Година спілкування "Історія української державності"

ГОДИНА СПІЛКУАПННЯ.

ТЕМА: «ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ»  

 

Ніхто нам не збудує держави,

коли ми самі її собі не збудуємо

і ніхто з нас не зробить нації,

коли ми самі нацією не схоче­мо бути.

                                            (В. Липинський)

Свою Україну любіть.

Любіть її во  врєм'я люте,

В останню  тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

(Т. Г. Шевченко)

 

Мета.  Ознайомити учнів з основними етапами розвитку української державності та пам'ятками правової культури, збагатити, поглибити і закріпити учнівські знання з історії України; роз­вивати логічне мислення, увагу, пам'ять; сприяти формуванню самосвідомості підлітків, виховува­ти повагу і цікавість до минулого нашого народу, почуття відповідальності та обов'язку, грома­дянські та патріотичні якості особистості; спря­мувати пізнавальну активність старшокласників на самовдосконалення.

Методично-дидактичне забезпечення. Консти­туція України, державна символіка, портрети ви­датних людей України, документи правової куль­тури України, виставка книг під рубрикою «Історія державотворення».

1-й ведучий.   Ми з вами живемо у незалежній державі, ім'я якій - Україна. Сімнадцять ос­танніх років -  це роки нашого воскресіння, єднання, осмислення своєї історії і долі. А перед цими роками незалежності були століття, якими українці йшли до своєї держави. Історія нашої державності складна і суперечлива, сягає корінням у сиву далечінь віків, має свої злети і падіння.

2-й ведучий.   Наш народ має багатовікові дер­жавотворчі традиції. Десятки народів, сотні пле­мен намагалися створити державу на нашій бла­годатній землі. Перші державні утворення на те­риторії сучасної України виникли майже 3 тисячі років тому. Першу державу заснували кіммерійці. Ці кочові племена відомі тим, що приручили коня і першими почали використову­вати колесо та застосовувати залізо. В цей же період існувала держава таврів, пізніше скіфів. У ПІ ст. до н.е. — III ст. н.е. існувала Сар­матська держава. У цей же час існували грецькі міста-держави (Ольвія, Херсонес, Тіра...}, У II—IV ст, нашої ери держава східних готів — Гетика. Зали­шили свій слід також римляни, гуни, хозари, пе­ченіги. У IV—VIII ст. н.е. виникають перші східнослов'янські союзи племен — своєрідні дер­жавні об'єднання: Славія, Куябія, Артанія, Дер­жава волинян, Антська держава.

1-й учень.

Мандруючи понад старим Дніпром

Світанками, удень і вечорами,

Вночі, під чистим зоряним шатром,

Перед вогнем, що руки грів теплом,

Я думкою летів через тумани.

Туди, в минувшину далеких днів,

Коли діди, забуті й незабуті.

Уперше стали між високих гір,

Оглянули широкий виднозір,

За покоління дбаючи майбутні.

Трудилися у поті своїх чіл,

Орали землю, ставили оселі,

Воздвигли городи і частокіл.

І в клопотах буденних трудних діл

Сади садили, будували села.

Сварилися, бо рід ішов на рід

І плем’я кров братерську проливало,

На князя князь ішов, і був розбрід.

І знов був мир, за рало брався рід,

Русі знамена сонце осявало.

Боролись предки. З моря і степів

Ворожі хижі орди налітали,

Палили городи і нищили засів,

Та проти них вставала тьма списів.

Мечі із піхов люди витягали.

Спасибі вам за цю тернисту путь,

 В труді й на раті гідно ви стояли,

Нікому з нас ніколи не забуть,

І кожному годиться пом'янути,

Що ви створили, що ви збудували.

Почнемо ж нині повість цю смутну

Про порохом повиту давнину,

Про ті часи далекі й незабутні,

Коли діди прославлені в віках

Виходячи на свій великий шлях,

За покоління дбаючи майбутні.

1-й   ведучий.   Старокняжа  держава  Україна-Русь об'єднала майже всі східнослов'янські землі навколо   Києва.   Київська   держава   поєднувала особливості феодальної монархії й елементи на­родної  демократії,   зокрема,   народні  збори  - віче. На нього сходилися старці з родів на нара­ду. На ній вирішували всі питання, а князі муси­ли слухатися громаду. Проте з часом вплив і зна­чення народних зборів зменшується, князі дедалі частіше приймали рішення без народних зборів.

2-й ведучий. У 988 році київський князь Воло­димир здійснив хрещення Русі за православним обрядом. Хрещення вивело Київську державу в ранг великих європейських держав. Історія до­несла до нас імена багатьох київських князів, се­ред них найвідоміші: засновник Києва Кий, Аскольд, Дір, Олег, Ігор, Ольга, Святослав, Володи­мир Великий, Ярослав Мудрий, Володимир Мо­номах...

1-й ведучий.     Київська держава з початку і до кінця свого існування змушена була боротись із зовнішніми ворогами за незалежність. Постійні напади печенігів, половців, вторгнення Чингіс-хана, Батиєва навала приводили до постійних людських жертв, нищення поселень та резуль­татів людської праці і в цілому уповільнювали соціально-економічний, політичний і культурний розвиток Київської держави.

2-й учень.

Святослав

Із чаші Святослава печеніги

Кумис хмільний перед походом п'ють.

 Від вуст до вуст — повільно, як у молінні,

Відсьорбують слов'янську нашу суть.

 Які ми є, і чому волю нашу

 Ніхто іще зігнути не зумів ?.

Із черепа по колу ходить чаша

 І фосфорична світиться в імлі.

Ковтнути б з неї руської відваги

І мужності, і сили — хоч на час.

 І, нахилившись, мов уклін віддати

Тому, хто побачив глумливих вас.

 «Своє згубив, шукаючи чужого» -

На денці хана мудрого слова.

Тоді скажіть нам, печеніги, — чому

Ми все ще с, а вас давно нема?

Ординська тьма розвіялась степами,

А кров хіба що в полинах гірчить.

Яка на смак вам слава Святослава,

Які на дотик русичів мечі?

Хто злом до нас — тому воно й віддячиться.

Допоки гідності — допоти й бути нам.

Хай, може, й більше в наших долях

страдництва —

Але від того й страшно ворогам.

                                                          (Наталія Віргуш)

2-й ведучий.   У період Київської держави зустрічаємо назву «Україна». Першу згадку про Україну зафіксовано в Іпатіївському літописі 1187 року. Вона пов'язана з Переяславським князівством. Оповідаючи про смерть князя Воло­димира Глібовича — захисника краю від кочовників-половців, літописець зазначав: «Й плакавшися по нем вси переяславци... О нем же Укра­йна много постона...». У літописах назва «Ук­раїна» вживалося поряд з терміном «Русь», а на­род називався «руським», «русинами».

1-й ведучий.    Періоду Київської державності на­лежить найдавніша відома нам писемна пам'ятка права — збірка законів «Руська правда». Відомо понад сто списків цієї пам'ятки, які переважна більшість дослідників поділяє на три редакції: ко­ротку, поширену, скорочену. Ця історична пам'ят­ка пережила Київську Русь і була чинна протягом кількох століть. До того ж вона стала одним з ос­новних джерел при створенні російських і ли­товських кодифікаційних актів XVI—XVII ст. Ос­новними положеннями цієї збірки було: закріплю­валась феодальна власність; урегульовувався до­говір позики не лише на гроші, але і на хліб, мед. На відміну від багатьох тогочасних європейських «варварських правд», «Руська правда» не передба­чала такий вид покарань, як смертна кара, відру­бування рук чи ніг та подібних жорстоких методів покарання. Кровна помста хоча і допускалася за часів Ярослава Мудрого, але вже його синами бу­ла заборонена і замінена штрафом. З давніх часів в Україні важливого значення надавали освіті. Ве­ликій князь Київської Русі Володимир Мономах радив: «А коли добре щось умієте, то не забувай­те, а чого не вмієте — того вчіться...».

2-й ведучий.    Після зруйнування у середині XIII ст. Київської держави, українські землі розпалися на декілька самостійних князівств. Серед них особливе місце посідало Галицьке-Волинське князівство. Князь Данило Романович Галицький настільки зміцнив владу, що під його вплив попа­ла Литва і частина Польщі. Данило прийняв навіть від Папи Римського титул короля. Після його смерті вплив і могутність Галицьке-Волинсь­кої держави ослабли.

1-й ведучий.   У XV ст.. українські землі входять уже до складу Великого князівства Литовського. Це була Литовсько-українська держава: власне литовські землі становили у ній лише одну деся­ту частину, офіційною мовою була мова Київсь­кої держави, продовжувала діяти система права, закріплена «Руською правдою».

2-й ведучий.    І лише у XVI ст. з'явилися правові акти нової держави — відомі Литовські статути. Відомо три редакції статутів. У цих документах знаходимо поняття державного суверенітету, ідею поділу судової та виконавчої влади, рівність громадян перед законом у тодішньому розумінні.

1-й ведучий.   У XVI ст. більшість українських земель опинилась у складі новоутвореної держа­ви -  Речі Посполитої. Закарпаття відійшло до Угорщини, а південні землі — до Кримського ханства. З'являються нові законодавчі акти, що закріплюють закріпачення селян. Водночас ок­ремі міста України — Хуст, Львів, Луцьк, Київ та інші — дістали магдебурзьке право, яке відкрива­ло можливості самоврядування, регулювало цивільні, кримінальні та процесуальні пра­вовідносини, створювало сприятливі умови для розвитку міста,

2-й ведучий.   У середині XVI ст. виникає Запо­розька Січ, яку називали козацькою християнсь­кою республікою. Для соціального устрою Запо­розької Січі характерна формальна рівність усіх козаків, відсутність кріпацтва та феодальних станів. Водночас існувала помітна різниця між багатими козаками й козацькими низами.

3-й учень.

Січ-Мати

На острові, на Хортиці,

За порогами Дніпра,

Там зійшла козацька слава

Для народного добра.

Там стояли на сторожі

 Запорожці Січові...

Ой, не раз там до схід сонця

Грали сурми бойові!

Тут життя і кров віддали

Запорозькі козаки,

Україну рятували

Від ворожої руки.

                  (Юрій Шкрумеляк)

1-й ведучий.   Найвищим органом управління була загальна військова рада, на яку обиралися усі козаки. Рада обирала козацьку старшину: ко­шового отамана, військового суддю, писаря та ін. Влада кошового отамана була майже необмеже­ною під час військових походів, але в мирний час він перебував під жорстким контролем козаків. Обиралися також курінні та паланкові отамани. Всі найважливіші рішення приймалися спільно, громадою, хоча козацька старшина часом досить успішно проводила свою лінію всупереч інтере­сам козацьких низів. Демократична політико-правова організація Запорозької Січі справляла значний  вплив на   сучасників,   стала  зародком майбутньої української державності.

4-й учень.

Про людей православних, що військову

Службу справляють, а саме — про козаків.

Всі на світі козаки трудяться багато,

 Виставляють у бою груди презавзято.

За Вітчизну і добро ваше, християни,

Щоб подужать не змогли вражі бусурмани.

Та не тільки на війні груди виставляють,

Але й голови в бою часто покладають.

Дай спасіння, Господи, за таку відвагу,

Грішен той, хто виявля козакам зневагу.

 Вдома простий чоловік завше пробуває,

А козак у військо йде, дім свій залишає.

 Чи повернеться, йдучи, —

впевнитись не може,

Тож і ти обережи їх до смерті, Боже.

Не годиться також їм осуд виявляти,

Козаків, немов святих, треба шанувати.

Позаяк і кров свою в битвах проливають,

І за віру праведну душі покладають.

Тим з небес подай свою, Господи, корону,

Хто для нашої землі чинить оборону.

(Климентій Зіновіїв, XVII—XVIII ст.)

  2-й ведучий.  На хвилі національно-визвольної війни проти польського панування під проводом Б.Хмельницького було закладено основи нової козацьке-гетьманської держави. Територія, під­владна гетьманові, поділялася на полки і сотні, якими управляли полковники і сотники разом із відповідною старшиною. Гетьман видавав загаль­нообов'язкові акти — універсали, які оперативно регламентували відносини, що складалися в ході війни.

1-й ведучий. Але сили були нерівними. Б.Хмельницькому довелося запрошувати для до­помоги в боротьбі з ворогами татар, росіян, шведів. У 1654 році було підписано з Росією до­мовленості про спільну боротьбу проти поляків та про устрій українських земель. Це так звані «Березневі статті» Богдана Хмельницького, які закріплювали відносно автономне політичне і правове становище України. Проте пізніше мос­ковський цар підписав з Польщею мир, відповідно до якого Правобережна Україна відійшла до Польщі, а Лівобережна — до Росії. Московські царі намагалися повністю ліквідува­ли незалежність України, перетворити її в одну із своїх провінцій.

5-й учень.

Іван Підкова

Було колись — в Україні

Ревіли гармати;

Було колись — запорожці

Вміли панувати.

Панували, добували

І славу, і волю;

Минулося — осталися

Могили на полі.

Високії ті могили,

Де лягло спочити

Козацькеє біле тіло,

В китайку повите.

Високії ті могили, —

Чорніють, як гори,

Та про волю нишком в полі

З вітрами говорять.

Свідок слави дідівщини

З вітром розмовляє,

А внук косу несе в росу,

За ними співає.

