Художні напрями та стилі

Художні напрями та стиліПідготувала вчителька музичного мистецтва. Кошильовська Наталія Володимирівна2020/2021 н.р.

Періодизація культури і цивілізаціїРівень господарського і науково-технічного розвиткуІсторико-культурна епоха. Хронологічні рамки епохи. Культура суспільства збирачів і мисливців. Палеоліт. Мезолітдо XXXV-X тис. до н.е. XI-VI тис, до н.е. Культура раннього землеробсько-скотарського суспільства. Неоліт. Бронзовий вік Залізний вік. VII-II тис. до н.е. II тис. до н.е. І тис. до н.е. Культура розвиненого землеробсько-скотарського (аграрного) суспільства. Стародавній Схід Крито-мікенська цивілізація Античність. Середньовіччя. XXXV-IV ст. до н.е. XXX ст. до н.е - XII ст. до н.е. VIIIст. до н.е- V ст.н.е. V-XVI ст. н.е. Культура аграрно-промислового суспільства. Відродження (Ренесанс) Просвітництво. XІV-XVІ ст. XVII-XVIII ст. Культура індустріального суспільства. Буржуазний вік Модернізм. XIX ст. XX ст. Культура постіндустріального суспільства. Постмодернізмкінець XX - початок XXI ст.

Античний стиль (з лат. Antiqims - древній) - (VIII ст. до н.е - V ст.н.е.) відображає твори художньої культури Древньої Греції та Стародавнього Риму; відзначається домінуванням принципу геометричної пропорційності, динаміки та симетричності, основу якого складають естетичні поняття міри, гармонії та краси.

Романський стиль – стиль середньовічного мистецтва у Західній та Центральній Європі, розповсюджений у Х-ХІІ ст., В архітектурі характеризується масивністю, аскетизмом, суворістю, фортечним типом з широким застосуванням напівкруглих арок і склепінь, що опираються на колони. Тематика Романської скульптури та розписів обмежена релігійними сюжетами, які виконувались в умовних експресивних формах із широким застосуванням напівказкових сюжетів у яких зображення тварин та рослин брали витоки з народної творчості.

Готичний стиль (з лат. Gothi - готи) - художній стиль (XII - XIV ст.), пов'язаний з життям міста як центру середньовічної культури. Готична архітектура відрізняється підкресленою спрямованістю в небо, стрілчастими арками, каркасними конструкціями, гігантськими ажурними баштами; величезними стрілчатими вікнами з багатоколірними вітражами. У готичній архітектурі зникають настінні мозаїки та фрески, натомість споруди прикрашаються химерно вигнутими скульптурними зображеннями та складним орнаментом.

Відродження (з француз, renaissance) - стильовий напрям у європейському мистецтві XIV -XVI ст. Характеризується кардинальними зрушеннями в орієнтації та змістовному пафосі культури та мистецтва, проголошенням реального світу та людини як найвищої цінності, виразною реалістично-піднесеною спрямованістю, впровадженням ідеї зв'язку між досконалістю людини та красою природи. Мистецтво Відродження «звертається» до античної культури як вищого духовного авторитету, джерела, знань, етичних та естетичних цінностей.

Бароко (з італ. barocco - вигадливий, дивний) - основний стильовий напрям у європейському мистецтві кінця XVI - середини XVIII ст. Відрізняється тяжінням до урочистості, величі, пишноти та помпезності. Йому властиві контрастність, напруженість та динамічність образів. В архітектурі стиль бароко відрізняється просторовим розмахом, плавністю й складним порівнянням криволінійних форм, злиттям об'ємів у динамічну масу, багату на скульптурний декор.

Класицизм (з англ. classicism, з лат. classicus – зразковий) — напрям в європейському мистецтві XVIII ст. - початку XIX ст., найвизначнішою рисою якого є звернення до античного мистецтва та художніх традицій епохи Відродження. Йому притаманне намагання знайти емоційну рівновагу засобами використання перевірених часом класичних форм, де виразно проглядає прагнення до простоти, ясності художнього образу.

Романтизм – ідейний рух у літературі, науці й мистецтві, кінця XVIII- XIX ст., напрям, який проголосив незалежність митця від будь-яких канонів та правил у творчості. Визначальними для романтизму стали ідеалізм і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчання історичного минулого (історизм), інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле, або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику.

Реалізм (з лат. redis — «суттєвий», «дійсний», від res — «річ») — стиль і метод у мистецтві, який виник у ХІХ ст., визначальною рисою якого є достовірне зображення навколишньої дійсності, показ усіх сфер життя і духовного світу людини такими, якими вони є насправді.

Імпресіонізм(з-фр. impression — враження) – напрям у мистецтві XIX - початку XX століття, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Імпресіоністи намагаються у своїх творах відтворити шляхетні, витончені особисті враження та спостереження мінливих, миттєвих відчуттів та переживань, природу, схопити мінливі ефекти світла і поділитися власними почуттями з спостерігачем твору, вплинути на нього.

Модернізм (з італ. modernismo —- «сучасна течія»; з лат, modernus — «сучасний») — сукупність течій та напрямів у мистецтві з кінця XIX ст., для яких є характерним намагання утвердити нові нетрадиційні начала у мистецтві з безперервним оновленням художніх форм та умовністю стилю:кубізм;фовізм;футуризм;авангардизм;примітивізм;супрематизм;символізм;експресіонізм;абстракціонізм;дадаїзм.

Кубізм. Кубізм немов руйнував предмети на площині, зводячи їх форму до простих геометричних фігур чи розкладаючи їх на площини. Художники-кубісти прагнули проникнути за оболонку речей, зрозуміти їх потаємну сутність.

Фовізм. Для фовізму характерні: підвищена світлість та прозорість, виразність кольору, організація художнього простору лише за допомогою кольору, відсутність традиційного світлотіньового моделювання, прагнення гармонізації виразних і декоративних властивостей кольору в єдиній композиції.

Футуризм. Футуристи захоплювались можливостями сучасної науки й техніки, успіх прогресу людства вбачали в розвитку машинної цивілізації

Авангардизм. В 20-30 роки XX ст. на зміну модернізму прийшов авангардизм. Авангардисти заперечували традиційні напрями й стилі, не визнавали вічних цінностей. З рядів авангардистів вийшло чимало художників і теоретиків, які стали засновниками нових напрямів в сучасному образотворчому мистецтві, дизайні, скульптурі, літературі й музиці

Супрематизм. Остання ступінь розриву з дійсністю, вважали, що квадрат є формою, в вищому розумінні вільною від будь-якого змісту.

Примітивізм. Характеризується спрощеними і майже плоскими зображеннями предметів

Символізм. Для нього характерні казкові сюжети і вільна фантазія. На Україні модернізм і символізм склались в так званий національно-романтичний напрям, що спирався на героїчне билинне минуле, народні казки й пісні

Експресіоні́зм  (від франц. expression - вираження, виразність) Основний творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку ХХ ст.

Абстракціонізм. Вже з 20 років XX ст. митців більше цікавив внутрішній світ людини, художники робили спроби передати кольором те, що неможливо побачити й відчути. З'являються твори, які відмовляються від реальних образів - абстракції. Абстрактний живопис бачив світ як накопичення кольорових плям, і неоформлених контурів. Але навіть цей хаос мазків на полотні під дією таланту іноді перетворюється в гармонію.

Дадаїзм. Авангардистська художня течія, виникла в Німеччині на початку XX ст в середовищі анархічної інтелігенції. Дадаїсти заперечували всі концепції мистецтва, що існували раніше. В своїх картинах вони часто використовували нетрадиційні елементи, реальні предмети, іноді імітували наївне мистецтво первісної людини чи дитячі малюнки. Дадаїзм не мав загальної художньої або естетичної програми, це була квінтесенція бунту і протесту, що знайшли вираження у епатажних формах, які часто були за межами художності

Постмодернізм (з фр. postmodernisme — після модернізму) - новий стиль у мистецтві, що приходить на зміні модернізму в 60-70 ρρ, XX ст. Ідейною основою постмодернізму стають втрата ідеологічних ілюзій, щодо можливості осягнення та систематизації світу, реальним у якому вважається лише варіювання та співіснування усіх форм буття. Тому характерною рисою постмодернізму є поєднання в межах одного твору стилів, образних мотивів та прийомів, запозичених від різних епох, регіонів та культур.