Гуманізація освітнього процесу в закладах професійної (професійно-технічної) освіти

УЖГОРОДСЬКЕ ВИЩЕ КОМЕРЦІЙНЕ УЧИЛИЩЕ ДТЕУ

 

 

 

 

 

 

 

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

 

Тема:  Гуманізація освітнього процесу в закладах професійної (професійно-технічної) освіти

 

 

Учні групи: 16

Викладач: Мудренок Оксана Зіновіївна

                               (ПІБ)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2022 р.

 

 

АНОТАЦІЯ

У даній методичній розробці викладич Ужгородського вищого комерційного училища Державного торговельно-економічного університету розкриває деякі теоретичні, методичні та практичні аспекти теми «Гуманізація освітнього процесу в закладах професійної (професійно-технічної) освіти».

Автором опрацьовано літературні джерела за темою роботи; результати аналізу і систематизації джерел представлено у теоретичній частині роботи.

У практичній частині роботи надано методичну розробку заходу з використанням сучасних педагогічних технологій.

Робота може бути цікавою для педагогів, викладачів закладів професійної (професійно-технічної) освіти у контексті вдосконалення їх професійної, психолого-педагогічної компетентності та можливості їх застосувати у практичній діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП.................................................................................................................................4

1.ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА.Теоретичні засади гуманізації освітнього процесу в закладах професійної (професійно-технічної) освіти..............................................8

1.1 Гуманізація освіти як основа розвитку сучасної освіти України…….………8

1.2 Сутність гуманізації освітнього процесу…………………………………..…10

1.3 Характеристика та зміст процесу гуманізації освіти…………………….…..13

1.4 Основні напрямки, складові, мета, принципи гуманізації освітнього процесу…………………………………………………………………………………...15

1.5 Сутність, принципи, мета, зміст, форми та методи громадянського виховання………………………………………………………………………………...21

2.ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА. Досвід роботи ЗП(ПТ)О з організації освітнього процесу на засадах гуманізації педагогіки…………………………………………..26

2.1 Методична розробка виховного заходу на засадах гуманізтичного спрямування……………………………………………………………………………...26

ВИСНОВКИ………………………………………………………….………………….34

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………….36

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП 

Сучасний етап розвитку українського суспільства характеризується як період трансформаційних процесів, зумовлений пошуком власного шляху розвитку та зміни цінностей. Україна як незалежна держава здійснює самостійний пошук шляхів формування нових соціально-економічних, політичних і духовних орієнтирів, свої ідеї, мрії та сподівання значною мірою пов’язує з молоддю. Молодь є активною силою політичних змін і, залежно від того, які цінності вона вносить у ці зміни, яку культуру впроваджує багато в чому буде залежати майбутнє суспільства та його трансформація.

Глобалізація, зміна технологій, перехід до постіндустріального інформаційного суспільства утвердження пріоритетів сталого розвитку, інші властиві сучасній цивілізації риси зумовлюють розвиток людини як головну мету, ключовий показник і основний важіль сучасного прогресу, потребу в радикальній модернізації освітньої галузі, ставлять перед державою, суспільством, завдання забезпечити пріоритетність розвитку освіти і науки, першочерговість розв’язання їх нагальних проблем.

Морально-духовне становлення учнівської молоді, її підготовка до активної, сповненої особистісної сутності життєдіяльності є важливими складовими розвитку Української держави. Від сьогодення сучасний заклад професійної освіти вимагає докорінного переосмислення всієї виховної системи, оновлення змісту, форм і методів духовного становлення особистості на засадах гуманізації життєдіяльності, створення оптимальних умов для самовдосконалення та самореалізації. Тому, проблема    організації освітнього процесу у ЗП(ПТ)О на гуманістичних засадах є надзвичайно актуальною і своєчасною.

Існують також сприятливі передумови для розвитку виховання як пріоритетної сфери соціального життя країни, для підвищення її статусу та потенціалу, досягнення якісно нових результатів у духовно-моральному, громадянському, трудовому, художньо-естетичному, екологічному вихованні. Соціальний фон виховання продовжує залишатися недостатньо сприятливим, що зумовлено як негативними тенденціями розвитку цивілізації загалом, так і станом українського соціуму (поглиблення кризи в державі, сім’ї, інтенсивна інформатизація суспільства, глобальні екологічні проблеми, міжнаціональні конфлікти тощо).

У системі професійної освіти якість підготовки фахівців оцінюється якістю освітнього процесу. Головне його завдання – спрямованість на те, щоб забезпечити підготовку конкурентоспроможного, висококваліфікованого, гармонійно розвиненого фахівця, здатного відповідати на виклик часу. А для виконання даного завдання потрібно, щоб викладач був особистістю і професіоналом з великої літери. Викладачі професійних навчальних закладів освіти виступають однією з основних професіональних груп, на яку суспільство покладає дві, надзвичайно важливі і взаємоповя’зані задачі:

1. Збереження, примноження і трансляція культурного і науково-технічного здобутку суспільства і цивілізації в цілому.

2. Соціалізація особистості на відповідальному етапі її формування, пов’язаної з отриманням професійної підготовки, яка вимагає вищого професійного рівня.

Ефективність роботи викладача залежить від рівня його педагогічної підготовки та професійної майстерності. Викладач, його ідейно-науковий, психолого-педагогічний та методичний рівні є вирішальним чинником у підготовці висококваліфікованих робітників. Він формує особисті якості здобувача освіти передаючи свої професійні навички, певний досвід. Відповідно до нової філософії освіти викладач ЗП(ПТ)О в сучасних соціокультурних умовах вбачається не просто транслятором науковокультурного й професійного досвіду, а носієм незаперечної істини, яка має бути засвоєна здобувачем освіти.   Для цього йому необхідно бути професійно-компетентним, активним фахівцем, високого рівня самоактуалізованості особистісної й громадянської зрілості. Гуманістична парадигма освіти передбачає концентрування навчального процесу не на навчальній дисципліні, а на особистості здобувача освіти, його професійному становленні та особистісному зростанні, усвідомлення себе громадянином суспільства.

Актуальність цієї теми обумовлена тим, що до теперішнього часу робота викладача розглядалася як процес навчання здобувачів освіти професії, не звертаючи уваги на національну спрямованість гуманізації виховного процесу, пріоритетний громадянський виховний аспект. Важливо зазначити те, що правильно підібрані напрями гуманізації виховної роботи викладача вирішують проблему соціальної адаптації до умов життя випускників закладів професійної освіти. Результатом цього є не лише бажання одержати професію, а й стати конкурентоспроможним робітником, відкрити свою справу, знайти своє місце на сучасному ринку праці, стати національно свідомою особистістю здатною творчо мислити, приймати рішення, виробити свою позицію в житті, свій світогляд, ставлення до себе та інших, справжнім громадянином української держави.

Актуальним завданням є забезпечення доступності здобуття якісної освіти протягом життя для всіх громадян та утвердження її національного характеру. Мають постійно оновлюватись зміст освіти та організація виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень. 