                                (Тарас Шевченко)

2-й ведучий.   Але була спроба визволитися від деспотичної влади московського царя. Цю невда­лу спробу здійснив український гетьман Іван Ма­зепа. Прибічник Мазепи Пилип Орлик створив цікаву пам'ятку правової культури нашого наро­ду «Конституцію прав і свобод Запорозького війська». Конституція Пилипа Орлика за своїм демократичним змістом значно випередила тодішні правові акти європейських держав. Конституція визначала демократичні засади ук­раїнської державності, принципи поділу влади, приватної власності і його захист, права окремих категорій населення України. Але Конституцію не вдалося впровадити в життя, царизм обмежив, а потім повністю ліквідував рештки державності в Україні. Заборонялися українські книги, звичаї; навіть сама назва «Україна» була заборонена, замість неї використовувалася принизлива назва «Малоросія».

1-й ведучий.   Після цього Україна більше двох століть не мала власної державності. Розділена між Росією і Австро-Угорщиною, Україна зазна­вала постійних утисків у національно-культурно­му відношенні.

2-й ведучий.    Наступним етапом розвитку ук­раїнської державності стали буремні роки друго­го десятиріччя XX ст. У березні 1917 року, після повалення російського самодержавства, в Ук­раїні було створено Центральну Раду, до якої увійшли представники різних українських політичних, громадських та інших організацій. Серед документів Центральної Ради заслугову­ють на увагу чотири Універсали, що були віхами на шляху побудови Української держави, 29 квітня 1918 р. ЦР схвалила текст закону — Конс­титуції УНР. Документ мав демократичне спря­мування, але державний переворот і проголо­шення Української держави Гетьмана Павла Ско­ропадського завадив його впровадженню.

1-й ведучий.   У цей історичний період у зв'яз­ку з крахом Австро-Угорської імперії була спро­ба заснувати Українську державу на західних землях. Так утворилася у листопаді 1918 року Західноукраїнська народна республіка (ЗУНР). 22 січня 1919 року було урочисто проголошено злуку (об'єднання) УНР і ЗУНР у єдину державу. Цей акт мав велике морально-політичне значен­ня, адже вкотре продемонстрував прагнення всіх українців до єднання в єдиній соборній державі, але не міг в умовах постійної напруженої бороть­би втілитися у життя.

2-й ведучий.   До 1920 року в Україні змінилося кілька урядів і політичних устроїв (Українська Народна Республіка на чолі з Центральною Ра­дою; Українська держава Гетьмана Павла Скоро­падського; Українська Народна Республіка на чолі з Директорією). Кожен з них залишив свої пра­вові акти, проте вони або залишилися проектами, або діяли обмежений час.

1-й ведучий.    Результатом боротьби 1918—1920 років стало створення Української Радянської Соціалістичної Республіки. У період радянської державності було прийнято чотири Конституції. В умовах існування командне-адміністративної системи Україна не була ні правовою, ні демок­ратичною державою, а після створення у 1922 році Союзу Радянських Соціалістичних Рес­публік повністю залежала від Москви.

2-й ведучий.   Двічі робилися спроби створити Українську державу поза межами УРСР. Це про­голошення Карпатської України у 1939 році на території Чех о Словаччини та Української Собор­ної Держави у 1941 році на окупованій німцями території у Львові. Але ці спроби не мали успіху.

4-й учень.

Не рік, не два, а довгими роками

Підрубували корінь наш під нами,

Топтали нашу думку, нашу мову

Імперії чужацької підкови.

Навік народ хотіли загубити

Та він живе і вічно буде жити!

1-й ведучий.    Під час глибоких соціальних і політичних змін, які відбувалися у СРСР у 80-ті ро­ки, посилився потяг усіх народів колишнього СРСР до незалежності і розбудови власної держав­ності. Першим кроком на цьому шляху було прий­няття Верховною Радою України 16 липня 1990 ро­ку Декларації про державний суверенітет України.

2-й ведучий.   Вінцем державотворчих пошуків українського народу стало прийняття 24 серпня 1991 року Верховною Радою України Акта прого­лошення незалежності України і наступне його підтвердження Всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року. На запитання «Чи підтверд­жуєте ви Акт проголошення незалежності Ук­раїни»? 90,32 відсотка громадян України у своїх бюлетенях відповіли: «Так, підтверджую».

1-й ведучий.    У цьому історичному документі закріплювалися незалежність України та створен­ня самостійної української держави, яка дістала назву «Україна». Проголошувалися неподільність та недоторканість території України, а також те, що віднині на цій території мають чинність вик­лючно Конституція і закони України.

 7-й учень.

Яка краса: відродження країни,

Яка краса: відродження країни!

Ще рік, ще день назад тут чувся плач рабів,

Мовчали десь святі під попелом руїни,

І журно дзвін старий по мертвому гудів.

Коли відкільсь взялася міць шалена,

Як буря все живе схопила, пройняла, —

І ось, дивись, — в руках знамена

І гімн побід співа невільна сторона.

  2-й ведучий.   «Верховна Рада України від імені Українського народу - - громадян України всіх національностей,   виражаючи   суверенну  волю народу, спираючись на багатовікову історію ук­раїнського державотворення і на основі здійсне­ного українською нацією, усім Українським на­родом права на самовизначення, дбаючи про за­безпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянсь­кої злагоди на землі України, прагнучи розвива­ти і зміцнювати демократичну, соціальну, пра­вову   державу,   усвідомлюючи   відповідальність перед   Богом,   власною   совістю,   попередніми, нинішнім та прийдешнім поколіннями, керую­чись   Актом   проголошення   незалежності   Ук­раїни від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 груд­ня 1991 року всенародним голосуванням, прий­має  цю  Конституцію  -  Основний Закон Ук­раїни», - такими словами починається Основ­ний Закон нашої держави -  Конституція Ук­раїни.

1-й ведучий.   Прийняття 28 червня 1996 року Основного Закону України — Конституції — ста­ло для українського народу подією доленосного значення. Конституція дає не тільки можливість нам, сущим в Україні, будувати вільну, демокра­тичну, соціальну і правову державу, котра визнає людину найвищою соціальною цінністю, а є та­кож даниною пам'яті мільйонів українців, що віддали своє життя за неї в Україні та за її межа­ми. Мільйони патріотів загинули, щоб ми сьо­годні жили й берегли рідну українську державу, яка є також запорукою щастя і добробуту.

8-й учень.

Олег у Царграді свій щит до воріт прибивав,

 На місці Москви ліс шумів, ведмеді блукали,

За наші гріхи Бог монголо-татарів послав,

 І ми із героїв надовго холопами стали.

Був час. Запоріжжя відважні сини

Стамбул і Варшаву, і Відень лякали.

Та гетьмани наші союзників нових знайшли

 Й московські бояри надовго до рук

                               нас прибрали.

Мазепа Іван проти царського гніту повстав,

Та внуки його двісті літ

                               у церквах проклинали.

А тих, хто народ на століття

                               в неволю продав,

Героями нації в нас величали.

Північний сусід Запорозьку Січ руйнував,

Коли козаки для царя Перекоп здобували,

 Григорій Потьомкін за пазуху камінь ховав,

А наші діди його братом своїм називали.

Поети й художники наші в Європу ішли.

Своїми талантами світ дивували.

 Париж покорили і в Римі визнання знайшли,

 І лиш на Вкраїні імен не знали.

 На острові Хортиця німець

                                    картоплю саджав,

Козацької слави на нім ще диміли руїни,

А може Тарас свій «Кобзар»

                                     лиш тому написав,

Що ще молодого забрали його з України.

Мій дід був хазяїном, землю любив і орав,

 І сіяв, косив день і ніч — поки зорі світили.

А батько в колгоспі гнув спину і Бога молив,

Щоб діти його на землі не робили.

Не раз повертався я з далеких доріг,

Походив, політав, поїздив на світі багато.

Та ніколи не сяду на отчий високий поріг,

Бо в чорнобильський зоні стоїть

                         моя батьківська хата.

Народе мій бідний, за що тебе Бог покарав?

Дав сонце і небо, Дніпро дав і землю багату,

Та волю, сміливість і мову у тебе забрав,

Ти молився мовою старшого брата.

Так встань же з колін і державність

                                 свою відроди,

Хай знає весь світ, що живуть тут

                                 не бидло, а люди,

Верни свою славу, в Європу, як рідний, ввійди,

Бо більше такої можливості мабуть не буде.

                                                       (Н.Щербак)

2-й ведучий.   Україна потребує вашої енергії та молодечого запалу, вашої праці й любові. Сьогодні ви — ще тільки школярі, але вже у цю мить ви є громадяни, які небайдужі до всього, що відбуваєть­ся в рідній домівці, громаді, Батьківщині. Адже зробити свою країну багатою, а себе щасливим, зможе тільки той, хто любить свою Вітчизну, свій народ, своїх батьків і свою оселю. Для того треба багато працювати. Сьогоднішня ваша праця -навчання. Отримані знання повинні допомогти вам увійти в доросле життя зрілими громадянами неза­лежної держави, зрозуміти цінності демократично­го світу, усвідомити себе часткою великого ук­раїнського народу, який створив цю державу і є у ній єдиним джерелом влади.