Година спілкування "Язиката Хвеська"

Інсценована казка

Язиката Хвеська

Петро (чухає потилицю і скрушно зітхає)

Ой полечко ж моє, поле! Скільки тебе доглядаю, обробляю, а ніяких статків не маю!

Ой лишенько! Що воно таке? Та це ж справжнісінький скарб! Як довідається економ, то відніме. А довідається неминуче, бо від Хвеськи не сховаєшся, вона по всьому селу рознесе.

Треба, одучити її од такої поганої звички. Та й гроші щоб не пропали».

(Починає розкладати …)

Ось на грушку-дичку начеплю бубликів, а ось тут під терновими кущами порозкладаю рибу, а у рибальську вершу зайця посаджу. От і добре!

( Вертається додому, його зустрічає Хвеська)

Хвеська. Хвалити Бога, нарешті повернувся додому! І де-то ти тільки ходиш? Кличу-кличу! Обідати вже пора!

Петро. Та я й не голодний ще. Ходімо краще зі мною в ліс, пошукаємо, чи не притхнулась там риба, то позбираємо! ( Ідуть до лісу…)             

Хвеська. Що це ти, чоловіче, здурів, чи що? Хіба ж таки буває у лісі риба?  (побачила під кущем рибу)

Ай, справді риба, зроду-віку такого і не бачила , і не чула. ( Підходять до річки)

Хвеська. І родилася, і хрестилася, а такого дива не бачила. Де ж таки видано, щоб зайці у вершу ловились?

Чоловіче, чоловіче! Чи бачиш? Бублики на груші! Хіба ж таки бублики ростуть на груші?

Петро. Звісно, не ростуть. Так то, мабуть, бублейна хмара йшла та й зачепила ліс, оце й зосталися бублики.(назбирали бубликів, вертаються додому)

Хвеська. І що то, чоловіче, за день такий! І родилася, і хрестилася, а такого  не бачила: риба в лісі, заєць у верші, бублики на груші!

Петро. Це ще нічого, От що диво, я сьогодні й гроші знайшов.

Хвеська.  Йой!?

Петро. Їй-бо знайшов!

Хвеська. А де ж вони, чоловіче?

Петро. Та ось! (Показує гроші)

Хвеська. Отепер же, чоловіче, будемо й ми багаті!

Петро. Будемо, та не дуже, бо як пан- економ довідається, то зараз одніме.( З вулиці чути галас)

Хвеська. Чоловіче, то що там таке?

Петро.  Та то наш пан-економ та покрав у пана ковбаси, то тепер його по селу водять та ковбасами б'ють, щоб більше не крав!

Хвеська. Ох, лишенько! Побіжу я до куми Меланки та розкажу!   (Хвеська  так і схопилася з місця, вибігла з хати)

Петро. Ой, лишенько мені з такою жінкою! Певно біда буде! Вже й пан-економ кличе мене до себе! …

Пан-економ.  Кажи, такий-сякий, знайшов гроші?

Петро.  Ні, не знаходив.

Пан-економ.   Як не знаходив? Адже твоя жінка каже!

Петро.  А що ж, пане, що моя жінка каже? Моя жінка не сповна розуму, то вона чого й на світі нема наплете!

Пан-економ. Покликать сюди жінку! (заходить Хвеська)

Пан-економ. Знайшов твій чоловік гроші?

Хвеська. Знайшов, паночку, знайшов!

Пан-економ. А що, Петре, бачиш?

Петро. Та що, вона чого не наплете! А ви краще спитайте її, пане, коли се було?

Пан-економ.  А коли се, Хвесько, було?

Хвеська. Еге! Коли!? Саме тоді, як ліс притхнувся, то ми  під кожним кущем рибу збирали.

 А ще тоді, як бублейна хмара йшла, і в лісі бубликів ми натрусили, і в вершу заєць піймався.

Петро. Ото слухайте, пане,— чи ж вона до діла плете? Нехай вона вам до пуття розкаже, коли й як то було.

Пан-економ. Еге, Хвесько, коли і як?

 Хвеська. Саме тоді, як увечері вас, милостивий пане, по селу водили...

Пан-економ.  А чого мене водили по селу?

Хвеська. Коли ж... вибачайте, пане... Уже коли питаєтесь, то казатиму. Тоді саме, як вас били ковбасами, що ви їх у пана покрали...

Пан-економ.  Ах ти така-сяка! Як ти мені смієш таке казати?! Візьміть її та дайте доброго хльосту, щоб казна-чого не базікала!

(всі виходять, Петро із Хвеською залишилися самі)

Хвеська. Так ти, чоловіче, мене підвів!

Петро. Хвесько, жінко моя люба,— не я тебе підвів, ти сама себе підвела! От не ляпай ніколи по-дурному язиком, то й нічого не буде. А тепер не сердься, та давай помиримося.         (Обіймаються і виходять)