Джерела патріотизму
Виховна година
Мета: познайомити учнів з творчістю видатного земляка, поета Івана Савича, талановитою землячкою Грищенко Л. С. , повести поетичну розмову про вічні джерела людської снаги: патріотизму, любові до рідної землі, громадянську мужність, натхнення творчої праці, добро, красу.
Тим пишаюся, що народився над Десною…
І. Савич
Вчитель: Дорогі діти! Сьогодні ми спробуємо доторкнутись до тих джерел, з яких починається людина. Та не та людина, яка турбується тільки матеріальними статками і власним добробутом. Ми будемо говорити про людей талановитих, натхненних, гордих тим, що народилися в маленькому селі, справжніх патріотів нашого краю. Сьогодні слово патріотизм таке актуальне і, на мою думку, занадто вживане, заяложене. Наш народ нарешті зрозумів, що він Є.Ми сьогодні вибудовуємо справжню націю. По – різному сприймаються сьогодні події в країні. Хтось, вважаючи себе справжнім українцем, патріотом, відстоює незалежність країни зі зброєю в руках під Дебальцево і Маріуполем. А дехто, вдягнувши вишиванку прогулюється мирним Києвом. Так, хто є справжнім патріотом? З чого починається патріотизм? Де народжуються патріоти? І чи є патріоти серед наших земляків?
Наша зустріч присвячена розмові про те, кого ми можемо сміливо назвати патріотами.
З любові до рідної землі, до того куточка на великій мапі України, де квітує рідний сад, де ростуть мамині чорнобривці, де біжать води маленької, проте такої рідної річечки.
(вірш «Над річкою Убідь»)
Ви знаєте, що автором цього вірша є наш славний земляк Іван Савич. Його я вважаю справжнім патріотом, людиною, яка через все життя пронесла любов до рідного дому, до свого села. Цей вірш поет присвятив річечці, на берегах якої він бігав босоногим хлоп’ям. Тут зростаєте і ви. Після останнього свого перебування в рідному селі Іван Савич писав: «У старечі роки ночей без сновидінь, мабуть не буває. Сняться мені найчастіше Савинки. Причому такими, як я знав їх у дитинстві з старою церквою, школою, убогими крамничками. Зате люди … сняться молодими, красивими… Рідне моє село! Скучаю я за тобою, снишся ти мені таким ошатним і гарним. Бачу кожну доріжку, кожну хату, кожну вербу… Часто я думаю: якби народився десь в іншому селі, то, певно, не довелося б мені спілкуватися з такими людьми, як Максим Рильський, Володимир Сосюра, Григорій Кочур… І не був би я автором 25 книжок. І це попри те, що 12 найкращих років життя забрали у мене німецькі табори і «свої» північні загратовані бараки».
Ці слова не просто красиві слова, піар – це плач душі справжнього патріота, бо через все його життя проходить червоною стрічкою палка любов до рідного краю.
Презентація життєвого і творчого шляху.
1 слайд – Портрет.
Іван Савич – Іван Лук’яненко народився 19 січня 1914 року в селі Савинки, в бідній селянській родині. Тоді це був Сосницький повіт, Чернігівської області. З 6 років жив в селі О зереди, навчався в Лубенській початковій школі. Згодом навчання продовжив в Лозівській зоотехпрофшколі (Щорський район). Перші вірші печатає в районній газеті м. Конотоп, де згодом працює штатним працівником редакції. Заочно навчається в Харківському інституті журналістики. Та куди б доля не кидала молодого автора, його вірші проникнуті любов’ю до рідного краю («Савинські роси»)
2 слайд – Батьки.
Прагнення до навчання , пошук свого місця у житті завжди підтримували у Івана Савича батьки. Саме найріднішим людям поет завдячує тим, що багато чого встиг у своєму житті, що ніколи не зупинявся перед труднощами, що навчили трудитися. Батько – Сава Дмитрович Лук’яненко (1875 – 1953). Йому поет присвятив такі рядки.(вірш «Під час похорону батька»). Мама - Олена Мойсіївна (1879 – 1968).
3 слайд – Студентські роки.
З 1934 року Іван Савич працює в київській газеті «Пролетарська правда». Згодом вступає на філологічний факультет Київського університету. Після закінчення навчання поет їде до містечка Кременець, де викладає українську літературу в тамтешньому університеті. При першій же нагоді приїздить до батьків, блукає рідними стежками. Рідна природа надихає його на нові вірші. («Ріки і люди» зб. «Народження колоска»)
4 слайд. Роки лихоліть.
