"Горить свіча...А може, то душа?.."

Про матеріал
Розробка виховного заходу для учнів 7-8 класів. Поглибити знання учнів про роки голодомору в Україні, сприяти усвідомленню наслідків цієї страшної трагедії для українського народу. Вшанувати світлу пам'ять безвинно замучених голодом та політичними репресіями людей. Виховувати в учнів особистісні риси громадянина України, патріотизм, виховувати у дітей співчуття, людяність, дотримання традицій вшанування померлих і загиблих.
Перегляд файлу

«Горить свіча… А може, то душа?..»

 

Мета:  поглибити знання учнів про голодомор в Україні, вшанувати світлу пам’ять безвинно замучених голодом та політичними репресіями людей; формувати повагу до подій тих часів, вміння співпереживати; виховувати в учнів особистісні риси громадянина України, патріота.

 

Обладнання:

  • на стіні – карта України з незабудками пам’яті, ікона, обрамлена чорним рушником, під нею ілюстрації голодомору;
  • на столі – хліб, 5 пшеничних колосків, перев’язаних чорною стрічкою, тарілка з зерном, у підсвічнику-свічка;
  • презентація «Голодомор»; відеокліпи «Голодомор» А.Салогуба, «Ти живеш» К. Тимощук ,«Голодомор» О.Гавриша та «Голодомор 32-33» В. Алекси; запис «Мелодії» М.Скорика.

 

Хід заходу:

 

    Минуле століття пронеслося над Україною трьома голодоморами 1921-1922, 1932-1933, 1947 років. Указом Президента В.А.Ющенка було запроваджено День пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій, який щороку відзначається у четверту суботу листопада. Пам’яті тих, хто  у 1932-1933рр. помирав з думкою про святий скарб – шматочок хліба присвячується наш сьогоднішній вечір «Горить свіча… А може, то душа?..»

 

(Сучасна квартира. Вечір. Мама збирається до супермаркету.)

 

Мама: «Діти, досить грати на комп’ютері, займіться чимось іншим. Я йду в магазин.»

 

( Маруся бавиться ляльками, Назар читає книжку.)

 

М.: Назаре, зліпи для моєї ляльки коника, бо мій десь загубився.

 

Н. (шукає пластилін) - Марусю,а пластилін закінчився. (Підходить до хлібниці й починає розминати шматочок білого хліба, тоді окраєць чорного..)

 

М.: Ой, Назаре, хіба можна бавитися хлібом?

 

Н.: Правильно, бабуся казала, що то гріх. Крихти зі столу потрібно гарненько згорнути і дати пташкам.

 

М.(піднімаючи окраєць хліба): А коли впаде окрайчик, то його треба підняти і поцілувати (цілує). –Назаре, а чому у вікнах будинків палахкотять свічечки?

 

Н.: (здивовано) Не знаю, наша мама запалювала свічку тоді, коли в цілому районі вимикали світло. А тут і свічки, і світло. Дивно. А ось і твій коник знайшовся. Ну що, полетіли.

 

Н.: Уяви собі, що ми пролітаємо над містом. Вже залишились позаду вулиці, будинки, магазини і рідна школа.

 

М.: А тепер під нами порожні поля, на яких біліє трохи снігу. А ось ніби й село, де живуть дідусь з бабусею. Але чому так темно, собаки не гавкають, людей нема, моторошно якось.

 

Н.: А що це на деревах біліє? Аж ніяк не сніг, це якісь фігурки, але з такими сумними заплаканими очима. Марусю, у твоїх книжках вони усміхалися.

 

М.: Та це ж ангелики. Давай послухаємо, про що ті крилатики розмовляють.

 

(під супровід «Мелодії» М.Скорика, танцюючи, з’являються ангелики)

 

1-ий: Я так хотів їстоньки, а мама все плакали і казали, що ось-ось повернеться татко і принесе хлібчика. Я бачив, як напередодні мама зав’язала в хустинку свої золоті сережки, перстень, коралове намисто й мовчки благала татка повернутися з хлібом. Та не дочекався я ні татка, ні хліба.

 

2-ий: А я ходив до лісу і зрізував кору, бабуся варила її, і ми їли, але потім так болів животик, так нудило, що аж згадувати страшно…

 

3-ий: А ми… їли цвіт акації, щипали травичку й поволі вмирали.

 

(Ангелята виходять.)

 

(Повертається мама, ніжно обнімає дітей й дає пухкенькі булочки з родзинками.)

 

Мама: Діти, дивіться, що я вам принесла.

 

Їжте хліб і пам’ятайте, діти,

«Хліб – усьому голова!»

Недарма колись промовив

Хтось такі прості слова.

 

(Діти кладуть булочки на тарілочку)

 

М.:  Хай буде то для ангелят!..

 

Н:. На скибку хліба я дивлюся

      Рум'яну, білу, запашну.

      До скибки хліба я молюся.

      До неї руку протягну

 

      Молюсь за тих, хто скибки тої

      Не дочекавсь, заснув навік

      Й зими холодної, лихої

      В той чорний, 33 рік.

 

      Молюсь за нас, дорослі й діти,

      Щоб не зазнати бід отих.

      Нехай поняття хліб, життя і жити

      Завжди належить до святих

 

(Назар запалює свічку)

 

М.: Хай світло від свічки у небо летить.

      Хоча б одну душу зігріє в цю мить.

     Щоб душа ця загублена спокій знайшла.

     І у вічність до Бога вона відійшла.                        

 

Звучить музика «День пам’яті жертв голодоморів».

 

Мама: Хай палає свіча… хай палає,

            Поєднає нас вона в цей час.

            Хай сьогодні спогади лунають,

            Поки промінь пам’яті не згас.

 

Ти кажеш, не було голодомору,

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно винесли дотла?

 

Як, навіть, варево виймали з печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі

І з торбинок нужденних стариків?

 

Ти кажеш, не було голодомору,

Чому ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору, −

Греби, нічого людям не лишай!

 

Жила Вкраїна. Плакала, стогнала.

Проте я твердо свідчити берусь:

За всі віки без хліб’ям не загнала

Нікого в землю Україна – Русь.

Від тих часів, коли з’явилось рало,

Голодних мук не відало село.

Хай неврожай – та люди не вмирали:

З двадцятим віком лихо це прийшло .

 

То був страшний навмисний злочин,

Такого ще земля не знала,

Закрили Україні очі

І душу міцно зав’язали.

Сліпу пустили старцювати…

 

То був такий державний злочин –

Здригнулась навіть мертва Кафа,

Мерцями всіялося поле,

Ні хрестика і ні могили –

То був такий навмисний голод…

 

Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.

Заплачте разом, а не наодинці.

Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,

Що мали зватись гордо — українці.

 

Заплачте! Затужіть! Заголосіть!

Померлі люди стогнуть з тої днини,

Й благають: українці, донесіть

Стражденний біль голодної країни.

 

Згадайте нас — бо ми ж колись жили.

Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

Ми в цій землі житами проросли,

Щоб голоду не знали люди вічно.

 

Відеокліп «Голодомор 32-33» В. Алекси.

 

    Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не повинні забувати тяжких її сторінок. Страшно навіть через стільки років ступати болючими стежками страшної трагедії, яка сталася на благословенній землі українського краю.

 

    Досі не віриться, щоб тут раптово зник хліб. І це в урожайний 1932 рік. Вимирали роди і села. 1933 рік. Найчорніший час в історії України. У світі не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав тоді на долю однієї з найродючіших країн.

 

    Наприкінці 1933 року голод в Україні набув велетенських розмірів. Люди в селах їли мишей, щурів, горобців, траву, кору дерев. Намагаючись врятувати від голодної смерті дітей, селяни везли їх до міст і залишали в установах, лікарнях, на вулицях. Доведені до відчаю, люди їли жаб, трупи коней, вбивали і їли один одного, викопували мертвих і також їли.

 

 Відеокліп  «Голодомор» О.Гавриша

 

    Голодомор забрав мільйони людей. Кількість жертв голодомору – від 3,5 до 5 млн чоловік, є й інші дані – 8-9 млн чоловік.

     Навесні 1933-го від голоду вмирали 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, майже 25 тисяч – щодня.

 

Пекельні цифри і слова

У серце б’ють, неначе молот.

Немов прокляття ожива

Рік 33-ій. Голод. Голод.

У люті сталінській страшній

Тінь смерті шастала по стінах.

Восьми мільйонів( Боже мій!)

Не долічилась Україна.

 

    Попелом лежать ці мільйони у нас під ногами. Гарячим пекучим попелом. І багатьом вже не дає спокою той спопелілий біль предків.  Хай простять нам наше безпам’ятство всі жертви голодомору, що лежать у сирій землі.

 

    З давніх часів люди очищувались вогнем. Запалювали свічку і мовчки клялися, що пам’ятають, що не забудуть. І тягар із душі спадав. Тож запалімо свічки. Хай їх побачать ті, хто став зорями (учні запалюють свічки).

 

Відеокліп  «Голодомор» Андрія Салогуба.

 

Ми живемо в інший час і не причетні до тих страшних часів. Тому так важко достукатися до сердець нині сущих. Але ми хочемо, щоб про це ніколи й ніхто не забував! Ніхто не має права про це забути. Схилімо голови в скорботі перед невинно убієнними і вшануймо їх пам’ять хвилиною мовчання

(звучить метроном – хвилина мовчання).

 

Не мовчимо! Бо нас тепер багато!

Не мовчимо! Не дасть змовчати біль

Загублених, замучених тим катом,

Що нині лаврів пожинає хміль.

 

Не мовчимо! Бо з нами кожен третій,

Померлий в той страшний голодомор.

Бо з нами двадцять другий, тридцять третій

І в сорок шостім пережитий мор.

 

Не мовчимо, братове українці!

Ми ж так мовчали в пору ту тяжку,

Бо молимося хлібові, хлібинці,

Що гірко дістається на віку.

 

Не мовчимо! Доволі спати, брате,

О, сестро, сльози витирай з очей.

Не мовчимо! Не можна нам мовчати,

Бо в душах зойки тих страшних ночей.

 

   Не сьогодні це сказано: час народжувати і час помирати, час руйнувати і час будувати, час розкидати каміння і час збирати його, час мовчати і час говорити. Час – говорити! Хай ці гіркі слова правди ляжуть каменем у підмурівок всенародного пам’ятника трагічної історії українського народу.

 

Улюблений і щирий мій народе,

Не зрадь могил згорьованих дідів,-

Зазнавши мору і колючок дроту,

Вони не дожили до заповітних днів.

 

Порізнений, єднайся, мій народе!

Твій час настав, зоря твоя зійшла.

Не допусти, щоб маревом свобода

До тебе вічно йшла. І – не дійшла.

 

Народе мій, ставай мерщій на ноги,

У праці крила дужче розправляй,-

І ти спізнаєш радість перемоги,

Збагатиш свій чудовий рідний край!

 

  Відеокліп  «Ти живеш» К.Тимощук

 

 

1

 

doc
Пов’язані теми
Класному керівникові, 7 клас, Сценарії
Інкл
Додано
24 жовтня
Переглядів
101
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку