твердив, що чутки про голод поширюють вороги СРСР в той час, коли просто на вулицях, від голоду падали з ніг люди, під деревами пухли діти, великою чорною рікою текли материнські сльози від горя. Надія залишалась лише на одного Господа Бога.

У 1932 році погодні умови були сприятливими і хліб вродив. Українці, працьовиті люди, зібрали його. У липні 1932 року влада ухвалила завідомо нереальні до виконання плани хлібозаготівель.

Секретарі сільських районних комітетів були виконавцями жорстоких директив центру. Хліб шукали спеціальні бригади: у печах, стінах, під стріхою, копали сади і городи, розкидали скирти соломи. За нездачу зерна селянина позбавляли волі на 10 років.

Поступово насувався голод. Люди ходили по стерні, шукали нірки мишей, розкопували їх, і коли знаходили хоча би жменьку зерна – це було велике щастя.
У серпні 1932р. – ухвалено так званий закон «Про 5 колосків», за яким засуджували навіть дітей, які збирали колоски пшениці на полях.

В листопаді 1932р. запроваджено натуральні штрафи, що означало вилучення всіх харчів у селян. Забирали не тільки зерно, а й худобу, птицю, картоплю, сухарі, буряки, сало, соління, сушки, квасолю та інше. Конфіскація подавалась, як кара за „куркульський саботаж хлібозаготівель”.

Запроваджується система голодних гетто – ”чорних дощок”. Занесення на «чорні дошки” колгоспів, сіл і цілих районів означало їх повну ізоляцію, вилучення всього продовольства, заборону ввезення, будь-яких товарів та інші жорстокі репресії, що було рівнозначним смертному вироку їх мешканцям. Всього на ”чорну дошку” було занесено до третини сіл України.

В грудні 1932р. – примусово вивезено із колгоспів усі фонди, зокрема насіннєві. Згодом було заборонено виїзд за межі України і Кубані в той час переважно заселеної українцями.

В кінці 1932 на початку 1933 рр. в селах почався масовий голодомор.

Закінчилися всі крихти зерна. Першими, як правило, гинули чоловіки, пізніше – діти, і останніми – жінки. Люди їли все, що можливо було жувати. Варили цвіт акації, зелену лободу змішували з товченими качанами кукурудзи, і щасливим був той, хто міг додати жменьку висівок. Від такої їжі пухли ноги, тріскалася шкіра.

Люди тихо вмирали, а живим було байдуже, вони божеволіли і дичавіли від голоду. Батьки несли на цвинтар мертвих дітей у мішках, везли на візках, у кого була ще хоч якась сила. Вимирали цілі родини, особливо, де було багато дітей. У 1933 році померлих від голоду по селах стало стільки багато, що труни лежали на вулицях, дорогах, в хатах по кілька діб. Влада на місцях призначала окремих людей, котрі збирали трупи і відвозили їх на кладовища возами, одержуючи за свою працю продовольчий пайок. Вони здебільшого ховали людей у неглибоких ямах, земля в яких ще довго ворушилась, бо серед мертвих нерідко траплялись і напівживі! Почалося людоїдство.

Перегляд відеосюжету «Голодомор. Дід»

(Обговорення відеоролику)

У той час, як від голоду умирали мільйони українців, влада продовжувала вивозити зерно за кордон. Також в Україні у той час на повну потужність працювали спиртзаводи, які переробляли зерно на горілку, що йшла на експорт.

Перегляд відеосюжету «Голодний дух»

Запитання до вихованців

Як ви гадаєте, чому відеоролик має саме таку назву «Голодний дух»?

Керівник гуртка. В селі Успенка Буринського району на Сумщині мешкає Микола Бондаренко, художник, дослідник, автор “Кулінарної книги” Голодомору («Україна – 1933: Кулінарна книга. Пам’ять людська») . У ній – 89 проілюстрованих графікою Бондаренка рецептів того, що готували і змушені були їсти українці у 1932-33 роках, аби хоч якось вижити. За кожним із цих рецептів – реальний спогад, історія людини чи родини, розказані художнику свідками подій 85-річної давнини.

«Листя верби, лози – сушили, перетирали, переточували на сито. Замішували на воді, пекли коржики». «Осот – зрізали молоді рослини, сікли ножем. Разом з іншими рослинами варили зелений борщ». «Ловили й їли різних гризунів та дрібних звірів (мишей, ховрахів, їжаків, кротів та інших)». Це лише кілька «рецептів» виживання, від яких нині стає моторошно.

Керівник гуртка демонструє зразки їжі, яку вживали в ті страшні голодні часи (Додаток1).

Керівник гуртка. Очевидці, що пережили ті страшні роки згадують жахливі подробиці:

Смирна Галина Андріївна

Голодомор пам'ятаю чудово, але згадувати не хочеться. Ми завжди були голодні. Моя мама ледве трималася на ногах, падала на польових роботах. Одного разу не змогла вийти на поле, так заслабла. Приїхав бригадир, кричав на неї, навіть штовхнув її – вона впала. Наступного дня мама ледь пішла на роботу, бо там давали миску баланди на день, яку вона приносила нам, дітям.

А ми на луках збирали щавель, дикий часник, цибулю, а ще їли лободу, голі качани з кукурудзи, рогіз, очерет. На полі ставили мишоловки і ловили мишей, в хаті ні котів, ні мишей не було – їх давно поїли. До цього в нас була корова, різати її було шкода, годувати нічим. А ми вже ледь стояли на ногах, моя мама виміняла корову на відро квасолі, думали, що довго протягнемо. Та незабаром померла сестричка. А як вижили ми з мамою, і сама не знаю.

Скільки ж людей тоді помирало. Лежали прямо на вулицях, на полі, на плавнях. У Дереївці жив мій дядько, так він вмер від голоду, а тітка, його жінка, вже не тямила, що робила – з'їла свою дитину. В той час навіть гавкоту собак не було чути – поїли всіх.

Гончар Марія Андріївна

Пам'ятаю, як курай варили, як жаб, горобців, гав ловили і їли. Є така висока рослина, рожею ми її називаємо, на стеблі багато червоних квіточок, так ото варили її коріння, збирали на луках щавель, дикий часник, цибулю.

Оце візьміть наш провулок. В кожній сім'ї хтось помер від голоду, а у Миколаєнків, Сокуренків – сім'ями повмирали. Бувало, викопують для когось яму, принесуть померлого, а там уже декілька трупів лежить.
Ще пам'ятаю, як приходили до нас зерно забирати. Була в нас остання торбинка з житом, мама викинула її в цеберко на печі, а мене зверху посадила. Так залізли ж і на піч, зіштовхнули мене, аж боляче стало, і забрали останні зернини. Мама плакала і проклинала дівчат, які з реготом несли оту маленьку торбинку. Не хочеться згадувати ці часи.

Шугайов Роман Степанович

Голод я пам'ятаю дуже добре. Люди падали замертво прямо на вулицях, на роботі в степу, коли рвали щавель у луках. Більше половини померло. А як вижив я? Я просто був кмітливим. Село наше дуже велике. Поки шукали зерно десь на самому початку, ми з сусідами ховали його, хто де міг. Я свої мішки закопав у городі в "комісарші", як ми називали активістку з продзагону, яка жила у нас в Успенці.

Наступної ночі я ще кілька мішків виніс до неї в скирту соломи. Потім, коли шукали зерно, у сусідів щупали, познаходили сховане, а в мене все залишилося ціле – хто ж прийде до комісарші шукати? Потім підгодовував своїх родичів. А люди кругом падали від голоду. Я знаю двох жінок людоїдів. Одну з них застали прямо за з'їданням людини. Їх потім забрали, де вони ділися, ніхто не знає.

Поляков Микола Миколайович

Пригадую один випадок, який трапився з сім'єю Редьки. Щоб приховати пшеницю, вони висипали її у колодязь, зверху кинули дохлу кішку і також присипали пшеницею. Бригада комсомольців знайшла цю пшеницю, але дістати її з колодязя їм не вдалося, бо там стояв такий сморід, що ніхто не зміг у нього спуститися. За це всю сім'ю було вислано до Сибіру.

Навесні, коли почала рости трава, стали її варити. Їли також лободу, кашку з акації, щавель. У плавнях відшукували пташині яйця. Багато людей повмирали від того, що почали їсти зелену траву, бо переїдали. Крім того, ловили пташок, з'їдали також собак і кішок. Люди їли все, що можна було з'їсти. Незважаючи на таке тяжке становище, ніхто проти влади в селі не виступав. Люди лише ховалися по домівках і сиділи там мовчки, намагаючись якось пережити голод. Усіх неугодних розстрілювали без суду й слідства.

Запитання до вихованців

Які символи голоду вам відомі?

Шматочок хліба – це символ?

Колосок можна вважати символом?

А свічка?

Вихованці разом з керівником гуртка створюють Куточок Пам'яті.

У нас, українців є традиція: коли людина помирає, запалюють свічку, щоб душа летіла при світлі і знайшла свій прихисток у потойбіччі. А, оскільки, у 1933-му померлим ніхто не світив свічки, то душі їхні досі неприкаяні і не можуть опікуватися нами. Запалимо і ми свічку пам’яті. (Перед вихованцями є свічки з написами тверджень про часи Голодомору. Вони розфарбовують їх та наклеюють на чорний фон з написом «Не погасити пам'яті вогонь» (Додаток2))

Керівник гуртка. Символ незабудька розроблений у 1986 році учителями цілоденної школи св.Софії в Миссиссаґа в Канаді. Це були часи, коли влада Радянського Союзу активно заперечувала мільйони жертв, замучених штучно створеним голодом на території України зимою 1932 – 1933рр.

Але в 1986р. у діаспорі, а особливо в Канаді та США, пам'ять про Голодомор зберігалася, а інформація про події, замовчування правди та жертви – поширювалася.

У 1986р. у цілоденній школі св.Софії в Миссиссаґа директором була Надія Луців. У школі навчалося приблизно 500 дітей віку від середньої групи дитячого садка до восьмого класу. Учителі цієї державної школи в Канаді постановили щорічно відзначати разом з дітьми пам'ять жертв Голодомору, який в той час називали Великим Голодом (The Great Famine).

Навчальних матеріалів для молодших школярів про цю страшну тему взагалі не було. Оскільки тема виявилася дуже складною для донесення до дітей, учителі вважали за доцільне використати символи, які були б більше доступні дітям молодшого та середнього шкільного віку. Знак, який кожна дитина в школі отримала оформили Іванна Борткевич та Влад Ружило.

Згодом на початку 1990их років в незалежній Україні проводилися курси, під час яких учителі Канади ділилися досвідом з учителями України. Голодомор та події 1930х років були в той час мало відомі в Україні. Мірка Вербови-Онух та Галина Дитиняк порадили використати квітку незабудьку у роботі з дітьми початкових класів для вшанування пам'яті жертв Голодомору.

Вихованці вирізають квітку незабудьку та прикріплюють їх на чорну тканину (Додаток 3)

Підсумок

Наш найсвятіший обов'язок сьогодні – зберегти пам'ять про всіх невинно закатованих під більшовицькою владою. Ніхто не має права про це забувати. Запрошуємо всіх присутніх приєднатись завтра до всеукраїнської акції „Засвіти свічку”, яка відбудеться о 16 годині. Хай кожен з вас запалить свічку пам’яті, в знак вшанування невинно замученого голодом українського народу.

Хай світло від свічки у небо летить

Хоча б одну душу зігріє в цю мить

Щоб душа ця загублена спокій знайшла

І у вічність до Бога вона відійшла.