«Сміх – це здоров’я, сміхом можна більше вразити, ніж лайкою чи навіть бійкою», - говорять у народі. Наш народ завжди відзначався дотепністю, розвиненим почуттям гумору, вмінням посміятися не лише над іншими, а й над самим собою. Це допомагало нам пережити важкі часи, які досить часто випадали на нашу долю. Сміятися можна по-різному: легко, доброзичливо, тобто з гумором, або жорстоко, гостро, тобто сатирично. Гумористичні та сатиричні твори дуже різноманітні за жанром. Це й анекдоти, і гуморески, і співомовки, і байки, і усмішки. На сьогоднішньому уроці ми будемо говорити про байку.
Байка - це дуже давній жанр. Він з'явився в часи античності. Байки були відомі ще в Стародавній Греції. Батьком літературної байки називають Езопа. Тому про алегоричну мову часто говорять «езопова». Езоп був рабом, до того ж дуже некрасивим зовні. Але його гострого язика боялися всі. Кінець кінцем він був скинутий зі скелі. Жанр байки розвинули: відомий французький байкар 17 століття Жан де Лафонтен, найвідоміший російський байкар Іван Крилов, український Петро Гулак-Артемовський. Езоп Крилов Гулак-Артемовський
Езоп Про самого Езопа ходили численні легенди. Ось одна із них. Господар звелів приготувати Езопові страву з чогось найкращого. Той пішов на базар, купив язика й приготував його. Наступного разу господар знову звелів приготувати страву з чогось найгіршого, і Езоп знову подав язик. «Як же так?» — закричав господар. Мудрець на це відповів: «Немає нічого кращого за язик (мову), як і немає нічого гіршого за злий язик».
Хто сестра і брат? «Глянь на мене, вітрику, чи гарно прибралась? Рано до схід сонечка росою вмивалась, Є у мене листячко, пахучії квіти, Чому ж мені, вітрику, ой чом не радіти? Краще в полі нашому над мене немає, Аж до моря славонька про мене літає, Із моєї сипанки смачна страва буде, Поливку і маслечко дадуть добрі люде!» «Рівна, сестро милая, нам доля з тобою, — Обізвався братичок десь за бороною. — Скрізь по людях склалася і про мене слава, Он і в полі, вітрику, кипить моя страва».
Пригадали? Так, з ім’ям Леоніда Івановича Глібова ми вже знайомі з п’ятого класу, коли вивчали його поетичні загадки, акровірші. Сьогодні ми пригадаємо біографічні відомості про цього чудового гумориста. Уважно подивіться на портрет. Високе чоло свідчить про мудрість людини. Зверніть увагу на його очі. Вони якісь дивні. Ніби добрі й лагідні, але якісь далекі, відчужені. Дійсно, це вже очі людини, яка вже майже нічого не бачить. Десь після 50 років Глібов почав сліпнути і в старості майже нічого не бачив. І все ж не зважаючи на тяжку недугу, письменник наполегливо і самовіддано працював. За останні чотири роки він написав велику кількість віршів, поетичних казок, загадок, акровіршів, байок, ліричних творів. Майже удвічі більше, ніж за всі попередні роки творчого життя.
Батько, Іван Назарович Глібов, був управителем кінськими табунами в маєтку поміщика Гаврила Родзянки, а згодом - у селі Горби. Змалку Л. Глібов надивився на поміщицьку жорстокість та бідкування простого люду. Тому першим, ще дитячим твором була сатира на одного із місцевих кріпосників.
1840 року тринадцятирічного Леоніда віддали вчитися до Полтавської гімназії. Тут юнак захопився книгами. Саме в гімназії Л. Глібов почав писати вірші, 1847 р. виходить його перша збірка російською мовою «Стихотворения Леонида Глебова», за яку отримав догану від керівництва закладу, бо гімназист не мав права, щось роботи без дозволу начальства.
Може б не наважився сором'язливий юнак подати кудись свої спроби пера, але господар, у якого він квартирував, порадив показати їх місцевим видавцям. Вірші їм сподобалися. Також на формування світогляду молодого поета дуже вплинув Шевченків «Кобзар» та збірка байок Є.Гребінки, що глибоко схвилювали його палкими співчуттями до знедолених і скривджених, багатством та чарівною красою поетичного слова.
Хворобливість хлопця спричиняла часті пропуски занять, і його залишили на другий рік у шостому класі. Батьки забрали сина додому на хутір. Там юнак займався самоосвітою, багато читав, писав вірші. Після одужання й невдалої спроби вступити на медичний факультет Київського університету 1849 р. Л. Глібов розпочав навчання у Ніжинському ліцеї вищих наук. Саме в цей час Глібов написав більшість своїх знаменитих байок.
Після закінчення ліцею (1855 р.) Глібов працює вчителем історії та географії в дворянському училищі в м. Чорному Острові, Подільської губернії. А з 1858 р. переходить на посаду викладача історії та географії в Чернігівську чоловічу гімназію. Чернігівська чоловіча гімназія 1855-1863 рр. Чернігівська чоловіча гімназія Сучасне фото Чорний Острів на Поділлі Чорний Острів на Поділлі
У липні 1861 року почав виходити тижневик «Черниговский листок», в якому подавалися матеріали російською та українською мовами. Глібов сам був його видавцем і редактором, і автором, і коректором. У 1863 році спеціальним наказом міністра внутрішніх справ Валуєва тижневик було закрито. Глібову заборонили працювати вчителем і проживати в Чернігові. Поет-байкар переїздить до батьків дружини в Ніжин. Будинок, у якому жив Л.Глібов у Ніжині
Біда за бідою приходять у сім'ю Глібових. Спочатку Леонід Іванович втратив улюблену доньку Ліду, потім померла і його дружина. Після цих бід Глібов надовго замовк. Аж під кінець 1865 року він повертається до Чернігова. Тут він дістає посаду управителя земської друкарні і продовжує активну творчу діяльність: друкує фейлетони, театральні огляди, публіцистичні статті, поезії та твори для дітей.
