І.Карпенко-Карий «Мартин Боруля»

Про матеріал
Інсценізація комедії І.Карпенка-Карого «Мартин Боруля». Матеріал можна використовувати у роботі класного керівника, а також керівнику драматичного гуртка.
Перегляд файлу

І.Карпенко-Карий «Мартин Боруля»

 

Дійові особи:

Мартин Боруля   -     багатий шляхтич, чиншовик. 
Палажка    -        його жінка. 
Марися   -         їх дочка.
Степан   -        син їх, канцелярист земського суду. 
Гервасій Гуляницький  -     багатий шляхтич, чиншовик. 
Микола -     його син, парубок.
Націєвський  -     регістратор з ратуші.
Трандалєв   -      повірений.
 

Дія третя

 

О м е л ь к о (задихався, не може говорить). І-ї-ду-уть!

М а р т и н. Чого ти так засапався? Сопеш, як підпалений кінь. Далеко?

О м е л ь к о. Ху-ху-ху!. Утомився…

М а р т и н. Ти ж конем їхав?

О м е л ь к о. Де там! Упав, к бісовому батькові, з коня…

М а р т и н. Я ж кажу, що так!. Далеко?

О м е л ь к о. Ні, зараз за могилою і впав! Тілько що виліз на Рака, а…

М а р т и н. Не про те! Не про те я питаю! Чи далеко їдуть?

О м е л ь к о. Та, мабуть, уже близько біля двору.

М а р т и н. Ти ж бачив, хто їде?

О м е л ь к о. А хто ж? Трохим їде — нашими кіньми і нашою натачанкою…

М а р т и н. А в задку сидить хто-небудь?

О м е л ь к о. В задку?. Не примітив!

М а р т и н. Чого ж ти біг, бодай ти луснув! (Іде до вікна.)

 (Пішов.)

М а р т и н. Він… Жених!. (До дверей.) Душко! Палазю! Приїхав! Жених приїхав! Одягайтесь мерщій! А господи, аж серце забилось! Принять треба на славу… (Відчиня середні двері.)

Входе Націєвський, з гітарою в руках, у шерстяній накидці. Мартин іде до дверей, розставивши руки.

Милості прошу, дорогий гостю!

Націєвський кладе гітару на стілець. Обнімаються і цілуються.

Завіса.

 

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Декорація та ж.

ЯВА II

Входе Мартин.

М а р т и н. Чого ви тут стовбичите?

О м е л ь к о. Стола від Сидоровича принесли.

М а р т и н. Ага! Ну, біжи ж ти, Омельку, принеси умиваться паничеві.

Омелько і Трохим виходять.

Ще спить. Сказано, чиновний чоловік, не то що простий шляхтич: ще й чорти

1

навкулачки не бились, а він схопиться і гасає по хазяйству!. Нащо Вже я, от, здається, зовсім вибився на дворянську линію, а не можу уранці довго спать — боки болять, а треба привчаться! Воно якось так зовсім другу пиху тобі дає. Прийшов хто рано, чи там яке діло по хазяйству, а ти спиш! “Дома пан?” —’питають. “Та ще сплять!” О! І всі на пальчиках… Безпремінно заведу такий порядок: чи прокинувся, чи ні, а буду лежать до сніданку.

Омелько несе ночви і відро води.

Що це?

О м е л ь к о. Та умиваться ж.                                                   

М а р т и н. Ну і що тобі сказать? Де ж ти бачив, бусурмене, щоб люде в ночвах умивались? Поросят тілько у ночвах патрають, а ти хочеш благородного чоловіка…

О м е л ь к о. Та я ж письмоводителеві над ночвами ціле відро води на голову вилив.

М а р т и н. То інча річ — чоловік сирий і на похмілля.

О м е л ь к о. А цей хіба тверезий вчора ліг?

М а р т и н. Не твоє діло! Іди візьми велику дерев’яну миску і води в полив’яний глечик.

О м е л ь к о. І щоб то відразу сказать, а то носись. (Пішов.)

М а р т и н (один). Треба десь такого служку достать, що при горницях був, бо Омелько старий для послуги, нічого не тяме.

Омелько вертається з глечиком і мискою.

Там постав, і якщо спить, то навідайся через яке врем’я.

Омелько пішов у другу хату, входе Палажка.

Спить ще. А що, як там, душко, у тебе: чи все готово?

П а л а ж к а. Поки люде посходяться, усе буде готово.

Входе Омелько.

М а р т и н. А що?

О м е л ь к о. Потягнувсь, лупнув очима, повернувся на другий бік і знову захріп.

М а р т и н. Навідайся ж опісля.

О м е л ь к о. Може б, я там посидів, поки прокинеться?

М а р т и н. Опісля, кажу тобі. Чого ти там будеш стирчать, ще й сам заснеш.

О м е л ь к о. А потім прозіваю — будете лаять.

М а р т и н. Не патякай! Поклич панночку. Де вона?

О м е л ь к о. Порося патрають.

М а р т и н. О-о-о!. Нехай одягнеться і сюди йде.

О м е л ь к о пішов,

(До Палажки.) Я ж тобі казав, я ж’тебе прохав, щоб ти їй не давала ніякої роботи, руки чисто порепаються, — а ти порося, її заставила патрать!

П а л а ж к а. 

Та цить уже, не гримай! Який же чорт буде обід варить, коли робітниці не тямлять нічого.

М а р т и н. Палазю, Палазю, не кричи, душко, а то почує. Ну, іди, душко, сама обід готов, а вона нехай ще побуде з женихом.

Входе Марися.

Ну, то іди ж, Палазю, щоб справді там робітниці не нашкодили чого в обіді, а то замість поросяти подадуть обгорілий оцупок.

П а л а ж к а пішла.

2

Ну, моя дитино, я вже скінчив з твоїм женихом. Сьогодня заручини, а на тройцю й весілля.

М а р и с я. Не любите ви мене… випихаєте з дому…

М а р т и н. Я тебе не люблю! Господи! Душу свою готов тобі віддать!. Для кого ж я побиваюсь, як не для вас? Послухай мене, доню моя: краще білий хліб, ніж чорний, краще пан, ніж хам. Ох, дочко, ти не знаєш, як тяжко хлопом буть, усіх бояться, усіх лічить вищими від себе! І дай бог, щоб ти не знала; а я всього попробував і знаю. Не хмурся ж, не хмурся… Жених вийде, а ти сядь за п’яльці, будь з ним приязна. (Пішов.)

ЯВА ІІІ

Марися, потім Омелько, проходе у кімнату, де спить Націєвський.

М а р и с я (одна). Ох тату, тату! Якби ви знали, як мені тяжко слухать ваші речі!. Що мені робить? Щоб не сердить батька, я тим часом покірствую, а чого наговорю женихові, то нехай тілько слуха! Коли ж і після того не одчепиться, то піду вже на одчай: нехай хоч б’ють, хоч ріжуть — однаково!

Входе Омелько.

О м е л ь к о (несе обома руками миску, а в мисці глечик). Вже одягся! Ну, жених!. Яка у нього червона жилетка Одчиніть мені двері, а то воду розхлюпаю…

Марися одчиня.

М а р и с я (одна). Виходь, виходь скорій… Може, сам одцураєшся, коли почуєш, як я тебе поважаю.

ЯВА IV

Входе Націєвський, одягнений у сюртук з куцими полами. Рукава з буфами, коло плечей ужчі,. а біля руки ширші. Штани широкі, трубою, коло чобота зовсім узенькі. Жилетка червона, двобортна, без манишки, з мідними пугвицями, шия пов’язана чорним шовковим платком.

Н а ц і є в с ь к и й. З добрим утром, Марина Мартиновна, як спалось-спочивалось?

М а р и с я. Лягли легко, встали ще легче; а ви як? Здається, і лягли важко, і встали тяжко…

Н а ц і є в с ь к и й (набік). Зразу збрила! (До Марисі.) О, яка ви гострая і строгая!. (Бере гітару і побренькує.) А ви вишиваєте?

М а р и с я. Ні, я не вмію, так сидю, батько звеліли вас піджидать за п’яльцями, щоб ви подумали, що я баришня…

Н а ц і є в с ь к и й. А хіба ви не баришня?

М а р и с я. Не знаю, як вам здається… Я проста дівчина, мужичка, нічого не вмію; я умію жать у полі, громадить, мазать, корів доїть, свиней годувать… Подивіться, які у мене руки…

Н а ц і є в с ь к и й. І разпрекрасно! А як вийдете за мене заміж,— тоді не будете жать, найдеться друга робота, болєє благородная… і руки побіліють…

М а р и с я. Я за вас не хочу заміж, то татко мене силують, а я вас не люблю…

Н а ц і є в с ь к и й. Як побрачимся, тоді полюбите

 (Б’є акорд на гітарі і співа.)

М а р и с я. А я чого буду таять, я не сніг.

Н а ц і є в с ь к и й. Ну, розтопитесь…

М а р и с я. Борони боже! Хіба я смалець?.

3

Н а ц і є в с ь к и й. Ха-ха-ха! Остроумно! Одно слово, полюбите мене — ручаюсь.

М а р и с я. О ні! Ви мені противні…

Н а ц і є в с ь к и й. Ето даже обідно, ібо я всегда правілая женщинам… Почему же у вас такая злость протів меня?

М а р и с я. Я вас не люблю і прямо вам кажу, а ви таки лізете у вічі, от через це ви мені противні.

Н а ц і є в с ь к и й. Та нєт! Ето ви шуткуєте!. Ето ви говоріте по той простой причині, что мало знаєте меня; а когда вийдете замуж, присмотрітесь і апробуєте — как пишется в журналах, — тогда другоє скажете!. А тепер заключим наш разговор поцілуєм, как жених і невеста. Співає.) Жажду я одного поцілуя!. Позвольте!

М а р и с я. Цього ніколи не буде! Мені легше випить оливи з мухами, ніж вас поцілувать -  я люблю давно другого, чуєте? Люблю другого, йому слово подала, і не розлучить нас ніхто — хіба могила, а за вас я тоді вийду заміж, як у спасівку " соловейко заспіває а тепер — прощайте! (Хутко виходе.)

ЯВА V

Націєвський, а потім Мартин і Палажка.

Н а ц і є в с ь к и й (один). Любить другого… Положим, єжелі только любить, то це крупний пустяк, но єжелі любов з фіналом… Це для меня мучітєльно будить і позорно даже!. Впрочем, до свадьби далеко, ми і ето разузнаем; а отказаться і перед вінцем можна… Как би я не вскочіл у корито!

За коном голос Мартина: “Так я хочу!” Голос Палажки “А я не хочу!”

Голос отца і матері… один — хоче, другий — не хоче. Желательно послушать, об чом спор? Наверно, про меня… Сюда, здається, ідуть! Сховаюсь. Де б же?. Тут нема місця… А, в етоиг комнаті, де спав, біля дверей є шкап, за шкапом стану. (Пішов.)

Входять Палажка і Мартин.

П а л а ж к а. Не хочу, не хочу я твоїх кумів!.

М а р т и н. Цс-с! Дурна! (Іде на пальчиках до дверей і загляда.) Нема. Пішли, мабуть, з Марисею на проходку у садок. Так не буде, як ти, душко, кажеш! Кумом візьмемо Лясковського, — чоловік значний і нужний, а кумою буде генеральша Яловська — вона крижмо хороше дасть…

П а л а ж к а. Та кажу ж тобі, що я не хочу ні Лясковського за кума, ні Яловської за куму.

М а р т и н. У Лясковського дітей нема, багатий, він і дитину воспитає по-дворянськи.

П а л а ж к а. Якраз! Такий скупий та буде він тобі пеклуваться про чужу дитину? Мені страшно на нього й глянуть. Краще ми візьмемо кумом Гарбузинського, а за куму Трщинську.

М а р т и н. От вигадала! Ну, Трщинська ще нічого кума, а в Гарбузинського своїх десятеро, чого від нього можна сподіваться для хрещеника?

П а л а ж к а. І ніколи ти мені не уважиш; я ж згодилась, щоб хлопчика звали Матвієм, а ти уваж за кумів.

М а р т и н. Та не уважу! Лясковський полковник, а Гарбузинський копитан,

П а л а ж к а. Та нехай же тобі чорт, коли так! Вибирай собі сам кумів, нічого було й питать мене! (Іде назад.)

М а р т и н. Куди ж ти, стривай!

П а л а ж к а. Ніколи мені, через тебе порося ще перепечеться! Бери собі кого хочеш.

4

(Пішла.)

М а р т и н (іде за нею). Ти ж розміркуй… Нічого в чинах не тяме (Пішов.)

