Розробка уроку з української літератури

(дистанційні технології навчання)

Дата.                                                                                                 Група:

Тема: I. Драч — невтомний шукач нового змісту і нової форми в поезії. «Балада про соняшник» — поетичний роздум про суть мистецтва, процес творчості. Символічність образу соняшника, сонця.

Художнику — немає скутих норм.

Він — норма сам, він сам в своєму стилі...

І. Драч

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Оголошення теми, мети і завдань уроку

ІV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

Життєвий і творчий шлях І. Драча.

Іван Федорович Драч народився 17 жовтня 1936 р. в с. Те- ліжинці Тетіївського району на Київщині. 1951 р. в районній газеті був надрукований його перший вірш.

Після закінчення Тетіївської середньої школи І. Драч викладав російську мову та літературу в семирічці сусіднього села Дзвінячо- го, служив у армії й у віці, коли інші закінчують вищі навчальні заклади, вступив на перший курс філологічного факультету

Київського університету, але навчання не закінчив, був виклю­чений під тиском каральних органів. Влаштувався на роботу в «Літературну Україну».

Закінчив дворічні Вищі сценарні курси в Москві, працював сценаристом на кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка, потім у редакції журналу «Вітчизна».

1961 р.І. Драч опублікував у «Літературній газеті» драму- феєрію«Ніж у сонці», яка відразу привернула увагу критики. Протягом 1962-1988 рр. виходили його збірки: «Соняшник» (1962), «Протуберанці серця» (1965), «Балади буднів» (1967), «До джерел» (1972), «Корінь і крона» (1974), «Київське небо» (1976), «Шабля і хустина» (1981), «Драматичні поеми» (1982), «Теліжинці» (1985), «Чорнобильська мадонна» (1987), «Храм серця» (1988).

Збірка І. Драча «Корінь і крона» була відзначена Державною премією України ім.Т. Шевченка в 1976 р. У середині 1980-х рр. поет був обраний до правління Київської організації Спілки письменників України, далі — головою, а ще згодом — головою Народного руху України та депутатом Верховної Ради Укра­їни, керував товариством «Україна», очолював Світовий конгрес українців та Конгрес української інтелігенції (КУІн).

І. Драч відомий і як кінодраматург: за його сценаріями поставлено фільми «Криниця для спраглих», «Камінний хрест» (на основі новел В. Стефаника), «Іду до тебе» (про Лесю Українку), «Пропала грамота», «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» (за оповіданнями М. Гоголя), «І в звуках пам’ять відгукнеться», «Зона» (у співавторстві з М. Мащенком; за однойменною п’єсою М. Куліша).

І. Драч перекладає твори вірменських, грузинських, башкир­ських, литовських, латиських, російських та західноєвропейських по­етів. У той же час його твори перекладені багатьма європейськими мо­вами. Критичні статті І. Драча зібрані у книжці «Духовний меч».

Драч очолював Київську організацію СПУ, був організатором і першим головою Народного Руху України. Нині продовжує працюва­ти на літературній ниві.

Як і для кожного митця, для І. Драча завжди була актуальною тема митця та мистецтва. До неї він підійшов творчо, по-новому пере­осмисливши жанр балади. Перша збірка, перші вірші — і читач враже­ний, так само, як і ліричний герой «Балади про соняшник».

Сьогодні Іван Драч продовжує активну громадсько-політичну діяльність, є головою багатьох республіканських і міжнародних організацій, організатором і членом кількох рухів.

• 2.      Творча діяльність

Іван Драч був найбільшим революціонером слова з-посеред шістдесятників. В українській поезії він є продовжувачем традицій Михайла Коцюбинського, Павла Тичини. Сонце стає його символом, сонце й серце стоять поряд, виступають контекстуальними сино­німами в поетиці І. Драча:

Поезія Драча — це насамперед поезія запитань, а не відпо­відей, поезія поставлених проблем, спроба докричатися до зір, достукатися до людини. Він шукає виходу, здається, знаходить, сумнівається й знову шукає. Він фіксує живе життя в кожному своєму слові. Отаким словом любові до життя є «Балада про соняшник» Івана Драча.

На початку 60-х творчість поета сприймалася неоднозначно, бага­то кого дратувала асоціативність, метафоричність, символізм його тво­рів, незвичні словосполуки, сміливе введення в мову вірша наукової лек­сики. Цікавою видається вже перша збірка поета «Соняшник», в якій оспівувалась доля звичайної людини, невичерпність людського генія на теренах науки й техніки, бажання розгадати таємниці буття. І до сьогодні «візитковими» для І. Драча є твори, які ще на початку 60-х за­хоплювали читачів неординарністю поетичного мислення: «Балада про соняшник» (котра дала назву й дебютній збірці) та «Етюд про хліб».

• 3.  Теорія літератури

І. Драч назвав свій твір про соняшник баладою, але балада, зо­крема фольклорна,— вид ліро-епічної поезії фантастичного, історико- героїчного або соціально-побутового змісту з драматичним сюжетом. Тобто «Балада про соняшник» не вкладалася в загальноприйнятому розумінні в рамки цього жанру, маючи ознаки то притчі, то медитації, то невеликої поеми. «Балада про соняшник» — твір незвичний. Йому притаманні баладні елементи фантастики (зокрема, олюднення образів соняшника і сонця, їх «одивнення» за рахунок навмисного заземлення, спрощення), особливий драматизм (адже справжнє потрясіння пережи­ває химерний персонаж із зеленими руками й ногами від дивовижного видива — сонця на велосипеді).

4.   Опрацювання ідейно-художнього змісту твору «Балада про соняшник»

Слово вчителя

У творі  «Балада про соняшник» автор порівнює поезію із сонцем. Здавалося б, звичайне і, так би мовити, буденне порів­няння. Але якщо зупинитися на ньому, то можна побачити світло й тепло, які випромінюються із цих слів: сонце — єдина зірка на небесному вимірі, що створює існування на землі, поезія — зірка на небі нашої свідомості, яка творить духовне життя. Без них на землі панували б холод, темрява, пустка, безчуйність. Холод гострих слів, темрява почуттів, духовне запустіння.

• Прослуховування аудіозапису

            https://www.youtube.com/watch?v=m8v8tC5Ek6Q ,

     Аналіз вірша «Балада про соняшник»

Рід літератури: ліро-епос

Жанр: балада (модерна)

Рік написання: 1962

Збірка: «Соняшник» (1962) 

Тема: розповідь про хлопчика-соняшника, який зустрівшись із поезією-сонцем, завмирає перед її величчю і стає митцем-соняшником.

Провідний мотив: уміння людини побачити красу в повсякденності  
Ідея: уславлення поетів, котрі виросли на національних коренях, возвеличення ролі поезії в житті людини

Головна думка: «поезіє, сонце моє оранжеве!».

Проблематика: талант і посередність, єдність краси тілесної і духовної, роль поезії в житті людини, уміння бачити прекрасне. 

Художні засоби.

Епітети: «тіло шорстке, зелене», «бігав навипередки», «красиве сонце», «золотих переливах», «червоній сорочці», «золотому німому захопленні», «сонце моє оранжеве».

Уособлення: «В соняшника були руки і ноги, було тіло…, вилазив…, рвав…, купався…, стріляв … з рогатки, стрибав», «засмагле сонце», «сонце … в переливах кучерів, у … сорочці… їхало на велосипеді».

Метафора: «поезіє, … щомиті … хлопчисько відкриває тебе для себе, щоб стати навіки соняшником»

Гіпербола: «І застиг він на роки й століття в … захопленні».

Риторичне звертання: «Поезіє, сонце моє оранжеве!», «Дайте покататися, дядьку!»

Риторичне запитання: «Дядьку, хіба вам шкода?!»

Повтори (анафора): «Він …», «І …»

Інверсія: «В соняшника були руки і ноги, Було тіло, шорстке і зелене»

Алегорія: соняшник і сонце (митець і поезія)

Метаморфоза: соняшник–хлопчик — соняшник-митець, сонце-дядько — поезія.

Символи: соняшник (енергія, людський потенціал), сонце (відродження), в золотих переливах кучерів (образ ангелят на іконах), червона сорочка (творче натхнення), небо (духовність), хмари (духовні перешкоди).

Кольористика: зелений (юність, бадьорість), золотий (духовне багатство), червоне (творче натхнення), оранжеве або жовтогаряче (життєдайність).

Композиція вірша.

    Зав’язка: соняшник перевтілюється в хлопчика («В соняшника були руки    і ноги,

Було тіло, шорстке і зелене»).

Розвиток дії: хлопчик-соняшник живе звичайним життям дитини («Він бігав…, вилазив…, рвав…, купався…, лежав…, стріляв … з рогатки, стрибав….»). Напевно, так буденно пройшло би все його життя, але він зумів побачити прекрасне («І раптом побачив сонце, Красиве засмагле сонце»). Одухотворене сонце-дядько  стало дивовижним видінням для хлопчика («У червоній сорочці навипуск, Що їхало на велосипеді»).  

Кульмінація: потрясіння від побаченого, як розуміння того, що зустріч з прекрасним – це назавжди («І застиг він на роки й століття В золотому німому захопленні»).

Розв’язка: хлопчик просить дядька-сонця покататися хоча би на рамі його велосипеда «Дядьку, хіба вам шкода?!». Звичайно, він йде назустріч зацікавленому  хлопчику-соняшникові, бо стає для нього поезією-сонцем, що зробить з нього митця-соняшника («Щомиті якийсь хлопчисько Відкриває тебе для себе, Щоб стати навіки соняшником»).Таким чином, сонце – зірка,  що дає життя, а поезія – зірка, що творить духовне життя.

Віршовий розмір: верлібр. 

Незвичайне, що можу помітити в «Баладі про соняшник»

   У творі, як жанрі балади, звичайно, наявна метаморфоза. Проте, на мою думку, незвичність у тому, що вона є подвійною: спочатку ліричний герой-соняшник перетворюється на життєрадісного хлопчика, який відкрив для себе красу поезії, а, долучившись до духовної скарбниці, знову стає соняшником, але митцем, закарбовуючи свій вибір у фольклорному символізмі.  

• За результатами переглянутого відео та прочитаного матеріалу складіть опорний конспект.

•        Завдання необхідно виконати перейшовши за посиланням на оцінку -

                https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=6478968  .

                                                                            Розробила викладачка - Рекша І.О.