Мета роботи: на підставі аналізу сучасної літератури дослідити поняття, структурні елементи, основні напрями гуманізації освітнього процесу в закладі професійної (професійно-технічної) освіти в сучасних умовах, який сприятиме самоактуалізації особистості.

Відповідно до мети поставлені наступні завдання:

•                   розкрити теоретико-методичні засоби гуманізації освітнього процесу майбутнього кваліфікованого робітника на сучасному етапі;
•                   охарактеризувати форми та методи (складові) гуманізації освітнього процесу діяльності у ЗП(ПТ)О;
•                   проаналізувати основні напрями гуманізації виховання;
•                   розкрити шляхи застосування інноваційних виховних технологій гуманізації з досвіду викладача на прикладі роботи у ЗП(ПТ)О.

Практична значущість роботи полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані для підвищення ефективності відродження духовності, виховання загальнолюдських цінностей, виховання навчаючи, визначення особистої гуманної траєкторії виховної роботи кожного педагога, суб’єкт-суб’єктні відносини в освітньому процесі, демократизація виховного процесу педагогів ЗП(ПТ)О у контексті підвищення їх психолого-педагогічної компетентності, проведення ідей української державності, формування гуманізації суспільства, бути провідником національних традицій.

Сьогодні, в умовах нової парадигми освіти в Україні значення і роль гуманізації виховного процесу надзвичайно зросли. Подальший розвиток системи професійної (професійно-технічної) освіти в Україні значною мірою залежить від застосування інноваційних виховних технологій в освітній процес. Важливим є пошук і обґрунтування нових методів виховної діяльності гуманістичного спрямування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

Теоретичні засади гуманізації освітнього процесу в закладах професійної (професійно-технічної) освіти

1.        Гуманізація освіти як основа розвитку сучасної освіти України. 

Визначальною рисою розвитку сучасної цивілізації, принципово важливою її парадигмою є невпинне зростання місця і ролі фундаментальних, прикладних, технологічних, інформаційних та особливо соціогуманітарних знань у різних сферах діяльності людини. З урахуванням тієї обставини, що людина, особистість є однією з реальних конкурентоспроможних ланок у цивілізаційному поступі сучасної України, то саме інтелект українських громадян, їх розум, освіченість європейського зразка можуть стати стратегічним курсом, який за умови належного ставлення та ефективного його використання державою здатний забезпечити трансформацію українського суспільства на справді демократичних і гуманістичних засадах.

З точки зору інноваційної педагогіки, новою якістю сучасної української освіти має бути  належна якість не лише у навчанні, а й виховання, ступінь розвиненості особистості людини, яка навчається, її підготовленість до продовження навчання, самостійного життя.

Суспільству майбутнього потрібні люди з актуальними знаннями, гнучкістю і критичністю мислення, творчою ініціативою, високим адаптаційним потенціалом. Не менш важливими будуть такі якості як висока моральність, особистісна відповідальність, внутрішня свобода, налаштованість на досягнення мети, раціональним шляхом коректними засобами.

Згідно з основопожними принципами та ідеями Болонської декларації, гуманітарні знання повинні бути вільними від застарілих міфів, дріб’язкового неактуального матеріалу. Потрібно відкидати позитивістські пошуки надісторичних, універсальних стандартів, норм та ідеалів при викладенні соціально-гуманітарних дисциплін, оскільки вони є методологічно безплідними.

Динамізм та суперечливий характер розвитку українського суспільства, актуальні проблеми формування активної, творчої особистості, забезпечення виконання нею соціально необхідних завдань в сучасних умовах вимагають також, радикальних змін у структурі, якості та змісті гуманізації освіти.

Одним з принципів реалізації Державної Національної програми «Освіта (Україна – ХХI ст.)» є гуманізація освіти, що полягає в утвердженні людини як найвищої цінності, у найповнішому розкритті її здібностей та задоволенні різноманітних освітніх потреб.

В той же час попередня загальноосвітня програма не відповідає вимогам часу, вичерпала себе, свій потенціал і має бути здійснене радикальне переосмислення освітньої теорії і практики на базі нових теоретико-методологічних і світоглядних підходів з метою відновлення гуманістичної складової освітньої системи. Мова йде не про відкидання всього чи навіть переважної більшості попереднього педагогічного досвіду, а про його переосмислення з нових позицій, соціальних і методологічних реалій, формування нової інтегративної цілісності, що об’єднує як попередній досвід, так і педагогічні новації на нових засадах (характер інноваційного процесу в освіті).  В першу чергу постає питання про суть цих новацій, про співвідношення змінних та стабільних компонентів у соціальних процесах та структурах, про шляхи трансформації традиційного, усталеного на нове та незвідане.

Для визначення нової парадигми освіти її прихильними частіше за все використовують слова «уніфікована», «інтегрована», «глобальна освіта» - це «інформаційне суспільство» (духовний розвиток людства). Інформаційне суспільство продукує в загальноосвітньому обсязі таки риси суспільного буття, які вимагають нових підходів до формування суспільно-функціональних та ціннісних компонентів суспільства. В першу чергу йдеться про надзвичайну ефективність використання інформації як основи технологічного процесу, що різко прискорює розвиток суспільства в цілому і дозволяє за короткий час задовольнити основні матеріальні потреби всіх його членів. Тим самим створюються засади для формування над матеріальної системи соціальних цінностей, де пріоритети належать не матеріальним інтересам та споживацьким орієнтаціям, а оволодінню знаннями і формування етичного підґрунтя взаємодії людей один з одним та з навколишнім світом – як природним, так і соціальним. В умовах інформаційного суспільства основним джерелом розвитку суспільства стає саме індивідуальна творчість кожної людини, що зовсім по-новому ставить саму проблему взаємодії інтересів соціального розвитку та всебічного розвитку людини.

2.         Сутність гуманізації освітнього процесу.

Такий рівень розвитку суспільства – це поки що тільки перспектива яка формується уже сьогодні. А тому принципи, що повністю реалізуються в соціальній системі інформаційного суспільства в майбутньому, повинні закладатись в освітній програмі вже зараз. Звідси і випливає одна з важливіших складових парадигми освіти – випереджаюча функція розвитку системи освіти в сучасному суспільстві. Пояснюється це в першу чергу якісно новим масштабом детермінуючого впливу системи освіти на формування реалій інформаційного суспільства, яке вперше визначається не стільки станом  матеріального, скільки характером духовного виробництва і може стати реальністю тільки через розвиток відповідних освітніх тенденцій в суспільстві.

