Хвала і слава невмируща, Ти – України вірний син!

Про матеріал
Метою даної розробки є:виховання любові до рідної мови, скарбів поетичного слова, України; вшанування пам’яті видатного художника слова, патріота України – І.П.Котляревського; формування культури мовлення через красу й багатство рідної мови.
Перегляд файлу

Хвала і слава невмируща,

Ти – України вірний син!

Літературно-музична композиція до 240-річчя від дня народження І.П.Котляревського

 

Мета: - виховання любові до рідної мови, скарбів поетичного слова, України;

- вшанування пам’яті видатного художника слова, патріота України І.П.Котляревського;

- формування культури мовлення через красу й багатство рідної мови.

 

Де общеє добро в упадку,
Забудь отця, забудь і матку,
Лети повинність ісправлять!
Іван Котляревський.

Звучить музика, дівчата танцюють

Учениця:

Так Котляревський у щасливий час

Вкраїнським словом розпочав співати,

І спів той виглядав на жарт не раз.

Та був у нім завдаток сил багатий,

І огник, ним засвічений, не згас,

А разгорівсь, щоб всіх нас огрівати...

Іван Франко

 

Ведучий 1: Іван Котляревський – гордість України. Без нього ми не мали б Тараса Шевченка, а без Шевченка чи ми б існували на світі як нація! Цього літа минало 240 років відтоді, коли в Полтаві 29 серпня за старим стилем, а 9 вересня за новим у родині канцеляриста магістрату Петра Котляревського та його дружини Параски Жуковської з родини козака Решетилівської сотні народився хлопчик, якого назвали Іваном. Йому судилося стати визначним українським письменником, який вперше в Україні через свої твори заговорив з українцями рідною мовою, започаткувавши нову добу в українській літературі.

Ведучий 2: Олена Пчілка порівнювала Івана Котляревського з першою весняною квіткою, що змарнілу землю звеселяє, з найпершою ластівкою, що “весну нам принесла”, з першою зорею, яка “у добу безпросвітну” у небі стиха засіяла.

Учениця: Ти, наче ясна зоряниця,
З'явився в наших небесах
І засвітив надію милу
В сумних опущених очах.
Хвала ж тобі, хвала довічна,
Ти – України вірний син!
Хвала і слава невмируща
За той щасливий твій почин!

Ведучий 1: Тодішня Полтава, як згадують біографи І.Котляревського, нараховувала приблизно 8000 мешканців і нагадувала собою село. Це було повітове містечко. Котляревські вважалися дворянами, мали недалеко від Полтави трохи землі, кількох кріпаків, яких згодом письменник відпустив на волю. Часи для нашого народу тоді були нелегкі. Україна, приєднана до Росії, повністю втратила свою незалежність. 1764 року було скасовано гетьманство, а 1775 року ліквідовано Запорізьку Січ – останній бастіон козацької вольниці. Козацтво вже більше не мало сили, його старшина здебільшого відцуралася свого народу й мови та перейшла до російських дворян, а просте селянство було перетворено на кріпаків.

 Ведучий 2: Права й вільності козаків розтоптали вороги, була темрява – і ніщо не віщувало сонячного ранку. Аж тут темряву в царині суспільно-політичного і освітньо-культурного життя України прорізало яскраве світло – у 1798 році в Санкт-Петербурзі побачили світ три перші частини “Енеїди” Івана Котляревського, канвою для якої послужила “Енеїда” видатного давньоримського поета Публія Вергілія Марона.

Учні читають повідомлення

1. «“Енеїда” І.Котляревського, – слушно наголошує літературознавець О.Білецький, – з'явилась в епоху, коли історичні обставини поставили під знак питання дальше майбутнє української мови, а також і всієї української культури. Бути чи не бути українському народові, який втратив останні рештки автономії, який перетворився в малій своїй частині в “малоросійське дворянство”, а в більшій – у кріпаків і все сильніше відчував соціальний і національний гніт царського уряду? Бути! – відповіла на це питання поема Котляревського».

 

2.Початкову освіту Іван Котляревський здобув у дяка, а з 1780 по 1789 рік навчався у Полтавській духовній семінарії. Вже тоді здібний юнак віршував, а тому його прозвали “рифмачем”. Жив він скромно. Багато читав, відзначався працьовитістю і наполегливістю, мав дар до малювання, розповіді, особливо гумористичної, прекрасно грав на скрипці – цариці музики. З 1789 по 1793 рік працює канцеляристом, а з 1793 по 1796 рік – домашнім учителем в багатих родинах на Полтавщині. Тут він поринає в стихію народної творчості – буває на різних народних забавах, вивчає народні пісні, обряди, звичаї, мову і необхідне занотовує собі, а десь приблизно 1794 року розгортає літературну діяльність.

3.З 1796 по 1808 рік – Котляревський служить у війську (спочатку в Сіверському карабінерному, а потім – у драгунському полку) і бере участь у Задунайському поході російської армії під час російсько-турецької війни, де виявив героїзм. 1808 року пішов у відставку в чині капітана, з 1810 по 1833 рік – наглядач “Будинку виховання дітей бідних дворян”. А коли у квітні 1812 року французька армія перетнула російський кордон, Котляревський за дорученням генерал-губернатора князя Побанова-Ростовського для боротьби з Наполеоном сформував у Полтаві п'ятий козацький полк. За це його нагородили рангом майора, брильянтовим перснем і щорічною платнею п'ятсот карбованців.

4.1818 року письменник стає членом харківського “Товариства аматорів красної словесності”, а в 1821 році – почесним членом “Вільного товариства аматорів російської словесності” у Петербурзі, яке було тісно пов'язане з декабристським літературним рухом. Багато уваги приділяє і докладає чимало зусиль для піднесення культурного рівня Полтави, в якій з 1818 по 1821 рік працює директором театру. Тоді знайомиться із знаменитим російським актором Михайлом Щепкіним і бере участь у викупі його з кріпацтва. У 1819 році для цього театру написав славнозвісну п'єсу “Наталка Полтавка”, що, за словами Івана Тобілевича, “стала праматір'ю українського народного театру”, і водевіль “Москаль-чарівник”. Обидві п'єси йшли в Полтавському театрі того ж року за участю М.Щепкіна.

Інсценізація (Наталка і Терпилиха).

Наталка (співає):  Ой, я дівчина Полтавка, А зовуть мене Наталка, - Дівка проста, не красива, З добрим серцем, не спесива. Коло мене хлопці в’ються І за мене часом б’ються, А я люблю Петра дуже, - До других мені байдуже.

Терпилиха  Ти ізнов чогось сумуєш, Наталко… ізнов щось на думку спало?

Наталка   Мені з думки не виходить наше безталання.

Терпилиха.  Що ж робити? Три роки вже, як ми по убожеству свойому продали дворик свій на Мазурів ці, покинули Полтаву і перейшли сюди жити; покійний твій батько довів нас до цього.

Наталка.  І, мамо!.. Так йому на роду написано, щоб жити багатим до старості, а вмерти бідним… він не винуватий.

Терпилиха.  Лучче б була я вмерла: не терпіла б такої біди, а більш – через твою непокірність.

 Наталка.  Через мою непокірність ви біду терпите, мамо?

Терпилиха.  Аякже? Скільки хороших людей сваталось за тебе – розумних і зажиточних, і чесних, а ти всім одказала, - скажи, в яку надію?

Наталка.   В надію на Бога. Лучче посивію дівкою, як піду заміж за тих женихів, які на мені сватались. Уже нічого сказати – хороші люди!..

Терпилиха.   Знаю, чом тобі всі нелюб’язні: Петро нав’яз тобі в зуби. Дурниця все те, що ти думаєш: чотири годи об нім ні слуху нема, ні посдушання.

 Наталка.   Так що ж? адже і він об нас нічого не чує, та ми живемо; то й він жив і так же пам’ятає об нас та боїться вернутись.

Терпилиха.   Ти не забула, як покійний твій батько напослідок незлюбив Петра і, умираючи, не дав свого благословення на твоє з ним замужество; так і мого ніколи не буде!

Наталка.  (підбігає до матері) ой, мати, мати! Серце не вважає: кого раз полюбить, з тим і помирає.

Терпилиха   Наталко, схаменись!..

Наталка.  Мамо, не погуби дочки своєї!


Віють  вітри,  віють  буйні,  
Аж  дерева  гнуться.  
О,  як  моє  болить  серце,  
А  сльози  не  ллються.   

Трачу  літа  в  лютім  горі  
І  кінця  не  бачу,  
Тілько  тоді  і  полегша,  
Як  нишком  поплачу.   

Не  поправлять  сльози  щастя,  
Серцю  легше  буде,  
Хто  щасливим  був  часочок,  
По  смерть  не  забуде…   

Єсть  же  люди,  що  і  моїй  
Завидують  долі.  
Чи  щаслива  ти  билинка,  
Що  росте  на  полі?   

Що  на  полі,  що  на  пісках,  
Без  роси  на  сонці?  
Тяжко  жити  без  милого  
І  в  своїй  сторонці!


5.З 1827 по 1835 рік І. Котляревський працює також у Полтаві опікуном “богоугодних закладів”. Він всяко намагається полегшити життя знедолених. Таким гуманним, благородним та чуйним змалював Котляревського Шевченко в повісті “Близнецы”. До речі, в цій повісті згадується рукописний сатиричний рукописний журнал “Муха”, спрямований проти нікчемності й вульгарщини, який видав Котляревський.

6. Слава про українського письменника і добру та щедру людину поширювалася далеко за межі України. У нього бували не лише відомі українські діячі науки й культури, а й російські, зокрема М.О.Мельгунов, В.В.Пассек. Дуже цікаві спогади про зустріч з нашим письменником залишив академік Ізмаїл Срезневський.

Інсценізація

Академік зупинився на ґанку і зітхнув від радості:

 Академік: “Я побачу його! О, хоча б він прийняв мене добре, привітно, хоча б з тисячною часткою того почуття, яке вабить мене до нього!”

Виходить жінка і запрошує зайти, веде за собою в кімнату. (В ній пусто,нікого)

Входить досить високий на зріст, худий літній чоловік, у кашеміровому халаті… Приємна посмішка на обличчі, і рука, простягнена до академіка…

Академік:  Вибачте, Іване Петровичу, якщо я Вас потурбував. Бути у Вас і засвідчити Вам особисто ту глибоку душевну пошану, яку здавна почуваю до Вас, – ось одна з небагатьох причин, яка примусила мене скористатися кількома днями дозвілля і поїхати до Полтави… Дозвольте запропонувати Вам першу спробу моїх праць про Україну, яка хоч і не рідна мені, проте любима… – ( подає йому “Запорожскую старину”).

Котляревський: – А!.. Дуже радий, Ізмаїле Івановичу, знайомству з Вами. Я давно знаю Вас і шкодую, що до цього часу довелося читати тільки одну з книжок Ваших прекрасних праць.

(Цілує, дружньо потискає руки і веде до канапи, сідають і продовжують розмову)

Відео

Ведучий 1: 1835 року через тяжку хворобу (подагра) Іван Котляревський йде у відставку, а 29 жовтня 1838 року о другій годині після півдня (10 листопада за новим стилем) відпалало його земне життя, яке перейшло у вічність. Похований великий українець у Полтаві.

Ведучий 2: Похорон І. Котляревського був велелюдним. Очевидці згадують: “Смерть його викликала сльози у друзів і в усіх, хто знав його… Віддаючи останню шану померлому, на похороні біля труни були вихованці закладу, яким 25 років керував покійний. Незважаючи на дощову погоду, багато чиновників усіх відомств і цілі юрби народу проводжали до могили свого достойного співгромадянина. На південній частині полтавського кладовища, недалеко від дороги, яка веде на Кобиляки, за розпорядженням самого Котляревського, похований він під кронами розлогої тополі…”.

Ведучий 1: І. Котляревський — фундатор нової української літератури, бо є першим її класиком, зачинателем. Його твори — історичний злам у розвитку української літератури, початок нового її етапу.  Він перший звернувся до животворних джерел народної мови, зробив її літературною, використав багатющі скарби фольклору та етнографії свого народу. Він писав реалістичні та народні твори. Його твори сповнені непідробного гумору, високої, поетичної, щирої любові до народу.

Ведучий 2: Тарас Шевченко в поезії “На вічну пам'ять Котляревському” називає його українським соловейком, сизим орлом, співцем України.


Сонце гріє, вітер віє

З поля на долину,

Над водою гне з вербою

Червону калину,

На калині одиноке

Гніздечко гойдає.

А де ж дівся соловейко?

Не питай, не знає.

 

Недавно, недавно у нас в Україні

Старий Котляревський отак щебетав;

Замовк, неборака, сиротами кинув

І гори, і море, де перше витав,

 

Де ватагу пройдисвіта

Водив за собою, —

Все осталось, все сумує,

Як руїни Трої. 

Все сумує — тільки слава

Сонцем засіяла,

Не вмре кобзар, бо навіки

Його привітала.

Будеш, батьку, панувати,

Поки живуть люди;

Поки сонце з неба сяє,

Тебе не забудуть!


 

 

docx
Додано
9 листопада
Переглядів
14
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку