Хоровий концерт та його творці (М.Березовський, А.Ведель, Д.Бортнянський), збірка Г.Сковороди «Сад божественних пісень»

ТЕМА: Хоровий концерт та його творці (М.Березовський, А.Ведель, Д.Бортнянський), збірка

             Г.Сковороди «Сад божественних  пісень»

МЕТА:    розширити і поглибити знання учнів про творців хорового кон­церту та їхню творчу спадщину; розвивати творчі здібності учнів, навички аналізу музичних творів та вміння виступати зі своїми творчими досягненнями перед аудиторією, аргументувати влас­ні судження; прищеплювати інтерес до курсу «Художня культу­ра», виховувати патріотизм, національну гордість, самосвідо­мість, повагу до творчості українських митців.

ОБЛАДНАННЯ: відеофрагменти, аудіозаписи, фото пам'ятників композиторів, виставка літератури, творчі роботи учнів (композиції, вірші).

Заздалегідь учні працювали за вибором утрьох студіях: студії шанувальників творчості М. Березовського, студії шанувальни­ків творчості А. Веделя і студії шанувальників творчості Д. Борт­нянського. Члени кожної студії досліджували життєвий і творчий шлях обраного композитора, знайомилися з його творчою спад­щиною, аналізували й оцінювали вплив західноєвропейської про­фесійної музики світських жанрів на розвиток української музич­ної культури XVIII ст.

                                                                         ХІД  УРОКУ

Дійові  особи:

Ведучий  (учитель)

Учні — шанувальники творчості М. Березовського

Катерина II

Потьомкін

Березовський

Учні — шанувальники творчості Д Бортнянського

Учні — шанувальники творчості А Веделя 

Поліцмейстер

Солдат

Ведель

Ведучий.

Мерехтіння свічок, пахощі ладану... Ікони, мозаїки, фрески, сті­нописи, а ще... спів. Острів Божого світла й добра, острів краси, людської жер­товності і високого творчого злету. Цим островом серед наших буднів є чудо­вий український храм. Божий дім, образ неба на землі! Тож давайте увійдемо до храму.

(Перегляд відеоуривку  «Духовна музика) — дзвони.)

Ведучий.

 Духовна музика... її писали майже всі визначні композито­ри світу спеціально для виконання у церквах, культових спорудах. Із глибини століть линуть до нас ці безсмертні шедеври.

Величезний внесок до світової духовної спадщини зробили українські ком­позитори. Знамениті духовні хорові урочисті річні концерти написали у XVIII ст. такі визначні майстри, як М. Березовський, Д. Бортнянський та А. Ведель. їхні твори — це справжні перлини у скарбниці вітчизняного мистецтва.

Тема сьогоднішнього уроку — «Хоровий концерт та його творці — М. Бере­зовський, Д. Бортнянський та А. Ведель». Нашим епіграфом стануть такі слова:

«Мистецтво незбагнене й незрівняне,

Його не може розум осягнуть,

Є в ньому вічна і священна тайна,

Що кличе людство на духовну путь».

Готуючись до цього уроку, ви проводили дослідження життєвого та твор­чого шляху композиторів, знайомилися з їхньою творчістю у студіях шанувальників М. Березовського, Д, Бортнянського та А. Веделя. Хочу нагадати вам, що досліджувати означає збирати різноманітний матеріал, порівнювати та аналізу­вати його, доходити до певних висновків. А сьогодні у нашій музичній вітальні ми послухаємо дослідження кожної зі студій.

Завдання класу: уважно стежити за розповіддю, робити нотатки в опорному конспекті, зразки якого знаходять­ся у вас на столах.

Ми пам'ятаємо, що діяльність цих славетних композиторів припадає на XVIII ст. Спробуємо охарактеризувати цю епоху методом «Ланцюжок асоціацій».

Приклад роботи учнів у «ланцюжку»

1-й  учень. «Золотий вік» української музики.

 2-й  учень. Набуває розвитку хорова музика.

3-й учень. Починають формуватися такі жанри як опера, симфонія, со­ната, концерт тощо.

4-й учень. У великих містах, маєтках вельмож і меценатів створюються оркестри.

5-й учень. Це період мистецького тріумфу на Заході і культурного під­несення в Росії.

6-й   учень. Цей період був особливо трагічним для українського народу. 7-й  учень. Період жорстокого поневолення України.

8-й учень. Період вивезення найобдарованіших українців, зокрема мо­лодих, в Росію. .

Ведучий.

Так, саме тому в деяких джерелах ми можемо прочитати твердження, що М. Березовський, Д. Бортнянський, А. Ведель — російські композитори.

А зараз давайте проведемо невеличкий дистанційний диктант за термінами  й поняттями, які розкриваються в цій темі.

Дистанційний диктант: вчитель називає значення терміну, учні підніма­ють картку з назвою цього терміну.

•   Вид театрального мистецтва, у якому сценічна дія поєднується з музикою, балетом і пантомімою. (Опера.)

•   Із XVIII століття — твір для одного або двох інструментів, написаний у фор­мі сонатного циклу. (Соната.)

•   Жанр великого музичного твору віртуозного характеру для одного соліста з оркестром. (Концерт.)

•   Найважливіша церковна відправа у православній християнській церкві, аналогічна католицькій і протестантській месі. (Літургія.)

•   Великий твір для симфонічного оркестру, написаний у формі сонатного циклу. (Симфонія.)

•   Вид старовинної триголосної куплетної пісні, що виконувалася ансамблем співаків або хором без інструментального супроводу. (Кант.)

Ведучий.

 Хочу нагадати, що на ваших столах знаходяться картки, які ілюструють життя і творчість цих славетних композиторів. Отже, розпочинає­мо. Надаємо слово студії шанувальників творчості Максима Березовського і не забуваємо вести опорний конспект.

(Відбувається виступ студії шанувальників творчості М. Березовського.)

1-й учень.

Максим Березовський. Доля його склалася трагічно. Блиску­чий талант композитора, яскраво спалахнувши на мистецькому небосхилі, на довгі роки поринає у морок забуття після його ранньої і загадкової смерті.

Пригадаймо біографію митця. Максим Березовський, син Созонта, наро­дився 16 (27 за новим стилем) жовтня 1745 р. у Глухові, тодішній гетьманській столиці України. Музичний хист майбутнього композитора проявився у нього змалечку: він мав гарний голос і абсолютний слух, співав у церковних хорах Ми­колаївського храму і Троїцького собору, рано навчився грати на скрипці.

Навчався спочатку в Глухівській музичній школі, а пізніше — декілька років у Києво-Могилянській академії.

З 1758 або 1759 р. співає у хоровій капелі в Петербурзі. Цей хор тоді зна­ходився на вершині свого розквіту. Ось як згадував сучасник композитора, ні­мецький дипломат при дворі цариці Катерини в Петербурзі Якоб фон Штелін: «Згаданий хор царської придворної капели складається тепер із сотні прекрас­них вибраних голосів, переважно українців, і включає ясні, ніжні і сильні голоси». Керівником хору був у час навчання Березовського талановитий співак і композитор, також виходець з України, Марко Полторацький.

2-й учень.

 Я досліджував композиторську діяльність М. Березовського. Із цього приводу хочеться зазначити, що з 1762 р. його композиторська діяльність була дуже успішною. Його твори — в основному церковні композиції і духов­ні концерти — отримують високу оцінку не лише вітчизняних, але й іноземних знавців мистецтва, про неї пишуть тогочасні петербурзькі часописи. Хочу теж звернутися до свідчень Якова фон Штеліна: «Церковні концерти складаються... італійськими придворними капельмейстерами... і українськими композиторами, колишніми церковними співаками. Серед останніх вирізняється... придворний камерний музикант Максим Березовський, наділений видатним обдаруванням, смаком і майстерністю у композиції церковних творів вишуканого стилю. Він настільки досконалий, що знає, як щасливо поєднувати вогненну італійську ме­лодію з ніжною грецькою».

Серед інших почутих у Петербурзі духовних творів композитора Штелін згадує концерт «Не отвержи мене во время старости» («Не відкинь мене в час старості»). Пропонуємо зупинитися саме на цьому концерті.

3-й учень.

Коли ми прослухали цей концерт на попередньому уроці, мене дуже вразила ця музика. Я вирішив дізнатися більш докладно про історію його написання, літературну основу; порівняти свої враження, почуття, які виникли після прослуховування музики, із задумом композитора.

Літературною основою концерту послужили слова псалому № 70 із Псалти­ря, однак текст використано не повністю, а лише частково: вибрані п'ять строф (9-13).

Давайте звернемо увагу на текст у перекладі І. Огієнка:

«9. Не відкинь мене в час старості, коли зменшиться сила моя, не покинь мене. 10. Бо вороги мої Ітроти мене змовляються і ті, що чатують на душу мою, народжуються спільно кажучи: 11. «Бог покинув його, доганяйте і хватайте йо­го, бо нема кому рятувати». 12. Боже мій, не віддаляйтеся від мене, поспіши, Боже, на поміч мені. 13. Нехай засоромляться і щезнуть ті, що обмовляють ду­шу мою».

А тепер прослухаємо уривок із цього концерту. (Учні прослуховують фраг­мент із концерту М. Березовського «Не отвержи мене во время старости».)

Ми спробували проаналізувати цей концерт. І визначили, що твір скла­дається з 4-х частин, які яскраво контрастують між собою.

Ідею автора, як ми вважаємо, можна представити таким закликом: «Через терни до зірок, через страждання і муки — до боротьби й перемоги».

Аналізуючи концерт, ми уявили собі наступну систему образів.

У першій частині чути образ скорботи, випробування, неспокій, можливо, загроза. У другій частині - образ агресії, ворожнечі. У третій — образ останньої молитви. У четвертій частині знаходимо образ перемоги людського духу над не­вблаганністю долі.

4-й учень.

А я хотів би звернути вашу увагу на інтонації, які ми відчу­ваємо в цьому концерті. Аналізуючи мелодію першої частини, я почув знайомі наспіви. Стало цікаво, що саме вони нагадують мені? Намагаючись відповісти на це запитання, я дійшов висновку, що мелодія нагадує звучання українських тужливих пісень. Ці роздуми співпали з висновками мистецтвознавців: я знай­шов відомості' про те, що М. Березовський саме в першій частині використовує такі музичні мотиви українських тужливих пісень, як «За нашою слободою», «Кущ калини процвітає».