Найбільш практичне значення для реформування системи освіти має стати аксіологічний аспект нової парадигми освіти – це нова система цінностей і етичних відносин між викладачем і здобувачем освіти. Центральною цінністю виступає, особа, особистість, оскільки розвиток саме її потенцій і можливостей, процес творчої само актуалізації є абсолютною метою і суспільного розвитку, і функціонування системи освіти. Це положення набуло нормативного характеру, оскільки вимога спрямованості освіти на всезагальний розвиток людини міститься в Загальній декларації прав людини «Освіта повинна бути спрямована на повний розвиток людської особи і збільшення поваги до прав людини і основних свобод. Освіта повинна сприяти взаєморозумінню, терпимості і дружби між усіма народами, расовими або релігійними групами...». Звідси прямо і витікає пріоритетність гуманітарних цінностей системи освіти. Саме їх розвитком зумовлюється процес гуманізації та гуманітарізації освіти на сучасному етапі, як головний напрям змістовного реформування системи освіти. Передбачається не тільки формування певної системи знань, умінь, навичок а й розвиток духовності в контексті гармонійної взаємодії всіх індивідуальних процесів світосприйняття. Особливого значення тут набуває формування етично обумовленої мотивації навчання, орієнтованої на само актуалізацію системи індивідуальних цінностей та гуманістичних характеристик системи взаємовідносин між викладачем і здобувачем освіти. Становлення особистості в тісному поєднанні оволодіння культурними, політичними, правовими знаннями та цінностями  є безпосереднім джерелом тієї багатогранності та гармонійності, що виступають вирішальними критеріями особистісного буття. Створення умов для само актуалізації особистості можливе тільки в рамках нової моделі освіти, інтегрованої з глобальними модернізаційними процесами в суспільстві. Втілення нової гуманістичної парадигми освіти буде здійснюватися в процесі подолання негативних наслідків авторитаризму: «гвинтикові» моделі освітнього процесу, коли здобувач освіти розглядається тільки як об’єкт, монополізму держави в освітній політиці, тотальної заідеологізованості навчання і виховання, його уніфікація, що нівелює особистість.

На місце старих підходів мають прийти нові, що ґрунтуються на принципах демократії, гуманізації, гуманітарізації, безпервності освітнього процесу і гармонійному поєднанні досягнень національної науки та світових досягнень.           Розвиток освіти та науки залежить від пріоритетних завдань суспільного розвитку будь-якої країни – від цього напрямку залежать і якість життя народу, суспільна безпека.

Програма реформування освіти передбачає державне, регіональне замовлення відповідно до потреб суспільства, розширення автономії ЗП(ПТ)О і демократизацію їх внутрішнього життя, посилення державного контролю за якістю освітнього процесу. В той же час ставиться наголос на оновленні матеріально-технічної бази, поліпшення підручників для загальноосвітніх, професійних закладів, їх уніфікація.

До найбільш значимих та фундаментальних підходів концептуалізації освіти слід віднести розгляд проблем нових підходів до визначення сутності людини та гуманітарної системи освіти, соціокультурної переорієнтації системи освіти у контексті нових підходів до розгляду взаємовідношень людини і суспільства, глобально-екологічного виміру взаємовідносин між людиною та природою.

Гуманітарною складовою професійної освіти, безумовно є викладення гуманітарних дисциплін у закладах професійно-технічної освіти. На сьогоднішній день є багато розробок в цій галузі: поєднання середньої освіти з продовженням її напрямків у системі професійної; диференціація освіти та її багатоступеневого рівня.

Перш за все мотиваційні чинники обумовлюють успішне становлення особистості, набуття професійних знань, умінь, навичок.

Ще в середині 80-х років обговорювалась проблема «вузького техніцизму». Під техніцизмом освіти розуміється таке наповнення змісту професійної освіти, яке породжує «противагу» гуманізації, що проявляється у формуванні «раціоналістичної» картини сучасного життя, де кваліфікований робітник повинен виконувати професійні завдання, виробляти продукцію, розробляти нові сучасні технологічні пристрої, які б надійно працювали. За це вони несуть відповідальність перед суспільством і одержують заробітну плату. Такий же підхід панує і у сфері професійно-технічної освіти: здобувач освіти, як майбутній висококваліфікований фахівець, повинен отримати певні знання, вміння і опанувати навички, які б дозволили б йому у майбутньому вирішувати професійні проблеми.

Тому проблема підготовки сучасних кваліфікованих кадрів лежить не в виключно професійно-технічній, а в психолого-педагогічній сфері. Система професійної  освіти повинна, перш з все, забезпечувати розвиток особистості, а вже особистість стає носієм професійних знань. Це означає, що не нехтуючи підготовкою професійної праці, виховати сучасну особистість, яка буде здатна до самовдосконалення і саморозвитку.

Гуманістична, особистісна орієнтація професійної підготовки передбачає звернення головної уваги на ціннісно-мотиваційну домінанту особистості, котра визначає спрямованість зокрема професійну. Головною домінантою у роботі із здобувачами освіти має стати орієнтація на успішність у навчанні з наголосом на її процес і результат, а не залякування здобувача освіти недивною оцінкою, чи можливістю втрати стипендії.

Випускник ЗП(ПТ)О має бути різнобічно освіченим, оскільки нульові знання  в інших областях, крім його професії, не дозволять йому стати сучасним професіоналом, досягнути успіху в певному виді діяльності.

Гуманізація життя визначає необхідність формування у здобувача освіти не тільки потреби в освіті, але й потреби в альтруїзмі як життєвої філософії у сучасному непевному світі. Прийшов час коли теорія Людини стала ведучою, основоположною у сучасному знанні.

Розглянемо гуманізацію освіти як крок до впровадження нової гуманістичної ідеології у суспільстві. Під терміном «гуманізація» розуміється залучення здобувача освіти до вироблених суспільством цінностей, насамперед – так званих загальнолюдських цінностей, які мають вирішальне значення для людини, його виживання і розвитку як суспільства. Це – залучення до здорових моральних цінностей, етиці, яка панує зараз, в межах сучасного соціуму, в межах нашої цивілізації. Наголошення іде на гуманістичному підході – у противагу досить розповсюдженій довірі до гуманізації, рівно як до поглядів, які побудовані на містифікованому сприйнятті світу, в якому людині відводиться роль пасивна і залежна.

Гуманізм пережив нелегкі часи, особливо у бурхливому, часто безжальному ХХ столітті, але у цілому гуманістична система підходів, дій – ця система «приречена» на історично довге і плідне існування, а можливо і на безсмертя. Сьогодні вже непотрібні докази для того, що саме існування нашого майбутнього залежить від визнання цінності людини як особистості, його гуманізму, утвердження права на його вільний розвиток та прояв своїх здібностей, опіки про його благо як критерію оцінки суспільних відносин та соціального прогресу.

За умови гуманізації освіти, іншими словами, при побудові освітніх систем, спрямованих на забезпечення прав особистості, на розвиток, самовизначення й визнання її самоцінності, змінюється ціннісна парадигма, у якій домінуючими стають морально-етичні цінності.

3.        Характеристика та зміст процесу гуманізації освіти.

Зміст поняття гуманізація цілком виведено з латинського humanos, тобто людський, і словники пропонують ряд визначень, серед яких, зокрема, під гуманізацією розуміється олюднення техніки, роботи, побуту і т.д. Під гуманізацією розуміє обумовлену моральними нормами й цінностями систему становлення особистості, її ставлення до соціальних об’єктів (людей, колективу істот), яке відтворюється у свідомості як співчуття і реалізується у спілкуванні й діяльності у таких вчинках, як допомога, співчуття, співробітництво.

Виявлення сутнісних характеристик гуманізації освіти вимагає розгляду ключового поняття – гуманізм, яке ще не одержало однозначного визначення і нерідко ототожнюється з гуманністю. Проблеми людини, гуманізму завжди були ключовими у суспільному процесі і, мабуть, ще довго вони не втратять своєї гостроти й привабливості. Представники різних наук: філософи, психологи, соціологи, педагоги по-різному тлумачать поняття гуманізм. Гуманізм у загально-філософському розумінні – це соціально-ціннісний комплекс ідей, що стверджують ставлення до людини як до вищої цінності, що визнають її право на волю, щастя, розвиток і творчий прояв своїх фізичних і духовних сил. Гуманність виступає як методологічна основа формування всіх кращих якостей розвитку професійних здібностей майбутніх конкурентоспроможних фахівців, як джерело їхніх життєвих сил. Ми дотримуємося сучасного розуміння терміна гуманність як системи поглядів і переконань, що стверджує високе звання людини, її цінності як особистості, котра має право на волю, щастя, розвиток своїх задатків і перетворення їх у стійкі здібності.

Методологічною основою формування рис гуманності завжди вважався інтелект особистості. Однак у науково-соціальному аспекті педагогічної технології актуальне місце займає загальновідомий термін «інтелект соціальний». Його розуміння викладачами, здобувачами освіти дає змогу передбачити форми, методи та прийоми формування рис гуманності, що мають пріоритет при вдосконаленні професійних навичок та умінь, розвитку організаторських здібностей, які є такими важливими у реальній педагогічній практиці.

На межі 80 - 90-х років минулого століття термін гуманізація розглядався як один із принципів світогляду (в тому числі моралі), в основі якого лежать переконання у безмежних можливостях особистості та її здатність до вдосконалення, до вимог особистої волі та захисту громадянських прав, у тому числі права на щастя й задоволення потреб та інтересів, які мають бути кінцевою метою громадської діяльності. Громадська діяльність створює сукупність емоційних переживань, а зміна позицій у пізнавальній діяльності та спілкуванні формує у здобувачів освіти гуманне ставлення до іншої особистості та її вчинків. Закономірності становлення та розвиток рис гуманності здобувачів освіти, а також механізм їх функціонування є важливим аспектом відродження національної духовності громадян суверенної України без певних ідеологічних догм та випадковості.

Вчені по різному визначають поняття гуманізації. О. Барно зазначає, що гуманізація – це визначення людини як особистості, яка має право на розвиток своїх особистостей та їх реалізацію в суспільстві і утвердження свого місця в житті [13; с. 6]. На думку Є. Шиянова, гуманізація – це соціально-ціннісна й морально-психологічна основа громадського життя, відносин між людьми. Відповідно вона характеризує ідейні основи освіти як суспільного явища [19; с. 80]. М. Добрускін визначає, гуманізацію – як сукупність філософських, гносеологічних, психологічних, соціально-культурних і дидактичних поглядів, що визначають цілі й завдання вищих навчальних закладів у підготовці й вихованні майбутнього фахівця як творчої особистості [6; с. 5].

Гуманізація – поняття, яке відображує складне і багатопланове явище, пов’язане з розв’язанням проблем докорінного реформування освіти, і не передбачає механічного збільшення кількості дисциплін гуманітарного циклу, що включаються до освітнього процесу. Отже, гуманізація освіти – соціально-педагогічний феномен, що відбиває сучасні суспільні тенденції у побудові й функціонуванні системи освіти. Сутність даного феномена виявляється на перетинанні декількох значеннєвих координат. Насамперед гуманізація освіти являє собою процес, спрямований на розвиток особистості як суб’єкта творчої праці, пізнання й спілкування. Гуманізація становить найважливішу характеристику способу життя педагогів і вихованців, вона припускає, справді, людські (гуманні) відносини між ними в педагогічному процесі. Нарешті, гуманізація – ключовий елемент нового педагогічного мислення, що змінює погляд на характер і суть освітнього процесу, в якому і педагоги, і вихованці – суб'єкти розвитку своєї творчої індивідуальності.

Провідна ідея гуманізації освіти – розвиток активно-творчих можливостей людини, її інтелектуально-моральної волі. Вона обумовлює мету як загальної, так і професійної освіти, а її реалізація вимагає умов для розвитку й збагачення пізнавального, емоційно-вольового і морального потенціалу особистості.

4.        Основні напрямки, складові, мета, принципи гуманізації освітнього процесу.

Гуманізація  –  це процес створення умов для самореалізації, самовизначення здобувачів освіти, орієнтація освітнього процесу у професійно-технічних навчальних закладах насамперед на процеси формування особистості у всій багатогранній повноті її інтелектуального, культурного, психологічного і соціального розвитку.

Кінцевою метою професійно-технічної освіти, яка заснована на принципах гуманізації повинно стати виховання не лише фахівця, а насамперед суспільно активної свідомої особистості.

У процесі гуманізації освіти духовність постає інструментом розвитку особистості та виховання сучасної молоді на засадах людяності, співпереживання, толерантного відношення до оточуючих.

У процесі гуманізації освіти завдання педагога – виховувати навчаючи.

Наступним напрямом процесу гуманізації освіти в Україні є визначення траєкторії особистої гуманної педагогіки кожного педагога.

Наступним напрямом процесу гуманізації освіти є прагнення педагога до рівноправного спілкування зі своїми здобувачами освіти.

Не менш важливим напрямом процесу гуманізації сучасної освіти в Україні, можна назвати індивідуалізацію навчання.

Наступний напрям гуманізації освіти - перетворення взаємодії педагога й здобувачів освітим у процесі навчання на засіб їхнього творчого саморозвитку.

Складові гуманізації освітнього процесу:

•                  національна спрямованість виховного процесу;
•                  пріоритетність громадянського виховання;
•                  превентивна педагогіка;
•                  дитиноцентризм;
•                  самоствердження особистості за умов педагогічної підтримки;
•                  творча спрямованість виховного процесу.

        Заклад освіти був і завжди залишається центром виховання в людині майбутнього громадянина дзеркальної чистоти, високої духовності, доброти і чуйності, радості пізнання, доброзичливості і людяності.

Вимоги до педагога (за В.О. Сухомлинським):

•                 любов до власної справи;
•                 вимога високої кваліфікації;
•                 вимога творчого підходу педагога до навчання і виховання;
•                 вимога високих моральних якостей.

Основні напрями гуманізації виховання.

Гуманізація виховання – це внесення в виховний процес головних засад: людинолюбства, співпереживання та урівноваження усіх її учасників.

Існує п’ять основних напрямків, якими повинен керуватись педагог у забезпеченні гуманізації виховання:

1.          Підтримувати процес створення особистості у кожному вихованці.
2.          Допомагати здобувачеві освіти пізнати свій внутрішній світ.
3.          У кожному виховному процесі педагог повинен враховувати індивідуальність.
4.          Із усіх слабких сторін здобувача освіти робити його переваги.
5.          Виховувати в здобувачеві освіти відповідальність за свої вчинки і вчинки друзів як колективу.