ЯВА VI

Входить Націєвський, з накидкою в руках, а потім Омелько.

Н а ц і є в с ь к и й (надіва накидку). Це так! Невеста з приплодом!. Благодарю!. Я ще тілько сватаю дівку, а вони, бачу, вже й дитину хрестить будуть. Ні, шукайте собі дурніщого. (Бере гітару під полу.) Давай бог ноги від такого шлюбу. Піду наче у проходку і — поминай, як звали! (Хоче йти).

Входе Омелько.

О м е л ь к о. Ану, скиньте лиш чоботи, посидьте трохи босі, тепер тепло…

Н а ц і є в с ь к и й (набік). От тобі й маєш! (До Омелька.) З якої статі? Для якої надобності?

О м е л ь к о. Та я достав трохи галанської сажі, то по-чистю, щоб блищали… Я вмент… я чистив і письмоводителеві, і…

Н а ц і є в с ь к и й. А!. Не нужно, брат. Скажи мені, чи тут є корчма?

О м е л ь к о. А як же без шинку? Отут зараз за містком… Без шинку не можна.

Н а ц і є в с ь к и й. То я піду трохи пройдусь, а кстаті у мене є діло до жида… (Пішов.)

О м е л ь к о (один). Похмелиться пішов… І не диво! У чоловіка голова тріщить після вчорашнього, по собі знаю. А наші завели сварку за кумів. Ну й чудні! На тройцю ще тілько весілля, та, може, й дітей у Марисі не буде, а вони вже збираються хрестить онука!. Старий хоче кумом полковника, а стара — копитана! І таке підняли, що страх! Стара вже двічі за качалку хапалась!.

ЯВА VII

Входять Мартин і Палажка.

М а р т и н. Ну, годі, ну, не сердься, душко, а то ти і при гостях надмешся, як гиндичка!. Я вже згоджуюсь: нехай первого охрестять твої куми, а другу дитину мої…

П а л а ж к а. Отак добре! Як так, то я вже не сердюсь…

М а р т и н. А ти чого тут виснеш? Марисі не бачив?

Омелько пішов.

П а л а ж к а (у двері). Дівчата! Готуйте стіл! Мартин. Що ж це нема гостей?

Входять дівчата і пораються коло столу.

П а л а ж к а. Кого ж ти кликав?

М а р т и н. Дульського, Протасія, Сидоровича, Рачлинського, з жінками, з дочками, — набереться доволі. Гукни на Марисю, щоб йшла.

ЯВА VIII

Входе Дульський з жінкою.

Д у л ь с ь к и й. Здоровенькі були! Мартин. Просимо, просимо…

Жінки цілуються, сідають і тихо балакають.

Д у л ь с ь к и й. Ну, поздоровляю тебе! Дай боже діждать онуків!

М а р т и н. Спасибі!

Входе Протасїй з жінкою, двома дочками. От і Протасїй з сімейством.

Дульський ховається між бабами.

Протасїй. Всього доброго вам у хату! (До Мартина.) Голова трохи боліла після вчорашнього… А добре співа гражданський офицер, твій зять! Я ше як жив на Дідовій Балці… А там здавна осівся Кирило Гарболінський, він був, кажуть,

5

маркитантом в тисяча вісімсот двадцять дев’ятому году і нажився здорово: свій табун коней, пар сорок волів, корови, вівці… тоді не так ще сутужно було на землі, як тепер… А ми держали сад і став графа Рип’яшинського, на одкупі… Сад був чудесний… Одних груш, бувало, в Херсонщину фур десять одішлемо, а скілько свині поїдять, та доволі того з тебе, що ми тоді вигодували десять кабанів, та які кабани!. 

Тимчасом як Протасїй говоре, входе ще Сидорович з жінкою, здоровкаються, жінки цілуються; входе Марися; Сидорович глянув на Протасія, махнув рукою і пішов до Дульського. Слуха один Мартин, которий теж покида Протасія, і той, смазавши слів десять на вітер, заміча, що ніхто його не слуха, замовк і в цей мент побачив Дульського.

Ага! Дульський вже тут! Пане Мартине, а скоро будем обідать?

М а р т и н. От зараз прийде панич наш, він пішов трохи прогуляться…

П р о т а с і й (Цульському). От ї добре, поки обідать, я тобі скінчу про церкву, — вчора недоговорив, хтось перебив.