У другій частині теж спостерігаємо інтонації українських пісень, побуто­вих та жартівливих. Але вони використані в іншому образному сенсі — як на­ступальні, ворожі.

Третя частина найменша за розмірами. У музиці немає; бурхливої динаміч­ної дії — і все раптом завмирає.

У четвертій частині знов звучить початкова тема «Не отвержи». Інтонація енергійна, вольова, швидко досягає кульмінації, сповнена життєвої сили і нез­ламності.

5-й учень.

А мені б хотілося поділитися з вами своїми враженнями та думками щодо життєвих обставин творчості композитора, під час яких він на­писав цей концерт.

Коли я дізнався про дату написання цього концерту, мене вразило те, що Максиму Березовському на той час було лише 20 років. А в музиці відчувалося багато сердечного болю, страждання, туги, ніби його написала людина, яка ба­гато перенесла в житті лиха, страждань. Але ж М. Березовський на той час зна­ходився на вершині успіху?

Мої дослідження привели мене до повісті В. Жакової «Максим Березов­ський». Мене зворушив наступний факт.

У січні 1766 р. від голоду та сирості захворіла його донька. Стомлена дру­жина Франческа протягом 10 діб, як навіжена, намагалася врятувати дитину. Донька стогнала жалібно і покірно, і цей стогін породжував звучання — мерехт­ливі терції мінору. На одинадцятий день дитина померла. Коли її ховали, Мак­сим запам'ятав скляні передзвони засніжених беріз і металеве стакато змерзлої землі.

Через декілька днів,померла і його дружина.

22 серпня 1766 р. придворними півчими було виконано новий концерт, який написав М. Березовський.

Якщо порівняти дату написання цього концерту і концерту «Не отвержи мене во время старости», можна припустити, що в повісті йдеться саме про цей концерт.

6-й учень.

Ще раз звернімося до біографії митця. Слід зауважити, що досягнення композитора були помічені: вже в 1766 році він отримує почесну посаду придворного камерного музиканта. Крім того, в 1768 (за іншими джере­лами — 1769 р.) він отримав стипендію (або, як тоді говорили, «пансіон») для навчання за кордоном, в Італії. Місцем його перебування стала Болонья. Він брав уроки у падре Мартіні, францисканського монаха, одного із кращих му­зичних теоретиків у Європі.

В Італії композитор прожив близько п'яти років — до 1774 р.— і за цей час написав не лише хорові Літургії (Служби Божі), але і світську музику — першу українську оперу «Демофонт» на античний міфологічний сюжет та першу Со­нату для скрипки і чембало.

Пропоную прослухати уривок із хорового твору М. Березовського «Достой­но єсть».

(Учні переглядають відеофрагмент із д/ф «Духовна музика» — М. Бе­резовський «Достойно єсть».)

Італійський період був найщасливішим у житті Березовського — тут оці­нили його талант, виконували інструментальні твори, поставили оперу «Демо­фонт» у дні карнавалу, перед ним відкривалася блискуча творча перспектива. Тим більшим контрастом стали для нього прикрі обставини життя після повер­нення до Петербурга.

Як доказ цього пропонуємо вам переглянути уривок із роману Миколи Дашкієва «Страчена пісня».

Катерина II.Сідайте, граф! Сідайте, пане академіку! (Березовський ро­бить крок уперед, простягує папку з партитурою «Демофонт».)

Березовський. Дозвольте, Ваша Величносте, уклінно просити Вас при­йняти на знак мого найнижчого схилення оперу, написану мною на честь блис­кучих перемог флоту Вашої Імператорської Величності.

Катерина II. Я ціную ваш подарунок, пане академіку (бере папку, пере­дає Потьомкіну).

Катерина II. Мені доповідали про успіх вашого «Демофонта». Ми має­мо надію прослухати його ближчим часом у Санкт-Петербурзі.

Березовський. Для мене це буде найвища честь, Ваша Величносте.

Катерина II. Його сіятельство розповів мені про свій задум заснувати музичну академію. Чи зумієте ви її організувати й очолити?

Березовський. Сподіваюсь, Ваша Величносте. Адже я одержав титул академіка славетної Болонської філармонічної академії.

Катерина II (посміхнулася). Так, нам це відомо. А яка ваша думка щодо заснування російського оперного театру?

Березовський. Його сіятельство цілком слушно зауважує, що про та­кий театр можна буде говорити трішки згодом, коли в нас з'являться російські солісти та російські опери.

Катерина  II. А коли ж вони з'являться, пане академіку?

Березовський. Співаки, Ваша Величносте, будуть через три-чотири ро­ки. А над першою російською оперою я вже працюю.

Катерина  II. О, це цікаво! І що ж то за опера? Як зватиметься?

Березовський. «Запорожці», Ваша Величносте. Про боротьбу з татаро-турецькою навалою.

Катерина II. «Запорожці»? (розлютилася, поглянула на Потьомкіна) Ну, гаразд, пане академіку. Нас чекають державні справи.

7-й учень.