Війна увірвалась у мирне життя зненацька. Іван Савич з перших місяців боронив рідну землю, як патріот, як захисник. Очолював полкову розвідку. Влітку 1942 року В Сальських степах під Ростовом був тяжко поранений, потрапив в полон. Далі - концтабір в Німеччині, страшні роки принижень і знущань. В 1945 році був визволений з полону американськими військами. ("Поверн ення" зб. "З урожайного лану").
5 слайд. Інтинська неволя.
Повернувшись з тяжких воєнних доріг, Іван Савич присвятив себе викладацькій справі у Старобільському вчительському інституті. Та недовго прийшлось насолоджуватись мирним життям. В 1948 році його було репресовано та відправлено уже в інший, беріївський табір за перебування в полоні. В далекій Інті поет згадував рідний дім. І єдине, чого він бажав, поцілувати ще хоч раз мамині руки. ("Матері" зб. "Крізь полярні завої").
6 слайд. Реабілітація.
В далекому 1956 році був реабілітований. Провідавши матір, братів, повернувся в Старобільськ, де на нього чекала дружина Ганна і син Валерій. Та кожного року попри негаразди зі здоровям Іван Савич навідувався в село, бродив знайомими стежками, спілкувався з односельцями. Ці поїздки його живили новими силами, надихали на нові вірші. ("Рідні вогні" зб. "Вічні джерела").
7 слайд.
Іван Савич прожив тривожне нелегке життя, проте не зачерствів душею в окопах минулої війни, гибіючи у фашистських, а потім сталінських таборах. По собі залишив десятки книг, серед яких і поезія і проза. І в кожному творі відчувається велика любов до України, до рідного дому, до всіх людей. У його віршах - щирість і доброта, відвертість і простота. Він як справжній патріот свого краю плекає заповітне бажання воскреснуть лелекою в рідному краї. ("Заповітне бажання" зб. "Партитура тривоги")
Пронести через все життя любов до рідного краю, до рідного дому - це і є справжній патріотизм. Бо якщо любиш той будинок, де зіп'явся на ноги, то хочеш його зберегти і захистити. Все в житті починається з малого.
Сьогодні у нас в гостяхцікава людина - Любов Степанівна Грищенко. Вона особисто була знайома з Іваном Савичем, по його смерті спілкувалася з його сином, а її доньки - з онуками нашого відомого земляка. Вийшовши на пенсію, Любов Степанівна продовжила "сімейну" справу. Отож, надаємо слово цій шановній жінці. (виступ Грищенко Л. С.)
Любов Степанівна народилась в нашому селі. І хоча більшу частину свого життя прожила в Корюківці, душею, я впевнена, вона тут, в рідному селі. Підтвердженням моїх слів є її вірші: "Землякам", "Рідній школі", "Батьківщина", "Батькам" та багато інших.
Любов Степанівну ми, вчителі, знаємо добре. 33 роки вона працювала методистом відділу освіти. Завжди радіє зустрічі, розпитує про односельців, завжди приходила на допомогу, як фахівець і як землячка, за що я їй особисто вдячна. Її щирість і простота не раз ставала в пр игоді. Коли ми відзначали ювілей школи, вона була одним із організаторів цього прекрасного свята. Небайдужість до проблем своєї школи і свого села - це теж патріотизм. Дякуємо Вам, шановна гостя, за Вашу незрадливість і щирість.
Отож, ПАТРІОТИЗМ.... Кого вважає український народ своїми патріотами?
Патріот - це людина, яка П рацює на рідній землі
сл А вить місце, де народився
Т урбується проблемами свого села
Р адіє процвітанню села
ц І кавиться історією рідного села
д О помогає і підтримує село і односельців
відс Т оює незалежність України
Сьогодні як ніколи наша країна потребує патріотів. Бо тільки горді, щирі, сміливі люди можуть відстояти нашу незалежність, нашу батьківщину від путінської навали. Нам є з когобрати приклад, нам є у кого вчитися любити і захищати рідну землю. Наші хлопці, наші випускники сьогодні теж на передовій захищають нас, як колись наш славний земляк Іван Савич. Найбільше і найглибше джерело патріотизму - це любов до рідного дому, бо саме звідти ми черпаємо наснагу, саме звідти починається наш життєвий шлях. А яким він буде - залежатиме тільки від вас. Якщо ми, ваші вчителі і батьки, навчимо вас пишатися ( а не соромитись) рідним селом, то вам беде не байдужа і доля України. Я впевнена, що ви - спавжні патріоти, адже саме ви - наше майбутнє.