Гра,як засіб всебічного розвитку особистості молодших вихованців .

Гра,як засіб всебічного розвитку особистості молодших вихованців у групі подовженого дня.

У дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. За її допомогою діти пізнають світ. Без гри дітям жити нудно, нецікаво. Буденність життя може викликати у них захворювання. В грі діти перевіряють свою силу і спритність, у них виникають бажання фантазувати, відкривати таємниці і прагнути чогось прекрасного. За вмілого відокремлення гра може стати не замінимим помічником педагога.

Гра дарує щохвилинну радість, задовольняє актуальні невідкладні потреби, а ще – спрямована в майбутнє, бо під час гри у дітей формуються чи закріплюються властивості, вміння, здібності, необхідні їм для виконання соціальних, професійних, творчих функцій у майбутньому. І скрізь, де є гра, панує здоров’я, радість дитячого життя.

У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися. самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні.

А. С. Макаренко писав: "Гра має важливе значення в житті дитини… Якою буде дитина в грі, такою вона буде і в праці, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі…" Отже, гра, її організація – ключ в організації виховання.

В грі формується багато особливостей особистості дитини. Гра – це своєрідна школа підготовки до праці. В грі виробляється спритність, витримка, активність. Гра – це школа спілкування дитини.

Гра тільки здається легкою. А насправді вона потребує, щоб дитина яка грається віддавала грі максимум своєї енергії, розуму, витримки, самостійності. Гра постійно стає напруженою працею і через зусилля веде до задоволення.

Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом ГПД, взаєморозуміння між вихователем і учнем. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам’ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потреба в діяльності, в процесі гри дитина "добудовує" в уяві все, що недоступне їй в навколишній дійсності, у захопленні не помічає, що вчиться – пізнає нове, запам’ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює раніше набутий досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію.

У грі найповніше проявляється індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей. Гра – творчість, гра – праця. "Праця – шлях дітей до пізнання світу – писав О. М. Горький.

Гра належить до традиційних і визнаних методів навчання і виховання, дошкільників, молодших школярів і підлітків. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функція діють у тісному взаємозв’язку. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість.

Ігри, які застосовуються  умовно поділяються на дві великі групи:

• Творчі ігри. До них належать режисерські, сюжетно-рольові (сімейні, побутові, суспільні), будівельно-конструкційні, ігри на теми літературних творів (драматизації, інсценування).
• Ігри за правилами. Цю групу утворюють рухливі (великої, середньої, малої рухливості; сюжетні, ігри з предметами; з переважанням основного руху: бігу, стрибків тощо; ігри-естафети) та дидактичні ігри (словесні, з іграшками, настільно-друковані).

У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються.

Дидактична гра на уроці – не самоціль, а засіб навчання і виховання. Сам термін "дидактична гра" підкреслює її педагогічну спрямованість та багатогранність застосування. А тому найсуттєвішим для вчителя будь-якого предмета, є такі питання:

• а) визначити місце дидактичних ігор та ігрових ситуацій у системі видів діяльності на уроці;
• б) доцільність використання їх на різних етапах вивчення різноманітного за характером навчального матеріалу;
• в) розробка методики проведення дидактичних ігор з урахуванням дидактичної мети уроку та рівня підготовленості учнів;
• г) вимоги до змісту ігрової діяльності у світлі ідей розвивального навчання;
• д) передбачення способів стимулювання учнів, заохочення в процесі гри тих, хто найбільше відзначився, а також для підбадьорення відстаючих.

Дидактичні ігри поєднують елементи навчання з радісною для дітей ігровою діяльністю. Дидактична гра має сталу структуру, яка відрізняє її від інших видів діяльності дітей. Структура дидактичної гри – це основні елементи, які надають їй форми навчання і гри одночасно: дидактичні та ігрові завдання, ігровий задум, ігрові дії, правила, пізнавальний зміст, результат.

Вправляння в ігровій формі з елементами змагання діти виконують охоче, з виключною віддачею, вболіванням за результати команди. Якщо такі заняття проходять у системі, ця робота приносить відчутні результати в розвитку пізнавальних здібностей молодших школярів.

На прогулянці проводяться дидактичні ігри з природним матеріалом, будівельно-конструктивні ігри з природними матеріалами (снігом, піском, глиною, гілочками тощо), пізнавальні ігри.

Останнім часом дуже популярними стали інтелектуальні ігри. Молодші школярі, природно, дивляться такі програми по телебаченню, жваво реагують на них. Вони нерідко мріють стати учасниками подібних ігор, але ігор їхнього рівня. Таку можливість можуть надати групові заняття у формі вікторин-змагань "Розумників та розумниць".

Подібні змагання цікаві й корисні. Проводяться вони у швидкому темпі при обмеженні часу. Діти намагаються виправдати сподівання товаришів, мобілізують внутрішні сили, кмітливість. А після конкурсу вони ще дуже довго знову й знову повертаються до запропонованих питань, осмислюючи відкрите. У разі невдачі дитина аналізує лінію своєї поведінки, зроблені помилки, що також є корисним.

Рольова гра. Головна мета її – розвивати здібності школярів, прищеплювати уміння приймати правильні рішення. У рольових іграх виявляються особистість учня, його здібності та перспективи на майбутнє.

Рольова гра формує у школярів здатність зіграти роль іншої людини, побачити себе з позиції партнера по спілкуванню. Вона орієнтує учнів на планування власного мовної поведінки та поведінки співрозмовника, розвиває вміння контролювати свої вчинки, давати об'єктивну оцінку вчинкам інших. Отже, рольова гра виконує орієнтовну функцію. Сюжетно-рольові ігри створюють самі діти при деякому керівництві вихователя.

Основою їх є дитяча самодіяльність. Іноді такі ігри називають творчими сюжетно-рольовими, підкреслюючи, що діти не просто копіюють ті чи інші дії, а творчо їх осмислюють і відтворюють у створюваних образах, ігрових діях. Різновидом сюжетно-рольових ігор є будівельні гри.

Через сюжетно-рольову гру, що передбачає перевтілення, учні мають можливість ідентифікувати себе з будь-яким героєм, "приміряти" на себе різні характери, манери, поведінки, пережити безліч ситуацій. Це збагачує не лише естетичний досвід, а робить особистість більш гармонійною, духовно досконалішою.

Саме ігрова діяльність вимагає творчих дій – умінь комбінувати, моделювати, уточнювати. Рольова, або так звана творча гра дітей дошкільного віку в розвиненому вигляді представляє діяльність, в якій діти беруть на себе ролі (функції) дорослих і в суспільній формі в спеціально створюваних ігрових умовах відтворюють діяльність дорослих і відносини між ними. Для цих умов характерне використання різноманітних гральних предметів, заміщення дійсних предметів діяльності дорослих.

Великою популярністю у дітей користується гра "Я – актор". Вона покликана допомогти школярам почуватися більш розкуто, вільно і природно. Адже під час цієї гри кожен має нагоду випробувати і виявити свої акторські здібності. Спочатку "актор" отримує від учителя "роль" – картку з назвою чи зображенням певного предмета або істоти, які потрібно зобразити рухами тіла, рук, мімікою та інтонацією голосу.

Решта дітей спостерігає за діями свого товариша, а потім визначає, що він хотів показати. Після того, як "роль" розгадано, діти обговорюють, що "актор" робив правильно для адекватного розкриття образу, а що – ні. На завершення педагог пропонує учням послухати, як цей же образ знайшов своє відображення у музиці, і порівняти з тим, що створив юний "актор".

В іграх-драматизаціях зміст, ролі, ігрові дії обумовлені сюжетом і змістом того чи іншого літературного твору, казки і тощо. Вони подібні до сюжетно - рольових ігор: в основі тих і інших умовне відтворення явища, дій і взаємин людей і т. д., а також елементи творчості. Своєрідність ігор драматизації є те, що за сюжетом казки чи розповіді діти виконують певні ролі, відтворюють події в точній послідовності.

Найчастіше основою ігор - драматизації є казки. У казках образи героїв окреслені найбільш яскраво, вони приваблюють дітей динамічністю і ясною вмотивованість вчинків, дії чітко змінюють одне інше і діти охоче відтворюють їх. Легко драматизують улюблені дітьми народні казки "Ріпка", "Колобок", "Теремок", "Три ведмеді" та ін. У іграх-драматизація використовуються і вірші з діалогами, завдяки яким створюється можливість відтворювати зміст за ролями.

За допомогою ігор - драматизації діти краще засвоюють ідейний зміст твору, логіку і послідовність подій, їх розвиток і причинну обумовленість.

Рухливі ігри - важливий засіб всебічного виховання дітей. Правильно підібрані ігри сприяють гармонійному розвитку організму. Різноманітні рухи та ігрові дії дітей ефективно впливають на діяльність серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, збуджують апетит та сприяють міцному сну. Рухливі ігри задовольняють потребу організму дитини в русі, сприяють збагаченню її рухового досвіду.

За допомогою ігор закріплюються та вдосконалюються різноманітні вміння і навички з основних рухів (ходьби, бігу, стрибків, рівноваги), розвиваються такі важливі фізичні якості, як швидкість, спритність, витривалість.

Рухливі ігри, починаючи від найпростіших, таких, як жмурки, і закінчуючи складними спортивними, як наприклад, футбол, волейбол, баскетбол, хокей, розвивають у школярів чимало корисних якостей. Рухливі ігри дуже корисні для здоров'я, оскільки зміцнюють м'язи, поліпшують обмін речовин, позитивно впливають на розумовий розвиток дітей. Ці ігри сприяють також вихованню свідомої дисципліни, волі, наполегливості у подоланні труднощів, виховують терплячість, привчають бути чесними та правдивими.

Рухливі ігри також застосовуються на вечорах, святах, прогулянках. Тоді вони служать засобом ефективної організації активного відпочинку учнів і мають характер цікавої і корисної розваги.

Ігри, які використовуються в І-2 класах, розвивають і удосконалюють основні рухи та поширюють руховий досвід дітей. Це в основному ігри з бігом, стрибками, метанням у ціль і на дальність, з подоланням невеликих перешкод, з вправами з рівноваги тощо.

З учнями III-IV класів проводяться більш складні ігри. Дітей цього віку приваблює гра з розподілом колективу на групи, кожна з яких намагається перемагати. Тут повторюються ігри, що вивчались у І-ІІ класах, але не втратили своєї цікавості і легко варіюються з новими завданнями, з включенням у гру кількох ведучих. В іграх для третьокласників і четвертокласників вимоги підвищуються, зокрема щодо точності їх виконання.

Ігри, як засіб фізичного виховання

Ігри є одним із самих доступних і найбільш поширених засобів фізичного учнів молодшого шкільного віку. Вони відіграють особливо важливе значення для різнобічного фізичного розвиту, так як в них входять основні природні рухи людини (ходьба, біг, стрибки, метання, ловля та ін.)

Крім того в іграх ці рухи використовуються в різних поєднаннях і комбінаціях. Ігри відрізняються великою емоційністю, оскільки вони мають широкі можливості для прояву особистих якостей та ініціативи, створюють хороший настій, сприяють зміцненню дружби, та взаємодопомоги. Вимоги і виконання правил гри виховують в дітей дисциплінованість.

Прийнято розрізняти спортивні і рухливі ігри.

До рухливих ігор відносяться ігри, спрямовані переважно на загальну фізичну підготовку і не вимагають від дітей спеціальної рухової підготовки. Вони побудовані на природних, різноманітних і простих рухах з включенням в роботу переважно великих м’язових груп та прості за змістом і правилами. Систематичне використання рухливих ігор сприяє вихованню в учнів молодшого шкільного віку "школи рухів", яка включає весь спектр важливо життєвих навичок. Одночасно поряд з фізичними якостями розвивається здатність до аналізу і прийняття рішень, що позитивно позначається на формуванні оперативного мислення і розумової діяльності загалом.

Виняткового значення рухливі ігри набувають у процесі навчання учнів молодших класів фізичним вправам де вони використовуються як форма закріплення і вдосконалення вивчених рухів.

Рухливі ігри можуть проводитись, як частина уроку фізичної культури, та входити в зміст інших форм фізичного виховання (вечорів, свят, днів здоров’я) або як самостійна форма на подовжених перервах, таборах відпочинку, за місцем проживання, в сім’ї і ін. Всі рухливі ігри можна поділити на некомандні, ігри які переходять в командні і командні. В некомандних кожний гравець діє незалежно від інших, виконуючи правила гри.

В перехідних іграх появляються елементи узгодженості в діях окремих груп гравців. В командних - ігри проводяться між командами чи групами гравців. Дії окремих гравців впливають на загальний результат команди. Зміст ігрової діяльності ускладнюється в міру переходу від некомандних до командних ігор. В практиці фізичного виховання існують різноманітні варіанти рухливих ігор.

Варіативність ігор дозволяє їх використовувати більш доцільно з врахуванням підготовленості дітей. Рухливі ігри на відміну від спортивних можна постійно ускладнювати. При цьому порядок епізодів, послідовність дій залишаються постійними.

В грі найбільш доцільно можуть ускладнюватись рухові завдання через: збільшення відстані (для бігу, стрибків, метань); ускладнення виду рухів (з ходьби на біг, стрибки і ін.); зміна темпу рухів; збільшення числа перешкод; зміна взаємовідношення гравців (спочатку одні ловлять, а потім інші); збільшення чи зменшення кількості учасників.

Гра ні в якому разу не терпить примусу і є процесом суто добровільним. Гравці не ставлять перед собою ніякої дидактичної мети і завдань, їх цікавить тільки ігровий результат.

Тому на ігровому уроці в навчальному кабінеті присутня тільки одна людина, що чітко уявляє, для чого все це почато - вчитель. Ця обставина й визначає педагогічні принципи впровадження ігрової діяльності у навчальний процес.