 Як бачимо, його освіта, талант були тут нікому не потрібні. Російські вельможі і царський двір надавали перевагу іноземним музикантам, а Березовський міг розраховувати лише на ту саму скромну посаду хориста у Придворній півчій капелі, яку він мав перед від'їздом в Італію. Певний час він мав надію на те, що князь Г Потьомкін, фаворит Катерини II, відкриє в Ка­теринославі консерваторію, а Березовського запросить на посаду її директора. Але виявилось, що це лише пусті обіцянки. Однак композитор і надалі плідно працює, незважаючи на життєві труднощі, пише духовні концерти «Бог ста в сонмі богів», «Хваліте Господа».

Автор книги «Неопалима купина», письменник С. Плачинда пише навіть, що ці твори знищила після смерті композитора сама імператриця Катерина II, додавши, що «Березовський — бунтівник, гірший за Пугачова». Невідомо, чи це історична правда, чи художній вимисел, але безперечно те, що творчі плани митця не знаходять підтримки при російському дворі. У розпачі від людської байдужості і зневаги, 24 березня 1777 р. Максим Березовський закінчує життя самогубством. Він помер у таких важких матеріальних нестатках, що не було за що його поховати, і похороном займались друзі — українці, співаки з Придвор­ної півчої капели.

Після його смерті хорові концерти і світські композиції перестали викону­ватися, майже зовсім зникли з мистецького обрію, і лише в наш час повертають­ся до слухачів. Тільки один твір залишився в репертуарі капели, незважаючи на всі зміни в духовному і політичному житті Росії,— найвідоміший його духовний концерт «Не отвержи мене во время старости».

Ведучий.

Дякуємо. Як бачимо, шанувальники творчості М. Березовсько­го довели, що його твори — одна з найбільш славних сторінок української му­зичної культури. Він уперше прилучив вітчизняне мистецтво до здобутків захід­ноєвропейської музики: йому належить перша інструментальна соната, опера, фуга в нашій спадщині.

Деякі дослідники називали Березовського представником «італійського сти­лю». Проти такого визначення заперечив, зокрема, видатний український ком­позитор С. Людкевич, зауваживши, що «музика Березовського.,. вийшла з надр тогочасної української музичної культури і глибоко в ній коріниться».

Незаслужено забута в XIX ст., багатьма музикантами недооцінена, сило­міць вилучена з української культури, перекручена свавільною уявою письменників, повертається до нас творча особистість Максима Березовського як одного з найталановитіших і найтрагічніших митців на тернистому шляху української історії, і в цьому буде й ваш внесок.

Багато в чому нагадує біографію Максима Березовського життєвий шлях Дмитра Бортнянського.

Але доля кожного складається по-різному. Березовського чекала трагічна смерть і майже цілковите забуття на довгі роки. До Бортнянського доля вияви­лась прихільнішою: він стає одним із найуславленіших композиторів свого часу, а його творчість — неперевершеним зразком для багатьох наступних поколінь. До сьогодні Бортнянський справедливо вважається одним із найславетніших українських композиторів, гордістю і славою вітчизняної культури, котрого зна­ють не лише на Батьківщині, але й у всьому світі, твори якого виконують на­віть у далекій Америці. Тож познайомимося з результатами дослідження життя і творчості Д. Бортнянського.

Відбувається виступ студії шанувальників творчості Д. Бортнянського

1-й учень.

Життєвий шлях Д. Бортнянського дійсно багато в чому нагадує біографію Максима Березовського. Як і його старший співвітчизник, Бортнянсь­кий народився в співучому серці України — Глухові. Як і Березовський, в дитячо­му віці його взяли до Петербурзької співацької капели. Як і Березовський, ще в юні роки Бортнянський привернув до себе увагу винятковими музичними здібностями, і для вдосконалення музичної освіти його також посилають вчитися до Італії. Бор­тнянський пробув у сонячній Італії 10 років і уславив себе оперними творами, що з успіхом йшли на сценах італійських оперних театрів.

Ці опери були написані на міфологічні сюжети. Мали назву «Креонт», «Алкід», «Квінт Фабій». Композитор написав сонати, кантати, церковні твори.

Давайте прослухаємо уривок однієї з цих сонат у виконанні народної артис­тки України Наталі Свириденко (клавесин).

(Звучить «Соната фа-мажар».)

Як ми відчули, цей твір виявляє блискучу майстерність автора.

2-й   учень.

Як і Березовський, здобувши європейське визнання, Борт­нянський повертається до Петербургу. Але з цього моменту доля кожного скла­дається по-різному.

Перша зустріч молодого композитора з імператрицею Катериною II пройш­ла досить благополучно. Але цариця, яка на головні посади звикла запрошувати іноземних музикантів, і не думала замінити когось із них Бортнянським. Тому Дмитро Бортнянський отримав невдовзі призначення не до «великого» царсько­го, а до «малого» двору сина Катерини II князя Павла.

У 80—90-х рр. XVIII ст. Бортнянський створив велику кількість творів. Ба­гато з них стали першими зразками вітчизняної музики у різних жанрах.

Так, «Збірка романсів і пісень» започаткувала жанр, що потім став найпопулярнішим як у російській, так і в українській культурі.

Бортнянський є також автором першої вітчизняної клавірної сонати, пер­ших в Росії та на Україні професійних інструментальних творів — інструмен­тального концерту, квартету, двох квінтетів, трьох сонат для скрипки та клавіру,  першої вітчизняної симфонії. Протягом 1786—1787 рр. Д. Бортнянський ство­рив три «французькі опери»: «Свято сеньйора», «Сокіл» та «Син-суперник».