Дотримуючись основних принципів та закономірностей гуманності педагогам вдасться виростити націю впевнених, обізнаних, світолюбивих та гідних громадян.

Модернізація змісту гуманістичного виховання, його форм та методів, виховних технологій на основі впровадження інноваційних педагогічних технологій та новітніх досягнень вітчизняної психолого-педагогічної науки і практики:

•                 Метою виховної діяльності різних закладів освіти є виховання і розвиток творчого потенціалу та соціальної активності особистості, формування її системи гуманістичних цінностей.
•                 Національна програма виховання дітей та учнівської молоді в Україні.
•                 Метою виховання є становлення громадянина України, патріота своєї країни, готового самовіддано розбудовувати її як суверенну, незалежну, демократичну, правову і соціальну державу, здатного виявляти національну гідність, знати свої обов’язки і права, цивілізовано відстою­вати їх, сприяти громадянському миру і злагоді в суспільстві, поводитися компетентно, бути конкурентноспроможним, успішно самореалізуватися в соціумі як громадянин, сім’янин, професіонал, носій культури.

Мета гуманістичного виховання конкретизується через систему таких виховних завдань:

•                  забезпечення сприятливих умов для самореалізації особистості відповідно до її інтересів та суспільних вимог;
•                  реалізація індивідуального підходу до особистості, відмова від уніфікації в процесі вихо­вання, від орієнтації на «усередненого» вихованця;
•                  сприяння набуттю здовувачам освіти  соціального   досвіду,   успадкуванню ними духовних надбань українського народу;
•                  виховання національної свідомості, любові до рідної землі, родини, свого народу, держави;
•                  формування мовної культури, оволодіння і вживання української мови як духовного коду нації;
•                    забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, старших за себе, турбота про молодших і хворих;
•                  виховання правової культури, поваги до Конституції України, законів України, державної символіки;
•                  культивування кращих рис українського менталітету: працелюбності, свободи, зв’язку із природою, поваги до жінки, толерантності;
•                  формування почуття господаря: госпо­дарської відповідальності, підприємливості, ініціативності, свідомого ставлення до життя в умовах ринкових відносин;
•                  охорона й зміцнення фізичного, психічного та духовного здоров’я;
•                  забезпечення базової культури, розвиток естетичних потреб і почуттів;
•                  формування екологічної культури, гармонізація відносин особистості з природою;
•                    спонукання зростаючої особистості до протидії проявам аморальності, правопорушенням, бездуховності, антигромадській діяльності.

Основні принципи гуманістичного виховання:

•                  принцип національної спрямованості виховання;
•                  принцип культуровідповідності; 
•                  принцип гуманізації виховного процесу;
•                  принцип суб’єкт-суб’єктної взаємодії;
•                  принцип цілісності;
•                  акмеологічний принцип;
•                  принцип особистісної орієнтації;
•                  принцип життєвої смислотворчої самодіяльності;
•                  принцип полікультурності;
•                  принцип технологізації;
•                  принцип соціальної відповідності;
•                  принцип превентивності.

Технологія виховного процесу є послідовним розгортанням педагогічної діяльності та спілку­вання, спрямованих на досягнення конкретної виховної мети у педагогічній системі та її підструктурах.

Складовими виховних технологій є форми організації (індивідуальні, групові, колективні), методи як способи впливу на дітей та молодь, прийоми та засоби виховання. Виховні технології ґрунтуються не на механізмах зовнішнього підкріплення (заохочення, покарання тощо), а на рефлексивно-вольових механізмах (співпереживання, позитивне емоційне оцінювання), які апелюють, насамперед, до самосвідомості та творчого ставлення вихованців до суспільних норм і цінностей.

До найбільш ефективних належіть інтерактивні технології, за допомогою яких педагог у ході спілкування з вихованцем, інтерпретує життєві події, впливає на конструювання ним своїх особистісних дій, сприяє активізації діяльності вихованця, вправляє його у самоконтролі та саморегуляції.

Впровадження інтерактивних технологій здійснюється за такими напрямами:

•                  у  процесі  викладання предметів гуманітарного та природничого циклів;
•                  у процесі позанавчальної виховної діяльності, у роботі з батьками;
•                  через заклади освіти, соціальні служби, спеціальні заклади;
•                  через взаємодію з дитячими і молодіжними громадськими організаціями;
•                  через діяльність органів учнівського самоврядування;
•                  через законодавчу політику у галузі освіти, охорони здоров’я, соціальної діяльності щодо виховної роботи із здобувачами освіти.

Складовою цілісного освітнього процесу у закладах професійної (професійно-технічної) освіти є професійне виховання, яке є основою формування і розвитку професійної культури здобувачів освіти, їх підготовки до активної трудової діяльності та суспільного життя.

Основними напрямами освітньої діяльності професійно-технічних навчальних закладів є:

•                  інтелектуалізація професійно-технічної освіти, врахування наукових досягнень у різних галузях економіки, еколого-культурологічний підхід до її здійснення;
•                  розвиток творчих можливостей і здібностей здобувачів освіти;
•                  формування в колективах здобувачів освіти пре­стижності праці,  підвищення ролі робітничих професій, розуміння їх значення в особистісному розвитку та місця у соціальне-економічному розвитку держави;
•                  збереження національної культури, тра­дицій та звичаїв народів, що проживають в Україні, підтримка почуття національної самосвідомості у поєднанні з розумінням місця і ролі свого народу і країни в розвитку світової культури;
•                  створення умов для формування моральної свідомості,  позитивної мотивації на здоровий спосіб життя, громадянської позиції, виховання патріотизму майбутніх фахівців;
•                  розвиток культури міжетнічних і міжособистісних стосунків здобувачів освіти.

На сучасному етапі розвитку професійно-технічної освіти увага органів державної влади, педагогічних колективів спрямовується на:

•                  розвиток демократичного і толерантного стилю керівництва освітнім процесом;  підвищення соціального статусу виховання у системі професійно-технічної освіти;
•                  забезпечення взаємодії професійно-технічних закладів освіти з усіма соціальними інститутами, відповідальними за виховання;
•                  посилення взаємозвя’зку сім’ї і педагогічних колективів професійно-технічних  навчальних закладів;
•                  активне впровадження новітніх виховних форм і методів у педагогічну практику;
•                  створення системи психолого-педагогічної, медико-соціальної адаптації і реабілітації молоді;
•                  сприяння розвитку системи самоврядування, самодіяльної технічної, художньої творчості, створення різноманітних громадських об’єднань здобувачів освіти;
•                  профілактику і подолання негативних явищ в середовищі здобувачів освіти; гуманізацію взаємин суб’єктів виховного процесу;
•                  розвиток здобувачів освіти за інтересами, забезпечення їхніх потреб в особистісній, професійній самореалізації.

1.5 Сутність, принципи, мета, зміст, форми та методи громадянського виховання.

Сутність громадянського виховання.

Громадянське виховання - процес формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, що надає людині можливість відчувати себе морально, соціально, політично, юридично дієздатною та захищеною.

Громадянська освіта – навчання спрямоване на формування знань про права і обов’язки людини.

 Підходи виховання громадянина:

•                 науковий підхід;
•                 конкретно-історичний підхід;
•                 діяльнісний підхід;
•                 системний підхід;
•                 особистісно-зорієнтований підхід.

Принципи громадянського виховання.

Принцип гуманізації та демократизації освітнього процесу:

•                 принцип самоактивності й саморегуляції;
•                 принцип системності;
•                 принцип комплексності та міждисциплінарної інтегрованості;
•                 принцип наступності та безперервності;
•                 принцип культуровідповідності;
•                 принцип інтеркультурності.  

Мета громадянського виховання – сформувати свідомого громадянина-патріота, тобто людину, якій притаманні особистісні якості й риси характеру, спосіб мислення, вчинки та поведінка, спрямовані на розвиток демократичного громадянського суспільства в Україні.

Завдання громадянського виховання:

•                 визнання й забезпечення в реальному житті прав людини як гуманістичної цінності та єдиної норми всіх людей без будь-яких дискримінацій, на чому будується відкрите, демократичне, громадянське суспільство;
•                 усвідомлення взаємозв’язку між ідеями індивідуальної свободи, прав людини та її громадянською відповідальністю;
•                 формування національної свідомості, належності до рідної землі, народу; визнання духовної єдності поколінь та спільності культурної спадщини; виховання почуття патріотизму, відданості у служінні Батьківщині;
•                 утвердження гуманістичної моралі та формування поваги до таких цінностей як свобода, рівність, справедливість;
•                 формування соціальної активності особистості на основі соціальних умінь: готовність до участі у процесах державотворення, здатність до спільного життя та співпраці у громадянському суспільстві, готовність взяти на себе відповідальність; здатність розв’язувати конфлікти у відповідності з демократичними принципами, здатність до самостійного життєвого вибору на основі гуманістичних цінностей;
•                 формування працелюбності особистості, відповідальності за свої дії;
•                 формування політичної та правової культури засобами громадянської освіти, яка забезпечує знання про політичні системи та владу на всіх рівнях суспільного життя, про закони та законодавчі системи; виховання поваги до Конституції України, законодавства, державної мови;
•                 розвиток критичного мислення, що забезпечує здатність усвідомлювати та відстоювати особисту позицію в тих чи інших питаннях, вміння знаходити нові ідеї та критично аналізувати проблеми, брати участь у дебатах, вміння переосмислювати дії та аргументи, передбачати можливі наслідки дій та вчинків;
•                 уміння визначати форми та способи своєї участі в житті суспільства, спілкуватись з демократичними інститутами, органами влади, захищати і підтримувати закони та права людини, бути обізнаним зі способами соціального захисту;
•                 формування інтеркультурного менталітету, сприйнятливості до культурного плюралізму, загальнолюдських цінностей, толерантного ставлення до інших культур і традицій;
•                 вироблення негативного ставлення до будь-яких форм насильства; активне попередження тенденцій до виявлення деструктивного націоналізму, проявів шовінізму, фашизму, месіанських налаштованостей.

Зміст громадянського виховання:

•                  Виховання громадянина має бути спрямованим передусім на розвиток патріотизму.
•                  З патріотизмом органічно поєднується національна самосвідомість громадяна.
•                  Одним з головних показників громадянської зрілості є збереження української мови, ґрунтовне володіння нею.
•                  Важливе місце у змісті громадянського виховання посідає формування культури міжетнічних стосунків.
•                  Громадянське виховання має стимулювати також розвиток планетарної свідомості.
•                  Визначальною характеристикою громадянської зрілості як результату громадянського виховання є розвинена правосвідомість.
•                  Важливою складовою змісту громадянського виховання є розвиток політичної культури.
•                  Найважливішою складовою громадянської свідомості є моральність особистості.
•                  Значне місце у змісті громадянського виховання посідає формування культури поведінки особистості.
•                  Важливою складовою змісту громадянського виховання є розвиток мотивації до праці.

Форми та методи громадянського виховання.

Активні методи, що базуються на демократичному стилі взаємодії й спрямовані на самостійний пошук істини, сприяють формуванню критичного мислення, ініціативи й творчості:

•                 ситуаційно-рольові ігри,
•                 соціодрама,
•                 метод відкритої трибуни,
•                 соціально-психологічні тренінги,
•                 інтелектуальні аукціони,
•                 «мозкові атаки»,
•                 метод аналізу соціальних ситуацій з морально-етичним характером,
•                 ігри-драматизації тощо.

Традиційні методи - бесіди, диспути, лекції, семінари, різні форми роботи з книгою, з періодичною пресою, самостійне рецензування тощо.

Виховання громадянина України покладається на освітньо-виховні заклади (як формальної, так і неформальної освіти): дошкільні навчальні заклади, школи, професійно-технічні училища, вищі навчальні заклади – інститути та університети, позашкільні заклади освіти, клуби, центри, бібліотеки; установи культури, громадські (неурядові) організації.

Виконувати завдання громадянського виховання мають також засоби масової інформації шляхом публікації відповідних матеріалів, підготовки та випуску навчальних теле- та радіопередач.

Важлива роль у формуванні громадянськості належить сімейному вихованню.

Останнім часом зростає вплив церкви та її інститутів на формування світоглядних орієнтацій особистості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                    ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

2.1. Методична розробка виховного заходу на засадах гуманістичного спрямування

 

Ужгородське вище комерційне училище

Державного торговельно-економічного університету

 

 

 

 

 

Методична розробка

гуманістичного виховного заходу до виховної години

«Життя людини – найвища цінність»

 

 

 

 

 

                                                                            Розробила:

                                                                            класний керівник навчальної групи 16

                                                                            Мудренок Оксана Зіновіївна

 

 

 

 

 

 

м. Ужгород

2021

Мета: формувати усвідомлене розуміння здобувачами освіти поняття «життя», його унікальності, цінності, значущості для кожної особистості; визначити своє місце в ньому; спонукати їх до роздумів над важливими життєвими проблемами; ставлення до власного життя та життя інших людей, як до найвищої цінності; сприяти вихованню в них людяності, чесності, працьовитості, почуття взаємоповаги, довіри, доброти, цілеспрямованості та милосердя; відповідальності, любові до людей, до рідної землі; розвивати допитливість, інтерес до навколишнього життя, майбутньої професії, прагнення з’ясовувати, доводити, міркувати; розвивати вміння, формувати ціннісні судження про гармонійне життя; плекати християнські чесноти: віру, надію, любов; виховувати наполегливість у досягненні поставленої мети.

Організація кабінету

Обладнання: добірка віршів на тему виховної години; вислови видатних людей про життя; роздаткові картки, таблиці, шаблон пелюстків квітки, ватман, маркери.

Хід виховної години

Епіграф:Найдорожче в людині - це життя. Воно дається один раз, і прожити його потрібно так, щоб не було нестерпно боляче за безцільно прожиті роки, щоб не палила ганьба, за підленьке і дріб’язкове минуле…

(М. Островський)

Пам’ятай! Життя є дар, великий дар.

