Ігрова діяльність на уроках літературного читання в умовах Нової української школи в 4-му класі

Ігрова діяльність на уроках літературного читання

 в умовах Нової української школи в 4-му класі

вчитель класу ІПК: Осацька В.А.

Початкова освіта – це перший рівень повної загальної середньої освіти, який відповідає першому рівню Національної рамки кваліфікацій.

Метою початкової освіти є всебічний розвиток дитини, її талантів, здібностей, компетентностей та наскрізних умінь відповідно до вікових та індивідуальних психофізіологічних особливостей і потреб, формування цінностей та розвиток самостійності, творчості, допитливості, що забезпечують її готовність до життя в демократичному й інформаційному суспільстві, продовження навчання в основній школі.

Початкова освіта передбачає поділ на два цикли  – 1–2 класи і 3–4 класи, що враховують вікові особливості розвитку та потреб дітей і дають можливість забезпечити подолання розбіжностей у їхніх досягненнях, зумовлених готовністю до здобуття освіти.

Типову освітню програму для 1-2 класів закладів загальної середньої освіти розроблено відповідно до Закону України «Про освіту», Державного стандарту початкової освіти. У програмі визначено вимоги до конкретних очікуваних результатів навчання; коротко вказано відповідний зміст кожного навчального предмета чи інтегрованого курсу [7] .

На сучасному етапі все більше уваги приділяється пошуку перспективних підходів до вирішення проблеми гуманізації процесу виховання, стимулювання пізнавальної активності учнів, накопиченню досвіду їхньої творчої діяльності. У реалізації цього складного процесу важлива роль належить розвитку творчих здібностей засобами театрально-ігрової діяльності.  Театралізована діяльність дозволяє кожній дитині проявити власну активність, повністю розкрити емоційні можливості, розгальмувати рухи, підвищити самооцінку, покращити пам’ять, збагатити словниковий запас, тобто виховати інтелектуально та духовно розвинену особистість. Але це можливо лише за тієї умови, якщо звертатись до театралізації систематично, не лише в на уроках літературного читання, а також безпосередньо під час навчального процесу. Адже «театралізації» – це та сама гра, через яку дитина має змогу пізнавати світ, «приміряючи» на себе різні речі. Якість знань під час використання театралізації значно зростає, якщо порівняти її з якістю знань у класі, де використовувалася традиційна методика подачі матеріалу [1, с.212].

Театр як вид мистецтва пред’являє особливі вимоги до сприйняття. На відміну від ряду інших мистецтв, де людина сприймає готові результати творчості, в театрі вона присутня при самому творчому акті. Мистецтво театру твориться кожного разу заново на очах у глядачів. К.С. Станіславський вбачав силу театру в тому, що він ставить глядача в положення «третього творця». Сприйняття театрального мистецтва молодшими школярами глибоко індивідуальне. Своєрідність виявляється не тільки психологічним складом, темпераментом, загальним рівнем розвитку дитини, але і тим досвідом, який передував її зустрічі з мистецтвом театру, досвідом життєвим і художнім. Достатньо приглянутись до виразу облич дітей під час вистави, щоб помітити різну ступінь уваги і глибини емоційного захоплення. В той же час  в характері реакцій, у формах їх вираження, багато спільного, властивого даній віковій групі. У сприйнятті театрального дійства приймає участь вся особистість дитини: думка, почуття, уява. Театр будить дрімаючі сили, неусвідомлене вводить у сферу свідомого, проявляє дитячу індивідуальність. Мистецтво існує лише тоді, коли спроможне викликати інтерес і співучасть глядача, слухача, читача, навіювати іншим якісь думки, чуття, виображення [3, с.169].

Досвід передової практики показує, що саме в молодшому шкільному віці, використовуючи природну тягу дитини до мистецтва, можна пробудити в неї інтерес до сценічного мистецтва. Нехай спершу деяких дітей приваблюють лише яскраве видовище, але зрештою у багатьох з’явиться усвідомлюваний інтерес до театрального мистецтва і театр буде вносити в їхнє життя радісні і хвилюючі моменти.

Театр дає можливість дитині пережити високі почуття, стати безпосереднім учасником боротьби за  добро, красоту, справедливість. На виставі дитина вперше аплодує герою, підказує йому в хвилини небезпеки: вона активно діє, виступаючи на стороні справедливості. В глядацькому залі дитина проникається почуттям колективізму: вона переживає разом з усіма, радіє разом з усіма. Особливої уваги потребує сприймання дітьми театрального мистецтва.   Театр як вид мистецтва пред’являє особливі вимоги до сприйняття. На відміну від ряду інших мистецтв, де людина сприймає готові результати творчості, в театрі вона присутня при самому творчому акті.  

Аналіз педагогічних напрацювань з проблеми впровадження театрально-ігрових методів навчання,  свідчить про те, що проблема використання театралізованої діяльності як повноцінного та ефективного засобу педагогічного впливу на розвиток особистості дитини усвідомлюється педагогами та психологами минулого та сучасності  [2, с.54].