3-й учень.

 Проте хочеться сказати, що якими б визначними не були йо­го досягнення у світській музиці, найвидатніші свої твори він написав у жанрі духовного хорового концерту.

У 1796 р. вжитті Дмитра Бортнянського відбулися значні зміни. Пав­ло І призначив його директором Придворної співацької капели, яка після смер­ті М. Полторацького залишилась без керівника. Саме на цій посаді творча діяльність Бортнянського — композитора та організатора хорової справи — роз­горнулась на повну силу. За час його керівництва капела досягла таких вершин майстерності, що в першій половині XIX ст. з нею не міг зрівнятися жоден хор Європи. У її виконанні звучали шедеври світової музики: «Пори року» Гайдна, «Реквієм» Моцарта, «Месія» Генделя, «Урочиста меса» Бетховена. Але найбіль­ше захоплення слухачів капела викликала виконанням хорових концертів само­го Бортнянського: саме ці твори вписали золотими літерами-ім'я свого творця в історію світової культури.

Він створив 35 чотироголосних хорових концертів, 10 двохорних (восьми-голосних) концертів, багато хорових аранжувань церковних наспівів.

Ведучий.

Давайте проаналізуємо хоровий концерт № 15, один із кращих духовних концертів Д. Бортнянського. На минулому уро­ці ми слухали весь концерт, а сьогодні прослухаємо уривок.

(Звучить концерт №15.)

4-й учень.

Прослухавши цей концерт, ми можемо виділити в ньому три частини, різні за настроєм. Перед нами постали наступні образи.

І частина — можливо, образ свята. II частина — образ страждання (розп'яття Христа), скорботи, жалоби. III частина — образ воскресіння Христа, Великодня.

Інтонації в І частині: в перших тактах — урочисті, закличні, немов вво­дять слухача в настрій радісного свята. Ця частина невелика, дуже динамічна, побудована подібно до пісні чи канту — у ній немає контрастних епізодів. Ме­лодія викладена в чотирьох голосах. Ми почули перегукування окремих голосів, у нас виникло враження, що це свято, радісний настрій.

У II частині — інтонації зітхання, які вириваються з грудей, несподівані ви­гуки, різкий перехід від одних голосів до інших. У нас склалося враження ніби це оплакування Ісуса Христа, адже переважають інтонації жалю, розпачу. Від­чуваються елементи українського фольклорного жанру — голосіння.

У III частині хор імітує звучання фанфар і труб, які чути ніби здалеку; пос­тупово наближаючись, вони досягають найбільшої впевненості. Немов знову по­вертається свято, яке було в І частині. Окремі інтонації схожі на мелодію І час­тини. Таким чином досягається єдність циклу.

5-й учень.

А мене вразила легенда, яку я прочитав у нарисах Д. Дувірак «Дмитро Бортнянський» про останні години життя композитора, і мені хочеть­ся познайомити вас із нею.

Легенда розповідає, що старий композитор заснув навіки під звуки свого концерту, виконуваного його улюбленими вихованцями. На Смоленському кла­довищі, що на Василівському острові в Петербурзі, на могилі Бортнянського бу­ло встановлено скромний обеліск.

Після його смерті духовні концерти повністю вилучаються з церковної практики в Росії як невідповідні до указів царя Павла і нових правил бого­служіння в російській православній церкві. Але величезну популярність вони здобули у 30-х рр. минулого століття в Західній Україні, де і сьогодні постійно виконуються в церквах під час богослужінь.

6-й учень.

Мені хочеться додати, що і в наш час, саме в день народжен­ня Дмитра Бортнянського в Київській філармонії відбувся концерт, програма якого, крім духовної музики, вповні представила його творчість. Звучали арії з опер «Сокіл» та «Син — суперник», сонати та концерт для кдавесина і струн­них, квінтет для скрипки, альта, віолончелі, арфи, концертна симфонія. Пар­тію клавесина виконувала народна артистка України Наталя Свириденко, гру якої ми сьогодні слухали, ініціатор і натхненниця цього концерту. Вона зібра­ла митців, які своїм чудовим виконанням подарували шанувальникам високого мистецтва свято. У день Покрови Пресвятої Богородиці відбулась і вистава опе­ри «Сокіл», яка, свого часу написана на французький текст, тепер прозвучала українською в довершеному перекладі Максима Стріхи, котрий переклав лібре­то й інших опер композитора. Автором проекта та художнім керівником поста­новки стала Наталя Свириденко.

Музика Дмитра Бортнянського лунала у стінах Національного музею іс­торії України.

Ведучий. Як бачимо, спадщина Бортнянського, значна за масштабами, різноманітна за настроями й образами, здобула визнання в усьому світі. Навіть французький композитор Гектор Берліоз, знаний як гострий критик творчості найвидатніших знаменитостей, так оцінював музику нашого геніального співвіт­чизника: «У цій гармонічній тканині були поєднання, які здаються неможливи­ми: то чулись зітхання, то неясний дрімотний шепіт, часом з'являлись акценти, за силою схожі на крик, який захоплює ваш дух, стискає серце й груди, а потім все розчинялось в безмірному легкому завмиранні; здавалось, хор ангелів зали­шав землю і поступово зникав у небесній височині».