І той, хто його не цінує,

Цього дарунку не заслуговує.

(Леонардо да Вінчі)

Плакати із висловами відомих людей:

«Бережи час – це полотнина, з якої виткано життя»

(К.Річардсон)

«Живи не як хочеться, а як можеться»

(Народна мудрість)

«Живи так, щоб сильніші за тебе не кривдили тебе, а ти не ображав  слабших за себе»

(Марк  Аврелій)

«Наше життя – це те, що ми думаємо про нього»

(Марк  Аврелій)

«Людина, яка думає тільки про себе і шукає в усьому свою вигоду, не може бути щасливою»

(Сенека)

«Ні  про що не турбуватися, ні  за чим не турбуватися -  значить не жити, а бути мертвим»

(Г. Сковорода)

Проблемні питання:

•                   Для чого людина живе на землі?
•                   Що потрібно зробити, щоб життя було в радість?
•                   Які ідеали і цілі в житті можна вибирати?

Вступне слово класного керівника:

Нашу розмову мені хочеться почати словами відомого українського поета Василя Симоненка:

Ти знаєш, що ти – людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина,

Очі твої одні.

 

Сьогодні усе для тебе –

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба -

Гляди ж, не проспи.

Більше тебе не буде

Завтра на цій землі,

Інші ходитимуть люди –

Добрі, ласкаві і злі.

 

Бо ти на землі – людина,

І хочеш того чи ні –

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина,

Очі твої одні

Кожна людина живе на землі тільки одне життя, а тому варто задуматись над тим, як його прожити. Адже, як говорив В.Симоненко «більше тебе не буде завтра на цій землі, інші ходитимуть люди – добрі, ласкаві і злі». А яка згадка залишиться про тебе, що корисного зробиш ти, щоб люди не забули про тебе?

У кожного з нас від народження з’являються свої принципи: один любить спокій, буденність, простоту, інший – навпаки: неспокій, святковість, вишуканість. Одні ростуть і виховуються в сім’ях, де панує любов, злагода, людяність, достаток, а інші – в сім’ях, де можна почути сварки, образи, немає повного достатку. Але кожен з нас зі своїм народженням одержав право на життя і повинен думати зараз над кожним своїм кроком, вчинком. Перед кожним з нас повинна бути  якась мета, мрія, яку хочеться здобути, досягти. 

А зараз кожен розповість яку мету поставив перед собою, чого хоче досягти в житті.

Здобувачі освіти розповідають про себе, свої мрії, бажання

•            Юність – це пік вашого життя. Зараз ви робите найвеличніше своє відкриття – відкриваєте самих себе, свої можливості, щоб потім використовуєте їх.

Вдумаймося у слова Леонардо да Вінчі:

Пам’ятай! Життя є дар, великий дар.

І той, хто його не цінує,

Цього дарунку не заслуговує.

А щоб цінувати життя – треба знати і розуміти своє місце у ньому. Звичайно, ніхто не може абсолютно точно визначити своє майбутнє. Але кожному слід знати, на що він здатний.

Щодня перед кожним з вас постають запитання: Хто я? Навіщо прийшов у цей світ? Куди іде моє життя? Що залишу після себе? Чи хтось колись про мене згадає? Здається, це прості запитання, але дати відповідь на них стає все важче і важче.

Життя – це ваша таємниця, проте ви повинні реалізувати себе, свої можливості.  Людина повинна пройти молодість, зрілість, залишити спадщину, тобто посадити дерево, збудувати дім, виростити дитину.

Бесіда із здобувачами освіти:

Класний керівник:

•            А як ви думаєте, чи може кожна людина жити так, як вона хоче, і що для цього потрібно?

Здобувач освіти 1:

(Людина може запланувати своє життя, визначити мету існування, вибрати шлях реалізації цієї мети. Все залежить від характеру людини, вольових зусиль. Для того, щоб жити так, як хочеш, потрібно вміти долати перешкоди, труднощі. Мало одного тільки бажання хотіти, потрібна ще й праця, боротьба, щоб чогось досягти…)

Класний керівник:

•            Чи справедливе твердження: «Моє життя, як хоху, так і живу?»

Здобувач освіти 2:

(Потрібно пам’ятати, що ти живеш серед інших людей, поважати їх право на життя.)

Класний керівник:

•            А що складніше і важливіше – будувати життя чи пристосовуватись до нього?

Здобувач освіти 3:

(Звичайно, складніше і важливіше будувати життя, а пристосовуватися – легше і простіше, але це не цікаво…)

Класний керівник:

•            Чи хочеш стати «видатною  людиною», «зіркою», «жити щасливо»?

Перегляд відеоролику «Життя прекрасне».

Робота в групах здобувачів освіти «Квітка щастя».

Класний керівник:

•                 Що потрібно для щасливого життя?

Кожній групі дається по одній пелюстці квітки. Здобувачі освіти повинні обговорити і написати свою думку, тільки одну. Потім збирається квітка. Усі разом обговорюють, що вийшло. Викладач підводить здобувачів освіти до думки про необхідність знань, здорового способу життя.

Висновок: Класний керівник

Жити щасливо -  мати повагу людей, здоров’я, любов, друзів, роботу і т.д. Але необхідно розуміти: (відкривається заздалегідь написаний плакат)

 

	Для чого живу?
	Чого хочу?
Як іншим поруч
зі мною?	Думати про інших
	З чого почати?
	Що буде потім?

 

Читання вголос поезії І.Я.Франка «Хоч хто і сто літ проживе…». Визначення головної думки твору.

Здобувач освіти 1:

Хто хоч і сто літ проживе

Безчесно, непоздержливо,-  

Волів би день один прожить

В чесноті, в думках святих.

Здобувач освіти 2:

Хто хоч і сто літ проживе

Без розуму блукаючи, -

Волів би день прожить

В розумі, в думках святих.

Здобувач освіти 3:

Хто хоч і сто літ проживе

Ліниво, без енергії, -

Волів би день один прожить

У праці, в чеснім змаганні.

Здобувач освіти 4:

Хто хоч і сто літ проживе

Про почин і кінець не дба, -

Волів би день один прожить

І тямить почин і кінець.

Здобувач освіти 5:

Хто хоч і сто літ проживе,

Премудрості не знаючи, -

Волів би день один прожить

Пізнавши праведний закон.

Питання для обговорення:

•                 Що для ліричного героя є головнішим: тривалість чи якість життя?
•                 Які життєві цінності складають сенс життя героя?
•                 Доведіть, що важливіше як жити, ніж скільки жити (або навпаки).
•                 Які життєві цінності ви можете визначити вже зараз?

 (Складання шкали життєвих цінностей)

Людина повинна розуміти свою життєву мету, намітити шляхи її досягнення і йти до неї, поважаючи оточуючих, не залишаючи за собою руїни, тобто «за будь-яку ціну».