Театральне мистецтво було і залишається невичерпним джерелом розвитку творчих здібностей дітей молодшого шкільного віку. Світ, в якому живуть сучасні діти переповнений різноманітною інформацією, яку діти пасивно споглядають чи слухають. Але в їх ньому житті не вистачає можливостей активно проявити себе, побувати в світі ролей, відчувши себе частиною фантастичного дійства.   Без перебільшення можна сказати, що саме театральне мистецтво в школі відкриває дитині можливості для розвитку сценічного таланту, формування естетичного смаку та творчих здібностей. Важливим компонентом театралізованої діяльності дитини є те, що сама дитини може керувати своїми діями, перевтілюватись в образ, відображати  його і трансформувати в свої дії сприйняту інформацію.

Театралізовано-ігрова діяльність дає широкі можливості щодо творчих проявів дітей. Акторська праця є «своєрідною творчістю психофізіологічних станів» людини. Вона поєднує в собі театралізовані ігри: режисерські, ігри-драматизації та імпровізації (за класифікацією Л.З.Артемової) та інсценізації літературних творів у процесі літературних свят, концертів, дитячих вистав тощо. Завдяки цій діяльності розвивається фантазія школярів, в їхньому уявленні виникають яскраві образи літературних героїв.

Театралізовані ігри мають широкий діапазон впливу на розвиток дитини як в розумовому так і у психоемоційному напрямку. Вивільняючи свої емоції, дитина долає різні емоційні переживання: страх перед спілкуванням, замкнутість, невпевненість в собі і разом з цим збагачується позитивними емоційними враженнями [4, с.341].

Образне яскраве зображення соціальної дійсності, явищ природи знайомить дітей з навколишнім світом в усьому його розмаїтті. А вміло поставленні завдання спонукають їх міркувати, аналізувати складні ситуації, робити висновки і узагальнення. З розумовим розвитком тісно пов’язане й удосконалення мови. У процесі роботи над виразністю мови персонажів, їх музичних партитур активізується не тільки словник дитини, а й удосконалюється голос, звуковий склад мови, слух, сприймання та інші якості. Нова роль, особливо діалоги персонажів, ставить дитину перед необхідністю ясно, чітко, зрозуміло висловлюватися. В неї поліпшується діалогічна мова, її граматична будова, поповнюється словник.

Спектр впровадження театрально-ігрових методів навчання досить широкий: від фрагментарного застосування в ході уроків  у вигляді театральних ігор та міні - постановок до впровадження   усистематизованого курсу навчання учнів  театральному мистецтву у вигляді організації шкільних театральних студій та гуртків.

 Ефективність розвитку творчих здібностей учнів залежить від форм та методів його організації. Вони можуть і повинні виходити за межі традиційного уроку, бути привабливими, цікавими, різноманітними,  пізнавальними, емоційно забарвленими, інтелектуальними. В їхній організації мають враховуватися різноманітні фактори: рівень розвитку учнів, можливості їхнього сприйняття, забезпеченість ілюстративним матеріалом, місце проведення, кількість учасників, їх ступінь включеності в роботу тощо. Виходячи з результатів аналізу історично детермінованих форм і методів театральної педагогіки і досвіду сучасної театральної педагогіки, розробленої для шкільних вчителів, можна виділили наступні форми і методи педагогічної роботи з учнями, можливі в практиці сучасного театрального педагога: екскурсії по театру; знайомство з працівниками театру (цехи і різні служби); зустрічі з творчими працівниками театру (тематичні і за підсумками спектаклів); диспути і глядацькі конференції; майстер-класи по написанню театральної рецензії і т.д.; свята посвячення в глядачі; театральні ігри на уроках в школі і на заняттях в театрі; урок театру в школі (загальноосвітній урок на матеріалі вистав театру, або, наприклад, літератури – на матеріалі предмету із застосуванням театральних методик); конкурси і вікторини на знання учнями репертуару театру, на кращий твір, малюнок за виставою та ін.; обговорення спектаклів. 

Організаційною основою уроків, за задумом авторів, є соціо-ігровий стиль спілкування. При соціо-ігровому стилі спілкування, як відзначають його автори, театральна діяльність школярів не зводиться до розігрування звичних сценок. На уроках групами учнів може «втілюватися» все, що завгодно. Сценки можуть розігруватися з приводу нового складного визначення, терміну або особистої думки про обговорюваний спектакль. Готуються і виконуються такі сценки невеликими групами учнів тут же, на уроці або занятті, без довгих репетицій і особливої акторської підготовки.

Для театральних підходів до практики навчання характерна відсутність дискретності, тобто в них дидактичні знання і поради не розчленовуються на частини: це принципи, а це методи; ось прийоми, а ось результати.

Театральна «дидактика»  – це своєрідний клубок, принципи театральної педагогіки, що перетинаються один з одним і переплітаються, як волокна, що становлять нитку. Тому розповідь про різні принципи буде розповіддю про одне і те ж, тільки з різних сторін, а саме: про організацію заняття як гри-життя між мікрогрупами дітей і одночасно в кожній з них [5, с.215].

Дітям молодшого шкільного віку притаманні конкретність і образність мислення, емоційність, швидка зміна настрою. Недостатність життєвого досвіду і знань компенсується фантазією. Образність мислення, відсутність стереотипу, емоційне ставлення до дійсності, що оточує – ці якості притаманні всім молодшим школярам і свідчать про високий рівень творчих здібностей вікової категорії загалом. Саме на цьому етапі починають виділятися і спеціальні здібності: музичні, літературні, організаторські, здібності до художньо-театральної діяльності.

Театрально-ігрова діяльність має значний вплив на розвиток творчої уяви і креативності дитини. В грі дитина пізнає значення людської діяльності, починає розуміти і орієнтуватися в причинах тих або інших вчинків людей. Пізнаючи систему людських відносин, вона починає усвідомлювати своє місце в ній. Театрально-ігрова діяльність стимулює розвиток пізнавальної сфери дитини. Розігруючи фрагменти реального дорослого життя, дитина відкриває нові грані навколишньої дійсності.

У грі діти вчаться спілкуванню один з одним, умінню підпорядковувати свої інтереси інтересам інших. Театрально-ігрова діяльність сприяє розвитку довільної поведінки дитини. Механізм управління своєю поведінкою, підкорення правилам складається саме в сюжетно-рольовій грі, а потім виявляється і в інших видах діяльності (наприклад, в учбовій). В розвиненій рольовій грі з її складними сюжетами і ролями, які створюють широкий простір для імпровізації, у дітей формується творча уява. Учбова діяльність починає складатися всередині гри. Ведучу діяльність школяра – навчання, вводить вчитель, воно не з'являється безпосередньо з гри. Дитина починає вчитися, граючи.

Театрально-ігрова діяльність стимулює особистісний розвиток дитини, розвиває естетичні почуття, здатність до перевтілення, самоповагу. Формуючи предметне середовище для самостійної гри, вчитель повинен враховувати рівень підготовленості дітей до участі в ній, продумувати можливі форми її здійснення, театральний ігровий матеріал (персонажі, елементи декорацій), які покликані збуджувати у молодших школярів бажання гратися. Розвиток театрально-ігрової діяльності дітей залежить і від особистості педагога, його емоційності, естетичної культури, вміння враховувати інтереси і нахили дітей молодшого шкільного віку, налаштовувати їх на втілення ігрових задумів [6, с.19].

Театрально-ігрова діяльність стимулює особистісний розвиток дитини, розвиває естетичні почуття, здатність до перевтілення, самоповагу.

Театрально-ігрова діяльність сприяє формуванню кращих рис характеру особистості, розвитку творчого потенціалу, уяви, яка особливо активно розвивається під час виконання тієї чи іншої ролі. Систематичне тренування уяви допомагає опанувати здатністю розуміти внутрішній світ персонажа, представляти і домислювати образи, події.

Отже, використання на уроках літературного читання різних видів мистецтва, насичення їх художньою інформацією стає фундаментом активного, творчого характеру уяви та фантазії.  У молодших школярів недостатньо розвинені спеціальні здібності (писати, малювати і т. д.), тому учити фантазувати їх навколо певної теми, уявляти можливий свій витвір – основна передумова їх майбутніх успіхів, бо в процесі цього розвивається і творче мислення. З цією метою використовують один із захоплюючих видів діяльності для дітей – процес створення імпровізацій, що використовують елементи інсценізації. Це імпровізація у ролях сценок, казок, байок. Завдання вчителя – створити умови для творчого самовираження кожного учня. Корисно, щоб на уроці вчитель постійно нагадував: «Тут усі талановиті», «Роби, як вважаєш за потрібне», «Умій виразити себе». Крім цього, за мету ми собі ставили завдання: обов’язкова участь усіх дітей у творчій діяльності, щоб кожен зміг себе виявити.

Список використаної літератури:

1. Антонюк В.Г. Постановка голосу [навч.посібник] / В. Г. Антонюк, Л.Д. Крупицька. – К.: Українська ідея, 2017. – 321с.
2. Будянський В.І. Шкільний театр [навч.посібник] / В.І. Будянський, Д.В. Будянський. – Суми: вид-во «Козацький вал», 2016. – 184с.
3. Пироженко Л.В. Сучасний урок [науково-методичний  посібник] / Л.В. Пироженко., О. І. Пометун. – К.: Видавництво А.С.К., 2017. – 214 с.
4. Савченко О.Я. Розвивай свої здібності [навчальний посібник для молодших школярів] / Олександра Савченко. – К.: Освіта, 2015. – 428 с.
5. Савченко О.Я. Сучасний урок у початкових класах / Олександра Савченко. – К.: Магістр, 2015. – 255 с.
6. Тименко В.П. Кожний урок нестандартний / Володимир Тименко // Початкова школа. – 2015. – №1. – С. 18-23.
7. Харабара Світлана Василівна. Блог вчителя початкових класів. [Електронний ресурс]. URL: http:// www. http: //svitlanaharabara. blogspot. com/ p/blog-page_59.html