І зараз, перш ніж ми перейдемо до дослідження студії шанувальників творчості А. Веделя, зазначимо, що серед творців українського духовного концерту найближ­чою до національних джерел є творчість Артема Веделя. Він не мав змоги отримати професійну освіту за кордоном, як його старші сучасники — Березовський та Борт­нянський, і все його життя нерозривно пов'язане з Україною.

Отож, надаємо слово шанувальникам творчості А. Веделя.

Відбувається виступ студії шанувальників творчості А. Веделя.

1-й учень.

Артемій Лук'янович Ведель — великий духовний світоч, ком­позитор величезного таланту. Він народився навесні 1767 р. у Києві. Вочевидь у квітні, бо саме тоді православна церква відзначає святих мучеників Дртеміїв, тож за традицією при хрещенні новонародженого священик назвав цим ім'ям майбутнього митця. Батько його, Лук'ян Власович, належав до міщанського ста­ну, був знаним різьбярем іконостасів. Мати померла рано. У родині Ведельських Артемій був єдиним сином. В одинадцять років юнак навчався в Києво-Могилянській академії; тут він зразу виявив свій неординарний талант: став співаком, солістом, скрипалем, диригентом. Вже тоді про нього ширилася слава як про надзвичайно обдаровану людину. На цей час припадають і перші творчі спро­би — духовні концерти на тексти із Псалтиря.

Завершивши свою освіту в академії, Ведель отримує дуже вигідну пропози­цію від багатого московського генерала Єропкіна стати диригентом його капе­ли, а крім того — зайняти посаду писаря у Сенатській канцелярії. На декілька років композитор покидає Україну та переїжджає до Москви. Про цей період його життя відомо небагато.

Наприкінці 1792 р. Ведель повертається до Києва. Два роки він працював у військовій капелі, яку заснував генерал А. Леванідов. Ці роки вважаються най­більш плідними у творчості композитора. Тут він написав свої відомі концерти, такі як «В молитвах неусипающую Богородицу», «Спаси мя, Боже», «Доколе, Господи, забудеш мя» та ін.

2-й учень.

Варто висвітлити Харківський період творчості Веделя. У 1795р. Леванідова переводять до

Харкова, і Ведель їде з ним. Там він пра­цює 3 хором казеного училища, який за короткий час здобуває

неабияку славу. Цікаво, що саме завдяки цьому хорові Ведель у 1796 р. познайомився з Борт­нянським.

У Харкові виникає багато концертів, хорових творів.

Давайте послухаємо уривок з хорового твору «Покаяння».

(Звучить Покаяння, відбувається перегляд відеофрагменту.)

3-й учень.

Після смерті Катерини II у 1796 р., її син Павло посилає у від­ставку всіх ставлеників матері, серед них і Леванідова. Тому Ведель знов повер­тається до Києва, проте тепер він потрапляє у дуже скрутні умови: Павло за­боронив виконання духовних концертів у церкві, вбачаючи у цьому небажаний вплив католицизму. Для Веделя це означало кінець його творчої кар'єри.

Він не може знайти роботу. Великі професійні хори були лише при мо­настирях, церквах, і розпоряджались ними духовні владики. Очолити якийсь із цих хорів йому заважав військовий чин. Тому він, можливо, за порадою одного із цих владик поступає послушником у Києво-Печерський монастир, сподіваю­чись знайти гідне застосування своєму музичному таланту.

Але, придивившись до життя лаврських монахів, де його привчали тільки їс­ти, пити і спати, Ведель відмовляється від послушництва і повертається додому.

Той факт, що композитор відкрито відмовляється від чернецтва, а може, ще і критично висловлюється на адресу слуг божих, викликає проти нього силь­не озлоблення з боку ревнивих поклонників самодержавства та правовірного православ'я, в тому числі — митрополита та архімандрита Ієрофея Малицького.

4-й учень.

 Зазначимо, що люди в Києві були незадоволені новими по­рядками. Панувала атмосфера переслідувань, доносів, підозр, недовір'я. Са­ме тоді, у травні 1788 р., учень риторики Папський знайшов на столі в чулані книжку про службу святому угодникові, в якій на ненадрукованих сторінках було від руки написано, як сказано в документі, «многия нелепости» політич­ного змісту. Книжку було негайно віднесено митрополиту Ієрофею, який за ха­рактером почерку запідозрив у написанні «нелепостей» Веделя. Митрополит наказав ченцям привести до себе композитора. Ті якимось чином запросили Веделя до Лаври.

Не домігшись у композитора покаяння, митрополит запрошує до своєї ре­зиденції губернатора і доповідає йому про крамольну подію. Обидва, порадив­шись, оголошують Веделя божевільним.

Пропонуємо вам уривок із повісті Миколи Литвина «Допоки плине час»: Поліцмейстер вийняв з кишені якогось папірця. Кашлянув у кулак раз, вдру­ге, почав голосно читати.

Поліцмейстер. Артем Ведель, він же Ведельський, він же Ведедєв, міщанського доходження. Прикмети: років тридцяти п'яти, зросту два аршини сім і три чверті вершка, чуб і брови русяві. Повновидий, очі сірі, ніс прямий, бі­ля правого ока — невеличкий шрам. Прикмети збігаються, Конашенко?

