Година спілкування "Київщина в прицілі Голодомору"

Година спілкування

«Київщина в прицілі Голодомору»

Мета:  

Поглибити знання учнів про Голодомор 1932 – 1933рр., його причини,  наслідки; формувати бажання вивчати історію своєї держави, берегти її традиції, уболівати за майбутнє країни через пізнання її як світлих так і чорних сторінок; спонукати до пошуково – дослідницької роботи.

Розвивати допитливість; здатність співпереживати; сприймати чужий біль та горе.

Виховувати в учнів загальнолюдські цінності, як основу формування громадянина – патріота України.

Місце проведення: кімната вихователя.

Обладнання: Стенди: «Цитати відомих людей про Голодомор», «Україна пам’ятає – світ визнає»;  фоторепродукції; свічки; черствий хліб; вода; колоски; ПК; ілюстративний матеріал; музичний супровід заходу: В. Моцарт «Реквієм»; пісня на сл. Б. Стельмаха, муз. М. Скорика у виконанні О. Білозір «Свіча»; відео http://www.youtube.com/watch?v=Tjkxtc86IK4

План проведення:

1. Вступне слово вихователя.

2. Виступи учнів (матеріали з інтернет ресурсів «Національна книга пам’яті жертв голодомору в Україні».

3. Демонстрація відео «Німа правда. Свідчення, загублені в стерні (ч.1/2)».

4. Виступи учнів (матеріали з інтернет ресурсів «Національна книга пам’яті жертв голодомору в Україні».

5. Підсумок. Демонстрація відеокліпу «Голодомор 1932-1933 рр. – геноцид українського народу». Хвилина мовчання.

Підготовчий етап.

 Виготовили плакати до виховного заходу; презентація «Голодомор 1932-1933 рр. – геноцид українського народу»; учні поділені на 4 групи, кожна група отримала попереднє завдання пошуково - дослідницького характеру по ознайомленню з матеріалами інтернет-ресурсів «Національна книга пам’яті жертв голодомору в Україні», щоб зрозуміти масштаб трагедії.

Звучить пісня на сл. Б. Стельмаха, муз. М. Скорика у виконанні О. Білозір «Свіча» https://www.youtube.com/watch?v=jiZO9WS9HCs

Вступне слово вихователя.

Щоб у ранки і теплі, й холодні

Не ішли шикуватись хрести,

Щоб не плакали душі голодні,

Свічку-пам’ять свою захисти.

Побутує вислів, що історію України не можна читати без заспокійливого –  стільки у ній людських страждань, горя й крові. Повною мірою це стосується і початку 30-х років минулого століття, – одного з найстрашніших періодів у житті українського народу.

Учень. В історії України Київщина посідає особливе місце. Саме тут розвинулась одна з найдревніших хліборобських цивілізацій, одержавши в науковому світі своє наймення від назви населеного пункту Київської області, де були зроблені перші археологічні знахідки, – Трипілля. На її просторах утвердилась могутня слов’янська держава Київська Русь.

На південних теренах Київської землі зародились і вкрили себе немеркнучою славою опорні пункти українського козацтва. Відтак тут весь час нуртував дух волі, прагнення до незалежності і власної державності, яку вперше проголосив перший український парламент – Центральна Рада.

Учень. У вогненному вировиську Українська Народна Республіка була потоплена більшовицькими ордами у крові. Але в серцях і умах справжніх українців прагнення до власної державності залишалось.

Саме тому ставлення кремлівських вождів до України було подвійним: з одного боку, вони не уявляли Союзу РСР без українських хліба, вугілля, металу, величезних людських ресурсів, а з другого на кожного українця дивились як на замаскованого петлюрівця, самостійника, ворога радянської влади.

Певне, жоден інший народ у «сім’ї братніх народів» Радянського Союзу не зазнав таких випробувань і таких величезних втрат – від братовбивчої громадянської війни та голоду початку 20-х років до неоголошеної афганської війни, де кожен четвертий військовослужбовець обмеженого контингенту радянських військ був з України.

Учень. І знову ж таки Київщина як серце України потерпала під час усіх цих експериментів, репресій і нищень мало не найбільше. Яскраво це засвідчує і Голодомор 1932-1933 років.

Так збіглося: створення Київської області припало на початок нечуваного за масштабами і наслідками голодомору. Жнива попереднього року вдалися, Київщина поставила державі хліб, але у Москві уже розроблялись далекосяжні плани наступу на українське селянство.

Першим тривожним дзвінком став січневий 1932-го року пленум ЦК ВКП (б), який до уже виконаних хлібопоставок спустив на Україну «бойовий ударний місяць закінчення хлібозаготівель», – нові сотні тисяч пудів відібраного у селян хліба. За підписом Сталіна і Молотова тодішньому секретареві  ЦК КП(б)У С.В. Косіору надійшла недвозначна

телеграма: «Решение пленума ЦК ВКП (б) должно быть выполнено».

Учень. Архівні документи, які збереглися, свідчать: окремі люди передбачали біду, що насувається, зверталися до керівників УСРР і СРСР з метою не допустити страшного лиха. Одним з перших таких звернень став лист жителів с. Ріжки Таращанського району Білоцерківської округи на Київщині від 15 лютого 1932 р. до голови Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету. В ньому вказувалось, що представники влади "...стали забирать кури, гуси, качки, овечки, одежу у хатах. Комини валять, жить не дають і хліба, на котором ми працювали ще в 1931 року, не дали й одного снопа. І не дають. Ми самі орали і сіяли, і собирали, заплатили продналог, і самооблог, і страховку. Ми уже голодаємо 7 місяців і уже поїли усю картоплю. Крайнє голодаємо. То ми сердечно просимо... дати особе розпорядження, щоб нам дала Ріжецька сільрада хліба на харчі крайнє голодаючим. А друге – ми щиро просим Голову Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету, щоб по Вашому розпорядженню повернула нам Ріжецька сільрада яровий посівматеріал різних культур й фураж для коней. Коні, вози, упряж і усей земельний реманент, і землю ту, котру наділила держава 1928 року. Но що касається нашого життя, то сільрада наложила на нас тверде завдання по 250 пудів хліба і менше, котрого ми не маємо уже 7 місяців, хліба не дають...».

Учень. Як правило, реакцією на такі звернення був арешт, звинувачення у контрреволюційній пропаганді, вирок судової трійки і від 5 до 10 років таборів особливого режиму. Підтвердженням цьому є наведена у книзі доля вчителя із с. Тарган Володарського району Семінського: він неодноразово звертався до влади і керівництва освітою, що вмирають діти з голоду, потрібно їх рятувати. Натомість в 1933 р. заним приїхали і забрали. Більше його ніхто не бачив.

Учень. З перших днів жнивної кампанії 1932-го розгорнулася справжня битва за хліб. На дострокове виконання плану хлібозаготівель Косіор мобілізував усіх членів Політбюро ЦК КП(б)У, керівний склад центральних установ, карних органів – ДПУ, прокуратури, судів, міліції і навіть частину працівників армійських органів.

На допомогу в хлібозаготівлях раніше відрядженим в Україну Молотову та Кагановичу Сталін направляє Мікояна і Постишева.

Раднарком УСРР і ЦК КП(б)У ухвалюють ряд документів, які узаконюють пограбування селян та практично унеможливлюють виживання села.

Одним з них стала постанова від 6 грудня 1932 року про занесення на «чорну дошку» сіл, які нібито саботують хлібозаготівлі.

Учень. Одні із основних пунктів цієї постанови: в усіх колгоспах, що не виконали план хлібозаготівель, в п’ятиденний строк вивезти всі без винятку колгоспні фонди, в тому числі і насіннєвий; всіх, хто відмовляється це робити, заарештовувати і віддавати до суду; висилати на Північ з відстаючих районів від 700 до 1000 сімей, розпродувати їхнє майно, позбавляти всієї садибної землі та всіх будівель;  посилити жорстокість режиму в допрах (тюрмах); застосовувати метод «концентрованого» наступу, «удару сильного кулака», тобто зосереджувати всі сили партактиву і карних органів у відстаючих районах і колгоспах для викачки хліба; у зв’язку з масовими виїздами селян у Росію і Білорусію по хліб припинити продаж квитків селянам на виїзди за межі України, виставити загороджувальні загони на великих станціях та шляхах; розшукувати і конфісковувати прихований хліб та інші продукти.

Учень. Політбюро ЦК КП(б)У рекомендувало обкомам застосувати нечувані репресивні заходи: в усіх колгоспах, що не виконали план хлібозаготівель, у п’ятиденний строк вивезти всі без ВИНЯТКУ колгоспні фонди, в т. ч. насіннєвий; всіх, хто відмовляється це робити, заарештувати і віддавати до суду і т.д. На виконання цієї постанови Київський обком КП(б)У 7 січня 1933 року, коли голодна смерть уже забирала щодня по кілька сотень життів селян Київщини, прийняв постанову «Про вилучення насіннєвих фондів у колгоспів області за рахунок плану хлібозаготівель та заходи відповідальності партійних працівників за невиконання цієї постанови». Ось цей документ без скорочень зі збереженням стилістики: «Підтверджуючи до категоричного виконання, що в колгоспах, які не виконали плану хлібозаготівель і повернення насіннєвої позички, повинно бути вилучено все наявне зерно, в тому числі так звані насіннєві фонди в сумі їх заборгованості. Обком всі РПК, що не виконали цієї директиви до 13 січня, розглядатиме, як саботажників хлібозаготівельного плану, які злісно зривають завершення плану хлібозаготівель і насіннєвої позики, а кожний секретар РПК та голова РВК будуть безумовно притягнуті до відповідальності. Всі РПК на випадок, коли в так званих насіннєвих фондах колгоспів після 15 січня буде виявлено продовольче зерно, не здане в обмін, будуть розглядатися як такі, що злісно приводять колгоспи до розкрадання колгоспного хліба і притягуватимуться до партійної відповідальності. Вимагаючи безумовного та негайного виконання цієї директиви, обком пропонує всіх, хто чинить опір її виконанню, виключати з партії та віддавати до суду. Щоденну звітність по хлібозаготівлі та насінневій позиці подавати загальною цифрою.»

Учень. Незважаючи на плин часу, розповіді свідків тих страшних подій вражають  моторошними подробицями людської жорстокості та відчаю. Тисячі жителів Київщини – очевидців голодомору свідчать про цілеспрямований, керований владою людиноненависницький комплекс політичних, економічних, правових заходів по вилученню з українського села не лише зерна та інших продовольчих ресурсів, а навіть утилітарно-побутових речей певної матеріальної цінності (одяг, вишиті рушники, ряднини тощо), які можна було б продати чи обміняти на продукти.

Демонстрація відео «Німа правда. Свідчення, загублені в стерні (частина 1/2)».

Учень. У багатьох свідченнях вказується на те, що активістами на місцях і представниками сільських рад особливо ретельно вилучались або знищувались ступи та жорна, які використовувались для приготування ерзац-їжі. Очевидно, і на це були таємні директиви від вищих владних органів.

Тими, хто пережив голодомор, наводяться численні факти знищення продуктів, які не можна було з якихось причин вилучити, в тому числі вже приготованої їжі. Страви виливались, посуд розбивався, квашення псувались і робились непридатними для вживання. Це також говорить про керований процес, спрямований не на поповнення державних продовольчих ресурсів, а на масове винищення мільйонів людей, аби з уцілілих зробити слухняних, покірних рабів комуністичної системи.

Населення залишилось без будь-яких запасів продуктів харчування. Повальний голодомор розпочався в січні 1933 р. Найбільша смертність була в березні-червні. На ці місяці припадає найбільше випадків людоїдства і трупоїдства.

Учень. За визначенням доктора історичних наук В. Марочка «фізичне винищення українських селян штучним голодом – свідома і цілеспрямована терористична акція, яка не є історичним минулим, а залишається дотепер глибокою раною, чорною діркою в соціально-демографічній структурі населення сучасної України... Голодомор – не фізіологічне явище, а насамперед новітня форма політичного терору.

Упродовж 22 місяців в українських селах функціонувала система карально-репресивних методів масового народовбивства.»*

Учень. З районів від місцевих партійних керівників у Київський обком КП(б)У, а по лінії секретних служб – по інстанції аж до ДПУ УСРР надходили повідомлення про кількість жертв голодомору, про факти канібалізму. Величезна більшість з них мала чисто інформативний характер, була всього лише закритою статистикою з надписами «Цілком таємно» для службового користування вищих державних посадовців. Наводимо лише декілька уривків з них. «...в Богуславському районі у с. Мисайлівка громадянка Авраменко, 48 років, одноосібниця, середнячка, зарізала та з’їла свою 8-річну дочку.

В Тетіївському районі в с. Черепин одноосібниця громадянка Березнюк зарізала і з’їла дочку 10 років. Тепер Березнюк та друга її дитина при смерті.

Учень. У с. Скибинці то го ж району родина колгоспника, що складається з 3 дітей, з яких найстарший має 15 років, забила та з’їла чужого хлопчика, а також з’їла частину трупа померлої матері.

В Білоцерківському районі в с. Трушки два брати Богомази задушили 3-річного сина колгоспника Федіна, який зайшов до них, і з’їли його. В                              с. Греблі того ж району в колгоспниці Проценко 35 років померла 3-річна дочка. Труп дочки вона зварила та з’їла.» (не пізніше 15.02. 33 р.).

Учень. «Володарский район. В с. Рудое, оставив дома 3 малолетних детей, из села выехала единоличница Яремчук Анна. Не имея совершенно продуктов питания, по уговору со старшей сестрой 9-летний мальчик убил 3-летнюю девочку (сестру), после чего отрезали у нее голову и в сыром виде ели мясо трупа.

Сквирский район. В с. Воробьевка колхозница Хроник Варя, оставив дома 4 детей, ушла искать пищу для них. В это время 4-месячный ребенок умер, и оставшиеся дети начали грызть в сыром виде труп умершего ребенка. Когда мать вернулась, она разрубила на части труп умершего ребенка, сварила суп и накормила детей. Через 3 дня умер второй ребенок Хроников, 3 лет. Мясо трупа также употреблялось в пищу. На второй день в этом же селе единоличница Ошевская разрубила на части труп умершего 9-летнего ребенка, мозги изжарила и ими кормила остальных детей. Мясо трупа она посолила и сложила в бочку.» (12.03.33 р.).

Учень. «Наиболее пострадавшими являются следующие районы: Богуславский (30 917 человек голодающих), Белоцерковский (30536), Ставищанский (17129), Обуховский (14113), Ржищевский (13 987), Рокитнянский (12242), Сквирский (16236), Тетиевский (10480). В остальных районах цифры менее 10 тыс. Общее количество пораженных районов                           1 группы – 34; второй – 17; третьей – 15.» (3.06.33 р.).

Україна вимирала, а у величезних зерносховищах на її території було повно пшениці. Її відправляли за кордон, її переробляли на спирт (жоден із спиртозаводів Київщини не був зупинений). У Білій Церкві в Преображенському соборі всередині і навіть на вулиці в мішках замокали і пропадали тисячі тон зерна, але по тих помираючих з голоду, хто пробував добратись до рятівного хліба, охоронці стріляли без попередження.

Учень. Є свідчення про те, що заражене хлібним кліщем зерно одного з елеваторів, яке можна було б використати для порятунку сотень тисяч помираючих, зсипали у Дніпро. У спеціальних сховищах лежало зерно державного резерву, так званий стратегічний запас хліба на випадок війни. В одному зі свідчень повідомляється, що у Броварах, усього в кількох десятках кілометрів від вимираючих районів, знаходилось одне з таких підземних зерносховищ колосальних розмірів. На 1933-й рік в ньому зберігалося до одного мільйона тон зерна. Нічого з цих запасів не було взято для допомоги голодуючим. У 1941-му році в перші тижні війни його спалили енкаведисти, аби хліб не дістався німцям.

Учень. Знищуючи мільйони українців, імперська Москва і її намісники-яничари в Україні прагнули викорчувати саме прагнення до національно-визвольної боротьби українського народу, навіть мрію про незалежну державу. Підсумовуючи цей черговий кривавий потоп всього українського, другий секретар ЦК КП(б)УПП Постишев на партійному з’їзді у 1934 р. виголосив: «Украинский голодомор 1933 года был годом поражения украинской националистической контрреволюции. Партия проделала гераклов труд по ликвидации националистических элементов на Украине.»

Під час роботи над книгою знайдено документи, де по лінії ДПУ у квітні 1933 року до всіх сільських рад була доведена директива не писати в книгах реєстрації актів про смерть як її причину слово «голод» Наступного 1934 року надійшла ще жорсткіша вимога – знищити всі такі книги за 1932 і 1933 роки.

Учень. Але частина їх все ж уціліла, дійшла до наших днів і є незаперечними доказами того, що у 1933 році смертність порівняно з попередніми роками зросла в десятки разів. Особливо цінні ті документи, де попри заборону причиною смерті записано: «від недоїдання», «виснаження», а то й абсолютно відверто: «від голоду».

Із спогадів Мотрі Микитівни Микитенко, 1926р.н., жительки Киданівки: «Хоч у 1933 р. мені було всього 8 років, добре пам’ятаю той страшний день, коли вся нашу велику родину (шестеро дітей, дідусь, бабуся, наші батьки) викинули на сніг голими і босими і назвали куркулями лише за те, що мали ми город , корову і коня. З хати забрали все, а батька забрали до в’язниці. Страшно згадати як ми вночі ходили у власний льох красти картоплю, що виростили власними руками, хоч добре пам’ятали про закон про п’ять колосків»( за пів кишені зерна, принесеного з поля – повний строк у таборі). Ми їли перепічки з полови та глини, мати не випускала нас на вулицю, тому що боялась, що хтось помре прямо на вулиці, і його викинуть на віз, що збирав мертвих, а потім закопують всіх в одну яму.

Учень. Один за одним померли мої брати та сестри, батько, якого хворого викинули з в’язниці, мій дід. А мати всіх їх хоронила, тому й зараз я знаю, де їхні могили. Наші ж односельці ховали своїх прямо у садках, до кладовища доправити не було сили. Ми з матір’ю протримались до весни, вижили. Стали варити лободу, молоді бур’яни, гичку. Від тої їжі ми пухли, але трималися. У травні  тітка покликала матір полоти картоплю. За роботу давали бульбу та грамини хліба. Додому не дозволяли брати нічого. Тому мати ховала для мене хліб, приносила лушпиння з картоплі, яке ми сушили на печі і їли. Це лушпиння не забуду ніколи, адже воно врятувало моє життя…».

Учень. В результаті дослідницької роботи, проведеної на території району, встановлено, що від голодомору на Богуславщині померло 5357 осіб, в т.ч. 1410 дітей, але і ця цифра не може претендувати на точність: на жаль, багато свідків тих страшних  років відійшли у вічність, а архівні матеріали майже не збереглися…

Демонстрація відеокліпу «Голодомор 1932-1933 рр. – геноцид українського народу». Хвилина мовчання.