Година спілкування "Україна моя, ти одна, як життя"

 Година спілкування

«Україно моя, ти одна, як життя»

Мета: ознайомити ліцеїстів із традиціями, звичаями і побутом українців; формувати соціально компетентного, активного, відповідального громадянина й патріота України; виховувати почуття патріотизму, національної гордості, бажання знати і пам'ятати духовні надбання рідної землі, берегти і наслідувати їх у повсякденному житті любові до рідного краю.

Обладнання: мультимедійне обладнання.

Наочне оформлення: презентація, тематична добірка літератури.

Хід години спілкування

Свою Україну любіть.

Любіть її... Во врем'я люте.

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

Т. Шевченко

І. Організаційний момент.

ІІ. Оголошення теми і мети.

ІІІ. Вступне слово класного керівника: Україна – країна трагедій і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше знали її, країна гарячої любові до народу і чорної йому зради. Довгої вікової героїчної боротьби за волю. Шлях України позначений високими степовими могилами та прекрасними піснями. Пісня, як естафета передає від покоління до покоління історичну правду про свій народ, його стремління і заповіти. Яка велика віра у нашу країну, наш народ! Справжні патріоти своєї неньки України залишили нам, нащадкам, свої одкровення – зізнання в любові до України.

ІV. Основна частина.

Ліцеїст: Земля моя рідна – це моя Україна! Щасливі ми, що народилися і живемо на чудовій, багатій землі. Тут жили наші прадіди. Тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини, одвічних добрих традицій.

Ліцеїстка: Тут ми робили свої перші кроки, відкривали навколишній світ. Тут нам уперше забриніли звуки рідної мови, завдяки якій ми усвідомили самих себе. Тут ми навчилися відповідати усмішкою на усмішку, співчуттям на чужий біль.

Ліцеїст:  Тобі, земле моя
    Мій рідний край, земля моя свята,
    Життя мого колиска калинова...
    Тут синь гаїв і неба чистота, 
    І мила серцю українська мова.
    Тут перший крок, і перша висота,
    І я сама, і вся моя родина,
    Щасливі та сумні мої літа,
    І стежка в отчий дім одна-єдина.

Класний керівник: Збереглася давня легенда ще козацьких часів: коли на країну нападали вороги зі сходу і заходу, півдня і півночі, коли в нерівних боях полягли кращі захисники народу.

На велику раду зібралися старі вожді, наймудріші книжники, сліпі кобзарі. «Що чинити далі? – з болем і розпачем запитували вони. – Розбиті наші останні полки, захоплені ворогами останні фортеці». І тоді піднялися найдревніші із кобзарів:- Неправда, - сказали вони, - останній полк ніколи не може бути розгромлений, остання фортеця ніколи не здається! Бо це те, що в душі кожного: наша дума, наша пісня, прадавні звичаї і традиції. Їх можна віддати лише добровільно – але ми не віддамо, бо ми народ одвічний, потужний і життєдайний. Биті, знекровлені, палені й топтані, ми знову піднімемося з руїн, із попелу, і знову воскреснемо, розквітнемо, забуяємо!

               Уклоняюсь піснею
Ліцеїстка:  Краю мій коханий, щире твоє слово, 
    Небо твоє ніжно-голубе, 
    Рідна Україно, земле колискова,
    Обіймаю піснею тебе.
    Світе мій широкий, воленько ласкава,
    Доле моя, радосте моя!
    Вічна Україно, квітне твоя слава 
    Невмирущим співом солов’я
    Краю мій зелений, золото вербове,
    Стежко моя, роси голубі!
    Мати Україно, сонце чорноброве,
    Уклоняюсь піснею тобі.

Класний керівник: Минали роки, століття… І ось злинули у небо синьо-жовті знамена, а з мільйонів сердець вирвалось на волю жадане: «Ще не вмерла Україна».

Як же довго наш народ ішов до незалежності! Ішов через утиски, в’язниці й Сибіри упродовж усієї історії від часів Київської Русі до наших днів. На цьому шляху загинула незлічена кількість кращих синів і дочок України, які відстоювали її незалежність.

1991 рік - час світлих надій та історичних звершень українського народу. 24 серпня 1991 року Верховна Рада України прийняла «Акт проголошення незалежності України», яким проголосила незалежність України та створення самостійної Української держави – України.

Ліцеїст: Вдивляємось у далеч і так виразно бачимо широчінь повноводних рік у вінку зажурених верб і пломінкої радості калини. Про щось шепочуть тінисті діброви й зелені гаї, мережані узори білих осель із вродливими мальвами на причілку.

Ліцеїстка: Вслухаємось у гомін сивої давнини: звідти крізь віки долинає тупіт розвихрених коней, брязкіт шабель із козацького шаленого герцю, гучна яса стрілецької слави.

Ліцеїст: Яка велика віра у нашу країну, наш народ. Справжні патріоти своєї неньки України залишили нам, нащадкам, свої одкровення – зізнання в любові до України. Вслухаймося в їхнє палке, пристрасне, щире поетичне слово.

                                    Любіть Україну
Ліцеїст:  Любіть, Україну, як сонце, любіть,
                     Як вітер, і трави, і води…
                     В годину щасливу і в радості мить
                     Любіть у годину негоди.
                     Любіть Україну у сні й наяву,
                     Вишневу свою Україну
                     Красу її вічно живу і нову,
                     І мову її солов’їну.
                    Любіть у коханні, в труді, у бою,
                    Як пісню, що лине зорею.
                     Всім серцем любіть Україну свою –
                     І вічні ми будемо з нею.

                                                Володимир Сосюра

Класний керівник: Ми з вами маємо всі підстави пишатися тим, що наша батьківщина мала славні періоди історії, справді легендарних героїв, мужньо пережила найважчі випробуванні і не скорилася. Ми можемо гордитися тим, що Україна ніколи не поневолювала інші народи, а лише захищала себе від ласих на чуже добро близьких та далеких сусідів.

                        Моя Україно
Ліцеїстка: На росах, на водах

На всіх переходах
Курличеш мені
В журавлиних ключах.
Моя Україно, родима країно,
Ясні небеса в материнських очах.
  
Я чую твій голос,
Пшеничний твій колос.
І душу мені засіває зерно.
Моя Україно, колиско-калино,
Пізнати тебе мені щастя дано.
З тобою розлука – гірка моя мука,
Печаль журавля без гнізда в чужині.
Моя Україно, білявко-хатино
З твойого вікна світить доля мені.

Класний керівник: Козацька Україна була прикладом Європі в області інтелекту і духовності. Відзначимо хоча б першу в світі Конституцію Пилипа Орлика і перше «національне» українське Євангеліє. Коли християнський світ ще молився латинською мовою, а Московія – старослов’янською, козацька Україна мала вже свій так званий Пересопницький Новий Завіт рідною мовою. Він зберігся. На цьому Євангелії присягають Президенти сучасної України.

Ліцеїст: Пам’ять – одна із найцікавіших властивостей людини. Так, як не можна забувати своїх батьків, так не можна забувати свій народ та його історію. 
Ліцеїстка: Так, як не можна забувати своїх рідних, близьких ні в хвилини радості, ні в години печалі, так не можна забувати землі нашої, бо це першооснова. З неї ми вийшли, до неї ми прийдемо. Людина не може називатися людиною, якщо вона не має ні мови, ні пісні, ні пам’яті, ні землі, ні роду. Пам’ятаймо про це.

Ліцеїст:  У цім краю з любові терпне серце,

Тривога світла доторка плеча.
Тут синім оком лісове озерце
Проводить вдаль скороминущий час.
Де материнки незбагненні чари,
Отут мій дім, отут моя земля.
Колосся піднімаючи до хмари
Під самий обрій пролягли поля.
Земля тремтить у сонячнім промінні,
Вже будить зайчик сонячний дуби.

Лиш тут відчула я земне тяжіння,
Лиш тут я можу мріять і любить.

Класний керівник: Знання мови народу, серед якого живеш – ознака культурної освіченої людини, знання рідної мови – священний обов’язок кожного. В умовах незалежності нашої держави мова, хоч не без труднощів, поступово займає гідне місце в суспільстві. У Декларації про державний суверенітет України зазначається, що Україна забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій. Водночас право на національно-культурний розвиток гарантується представникам усіх національностей, які проживають на території нашої держави.

                     У дитячому серці жила Україна

Ліцеїстка:  У дитячому серці жила Україна –

Материнські веселі і журні пісні,
Та за мову мужицьку не раз на коліна
Довелося у школі ставати мені.
Непокривлену душу хотіли зламати,
Та ламалися тільки болючі киї.
Наді мною ночами відплакала мати,
Я не зрікся ні мови, ні пісні її.
І померла в гризоті вона молодою,
Залишився назавжди без матері я,
Та не був ні хвилини в житті сиротою,
Бо вела мене далі Вкраїна моя!

Класний керівник: Наче квітка, українська мова, як феномен національної сутності, дивом проростає крізь залізобетонну плиту байдужості, роблячи в ній тріщини, торуючи шлях до світла. Мова – запорука існування народу. Захищаючи рідне слово, ми захищаємо свою націю, її гідність, право на майбутнє. Зробімо все, щоб засяяла українська, «як та зоря ясна».

Ліцеїст:  Як довго ждали ми своєї волі слова!

І ось воно співа, бринить,
Бринить, співає наша мова,
Чарує, тішить і п’янить.
Як довго ждали ми…
Уклін чолом народу,
Що рідну мову нам зберіг,
Зберіг в таку страшну негоду,
Коли він сам стоять не міг.

                          Олександр Олесь

V. Підсумок

Класний керівник: Нові часи, нові завдання, нові вимоги… Незалежність України дає можливість кожному з нас стати справжнім господарем своєї землі. Сьогодні ми є свідками великих перетворень, що відбуваються в нашій країні. Ви – майбутнє України. То ж своїми знаннями, працею, здобутками підносьте її культуру, своїми досягненнями славте її. Будьте гідними своїх предків, бережіть волю і незалежність України, поважайте свій народ і його мелодійну мову. Шануймо себе і свою гідність, і шановані будемо іншими.

І справдилися пророчі слова того кобзаря.

Ліцеїстка: Горнусь до тебе, Україно
    Горнусь до тебе, Україно.
    Як син до матері горнусь
    За тебе, рідна і єдина
    Щодня я Богові молюсь.
    Молюсь за тебе, Україно,
    І свої сили віддаю,
    Щоб відродити із руїни
   Наш дух і славу бойову.
    Очистимо усі джерела, 
    Дніпро-Славутич оживе,
    І заспіваєм: „Ще не вмерла
    Україна наша і не вмре”.