|
Однією із зір Всесвіту є Сонце. Сонце разом з небесними тілами, які навколо нього обертаються, утворюють Сонячну систему. Центральним і наймасивнішим тілом Сонячної системи є Сонце.
Сонце планети усі зігріває,
Кожна планета ім′я своє має
Перший від Сонця – Меркурій – маля,
Друга – Венера, а третя – Земля.
Марс червоніє і каже уперто:
Прикро займати лиш місце четверте!
П’ятий – Юпітер, а шостий – Сатурн,
Сьомий – Уран, ну а восьмий – Нептун.
Плутон – це дев′ята планета була,
Та вчені сказали: Занадто мала!
Дрібноти такої в системі чимало…
І в списку великих планет вісім стало.
Планети — це великі кулеподібні небесні тіла, що обертаються навколо Сонця на різних відстанях. Планети — холодні тіла, вони світяться відбитим сонячним світлом. Сонце освітлює і нагріває планети. Шлях, яким планета рухається навколо Сонця, називають орбітою.
Вісім планет: Меркурій, Венера, Земля, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран — рухаються навколо Сонця орбітами різної довжини, які мають вигляд витягнутих кіл. Що далі розташована від Сонця планета, то довша в неї орбіта.
У більшості планет є супутники — небесні тіла, які рухаються навколо планет. Наша планета Земля має 1 супутник — Місяць, Марс — 2, а в Юпітера їх понад 60.
Планети та їхні супутники — це найбільші, після Сонця, тіла Сонячної системи. Значно меншими за розмірами є астероїди, комети та метеороїди.
Астероїди — це значно менші за планети небесні тіла, які рухаються навколо Сонця. Відомо тисячі астероїдів. Астероїди — це холодні тіла, які світяться відбитим сонячним світлом. Найбільші астероїди — Паллада і Веста — мають у поперечнику близько 500 км. Астероїди мають неправильну форму.
Комети — це небесні тіла, які рухаються навколо Сонця дуже витягнутими орбітами. Вони складаються із замерзлих газів, льоду та дрібних уламків. Із наближенням до Сонця комета починає танути. Її частинки відкидаються променями Сонця і у неї з’являється хвіст із розріджених газів.
Найвідомішою і найкраще дослідженою є комета Галлея.
Повний оберт навколо Сонця комета Галлея робить за 76 років. Останній раз її бачили на небі в 1986 році.
Метеороїди — це небесні тіла, розміри яких менші за 1 км. Уламки метеороїдів, які впали на Землю, називають метеоритами.
Моделі Всесвіту
До середини XVI століття всі астрономічні наукові роботи спиралися на геоцентричну систему світу Птолемея. Вважали, що Земля є нерухомим космічним об’єктом, навколо неї обертається Сонце та інші планети. Для пояснення петлеподібних рухів планет на небосхилі ввели поняття епіциклів – малих кіл, за якими оберталися планети, рухаючись навколо Землі.
У геліоцентричній системі світу центром є Сонце, навколо якого обертається Земля та інші планети. Ця система світу була офіційно визнана після опублікування Миколаєм Коперником у 1543р. книги «Про обертання небесних сфер». Ще древні греки використовували геліоцентричну систему для своїх обчислень, але знадобилася тисяча років, щоб науковий світ її визнав.
Зоря, що дає життя
Речовина на Сонці являє собою плазму – один з чотирьох агрегатних станів речовини ( після твердого, рідкого і газоподібного ). Плазма – іонізований газ, у якому кількість позитивно і негативно заряджених частинок однакова.
У ядрі світила температура становить близько + 15 млн С, а температура газу на його поверхні сягає +6000 С. Через таке сильне нагрівання молекули речовини рухаються з дуже великими швидкостями, тому над поверхнею зірки утворюється досить велика сонячна атмосфера.
Протуберанці – «язики» речовини, які піднімаються над поверхнею Сонця й утримуються магнітним полем зорі. Довжина протуберанця може в 50 разів перевищувати діаметр нашої планети.
Таємниці супутника Землі
До сьогодні вченим так і е вдалося відповісти на запитання, чому на планетах Сонячної системи та їхніх супутниках існують прямокутні чи шестикутні утворення, адже природа прагне до округлих форм. Наприклад, на фото поверхні Місяця добре видно групу кратерів і гір у вигляді прямокутних майданчиків. Досі залишаються загадкою й несподівані спалахи вогнів, зафіксовані наземними спостерігачами.
На супутнику Землі вже сьогодні можна добувати корисні копалини. У доставлених на Землю зразках ґрунту Місяця були виявлені ізотоп гелію – ядерне паливо – та ільменіт ( титанат заліза, який містить кисень і включення водню й гелію ). При нагріванні ільменіт виділяє гази, за допомогою яких можна одержати електроенергію. А отримане таким чином залізо можна використовувати у промисловості.
Фобос і Деймос
У перекладі з грецької назви цих супутників Марса означають «Страх» і «Жах». За давньогрецькою легендою, бог війни Марс виїжджав на поле битви на колісниці, в яку були запряжені двоє коней, що звалися Фобос і Деймос.
Обидва супутники завжди повернені до планети одним боком.
Фобос під впливом Марса поступово сповільнює свій рух. Згодом цей супутник або зруйнується вщент, або припинить обертатися і впаде на Марс. За розрахунками вчених, до цієї катастрофи залишилося від 7 до 11 млн років.
Деймос обертається навколо Марса значно повільніше за Фобос. Крім того, він має більш гладеньку форму, адже основна кількість рельєфних заглиблень прихована під шаром реголіту ( дрібнозернистого пилу та уламків породи ).
Таємнича планета
За переказами, один раз на 3600 років на небосхилі зявляється міфічна планета Нібіру. Сучасні засоби масової інформації, відповідно до шумерської міфології, нерозривно пов′язують це явище із Судним днем та кінцем світу.
За легендою, Нібіру має дуже видовжену орбіту, яка перетинає орбіти інших планет майже під прямим кутом. Тому цю планету неможливо побачити в телескоп аж до моменту, коли катастрофі вже неможливо буде запобігти. Ця планета нібито має дуже сильне гравітаційне поле, яке при наближенні до планет земної групи неминуче призведе до всіляких катаклізмів: від гігантських цунамі до масових вивержень вулканів.
На щастя, сьогодні не існує відомих наукових робіт, що обґрунтовано підтвердили б існування Нібіру. Крім того, досі жодним потужним телескопом світу не зафіксована поява подібного космічного об’єкта в межах нашої Сонячної системи.
|
