голокост - трагедія ХХ ст.

Голокост – трагедія ХХ століття.

Тип проекту: інформаційно-дослідницький та практично-орієнтований.

І. Актуальність.

Сьогодні, нагальним завданням постає виховання громадян-патріотів України, з певним багажем знань, умінь, навичок, справжніх самостійних людей, стійкі переконання міжнаціональної толерантності яких є основою їх життєвої позиції.

Слід створити умови для самовизначення, саморозвитку та самореалізації особистості на основі кодексів національних, громадянських, особистісних, та загальнолюдських цінностей, виховання в учнів високоморальної культури миру на прикладі історії Голокосту.

Слід формувати у молоді вміння будувати відносини у процесі взаємодії з середовищем на основі співробітництва та взаєморозуміння, готовності до сприйняття людей іншої національності, їхніх поглядів, звичаїв, традицій такими, якими вони є.

ІІ. Мета і завдання проекту

•                   охарактеризувати історію та поняття Голокосту;
•                   визначити причини, характерні особливості та періодизацію Голокосту;
•                   ознайомити учнів з масштабами та негативними наслідками Голокосту;
•                   розвивати життєві компетенції учнів

ІІІ. Етапи проекту

1.               Робота з інформаційними ресурсами.
2.               Систематизація матеріалів.
3.               Підготовка презентації проекту.
4.               Проведення презентації проекту “Голокост – трагедія ХХ століття: історія та уроки”

ІV. Очікувані результати

•                   Розвиток життєвих компетенцій учнів;
•                   Удосконалення навичок дослідника;
•                   Розвиток почуття відповідальності за свої дії;
•                   Підвищення почуття толерантності та загальної культури учнів.

Звучить запис пісні «Бухенвальдський набат». ( В цей час запалюється свічка, яка стоїть на журнальному столі)

Керівник проекту. Зникають покоління, які пережили страхіття масових знищень, жахливу трагедію людства - Голокост. Поволі відходить страх… Пам’ять поступово заспокоюється… Натомість виникає переживання, що невдовзі все це стане «історією», тобто перестане бути безпрецедентним актом знищення мільйонів невинних людей. Молодь – повинна знати, пам’ятати ці страшні сторінки історії людства, нашої історії. Ми маємо зробити все, щоб Катастрофа не була забута, адже віра, історія, лихоліття, відродження ідуть поруч і створюють єдину картину життя…

Згідно рішень Стокгольмської конференції з 2000 року всі країни Європи, в тому числі і Україна, які підписали Стокгольмську декларацію, 27 січня відзначають Міжнародний день памяті жертв Голокосту. В ухваленій Стокгольмською конференцією Декларації сказано:  «Катастрофа фундаментально переглянула основи цивілізації. Її безпрецедентний характер завжди матиме всезагальне значення». На конференції було ухвалене рішення рекомендувати вивчення історії Голокосту у країнах Ради Європи, до яких належить і Україна з метою формування у молоді вміння будувати відносини  на основі співробітництва та взаєморозуміння, готовності до сприйняття людей іншої національності, їхніх поглядів, звичаїв, традицій такими, якими вони є.

Сьогодні, нагальним завданням постає виховання громадян-патріотів України, з певним багажем знань, умінь, навичок, справжніх самостійних людей, стійкі переконання міжнаціональної толерантності яких є основою їх життєвої позиції.

Реалізуючи ідеї, викладені в Декларації Стокгольмського міжнародного форуму, а також Резолюції ООН про встановлення Міжнародного дня памяті жертв Голокосту, і вважаючи своїм обов’язком зробити посильний внесок у збереження памяті про жертви геноциду ми і працювали над проектом.

« Голокост – трагедія ХХ століття: історія та уроки» і сьогодні пропонуємо вам познайомитися з результатами нашої роботи.

Епіграфом нашого проекту будуть такі слова: «Життя людей – це скарб, найвища цінність, втрата яких – трагедія»

Що ж таке Голокост? Що означає цей термін? Яка історія походження цього поняття?

Учениця. «Голокост» походить з грецької мови (грец. Oλόκαυστον) — і складається з двох частин (holos), що означає «випалений», або «спалений повністю» та (kaustos), що означає «жертвоприношення». Спочатку слово голокост мало релігійний підтекст, але також вживалося протягом сторіч по відношенню до катастроф та великого лиха переважно пов'язаних з пожежами.

Голокост (Шоа на івриті) – це назва дванадятирічного періоду, підчас якого нацисти втілили у життя свої схеми знищення європейського єврейства.Починаючи з 1933 року, коли Адольф Гітлер став канцлером Німеччини, мільйони євреїв стали предметом приниження, дискримінації, рабської праці, тортур і смерті. Нацисти і їхні спільники у інших країнах вислідили кожного єврея – від відомого фахівця до простого робітника – у своєму безжалісному прагненні повного «вирішення єврейського питання».

З середини 50-х років ХХ сторіччя слово Голокост стало загальновживаним по відношенню до політики винищення нацистами під час Другої Світової війни євреїв та інших народів Європи.

Учень. Голокост – масове знищення людей, жахливі вбивства, які відбувалися в середині ХХ століття в Європі, причини яких і досі залишаються незбагненними з точки зору людської, світової культури, що є знаковою проблемою сучасності.

Вперше цей термін використав майбутній лауреат Нобелівської премії миру письменник Елі Візель як символ газових камер і крематоріїв, таборів знищення. Це було не просто вбивство великої кількості людей, але й спроба знищити націю як таку. Виправданням геноциду стали расові теорії нацистів: євреї були оголошені «антирасою», «недолюдинами». «Не всі жертви були євреями, але всі євреї були жертвами нацизму» стверджував Елі Візель.

Керівник проекту.В історії людства відомо багато трагедій і кожна має свої особливості. Які ж характерні риси Голокосту? Чим він відрізняється від інших трагедій людства?

Учениця.На відміну від інших трагедій людства, Голокост мав декілька характерних рис, які відрізняють його від голокостів інших сторіч.

Зокрема,

Під час нацистського Голокосту були знищені, часто планомірно, мільйони людей на великому географічному просторі. Для цієї мети в багатьох країнах Європи були збудовані табори смерті, де запроваджувалася система винищення людей.

Характерним було використання расистських теорій та псевдонаукових теорій про неповноцінність чи недорозвиненість певних груп людей, які підлягали знищенню. Поширеною була теорія так званого «соціального дарвінізму», яка стверджувала, що винищування людей було продовженням Теорії Еволюції Дарвіна. Відповідно до цієї теорії, сильні народи чи раси, ніби-то, природно прагнули знищити неповноцінних, які, згідно теорії еволюції, мали зникнути і поступитися життєвим простором сильним.

Застосування нових на той час методів знищення людей, зокрема, хімічних та механічних засобів вбивства людей (крематоріїв, рахувальних машин з перфокартами для обліку кількості знищених).

Надзвичайна жорстокість – використання полонених для медичних експериментів, тортур та терор проти всіх верств мирного населення, не шкодуючи навіть дітей. Намагаючись підтримувати «чистоту раси», терору та винищенню підлягали люди, що хворіли окремими видами захворювань, з психічними вадами та гомосексуалісти.

Апогеєм жорстокості стало «остаточне вирішення єврейського питання”

Керівник проекту.  Якщо Голокост –це масове знищення людей, то відомі якісь статистичні дані про жертви Голокосту? І взагалі, чи можливо підрахувати жертви Голокосту?

Учень За критеріями ізраїльського Інституту Катастрофи і героїзму Яд Вашем, жертвами Шоа вважаються ті, «хто жив на окупованих територіях в умовах нацистського режиму і був знищений чи загинув в місцях масових розстрілів, в таборах, гетто, у в'язницях, в притулках, в лісах, а також убитий при спробі опору (організованого чи ні), як учасник партизанського руху, підпілля, повстання, при спробі нелегального перетину кордону або втечі, від рук нацистів і їхніх посібників (включаючи місцеве населення або членів націоналістичних угруповань)». Крім того, до їх числа входять ті, «хто перебував на захоплених територіях і убитий чи загинув в результаті прямого зіткнення з озброєними силами Німеччини та її союзників, в результаті бомбардувань, втечі, під час евакуації в 1941-42 рр..». Серед тих хто пережив Шоа – невелика кількість євреїв, яких, з великим ризиком для життя, переховували місцеві жителі. Ці люди, не євреї, названі «Праведниками Світу», врятували від загибелі десятки тисяч євреїв. Закон про Яд Вашем визначив, що Праведниками Світу визнаються люди, які рятували євреїв, ризикуючи своїм життям.

Учениця. Традиційно жертвами Шоа вважаються 6 мільйонів євреїв Європи. Це число закріплене у вироках Нюрнберзького трибуналу. Проте повного поіменного списку жертв не існує.  До кінця війни нацисти знищували навіть сліди від таборів смерті; збереглися свідчення про вивезення або знищення вже похованих останків людей перед приходом радянських військ. У Національному Меморіалі Катастрофи (Шоа) та Героїзму «Яд ВаШем» в Єрусалимі зберігаються персональні документи, що свідчать про приблизно 4 мільйони жертв, поіменно ідентифікованих. Неповнота даних пояснюється тим, що часто єврейські громади знищувалися цілком і не залишалося рідних, близьких, друзів, які могли б повідомити імена загиблих. Війна розкидала людей, і ті, що вижили, відмовлялися повідомляти про своїх рідних, як про померлих, сподіваючись на зустріч з ними. Величезну кількість людей було знищено на окупованій території СРСР, куди доступ зарубіжним дослідникам був закритий і де говорили про загиблих просто як про «радянських громадян», замовчуючи їх походження.

Основне джерело статистичних даних про Катастрофу європейського єврейства — порівняння передвоєнних переписів населення з післявоєнними переписами і оцінками. За оцінками «Енциклопедії Голокосту» (видана музеєм Яд Вашем), загинуло до 2.8 мільйонів польських євреїв, 1,5 мільйона радянських євреїв , 130 тисяч євреїв Литви і 85 тисяч євреїв Латвії ; 200 000 євреїв Угорщини, 425 тисяч Румунії, 170 тисяч Німеччини, 90 тисяч Голландії, 90 тисяч євреїв Франції, 260 тисяч Чехословаччини, 60 тис. Греції, 50 тисяч — Югославії. У Білорусії було знищено понад 800 тисяч євреїв.

Керівник проекту. Відомо, що переслідування євреїв розпочалося ще задовго до початку ІІ світової війни. А чи можна, враховуючи особливості проведення політики переслідування, встановити періодизацію Голокосту?

Учень Згідно зі свідченнями Міжнародному трибуналу співробітника СС Дітера Висліцені, переслідування і знищення євреїв поділялося на три етапи:

1. 1933-1938 рр. - дискримінація євреїв у Німеччині (традиційний антисемітизм + особлива расова політика).

2. 1938-1941рр. -“кришталева ніч”, реєстррація та концентрація євреїв в гетто.

3. 1942-1945 рр. – тотальне знищення єврейського населення. “Остаточне вирішення єврейського питання.”

Помітна динаміка наростання Голокосту у період підготовки Другої світової війни.

Антиєврейська істерія призвела до масових погромів, які увійшли в історію як «кришталева ніч» - через уламки скла, якими були усипані вулиці.

9-10 листопада 1938 р. по всій Німеччині пройшли погроми «кришталевої ночі». Були знищені понад 400 синагог, близько 7500 магазинів та тисячі єврейських будинків. Сотні людей були поранені та вбиті, більше 20 тисяч євреїв заарештовані та відправлені до концтаборів.

Керівник проекту. З 1941 року стали створюватися концентраційні табори на території Польщі, куди припускалося звозити усіх євреїв, уцілілих у завойованій німцями Європі і забити їх газом.

До цього часу вже було знищено близько мільйона євреїв.

Однак застосовувана до цього тактика масових розстрілів, голоду і примусової праці була визнана недостатньо ефективною.

Крім того, нацисти поспішали завершити геноцид, поки їх супроводжує успіх на фронті.

Було терміново створено (або переобладнано) концентраційні табори.

ОСВЕНЦІМ

Учень. Освенцім – комплекс німецьких концтаборів: Освенцім, Освенцім-Бжезінка (пол. Oświęcim-Brzezinka), Аушвіц-Біркенау (нім. Auschwitz-Birkenau) , що розташовувався в 1940-1945 рр.. на півдні Польщі, біля міста Освенцім, в 60 км на захід від Кракова. Близько 1 300 000 осіб, з яких 1100 000 становили євреї, піддавалися тортурам і були убиті в таборах Освенціму.

 Освенцім поєднував у собі три табори: тюремний табір, табір для знищення і табір для використання рабської праці. Самий смертоносний за кількістю загиблих з усіх нацистських таборів для знищення, став символічним місцем розташування «остаточного вироку».

Табір з кожним роком розширявся і став місцем масового геноциду. Близько 1,5 мільйона людей 28 народностей загинуло в цьому таборі. Всесвітньо відома назва міста стала символом терору, мучеництва і винищення мільйонів невинних жертв.

Учень. У старій частині табору, оточеної колючим дротом, розташовано двадцять вісім одноповерхових будівель, де жили ув’язнені. Тут знаходиться виставка, що представляє такі жахливі предмети, як купи штучних людських кінцівок, окуляри, взуття та костюми, що колись належали жертвам.

Інша частина табору колись займала справжній район Брзезінка (Біркенау). Це найбільше кладовище у світі. Відвідувачі можуть побачити тут бараки, руїни, що залишилися від газових камер і крематоріїв. Монументальний Меморіал Жертвам Фашизму був споруджений на цьому місці в данину поваги мільйонам людей, які загинули тут.

Учень. Найбільший концентраційний табір - Освенцім - був одночасно і "трудовим" табором.

Стариків і жінок з дітьми відправляли в "душогубку" відразу, буквально через кілька годин.

Що ж стосується здорових чоловіків і жінок, то їх посилали працювати в майстерні та на фабрики, спеціально побудовані при таборі. Деяких ув'язнених примушували обслуговувати сам "виробничий цикл" знищення.

У Освенцім направляли не тільки євреїв, але і поляків, російських військовополонених, а також циган і політичних в'язнів із всієї Європи.

У цьому і інших таборах проводилися жахливі, що часто приводили до смертельного результату, експерименти, як в області традиційної медицини, так і з метою відпрацювання найбільш ефективних методів масової стерилізації "расово неповноцінних" груп. У якості "піддослідних" вважали за краще використовувати жінок і дітей.

Собібор

Учень. Цей табір був побудований в березні 1942 року з єдиною метою:

якомога швидше знищити максимально можливу кількість людей.

Ешелони прибували залізницею і ув'язнені негайно відправлялися в газові камери.

По дорозі вони роздягалися в бараці або у дворі. Їх одяг, їстівні припаси і цінності сортувалися і відправлялися на склади, а самі вони по вузькому обгородженого проходу йшли в "душогубку".

У жінок відрізали волосся, яке теж надходило на склад.

Людей заганяли в п'ять газових камер із загальною "пропускною потужністю" до 500 чоловік.

Трупи або спалювали у відкритій печі крематорію, або скидали в загальну могилу.

Табір обслуговувало близько 30 есесівців і близько тисячі в'язнів-євреїв.

У Собібор прямували євреї з Східної Польщі, Радянського Союзу, Австрії, Голландії, Бельгії та Франції.

Маутга́узен

Учень. Маутга́узен (нім. KZ Mauthausen) — німецький концтабір біля міста Маутгаузен (Mauthausen, Австрія) в 1938—1945 роках.

Під час Другої Світової війни Маутгаузен був одним з найстрашніших концтаборів. Режим утримання в'язнів був жахливим. Навіть його персонал, а це півтори сотні охоронців, зондеркоманда (в таборі так називався обслуговуючий персонал крематорія) жартувала, що з Маутгаузена можна втекти не інакше, як через трубу крематорія.

Пізніше, в середині 1943 року на території табору було побудовано ще один барак, оточений кам'яною стіною. Він називався «Блоком смерті». Туди направляли за різні провини вже ув'язнених. «Блок смерті» використовувався, як тренувальний табір для підготовки елітних відділів СС. В'язні виконували роль «м'яса» для побиття та знущань. Ще пізніше така практика була введена по всій території табору. У будь-який час в барак міг увірватися відділ «учнів» і забити скільки завгідно в'язнів. Кожен день в таборі гинуло більше десяти осіб. Якщо «норма» не виконувалася, це означало, що наступного дня в'язнів очікують ще більші звірства. Все це тривало до зимової ночі у лютому 1944 року, коли з «Блоку смерті» було здійснено масову втечу. Вся охорона табору кинулася в погоню і це дало в'язням поза блоком шанс на втечу.[ред.]

В'язнями Маутгаузена було близько 335 тисяч осіб; страчено понад 122 тисяч чоловік (більше всіх — понад 32 тисячі — радянських громадян; серед них генерал Д. М. Карбишев). Після завершення Другої світової війни на місці Маутгаузена створено музей, у лютому 1948 року поставлено пам'ятник Д. М. Карбишеву.

Бухенва́льд

Учень. Бухенва́льд  — нацистський концентраційний табір, заснований гітлерівцями влітку 1937 року, діяв 8 років, до 1945 року, будучи сценою щоденного варварства і звірства. У Бухенвальді загинули десятки тисяч невинних людей: їх вбивали камінням, різками, топили в гною, нівечили, морили голодом. Згідно з оцінками, близько 50 000 людей загинули в Бухенвальді — переважно євреї та політичні в'язні, але також радянські (українські включно) військовополонені, цигани.

Бухенвальд не був табором смерті. Тут не було газових камер. Проте в Бухенвальді було вбито та закатовано багато ув'язнених; інші гинули від голоду та хвороб.

Деяких людей навмисне заражали вірусами задля медичних експериментів. Дружина командувача табору Ільзе Кох зажила сумної слави тим, що мала абажури та рукавички, виготовлені з людської шкіри. Для цього відбиралися вязні, котрі мали викарбовані на своїй шкірі найбільш мистецькі татуювання — їх затримували та вбивали уколами під керівництвом Карла Бейґс. Як згадують очевидці, дорога концтабором була закривавлена, адже ніхто не ходив спокійно – потрібно було лише бігти. Вздовж дороги стояли есесівці, які били та натравлювали на в’язнів собак. Зупинився, спіткнувся чи допоміг іншому – смерть. Масові вбивства були для фашистів своєрідною розвагою. Так, наприклад, полюбляли есесівці влаштовувати своєрідні медичні огляди. Людей зганяли на околицю табору, а потім по одному викликали до «лікаря», який розпитував про скарги на здоров’я. Потім жертву ставили до стіни, начебто для того, щоб виміряти зріст, а вже за кілька секунд вбивали пострілом у потилицю. За офіційними даними у Бухенвальді загинуло 8483 радянських військовополонених.

Коли американське військо звільнило табір у 1945 році, стало ясно, що в жахливих умовах перебувало 20 000 в'язнів.

А своєрідним дивізом Бухенвальда став вислів Ціцерона, який «красувався» на головних воротах «Jedem das Seine» – «Кожному – своє».

Нині на території табору встановлена меморіальна плита у пам’ять про тих, хто наважився не покоритися фашистській владі, а згодом у Бухенвальді відкрили і Національний меморіальний комплекс, який щодня відвідують тисячі туристів із різних країн світу.

Керівник проекту. Скільки українців було вбито та замордовано у таких таборах достеменно не відомо, однак пам’ять про них житиме в розповідях та переказах очевидців, у історіях, які передаватимуться від батька до сина, від матері до доньки, у фотокартках, у кожній, запаленій на знак пошани в пам’ятний день, свічці чи лампадці.

В Україні символом Голокосту є Бабин Яр.

Бабин Яр – символ Голокосту в Україні

Учень.У період окупації міста Київ німецькими військами з 19 вересня 1941 р. по 6 листопада 1943 р. стратили майже 200 тисяч осіб. Бабин Яр був місцем масових страт і поховань, він став величезною братською могилою, де тільки згідно з офіційними радянськими даними загинуло більше ста тисяч осіб – військовополонених, євреїв, циган, комуністів, підпільників, моряків Дніпровського загону Пінської військової флотилії, партизанів, націоналістів, заручників...

Для німецьких окупантів “проблема київських євреїв” відразу стала актуальною. Київ – одне з найбільших (після Москви і Ленінграда) міст Радянського Союзу за чисельністю населення. Четверту частину його населення складали євреї. За переписом 1939 р. у Києві проживало 846,7 тисяч жителів, у тому числі українців  – 53,2%, євреїв – 25,5%, росіян – 16,5%.

Акція по знищенню єврейського населення була організована блискавично і фундаментально. 26 вересня 1941 р. відбулася нарада, на якій розглядалися заходи щодо ліквідації єврейського населення міста.

Було визначене місце розстрілу – Бабин Яр, один із найбільших на території Києва ярів, довжиною понад 2,5 км, глибиною від 10 до 50 метрів, де можна було б розмістити тисячі трупів. До Бабиного Яру існували зручні підходи, поряд залізнична станція Лук’янівка – товарна, що давало можливість створити враження у приречених, що їх чекає переїзд до нового місця проживання.

Учень. Німецькі війська вступили до Києва 19 вересня 1941 року. 22 вересня на стінах будинків з`явилася розклеєна німцями газета на українській мові, де було зазначено, що євреї, комуністи, комісари та партизани будуть знищені.

27 – 28 вересня 1941 року, через тиждень після окупації нацистами Києва, з`явилися оголошення: «Євреї міста Києва та околиць! В понеділок 29 вересня до 7 години ранку вам потрібно бути з речами, документами, цінностями та теплим одягом на вулиці Дорогожицькій, біля єврейського кладовища. За неявку – смертна кара.

За переховування євреїв – смертна кара».

Вранці 29 вересня 1941 року десятки тисяч київських євреїв, які не змогли евакуюватися, не були призвані до лав Червоної Армії через вік чи стан здоров`я, в

основному люди похилого віку, жінки та діти, йшли до зазначеного місця, де їм було наказано складати продукти на один бік, речі – на інший. Пограбовані, роздягнуті, побиті та приречені на смерть люди, йшли далі по схилах Бабиного Яру, де їх розстрілювали есесівці з кулеметів та автоматів. За два дні нацисти знищили близько 100 тисяч євреїв.

Керівник проекту. Убивство безневинних людей тільки за те, що вони належать до тієї чи іншої нації, стало одним зі найстрашніших і кривавих злочинів нацизму і своєрідним символом страждань мирного населення. Неправдоподібним є стислий термін підготовки і проведення небувалої за масштабами страти величезної кількості жителів, в основному жінок, старих і дітей.

Виникає питання: «Чому вони підкорилися наказу, чому пішли?» Але що їм залишалося робити – адже в наказі чітко говорилося: «Хто не підпорядкується цьому розпорядженню буде розстріляний». До того ж свою роль зіграла і дезінформація – багато хто вважав, що їх будуть переселяти.

Учениця. Історія Бабиного Яру в минулому сторіччі, зокрема в часи Другої світової війни страшна і повчальна. Десятки тисяч жертв – це реальна ціна за людську безвідповідальність і маніакальне бажання панувати над світом. Водночас, це повчальний урок для нас, нинішнього покоління, яке має знати усю правду про одну з найбільших трагедій людства.

Сьогодні на тлі монументальних споруд, які символізують трагедію єврейського народу, майже загубилися пам’ятні хрести, що не дають забути про українські жертви. З ініціативи ОУН на честь 50-ї річниці трагічної загибелі у Бабиному Яру Олени Теліги та інших учасників націоналістичного підпілля було встановлено дубовий Пам’ятний Хрест. До речі, цей Хрест декілька разів намагалися зруйнувати невідомі особи, що свідчить про неприхований наступ на українську пам'ять Бабиного Яру. Вже у 2000 році на місці, де 6 листопада 1941 року були розстріляні архимандрит Олександр і протоєрей Павло, встановлено інший Пам’ятний Хрест. На цьому місці відбуваються регулярні богослужіння, а за Хрестом доглядають прихожани церкви Святого Михаїла.

Керівник проекту Бабин Яр поступово стає важливим символом збереження національної пам’яті українського народу, його християнських коренів. Проте, на жаль, український, в тому числі християнський, голос Бабиного Яру ще не співмірно слабкий із масштабами людської трагедії, що відбулася тут в роки останньої війни. І це прямий докір усім нам.

Час може зарубцювати рани. Та він безсилий загасити нашу пам’ять. Шовінізм і ксенофобію не можна перемогти лише силовими чи чисто політичними методами. Боротьба з цим злом проходить через душі людей. Крапку може поставити лише перемога людського розуму та волі.

Висновок

На жаль, дуже багато людей нічого не знають про Голокост,  який забрав мільйони людських життів.

Багато хто і не бажають нічого знати і пам'ятати про нього,  свідомо його заперечуючи.

 «Пам’ять про Голокост необхідна, щоб наші діти ніколи не стали жертвами, катами чи байдужими спостерігачами»

 І.Бауер

Звучить пісня « Неспалена пісня »

Хочеться дочекатися того моменту, коли у світі зникнуть всі націоналістичні настрої, коли всі усвідомлять, що  патріотизм - це не тільки любов до себе, це ще й повага до інших.