Солдат. Так точно, ваше благородіє!

Поліцмейстер. Ведель — Ведельський — Веделєв! Згідно з височайшим наказом царської величності, тебе заарештовано!

Ведель. За які гріхи, Пане поліцмейстер? Я нікому не чинив зла. Ходив по селах, грав на весіллях, записував пісні.

Поліцмейстер. Царським наказом тобі велено не давати ні паперу, ні пера, ні чорнила, ні книжки, ні скрипки.

Ведель. А дихати велено?

Поліцмейстер. Дихай, до... наступного царського наказу. (Сміється.) Конашенко, веди його!

Ведучий. Кінець,— заплакала-заридала причинне душа. — Господи, ство­ри чудо, я служив тобі вірою-правдою. Вирватись... Втікати... В бессарабські степи, за Дунай, до запорожців.

 Ведель. Доля... (Стогне.)

Солдат. Авжеж. (Співчутливо.) Від своєї долі ще ніхто не втік. Ну, з Бо­гом, земляче.

Ведель. Куди мене?

Солдат. В пекло.

Однак розглядати справу про політичний злочин ніхто у Києві не мав пов­новажень, тож справу надіслали до Санкт-Петербурга, генерал-прокурору сена­ту. Там її було затримано на 23 дні, що не випадково — доказів не було, потрібен був час, щоб їх придумати і виставити Веделя божевільним.

5-й учень.

Ми зацікавились питанням, що то були за записки і як нази­валася ця книга. Наші пошуки привели нас до свідчень дослідника творчості та життя Веделя В. Кука. Він знайшов ту книгу, вона називалась «Служба препо­добному отцу нашому Нілу иже на езере семинчеря...». Це посібник для вша­нування пам'яті.

На трьох ненадрукованих сторінках було між іншим написано: «Царицю Катерину II вбив її син Павло. А Павла вбив київський митрополит Ієрофей разом зі своєю братією. Про це свідчить вся сіонська церква, а також Павло, Петро, Андрій, Іоан».

Дослідник зняв копії з цих записок і на основі графологічного аналізу порів­няв почерк. Виявилося, що немає ніякої схожості. Тобто, хтось навмисно зробив цю фальшивку і приписав Веделю.

Поки справу вирішували в Москві, композитор в ув'язненні захворів, не міг ходити, його віддали батькові. Дома він чекав рішення Синоду. Виникає запи­тання: коли б Артемій був божевільний, хіба могли його відпустити до батька?

Парадокс утому, що через пару років, у 1801 р., Павла І все-таки вбивають.

6-й учень.

Так, на долю композитора випали такі випробування, що ін­ший хтось зламався б, здався, а він вистояв і перед смертю здивував усіх своєю тихою розмовою, в якій, за словами очевидців, з високим почуттям говорив, яки­ми ми повинні бути лагідними, смиренними, несамовпевненими, благочистиви-ми й особливо волелюбними до ближніх. Він сказав: «Допоки плине час, доти існуватиме моє буття, а доки тектимуть води, доти триватиме моє зникнення».

Мене настільки зворушив один епізод з його життя, описаний у книзі Ми­хайла Слабошпицького, що не можу не поділитися з вами:

«Десь тут на Подолі, біля Дніпра, старий батько, ще сповнений сил, у своїй хаті сидів над помираючим сином, легеньким, мов пір'їнка. На руках він зніс його з крутої гори, де стояла Кирилівська божевільня, і єдиний син зовсім не мружив очі від сонячного світла. Він так лагідно дивився у височінь, ні­би щось знайшов там — всепримирливе, тихе. Ніби й не мав кривди на тих, хто на дев'ять років запроторив його у цю божевільню з наказом: «Не давати ні пера, ні паперу, ні чорнила», де було так мало світла і не звучала музика — його земна і небесна відрада. Сонце гралося на золотих банях Кирилівської церкви, мерехтіло прозорими золотими метеликами, юрба божевільних диви­лась крізь паркан, як сивий чоловік мовби аж на одних пальцях ніг ніс своє і синове тіло.

«Брата забрали, брата забрали»,— вигукували і шепотіли блаженні.

І то була правда. Як же вчив він їх співати! Як сам співав! Немов у ту мить ангели сідали їм на плечі. А тепер він уже на шляху, внизу...».

Тіло Артемія Лук'яновича несли студенти й професори Києво-Могилянської академії, увесь Київ зійшовся, щоб попрощатися зі своїм улюбленцем і провести його в останню путь.

Страшна, Дивна доля у цього митця. По суті, творив він тільки до 32 років, бо на 41-му виснажений, помер.

7-й учень.

Ведель залишив значну музичну спадщину. На сьогодні ми знаємо близько 80 музичних творів, серед них 36 духовних концертів, 4 тріо, літургія, всеношна. Митець створив усе це приблизно за 10 років.

Ведучий.

Так, можна сказати, що найбільше інформації про Веделя при­ховано в його музиці. Тож, давайте прослухаємо уривок із концерту «Доколе, Господи». (Звучить уривок «Доколе, Господи».)

Давайте проаналізуємо концерт.

7-й учень.

В основі цього концерту лежить Давидів псалом № 12, що спі­вався під час Богоявлення. Звернімо увагу на текст.

Доколе, Господи, зовсім будеш мене забувати?

Доки ховатимеш лице своє від мене?

Доки мій ворог буде знущатись надо мною?

Зглянься і вислухай мене.

Просвіти мої очі, щоб не заснути смертю,

Щоб не сказав ворог. «Я його подужав».

Я ж надіявся на твою ласку.

Нехай радіє моє серце Твоїм порятунком.

Заспіваю Господові, бо добро мені вдіяв.

Як ми можемо відчути, поетичний образ концерту глибоко скорботний, жалісний, але водночас просвітлений у кінці. Отож, зміст псалму повністю від­повідає настроям і почуттям, що панували у творчості Веделя.

Концерт складається із трьох частин, не контрастних: вони всі повільні, стримані, сумні.

За своєю музичною мовою концерт близький до українських пісенних джерел.

І частина виражає пристрасне благання до Бога, її інтонації ніжні, лірич­ні, немов «зітхання». II частина: мелодія нагадує думи, тужливі пісні кобзарів. III частина: більш спокійна, урочиста. Але, на відміну від Березовського і Бор­тнянського, Ведель у цій частині не передає збуджених радісних почуттів: му­зика стриманіша.

У цьому концерті страждання і сум пережитого ніби не дозволяють про се­бе забути.

Ми знайшли такий цікавий факт про цей концерт, який подається в біогра­фічній літературі: «Після виконання капелою Леванідова в Михайлівськім монас­тирі Веделевого концерту «Доколе, Господи...» під диригентурою самого компози­тора присутній князь Дашков, що в той час перебував у Києві, в захоплені зняв із себе золоту шарфу і подарував її Веделеві, додаючи п'ятдесят червонців».

Зауважимо, що в 1997 р. група ієрархів Української православної церкви Київського Патріархату звернулася до Патріарха Філарета і Священного Сино­ду із клопотанням про канонізацію композитора Артемія Веделя.

Ведучий.

 Як бачимо, духовна музика, яка прийшла до нас із глибини століть, сьогодні владно входить до концертних залів, у програми радіо і теле­бачення, в душі і серця людей. Сьогодні ви спробували пронести її крізь себе, доторкнутися, відродити і поділитися своїми враженнями і думками.

Я знаю, що знайомство із творчістю цих славетних композиторів, слухання їхньої музики, надихнуло вас на роздуми, міркування, спробу створити влас­ну композицію, написати музику чи вірш. Тож, я хочу, щ

(Учні висловлюються, декламують власну поезію, знайомлять один одного із творчими спробами вшанування пам'яті.)

Пам'яті М. Березовського

Його творіння — то плач його душі,

Його життя — це море сліз,

Він найпрекрасніше нам всім подарував,

Він свій талант через віки проніс.

Він в музику заклав свою печаль,

Свої думки і жаль, і почуття високі,

І він вогнем заплахкотів у всіх серцях,

Він свій духовний світ творив в своїй скорботі.

І музика його — надія у майбутнє,

Вона в нас кров'ю б'є і піснею дзвенить,

Уклінно я вклонюсь, бо, як сам Березовський

Ніхто не міг у нотах душу відтворить.

М. Сергєєва

Присвячено М. Березовському

Не стерти плями безпритульного таланту

В душі навік без тямитиме жах,

Шаленість, крижаніння, дике пекло слави,

Божественна мелодія, поєднані у страх.

Його талант — це божий дар, це істина глибинна,

Що в серці терзаною славою луна.

Це та іскра, що у гіркій сльози краплині

Ненависть до людей неоціненних обмина.

І лиш у тиші, при вогні свічок яскравих

Приречений мовчанням, геній спочива.

Мовчання — це для нього звук прекрасний,

А шорох — це мелодія жива.

Проклята слава, туга, дерзання і муки

Відкрили шлях гострому блиску рани.

І тяжкі, смутні, знесиленії руки,

Залишили відбиток червоних крові плям.

                                          Ф. Агаєва

Ця музика прекрасна й незбагненна

Немов Орфея ліри звуки.

Глибока, чарівна, натхненна.

Створили її Веделеві руки.

В цій музиці — веселка кольорів,

Що майорить чарівним різнобарв'ям.

В цій музиці — серпанок мрій і снів,

Що линуть до небес понад проваллям.

Мелодія полине — коло почуттів

Замкнеться враз в незнаннім танці.

Серця хвилює музика митців.

На пелюстках троянди — сльози вранці.

Я музиці вклоняюсь чарівній,

її красі — прекрасній й незбагненній.

Вона — натхненна королева мрій.

Вона — мов блискавки удар вогненний.

                                                      Хохлов В.

Ведучий.

А зараз я хочу запропонувати прослухати у виконанні учнів уривок із твору Дмитра Бортнянського «Достойно єсть».

(Учні виконують ури­вок «Достойно єсть» Д. Бортнянською.)

Ведучий.

 Наш урок добігає свого кінця.

Стоїть собор, сяє вогнями крізь відчинені двері. То він зупиняє нас, питаючи: «А чи пам'ятаєте ви про святе і високе?».

Подумаємо над цим запитанням і на наступному уроці запропонуємо свої варіанти відповіді.