Д у л ь с ь к и й (набік.). Нікуди від нього не сховаєшся, заговорить на смерть.

Входе Рачинський з жінкою і ще гості. Цілуються. Протасій застукав Дульського і розказує йому, а той тілько головою хитає. Мартин почина нудиться: то в двері вигляда, то на столі поправля, то жінку манить до себе пальцем, шепчеться з нею, розводить руками, зве Марисю. Під кінець монологу він зовсім стурбований.

П р о т а с і й. Так ото, знаєш, поїхали ми у Кременчук  з Сидором Карповичем Жироїдовим, може, чув?. Він літ п’ятнадцять, а може, й двадцять буде, як умер в Яструбинцях … царство йому тебесне… Балка упала на голову і вбила його… славний чоловік — яз ’ним спізнався ще у Плискові, імінії графа Лопушанського, Лопушанський охотник був на всю округу… Я в нього достав собі хорта, та така була собака, що зайцьові й писнуть не дасть… Поїхав у Плисків до свого давнього знакомого Івана Жука, а ста рий Жук і каже: шкода, млин стоїть, поправляють. Нічого робить, стали ми годувать воли, а тут прийшов Сидор Карпович — він підрядився в Розлогах, у Херсонщині, строїть церкву і ото попросив мене поїхать з ним у Кременчук лісу куповать. Діло було напровесні. Не доїжджаючи Кременчука, є город Крилов, а там живе давній мій приятель, ще й кум — Супостатов. Лісом торгує. Ми з ним у вен-герську кампанію 16 познакомились, я хрестив з його жінкою дочку у Митрофанова, — може, знаєш? Єлена Вікентьєвна…

Входе Омелько.

О м е л ь к о. Оказія, пане…

М а р т и н. А що? Де панич?

О м е л ь к о. Подався у город.

М а р т и н. Як?

О м е л ь к о. Наняв Шулима, і той його повіз на своїй коняці у город.

М а р т и н. Брешеш, іроде!!

О м е л ь к о. Побий мене бог! Я сам бачив, як виїхав з двору, ще й сказав мені: кланяйся своєму панові, скажи, щоб не ждали мене більш ніколи… Я, каже, пошуткував!. Жид ударив кобилу батогом, повозка заторохтіла, і я більш нічого не чув.

М а р т и н. О господи! Що ж це? Насмішка? Не може статься, тобі так здалося!

О м е л ь к о. Та нехай мені повилазять! Коли не вірите, то спитайте Голду.

М а р т и н хватається за голову і сіда, гості сполошилися, шепчуться.

Д у л ь с ь к и й. Ходім, панове, бачите — чоловік у такій оказії, чого нам тут стирчать.

6

Виходять.

П е р ш и й   г і с ть (на відході). От тобі й заручини…

Д р у г и й   г і с т ь. От тобі й чиновний жених… Ха-ха!

П р о т а с і й. То я тобі другим разом розкажу. Прощайте!

Всі виходять.

М а р т и н (вскакує). Осудовисько! На весь світ осудовисько!! Палажко! Що мені робить? Що нам робить?.

П а л а ж к а (обніма Марисю). Бідна моя дитина! Ославив, покинув!. (Плаче.) Хто тебе візьме тепер?.

М а р т и н. Цить!! Я йому так не подарую!. О мізерний, о паскудний! Кипить моя кров!. Кипить!! Мені страм, дочці страм!. Перед усіма дворянами страм… Ні! Я ж і тобі, я ж і тебе… (Біжить до дверей і гука.) Омелько!

О м е л ь к о. Я тут, ось.

М а р т и н. Сідлай мені Рака, а сам сідай на Блоху.

Омелько вийшов.

Палажко! Достань гарапник, давай шапку!

П а л а ж к а. Опам’ятайся, що ти робиш?.

М а р т и н (тупа ногами). Не питай!! Роби, що велю!

Палажка пішла.

Я ж на твоїй спині всю свою обіду випишу!. Я ж тобі…

М а р и с я. Папінька…

М а р т и н. Мовчи! Геть пішла!

Марися вийшла.

Завіса.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

7

docx
Додав(-ла)
Любчик Наталія
Додано
6 липня 2019
Переглядів
4315
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку