Горить свіча... А може, то душа?

Горить свіча…

А, може, то Душа?

 

(виховний захід, приурочений 90-м роковинам голодомору та дев’ятому місяцю війни з російським агресором)

 

Україно… тихо вимовляю твоє ім’я. Стражденна моя… Низько схиляю чоло перед твоєю долею. Стою на колінах біля твоїх могил, Україно. Чи є ще десь така змучена земля? Віками безправна й невільна, солодка для чужинців, до болю рідна і єдина для українців. Чи ж варто було народжуватись тобі, Україно, щоб вічно боротись за землю свою, за культуру, за мову?

Оживай… Оживай, моя люба! Хай повільно і тяжко, але оживай! У пам’яті нашій, у душах наших, ланами своїми, ріками, соборами, піснями… Оживай.

 

Ведуча: Минуле століття пронеслося над Україною трьома голодоморами: 1921-1922, 1932-1933, 1946-1947 років. В Україні було запро­ваджено День пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій, який щороку відзначається у четверту суботу листопада. Пам’яті тих, хто загинув від голодомору 1932-1933 років та у сьогоднішній жорстокій війні з агресором присвячується наша сьогоднішня зустріч.

 

Відео «Ти приніс мені яблуко?».

 

Ведуча: У 1933 р. був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, як сьогодні, ні потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки живого люду лягло у могили – старих, молодих і дітей, і ще ненароджених у лонах матерів.

 

Ведуча: Сонце сходило над  за довгу зиму полями, а сідало за обрій кольору крові й не пізнавало землю. Чорне вороння зграями ширяло над ними, заціпенілими в тяжкому смертному сні.

 

Ведуча: А чи була того року весна? Чи прилетіли до знайомих людських осель довірливі лелеки? Чи співали  травневими ночами солов’ї? Ніхто того не бачив і не міг  бачити.

 

Ведуча: На світі – весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий живіт, голова велика, похилена до землі, а лиця майже немає, самі зуби зверху. Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад – вперед. Скільки сидить, стільки й гойдається. І безкінечна пісня напівголосом: їсти, їсти, їсти… Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так у простір, у світ – їсти, їсти, їсти…

 

Ведуча: Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися від того, що було на землі. Але світ не розколовся, сонце сходить, земля обертається, як їй належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями. Ми, єдині спадкоємці всього, що було.

 

Ведуча: Тож пом’янімо сьогодні великомучеників нашої історії. Пом’янімо і знайдемо в собі сили пройти за ними їхньою хресною дорогою. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.

 

Ведуча: Голод, який поширювався протягом 1932 року, набув найстрашнішої сили на початку 1933 року. Першими, як правило, гинули чоловіки, пізніше – діти, і останніми – жінки. Але, перш ніж померти, люди часто божеволіли, втрачаючи своє людське єство. Голод притуплював моральність. У багатьох місцевостях зафіксовані випадки канібалізму.

 

Я пам’ятаю тридцять третій –

Проклятий рік -голодомор.

В той час була я вже доросла –

Десятий рік мені ішов.

Сатрапи Сталіна –злодюги

Із хати вимели тоді

Усе -до крихти, до зернини,

Забрали нелюди собі.

Ой, Боже! Боже милостивий!

Не дай побачити повік

Дитячі очі, повні страху,

І сльози наших матерів.

І де не глянеш: мертві люди

Скрізь по городах, по дворах

Лежать розпухлі, мов колоди –

Вже не хоронять -який жах!

Малі були, та ми вже знали,

Що всіх чекає тільки смерть.

Ми навіть плакать перестали

Бо сльози висохли ущерть.

Так вимирали цілі села,

Вмирали душі і слова,

Жило єдине слово: голод

І я між мертвими жива.

 

Ведуча: Очевидці, що пережили ті страшні роки, згадують жахливі подробиці: «Люди їли все, що попадалось: мерзлі буряки, які знаходили на плантаціях, просяну шелеху, різні бур’яни. А найбільше їли лободу, яку обмивали кип»ятком і замішували мукою з липового листя, або качанів кукурудзи без зерна…»

 

Ведуча: Хліб… Скільки померло з твоїм іменем на вустах. Іменем жертв тридцять третього року благаю вас – бережіть хліб, бо Хліб – це Життя.

 

Вірш «Коли ми йшли удвох з тобою…»

 

Ведуча: Найстрашніше було дивитися на маленьких дітей, висохлі, як у скелета, кінцівки яких звисали з роздутого живота. Голод стер з їхніх облич усі сліди щасливого життя, перетворивши їх на замордованих примар, і лише в очах ще лишився відблиск далекого дитинства.

 

Ведуча: У 1933 році померлих від голоду по селах стало стільки багато, що труни лежали на вулицях, дорогах, в хатах по кілька діб. Влада на місцях призначала окремих людей, котрі збирали трупи і відвозили їх на кладовища возами, одержуючи за свою працю продовольчий пайок. Вони здебільшого ховали людей у неглибоких ямах, земля в яких ще довго ворушилась, бо серед мертвих нерідко траплялись і напівживі!

 

Відео «Голодний дух – день пам’яті жертв Голодомору».

 

Ведуча: Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не маємо права забувати її чорних сторінок. Адже довгі роки ми говорили між собою пошепки про ті страшні роки і сьогодні, коли ми маємо власну державу, настав час говорити про це вголос. Цього вимагає історія. Цього вимагають мільйони жертв.

Усі,  хто загинув у 1933 році голодною смертю, не могли безслідно зникнути.

Ми працьовита, терпляча нація. Наш народ заслуговує на шану й повагу. А пам’ятником жертвам хай буде наша пам’ять про минуле, небайдуже ставлення до національної трагедії, що спіткала наш народ у 1932-1933 роках.

 

Навіть на останнім рубежі

Промінь віри в нас ще не погас.

Боже, Україну збережи,

Господи, помилуй нас!

В наших грудях кулі і ножі,

Нас  розп’ято й знищено не раз.

Боже, Україну збережи,

Господи, помилуй нас!

 

 Пісня «Боже, Україну збережи!»

 

 

 Ведуча: Сьогодні, коли від початку голодомору минуло 90 років, ми не маємо права забувати народне слово правди і довічного прокляття, послане на голови катам. Бо це слово здо­лало смерть, аби дійти до нас, збудити в наших серцях пам’ять про мільйони безвинних замучених предків і застерегти від по­вторення страшних помилок. Нажаль, сьогодні все повторюється знову: той самий кат забирає життя українців.

 

Не пощастило нашому народу.

Дав Бог сусідів, ласих до нашесть.

Забрали все — і землю, і свободу.

Тепер забрати хочуть вже і честь.                   

 

 

А осінь цього року гірко плаче

Та не за літом. Ні! А за людьми.

За тими, хто вже сонця не побачить.

Кого обняли Ангели крильми.

Ведуча: Пом’янімо душі померлих від голоду 32-33 років та загиблих у страшній війні з російським агресором хвилиною мовчання.

Хвилина мовчання.

Пісня «Плакала калина»

 

Прости нас, Господи великий,
Прости ще раз, в останній раз —
Позбав нас від такого лиха,
Народи всі і грішних нас.
Прости безумство наше,
Боже, Безвір’я й гордощі прости…
Хто в бідах наших нам поможе?
Спасти нас можеш тільки Ти.
Дай силу нам себе здолати,
Себе в собі перемогти,
Тебе благають діти й мати
— Спасти нас можеш тільки Ти.
Пречиста Діво, Божа Мати,
Своїм нас сяйвом опромінь,
Дай сил гріхи нам подолати
На віки вічнії. Амінь!

 

Пісня «Зупиніть війну»

 

Танець зі свічечками.

 

Ведуча: Наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам’ять про всіх, хто не дожив, недолюбив, пам’ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути.

Сьогодні, коли від початку голодомору минає 90 років, ми маємо для себе чітко зрозуміти – головною, неперехідною цінністю для нас є власна держава. Бо лише здобуття Україною незалежності та демократичний шлях, який ми обрали є надійною гарантією того, що це ніколи не повториться.

 

Пісня «Зупиніть війну»

 

Один за одним йшли у небуття
Старі, дорослі, і маленькі діти.
І не було тоді життя,
І не цвіли у полі квіти,
І сонце землю вже не гріло,
А лиш світило…
Лиш світило над селом…
А потім сльози, плач, молитва
“Не забирайте, в мене ж діти!
Облиште, нелюди, благаю!!!”
Та згинь, стара, ти нам мішаєш
У нас приказ, у нас приказ!!!»
Забилось серце швидше враз…
Ковтнула ще разок повітря
і впала мертва…
Бідні діти залишились одні…

Як вижити у цьому світі,
вони ж іще такі малі…
Блукали люди по землі.
А вражий син лише сміявся.
І звідки нелюд цей узявся
що люд наш у могилу звів
хто ж на престол його привів?
Хто підказав забрати зерна,
хто захотів щоб ми померли,
для чого все це, Боже мій?
А скільки полягло голів,
а скільки ще не народилось?
Лиш ти все бачив що робилось,
лиш ти…О, Боже мій!!!

Спустіли села, полягли мільйони
Гнила земля…Опухлі, одинокі
Ходили люди по селі.
Шукали щось у забутті.
І не знаходивши нічого,
під тином падали голодні,
їх всіх вивозили у яри.
Там в яму кидали усіх
Пів мертвих, мертвих і живих.
Хто в силі був-
той з смертю ще змагався
Та хоч би як він не старався
Смерть як завжди, перемогла.
Ах скільки душ тоді забрала!
А на скількох іще чекала!
Таке творилось на землі.
Батьки дітей своїх варили
Що би набратись трохи сили.
А в результаті всі злягли.
Минув той час, пройшли роки.
І у могилі давно ворог.
Змінився світ, і всі твердять,
Що не було голодомору,
Що це чума, не геноцид,
Що нас мільйони не злягли!

 

Ведуча: А ворог у нас один уже багато століть – росія. І сьогодні в агресора одна мета – знищення українців, щоб нашої нації не було на землі. Сьогоднішня страшна і жорстока війна в Україні – це наша боротьба за незалежність, за свободу, за життя.

 

Пісня «Я кажу ні!»

 

Запалимо свічки, хвилиною мовчання,

Пом’янемо всіх жертв отих страшних часів,

Коли кремлівський кат удався до знущання

Щоб знищити народ із українських сіл.

Подумай і згадай, заплющ на хвильку очі,

Побач слабких дітей, що ловлять ховрахів,

Бо немічні батьки не піднялися з ночі,

І нікому спекти оладки без муки.

Відчуй їх біль і страх… І холод у будинках,

Як їх крихкі тіла зігрітись не могли,

Який то був їм скарб – знайти якусь морквинку,

Що дивом збереглась, залишившись в землі.

О, мій святий народ, понівечений катом,

Зазнавши руйнувань всіх воєн, що були,

Ти витримав Сибір, і табори, і страти,

І цей Голодомор…і ти іще живий?

 

Ми зараз живемо хоч бідно, хоч у скруті,

Рятуючи свій дім від нових зазіхань,

Та не Дай Боже нам часи безбожні, люті,

Коли окрім їди – нема других бажань.

Свобода – вищий дар, за неї платять кров’ю,

І чи ми власний борг сплатили до кінця?

Згадай сьогодні всіх, хто заплатив здоров’ям

Або в жертовник той поклав свої серця.

Запалимо свічки, помолимось в скорботі,

За тих невинних жертв Голодомору днів,

Шануймо рідний край і хліб , що кров’ю – потом

Вирощує народ, щоб кожен ситно жив.

 

Ведуча: Сьогодні ми прагнемо чесно і гласно прочитати цю трагічну смертну історію українського народу, робимо спробу визначити міру вини тодішнього керівництва країни, керівництва республіки в цілому і кожного зокрема. Цього вимагає правда історії, наш час. Лише з врахуванням минулого, в тому числі і тих драматичних подій, що дали нам 1932-1933 роки, тільки перемігши ворога у сьогоднішній війні, ми можемо йти в майбутнє.

 

Пісня «Свіча», під супровід якої учні ставлять свічки пам’яті на стіл до рушника із хлібом та колосками.

 

Я єсть народ, якого Правди сила

ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила! — а сила знову розцвіла.

Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.

Щоб жить — я всі кайдани розірву.

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

бо я живу.

Московіє! Мене ти пожирала,

як вішала моїх дочок, синів

і як залізо, хліб та вугіль крала…

О, як твій дух осатанів!

Ти думала — тобою весь з'їдаюсь?

— та, подавившись, падаєш в траву…

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

бо я живу.

Я єсть народ, якого Правди сила

ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила! — а сила знову розцвіла.

Сини мої, незламні українці,

я буду вас за подвиг прославлять,

— ідіть батькам на допомогу й жінці,

дітей з ярма спішіте визволять!

На слобожанських нивах, на подільських,

на Чорнім морі — я прошу, молю!

 — вбивайте ворогів, злодюг кремлівських,

вбивайте без жалю!

Нехай ще в ранах я — я не стидаюсь,

гляджу їх, мов пшеницю ярову.

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

бо я живу.

Повстань! І з ран — нове життя заколоситься,

що з нього світ весь буде подивлять,

яка земля! яке зерно! росиця! —

Ну як не сіять? Як відсіч ворогу не дать!

І я сіяю, крильми розгортаюсь,

своїх орлів скликаю, кличу, зву…

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

бо я живу.

Ще буде: неба чистої блакиті,

добробут в нас підніметься, як ртуть,

заблискотять косарки в житі,

заводи загудуть…

І я життям багатим розсвітаюсь,

пущу над сонцем хмарку, як брову…

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

бо я живу.

Я єсть народ, якого Правди сила

ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила!

• а сила знову розцвіла.

Кремлівська гидь, тремти! Я розвертаюсь!

Тобі ж кладу я дошку гробову!

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

бо я живу.

                                                                                                                                                  

 

І буде мир…
І вишні зацвітуть
У рідному моєму краї.
Лелеки добру звістку принесуть:
“Кінець війні, ми ворога здолали!”.

І на світанку вмиється Земля
Ранковою холодною росою.
І буде чути пісню солов’я,
А не ревіння літаків над головою.

Підніме очі закривавлений Ірпінь,
Йому плече підставить сива Буча.
А Бородянка і Гостомель-побратим
Порушать тишу стогоном болючим…

Повернемось до мирного життя,
Запахнуть чорнобривці й рута-м’ята.
І мама заспіває “Котика-котка”,
І принесе “від зайчика” гостинця тато.

Ведуча: Ми впевнені, що Україна, після пережитих страждань, після перемоги у війні з росією, стане однією з найпотужніших європейських націй і важливою складовою європейської спільноти.

 

Ведуча: А ви думали, що Україна так просто. Україна – це супер. Україна – це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни.

Молитва

Всесильний Господи, почуй молитви дітей Твоїх, споглянь в час важких випробувань на державу нашу – Україну. Благослови та зміцни воїнів наших, владу, уряд та весь народ наш, які протистоять підступному російському агресору на землі, на морі та в повітрі. Правдолюбивий Господи, не дай ворогам знищити державу, народ та святині наші.

Благаємо Тебе, даруй нам з іменем Твоїм перемогу і справедливий мир наблизь. Пошли грізного очільника небесного воїнства Твого – архістратига Михаїла, на допомогу мужнім захисникам нашим, щоб диявольські задуми агресора зруйнували вони та вберегли нашу Батьківщину-Україну.

Твоє бо є, щоб милувати і спасати нас, Боже наш, і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духу, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь!

Боже великий єдиний