Година спілкування на тему: «Таємниці станції Адабаш»

Година спілкування на тему: «Таємниці станції Адабаш»

Мета: ознайомити учнів із подіями Великої Вітчизняної війни на станції Адабаш, що недалеко від с. Глодоси; розвивати бажання учнів знати історію рідного краю, шанувати її; виховувати патріотичні почуття.

Обладнання: світлини, книга А.Ковирьова «Визволителі»

Хід заняття

І. Вступне слово вчителя. Скільки мирних літ пройшло від кінця війни!  День за днем, рік за роком все далі віддаляють нас від страшних подій Великої Вітчизняної. Та пам'ять людська нагадує нам про те, що було, похилими тополями над братськими могилами, старими пожовклими фотографіями, святими місцями в рідному краю. Сьогодні наша розмова про таємниці станції Адабаш, розташованої за 20 км від нашого  села Глодоси. Послухайте своїх друзів, які підготували для вас повідомлення за матеріалами книги Анатолія Ковирьова «Визволителі»

ІІ. Виступ учнів-інформаторів.

1. 1.У вересні 1941 року німецькими окупантами на станції Адабаш, що в 5 км від райцентру м. Новоукраїнки був утворений німецький табір військовополонених, у якому нараховували близько 45 тисяч військовополонених червоноармійців і командирів Червоної Армії. Табір був як пересильний пункт, де знаходилися військовополонені, а потім через деякий час їх відвозили далі. Згідно свідчень місцевих жителів, усі військовополонені були розміщені у необладнаних приміщеннях, землянках, сараях, які були обнесені колючим дротом. Усі ці приміщення були перевантажені військовополоненими, які не мали можливості вільно лягти, а увесь час стояли на ногах. Тут було брудно і волого, не було зовсім вікон. За жовтень 1941 року привезли тільки трохи соломи, щоб зробити з неї підстилку на бетонну підлогу. Частина людей часто залишалася під відкритим небом, часто під дощем і снігом . Але в холодні ночі всі намагалися потрапити до бараків, тому це спричиняло давку. Люди душили один одного і тому вранці знаходили кілька трупів. Бараки майже зовсім не прибирали. Воші та інші паразити майже заполонили людей і підлогу. Туалети були в 20-30 метрах від жилих приміщень, від чого в таборі стояв неймовірний сморід.

В результаті антисанітарних умов утримання військовополонених і перевантаженості табору серед останніх лютував тиф та інші захворювання. Кожного дня в таборі помирало по 200-300 чоловік. Метод знищення військовополонених проходив шляхом розстрілу.

2. Люди отримували харчування два рази на добу. Вранці шматок погано випеченого хліба, грамів 200-250 і гарячу або теплу рідину, що називали «чай». В обід давали кухоль (200грамів) супу. Це була або нечищена або розварена картопля, пріла кукурудзяна мука з цукровим буряком або ще щось. Тільки голод і повне виснаження заставляли полонених їсти цю баланду. Питну воду в табір привозили в бочках, але її не вистачало не лише для потреб гігієни, але й для того, щоб напитися.
3. Так у 1941-1942 роках військовополонені, які знаходилися у таборі, помирали голодною смертю. Від померлих самі військовополонені відрізали частини тіла - серце, печінку і вживали для харчування з метою врятуватися від голодної смерті. Коли це стало відомо німцям, то табірне начальство дало розпорядження охороні – таких військовополонених розстрілювати на місці. Тільки за один раз у січні 1942 року було розстріляно 18 чоловік. У грудні 1941 року із партії військовополонених євреїв, що прибули в табір, 140 чоловік було заморено голодом, а ті, що залишилися живими, не могли пересуватися по території табору і були розстріляні. Люди гинули щодня. Відсотків 70 усього табору хворіли на дизентерію, від якої найчастіше й гинули. Крім того , німців-вартові від нудьги могли серед ночі пальнути по тінях людей, що виходили по нужді надвір.
4. Ніякого медичного обслуговування не було. В таборі знаходилося 19 лікарів, але через відсутність елементарних медикаментів вони не надавали ніякої допомоги хворим і пораненим. Лікар Раков Н.К. згадував, як в одну темну листопадову ніч йому прийшлося ампутувати ногу пораненому пострілом із гвинтівки. Операція проводилася при світлі двох лучин і звичайним перочинним ножиком. Тисячі людей гинули від виснаження і хвороб. За зиму 1941-1942 року загинуло від хвороб біля восьми тисяч полонених.
5. Особливо звірячим мукам піддавалися євреї. Вони завжди відокремлювалися від інших військовополонених, роздягалися до спідньої білизни. Євреї не завжди отримували навіть обмежений раціон харчування. Кожна роздача їжі перетворювалася у жорстоке побиття євреїв. Отримавши шматочок хліба, кожний із них проходив довгу шеренгу німців, що реготали. Всі вони були озброєні великими дрючками, якими нещадно били цих людей. Після такого «обіду» кілька людей залишалися вбитими. Були випадки, коли ще живу людину, відносили на кладовище і закопували у приготовлену яму.
6. Кількість розстріляних і заморених голодом військовополонених  на станції Адабаш   - 9372 чоловік, що підтверджується таблицями, що були написані німцями на ямах, де були закопані розстріляні та ті, що померли голодною смертю. У червні 1942 року німецькі окупанти проводили розстріли вдень, за кілометр від станції Адабаш в Рудій Балці. Очевидець, житель станції Адабаш,  Феденюк  Іван Микитович, який проходив мимо бачив 18 чоловік вишикуваних біля ям мирних жителів, по яких німці вдарили чергами з автоматів і вони впали. Спосіб знищення небачених в історії людства звірств німецьких окупантів над мирними жителями і військовополоненими проходив шляхом знищення металевими і дерев’яними предметами, травленням собак, які загризала людей, а також закопуванням у ями живих людей.
7. Із числа місцевих жителів німцями був убитий Феденюк Іван Устимович, житель с.Звірово, який зробив зауваження німецькому солдату за те, що той убив його собаку. Цього селянина піддали жорстоким тортурам: йому відрізали праве вухо вибили око, а потім розстріляли.Із числа табірного начальства, що чинило розправи над місцевими жителями, установлені офіцери Барон і Франк (останній був начальником табору №305). Ями із закопаними трупами замучених і розстріляних німцями військовополонених знаходилися на території самого ж табору. Розміри кожної ями 5 на 10 метрів, у кожній ямі закопано по 200-300чоловік. При спробі розкопати ціями з трупами зробити це виявилося неможливим, так як трупи згнили і утворилася суцільна маса.
8. У 1942році на станцію Адабаш було привезено 4 вагони євреїв з Новомиргорода і Золотоноші. Їх морили голодом 4 дні, а потім розстріляли. Їх кількість становила 400 чоловік. У вересні 1942 року в таборі було відібрано комісарі, політруків, лейтенантів у кількості 125 чоловік, яких розстріляли в Кіровограді.
9. Найціннішою частиною книги  «Визволителі» А.Ковирьова є публікація протоколів допиту свідків діяльності концтабору Адабаш, які були проведені органами НКВС у травні 1944 року. Документи отримані із Державного архіву Російської федерації у жовтні 2008р. і публікуються для широкого кола читачів вперше. Ось зміст одного із них.

Протокол допиту

Місто Новоукраїнка 17 травня 1944 року я, оперуповноважений Новоукраїнського районного відділу МДБ молодший лейтенант держбезпеки Пантюхін допитав як свідка:

Ракова Миколу Кузьмовича, 1918 року народження,с.Ляшево Тетюрінського р-на Татарської АССР, походженням із робітників, по національності росіянин громадянин СССР, безпартійний, бувший член ВКП(б) з 1940 року, одружений, не судимий, за спеціальністю лікар. В 1941 році був німцями захоплений у полон. В даний час (2009 рік) тимчасово працює при  Новоукраїнському райвійськкоматі. Проживає Новоукраїнка, вул..Чапаєва, №5. Про відповідальність за дачу неправдивих свідчень по ст. 89 УК УССР попереджений.

(Інсценівка на фоні тихої музики)

Запитання: Розкажіть при яких обставинах ви потрапили у полон?

Відповідь. 24 вересня 1941 року в районі міста Оржиці Полтавської області наша частина, в якій я служив начальником санітарної служби при 19 танковій дивізії ,потрапила в оточення, а потім нас в кількості 50 чоловік німці взяли у полон.

Запитання: Ви, як військовополонений знаходилися у таборі на станції Адабаш Новоукраїнського району?

Відповідь. Так, з 8 жовтня по 10 листопада я знаходився у таборі військовополонених на станції Адабаш.

Запитання: Яку роботу виконували ви, як військовополонений і лікар за спеціальністю в таборі?

Відповідь. Я, як лікар за спеціальністю, знаходячись у таборі виконував роботу по обслуговуванню поранених і хворих військовополонених -перевязки та інші необхідні заходи медичного характеру.

Запитання: Розкажіть про звірства, які чинили німці в таборі по відношенню до військовополонених, які знаходилися у таборі і по відношенні до мирного населення?

Відповідь.  За місяць мого знаходження у таборі на станції Адабаш я був свідком таких фактів звірств по відношенню до військовополонених, які знаходилися у таборі. Військовополонені, які прибували в табір і потім знаходилися у ньому утримувалися в нелюдських умовах, а саме. Жилими приміщеннями для військовополонених слугували колишні склади ПММ НКО, а їх нараховувалося 6 в яких максимально могло вміститися до 200 чоловік в кожному. Але в той час кількість військовополонених у таборі доходила до 10.000 , наступила осінь і холоди, і через холод і сирість не було можливості знаходитися під відкритим небом, тому кожний військовополонений намагався якось врятуватися від холоду , не говорячи вже про відпочинок, тому в дані непристосовані приміщення –склади НКО, набивалося людей набагато більше, що приводило до постійних давок , де більш сильні перемагали більш слабих і від цього люди гинули у великій кількості. Велика кількість військовополонених гинули, також і від систематичного недоїдання і неякісного приготування їжі із цукрового буряка і картоплі, що були зварені в неочищеному вигляді, від чого у людей починалися масові захворювання дизентерією. Смертність через названі причини в перші дні досягали по 3-4 чоловіка в день, а потім дійшла до 120-150 чоловік і збільшувалася з кожним днем все більше. Тому після того, як я був вже із табору взятий на роботу в санітарну станції в м.Новоукраїнку, мені доводилося деякий час буди свідком цих фактів з яких я зробив висновок про те, що смертність у грудні 1941 року доходила до 200 чоловік і більше. Багато гинуло військовополонених і від прямого фізичного знищення-розстрілів, побиття та ін. Коли я був у таборі, то бачив, як під час роздачі їжі «баланди», яку давали один раз на день, і якщо серед полонених проходили самі незначні порушення, їх вгамовували чергами із автоматів, або ударами по голові палкою від чого люди гинули десятками. Багатьох тяжко поранених, або таких що були повністю безсилими, відносили на носилках до завчасно приготовлених ям і там зовсім ще живих кидали разом з іншими померлими,або розстріляними і закопували. Були і такі випадки, коли вартовий, що охороняв табір вночі для власного задоволення стріляв по вікнам і дверях приміщення складів від чого було багато жертв ні в чому не повинних військовополонених. Через систематичне недоїдання і повну втрату сил військовополонені, які знаходилися у таборі змушені були використовувати в їжу м’які тканини і внутрішні органи померлих людей. Коли про це дізналося командування табору, то перед вишикуваними військовополоненими у грудня 1941 року розстріляли 8 військовополонених , в тому числі і одного інженера. Прізвища цих людей назвати не можу, бо мені про це розповідав лікар Савченко, який в цей час знаходився у таборі і був свідком цієї розправи.

Запитання: Розкажіть про факти знищення німцями мирного населення, а також сімей євреїв і одиноких?

Відповідь: Про факти знищення мирного населення у той час, як я був у таборі, сказати нічого не можу. Відносно єврейського населення, то можу сказати, що особи єврейської національності, які прибували у табір зазнавали значно більших знущань, ніж інші військовополонені, а саме: всі євреї піддавалися жорстокому побиттю і дуже часто навіть мінімальну порцію їжі, яку видавали полоненим у таборі, їм не видавали.

ІІІ. Бесіда з учнями

-Що вразило вас у сьогодні почутому?

-Чи знали ви саме цю сторінку історії рідного краю?

-На які думки наштовхнуло вас почуте?

ІY.Заключне слово вчителя.

Нелегке наше сьогодення не може заступити радості приходу весни, а разом з нею і Дня Перемоги. Цей день назавжди залишиться для нас затьмареним гіркотою втрат і осяяним сонцем Перемоги. Його  наближали, як могли, люди,  котрим важко в ті вогненні літа і яким найважче сьогодні. У довічному боргу наше покоління і перед тими ветеранами війни, кому пощастило пройти через горнило битв і дожити до світлого Дня Перемоги. Все менше залишається їх в строю. Дають знати про себе і опалена війною молодість, сирі окопи і бліндажі, голод і холод, хвороби і рани. Їхні груди вкриті медалями, на скронях – сивина. Але вони пам’ятають ті страшні часи, хоч часто їм і не хочеться про них згадувати. Неможливо позбутися нав’язливої жахливої думки: а прийде ж день, коли піде з життя останній з цих літніх людей з орденами. Піде у вічність, понесе із собою живі спогади. Що ж залишиться після них? А залишаться Пам’ять, світла пам’ять про незабутніх героїв.

Учениця. Було те  давно, але слід пам’ятати

Про смерть і життя, і про гуркіт гарматний,

Про те, як війни розгорнулися крила

Й  дорогу  до  світла  людині  закрили.

Як  сутінки  лиха  на  землю  спустились,

І  горе  безмежне  по  світу  розлилось.

Безжальні  фашисти  на  нас  наступали,

Родини  вони  без  батьків  залишали.

Молилися  вдови  і  плакали  діти,

Безсилих  прокльонів  і  сліз  не  злічити.

І  марно  нещасні  солдат  виглядали,

Бо  ті  за  Вітчизну  життя  віддавали.

Із  різних  країв  всі,  далеко  від  дому,

Боролись  пліч-о-пліч  на  полі  одному

Та  гинули  в  битвах.  Одних  впізнавали,

І  з  болем  у  серці  їх  друзі  ховали.

Ім’я  невідомих  у  часі  зникали,

Їх  братські  могили  навічно  прийняли.

В  зажурі  над  ними  берези  схилились,

Сумують  за  тих,  що  в  війні  залишились.

За  тих,  хто  сльозами  і  кров’ю  умиті,

За  тих,  що  їх  віру  не  можна  зломити.

І  нині  у  серці  ми  будем  тримати

Пошану  до  тих,  кому  ім’я  –  солдати.

Їх  кров  не  упала  на  землю  даремно,

Серця  їх  схололи  –  тому  ми  живемо.

Тепер  же  хай  квіти  червоні  і  ніжні

Зігріють  холодне  могили  підніжжя.

 Було  те  давно,  але  слід  пам’ятати

Дев’ятого  травня  немеркнучу  дату,

Про  день  Перемоги  над  ворогом  клятим,

Яку  здобували  безсмертні  солдати.

Лунає  над  світом  і  кожному  чути:

«Ніхто  не  забутий,  ніщо  не  забуто!»

 Класний керівник 11 класу Глодоської ЗШ  І-ІІІ ст.

                   Малишко Валентина Григорівна