Імпресіонізм зробив своєрідну художню революцію в живописі.

Українські митці не пройшли повз імпресіонізм, використовували його живописні техніки та прийоми для оновлення художньої мови. Імпресіоністичні риси помітні у творчості Миколи Бурачека (1871-1942) та ін., хоча більшість представників українського малярства не дотримувалися цього стилю послідовно. На зламі століть відбулося нашарування напрямів і течій, нерідко навіть у творчості одного митця.

Український художник, педагог і громадський діяч Олександр Мурашко (1875-1919) створив самобутню образно-пластичну систему на основі поєднання традицій і новаторства. У дитинстві майбутній художник залюбки слухав українські казки та історії про козаків, які йому оповідала бабуся, проста селянка з міста Борзна на Чернігівщині. Недарма Мурашко приїздив на свою рідну Чернігівщину, аби відчути колорит минувшини і змалювати старовинне вбрання і зброю під час написання картини «Похорон кошового». Бажання юнака стати художником усіляко підтримував його дядько Микола Мурашко — засновник Київської рисувальної школи.

На професійне становлення О. Мурашка вплинули три різні стилі: реалізм, риси якого він успадкував від живописної школи свого петербурзького вчителя — великого реаліста Іллі Рєпіна; імпресіонізм, що надав поштовху до новацій під час перебування художника в Парижі; модерн, із принципами якого молодий художник ознайомився в Мюнхені, у центрі німецької сецесії. Завдяки цьому збігові у творчій манері митця поєдналися напрями, які естетично різнилися між собою і навіть суперечили один одному, — імпресіоністична пленерність і ескізність із чіткою організацією форм і декоративною модерною витонченістю.

Імпресіонізм зробив своєрідну художню революцію в живописі. У його надрах зародилися постімпресіонізм і неоімпресіонізм. Постімпресіонізм охоплює період з останньої виставки імпресіоністів 1886 р. до 1910-х років. До французьких майстрів-постімпресіоністів належать: Поль Сезанн, Поль Гоген, Вінсент Ван Гог, Анрі де Тулуз-Лотрек. Роботи цих художників було представлено на виставці в Лондоні, під враженням від якої один із критиків і винайшов термін «постімпресіонізм».

Поль Сезанн (1839-1906) не вважав живопис мистецтвом, він називав його одним із засобів пізнання, який дає шанс відчути й зрозуміти основи світобудови. Натюрморти художника зазвичай складаються з простого посуду і плодів. Доповнення драпіровками надає рухливості композиціям, завжди збалансованим і динамічним. Сезанн спочатку працював в імпресіоністському стилі. Проте поступово у його творах з’являються геометричні форми, що посилюють об’ємність предметів. Так художник відкрив методи зображення, які згодом стали мовою кубізму.

Візитною карткою Вінсента Ван Гога (1853-1890) вважають натюрморт «Соняшники». Одним із творчих досягнень живописця стало опанування секретами колірного контрасту. Численні варіанти соняшників, які він малював 11 разів, змінюючи їх кількість, розташування та кольори тла, свідчать про пошуки митцем досконалості. На картині з домінуванням у палітрі насичених відтінків жовтої фарби цей колір набуває особливого сяйва, а квіти наче живі. Улюблений художником жовтий колір був втіленням радості й сонячної енергії.

Таким чином, конструктивістське бачення світу Сезанна, символізм і декоративність Гогена, пронизлива виразність кольору Ван Гога, графічна стихія майстра плаката Тулуз-Лотрека стали сполучною ланкою між мистецтвом XIX і XX ст., поштовхом для розвитку низки інших художніх стилів і течій. Як вважають дослідники, до постімпресіонізму належить також творчість неоімпресіоністів. Представники цього напряму на основі наукових досягнень прагнули довести до логічного завершення емпіричні знахідки попередників, передати за допомогою живописних прийомів усе багатство оптичних ефектів. Головним методом неоімпресіоністів став дивізіонізм.

Французький теоретик неоімпресіонізму Жорж-П’єр Сера (1859-1891) на основі дивізіонізму розробив незвичайну техніку письма — пуантилізм. Він дійшов висновку, що суміш окремих точкових мазків дає значно сильніший зоровий ефект, ніж традиційні способи малярства. На картинах живописця всі деталі були складені з крапок чистих кольорів, композиції ретельно продумувалися, вивірялися до дрібниць.

Палким прихильником пуантилізму став Поль Сіньяк (1863-1935). Картини художника можна було розглядати тільки здалеку, бо зблизька вони перетворювалися в мозаїку. Проте це було нове слово в мистецтві живопису, яке дало імпульс для розвитку авангардних напрямів. Відповідно до теорії єдності живописної та музичної гармонії П. Сіньяк нумерував свої твори як музичні опуси, назвав серію пейзажів «алегро» і «адажіо».

Музику імпресіоністів зближує з живописом прагнення до втілення швидкоплинних вражень і ледь вловимих відчуттів. У жанровому відношенні вони надавали перевагу програмним мініатюрам, сюїтам. У Дебюссі деякі назви творів перегукуються з тематикою художників: «Естампи» для фортепіано, симфонічні ескізи «Море», ноктюрн «Хмари» для оркестру. У циклі фортепіанних прелюдій композитор звертався до жанрів музичного портрета («Менестрелі», «Дівчина з волоссям кольору льону»), пейзажу («Вітрила», «Тумани», «Сліди на снігу»).