Глібов започаткував жанр віршованого фейлетону. Спробував перо, звертаючись до жанру вірша-роздуму. Здобув визнання і як дитячий письменник. Такі його вірші, як «Вечір» та «Пісня» стали популярними романсами. Знаменита поезія «Журба»(«Стоїть гора високая...»), покладена на музику Миколою Лисенком, стала народною піснею. https://www.youtube.com/watch?app=desktop&v=oql6wOL0_yg «Стоїть гора високая...» Микола Лисенко
Із 1863 по 1882 роки у Києві було надруковано три збірки його байок. Загалом він написав понад 100 творів цього жанру. Крім байок, Леонідом Івановичем Глібовим написано українською мовою понад 40 пісенно-ліричних творів, кілька десятків віршованих загадок та відповідей на них. Популярність його з кожним роком зростала і доживав він останні роки, оточений теплою увагою читачів. Сенс свого життя він вбачав у служінні народові.
В останні роки Глібов нездужав на астму та хвороби серця, майже повністю втратив зір. 10 листопада 1893 р., на 66 році життя, тихо, уві сні відійшов праведник Леонід Глібов. Теплого осіннього дня Чернігів проводжав свого поета в останню путь. На пам’ятнику поетові, спорудженому на кошти громадськості, було викарбувано слова В. Cамійленка, написані в день смерті Глібова. «...не вмре поет у пам’яті людській. Згадаєм ми тебе в недоленьці лихій І в кращий час нової долі!»
За що Щуку притягли до суду? Прочитайте відповідні рядки. Як автор описує суддів? Які риси вони уособлюють? Яких зусиль було докладено, щоб спіймати Щуку? Як ви гадаєте, хто із тваринного світу міг би стати справедливим суддею? Яким було перше рішення суду? Кого було призначено адвокатом Щуки? Як повелася на суді Лисиця? Які риси характеру вона втілює? Схарактеризуйте образ Щуки. Яка мораль байки? Чи актуальний цей твір нині?
Визначте елементи сюжету байки Л. Глібова «Щука» Вступ Основна частина Мораль Розповідь про хабарництва та Щуку-розбишаку та її злодіяння. Опис судового процесу та його учасників. Не можна шляхом підлості досягнути справедливості у суспільстві. Побудова байки: - розповідь про подію; - невелика кількість дійових осіб; - алегорична спрямованість; - повчальна значимість (мораль); - дві частини (розповідна, повчальна).
Тема - зображення суду (його несправедливість і залежність від панівних класів ) над Щукою, яка здійснювала різноманітну шкоду в ставку його жителям і отримала вирок повернутися знову в річку. Ідея - засудження дій судочинства, їхня легковаж-ність, безглуздість, а через образ Лисиці – підступ- ності, хитрості, хабарництва. Основна думка - «Як не мудрують, а правди ніде діти». Мораль. Судді зобов’язані діяти відповідно до законодавства, а не підтримувати зацікавлену особу (Лисицю).
Байка висміює суд (його несправед- ливість і залежність від панівних класів) над Щукою, яка здійснювала різноманітну шкоду в ставку його жителям і отримала вирок повернутися знову в річку. Мораль байки: судді зобов’язані діяти відповідно до законодавства, а не підтримувати зацікавлену особу (Лисицю). Глібов засуджує хабарництво, несправедливість, лицемірство.
Сила байок Л. Глібова в тому, що майже в кожному творі відчувається народна точка зору на зображувані події. Розкриваючи паразитизм, жорстокість, невігластво панівних класів, байкар протиставляв їм працьовитість і чесність простого люду, показував його моральну вищість, стверджував його місце й роль у житті суспільства. Сила впливу, переконливість і дієвість кращих байок Л. Глібова визначається їх високою художньою досконалістю і безкомпромісною правдою життя. Глибина алегоричних узагальнень ґрунтується в них не на якихось виняткових випадках чи конкретних історичних фактах, хоч вони й були покладені в основу байок, а на повсякденних реальних людських взаєминах. Завдяки цьому байки Л. Глібова зберігатимуть своє значення доти, доки у світі існуватимуть осуджені ним явища. Не дивно, що ті його байки, в яких висміяно лінощі, марнослів’я, чванство, хвалькуватість та інші вади, актуальні й сьогодні. Кращі байки Л. Глібова, його ліричні вірші збагатили скарбницю української культури, здобули широке визнання в народі й забезпечили їхньому авторові вдячну пам’ять нащадків.
Ніщо в світі не вічне: щось відмирає, щось з’являється нове. Але байкам судилося жити вічно. Ми черпаємо з них життєву мудрість. Ця скарбниця не дає нам зубожіти духовно.І допоки існуватиме людство, доти не зникне потреба у виправленні вад і уславленні чеснот людини. А значить, житиме й байка…