Пошук сенсу життя, свого місця в ньому – дуже складна робота. Адже потрібно завжди починати влаштовувати світ із себе: з життя в групі, в  родині, спілкування з друзями, родичами, учителями, з власного відношення до своїх прав і обов’язків. Давайте спробуємо виробити правила, яких ми будемо дотримуватись у житті.

«Килим ідей»:

 Кожному пропонують роздаткові кольорові аркуші, на яких здобувачі освіти записуватимуть думки: червоний – «ніколи не буду», зелений – «обов’язково буду».

Життя – найвища цінність, тому я
Ніколи не буду	Обов’язково буду

 

Згодом аркуші наклеюють на ватман із таблицею, утворюючи «килим ідей».

Підсумок: Класний керівник

 Так, людське життя коротке і дається воно тільки раз. А кожному потрібно старатися прожити його так, щоб не було соромно за марно прожиті роки. Ви – молоді громадяни України. І саме від вас залежатиме майбутнє, від вашої освіченості, активної життєвої позиції. І як не буде вас, розумних, досвідчених, добрих, людяних, то не буде майбутнього у нашої держави.

Дякую всім за увагу! За те, що знайшли терпіння вислухати мене, за щирі ваші розповіді. І хай вам у житті щастить!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Методичну роботи досягнуто – визначено що гуманістична освітня діяльність у ЗП(ПТ)О потребує системи відповідних, всебічно обґрунтованих і правильно організованих заходів. Всі вони – різні за змістом, формою, підходом, емоційним забарвленням – повинні мати внутрішній зв’язок, доповнювати і бути спрямованими на розв’язання головного завдання – виховання загальнолюдських якостей та всебічний розвиток особистості вихованця. В умовах нової парадигми освіти в Україні значення і роль гуманізації освітнього процесу надзвичайно зросли. Подальший розвиток системи професійної (професійно-технічної) освіти в Україні значною мірою залежить від застосування інноваційних нових психолого-педагогічних методик, які б забезпечували гуманістичну орієнтацію професійної підготовки, технологій в освітній процес. Тому, по-перше, необхідно здійснювати такі громадянські заходи, які б сприяли розвитку та саморозвитку особистості; по-друге, систему гуманістичної виховної роботи слід будувати так, щоб моральна спрямованість, зміст гуманістичних виховних заходів мали випереджувальний характер та впливали не лише на задоволення, а й на розвиток пізнавальних, інтелектуальних, духовних, культурних потреб підлітка.

В основу гуманістичної освітньої діяльності важливо покласти принципи національної спрямованості, культуровідповідності, суб’єкт-суб’єктної взаємодії, цілісності, особистісної орієнтації,  життєвої смислотворчої самодіяльності, полікультурності,  технологізації, соціальної відповідності, превентивності парадигм сучасної освіти.

Виконано такі завдання:

Підібрано та опрацьовано 19 джерел психолого-педагогічної та методичної інформації з теми випускної роботи.

Результати аналізу і систематизації інформації, отриманої з опрацьованих літературних джерел, представлено теоретичною частиною даної роботи. Встановлено, що в основу гуманістичної виховної діяльності важливо покласти принципи особистісно орієнтованої парадигми інноваційної освіти; при проектуванні гуманізації виховного процесу в ЗП(ПТ)О необхідно застосовувати сучасні педагогічні нові методи виховної діяльності гуманістичного спрямування.

У практичній частині представлено методичну розробку виховного заходу «Життя людини – найвища цінність», яка спрямована на розвиток гуманізації суспільства, гуманізації свідомості та вироблення нової системи цінностей, гуманістичних відносин між педагогом та здобувачем освіти, відродженню духовності, формуванню кращих якостей і здібностей, поваги до особистості у професійно-важливих якостей майбутніх кваліфікованих робітників.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Андрущенко В.П. Освіта має плекати духовність // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія № 7. Релігієзнавство.
2. Барно О. Демократизація та гуманізація вищої освіти – запорука формування високопрофесійного спеціаліста XXI століття // Імідж сучасного педагога. – 2003. – №5-6. –С.6-12.
3. Бех І.Д. Виховання особистості: Сходження до духовності / Бех І. Д. – К. : Либідь, 2006.– 272 с.
4. Бех І.Д. Гуманізація виховного процесу / І.Д. Бех // Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України; головний ред. В.Г. Кремень. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – С. 155–156.
5. Волкова Н. П. Педагогіка, К., 2007. - 235
6. Гончаренко С.У. Гуманізація освіти // Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України; головний ред. В.Г. Кремень. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – С. 156–158.
7. Калюжна Т.Г. Педагогічна аксіологія в умовах модернізації професійно-педагогічної освіти: монографія / за наук. ред. О.В. Уваркіної. – К.: Видавництво НПУ імені М.П. Драгоманова, 2012. – 128с.
8. Культурологія. Філософія: Зб. наукових праць. – Випуск 11(24). – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2007. – С. 3 7.
9. Романенко М.І. Гуманізація освіти: концептуальні проблеми та практичний досвід: монографія. – Дніпропетровськ: Видавництво «Промінь», 2001. – 83 с.
10.          Романенко М.І. Гуманізація освіти: концептуальні проблеми та практичний досвід / Романенко М. І. – Наукова монографія. – Д., «Промінь», 2001. – 160 с.
11.          Словник-довідник для соціальних педагогів і соціальних працівників / [за редакцією А.Й. Капської, І.М. Пінчук, С.В. Толстоухової]. – К.: 2000. – 260 с.
12.          Бєланова Р.А. Гуманізація та гуманітаризація освіти в класичних університетах (Україна США) / Бєланова Р. А. – К., Центр практичної філософії, 2001. – 216 с.
13.          Бех І.Д. Сто ключів виховного успіху / І.Д. Бех // Шкільний світ. – № 21–23, червень 2009 р.
14.          Красильник Ю.С. Теоретико-методичні аспекти впровадження принципу гуманізації та гуманітаризації в системі військової освіти//Зб. наук. пр. Національної академії оборони України. – К.: ВГІ НАОУ, 2003. – № 4 (35). – С. 17-23.
15.          Методика організації виховної роботи в сучасній школі: навчальний посібник / Л. В. Кондрашова, О. О. Лаврентьєва, Н. І. Зеленкова. – Кривий Ріг, 2008. - 105с.
16.          Рибалка В.В. Аксіологічні основи психологічної культури особистості: Навч.- метод. посіб. / Валентин Рибалка. – Чернівці; «Технодрук», 2009. – 228 с.
17.          Харагірло В.Є. Психолого- педагогічні аспекти корекційної роботи з  підлітками девіантної поведінки:Навчально-методичний посібник. – Біла Церква: БІНПО, 2017. – 193 с.
18.          Харагірло В.Є. Превентивне виховання майбутніх кваліфікованих робітників  в  контекстi сучасної іноватики: Навчально-методичний посібник до модулю «Виховна діяльність педагогічних працівників ПНЗ». –  м. Біла Церква –: БІНПО, 2016. – 93 с.
19.          Ярмошук І.В. Гуманізація освіти та основні її напрямки у вищій школі / І.В. Ярмошук // Теорія та методика фізичного виховання – 2009. № 4. – с. 144-148