Імпреза "Ні! Я жива, я буду вічно жити!"

Імпреза

для учнів 6-их класів

до 147-річчя від дня народження

Лесі Українки

 

«Ні! Я жива, я буду вічно жити!»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

( На сцені: портрет Лесі Українки, прикрашений вишиваним рушником, квітами, горить свічка).

Ведуча І

25  лютого минуло  147 років від дня народження Лесі Українки. Людина виняткової мужності і принциповості, духовної краси і мистецького обдарування, чиє ім'я овіяне особливою всенародною любов'ю.

Ведуча ІІ

Є люди,як свічки,-

Згорають,відходять у небуття.

Є люди, як зірки,-

Горять, і світять все життя.

 Зіркою такої величини є геніальна українська поетеса Леся Українка.

Ведуча І

 «Коли б треба було окреслити творчість Лесі Українки одним словом, – писав Максим Рильський, – то найвідповідніше слово було б – боротьба». З’явившись на рубежі двох століть і двох епох, ця творчість стала однією з вершин української літератури. 
Ім’я поетеси овіяне всенародною любов’ю. Це була людина виняткової мужності і принциповості, духовної краси і мистецького обдарування, її талант виявився у багатьох різновидах літературної праці – поезії, драматургії, прозі, літературній критиці і публіцистиці, перекладацькій роботі і фольклористиці. 
Ведуча ІІ

Хай палає свічка. Хай палає,

Поєднає нас вона в цей час.

Друзів голоси нехай лунають,

Слово й музика нехай єднають нас.

Ведуча І

За вікном зима. Ось у таку пору, 25 лютого 1871 р., народилася Лариса Петрівна Косач. Народилася вона в Новоград-Волинському в інтелігентній родині. Мати – письменниця Олена Пчілка, батько – юрист, громадський і культурний діяч. Вони багато зробили для розвитку здібностей обдарованої доньки, дбали про її гуманітарну освіту.

 

Документальний фільм – презентація про Лесю Українку

(Джерело: https://www.youtube.com/watch?v=4BEqlunkBqw )

 

Ведуча ІІ

Лариса жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки, не бігала з ровесниками лункими коридорами. Учителями її були мати, батько, а також книги й життя. Лесина мама, як щира українська патріотка, негативно ставилася до казенної, до того ж російськомовної шкільної науки.

Ведуча І

Леся розказує про свої дитячі роки: «Жодних шкіл не покінчила і взагалі систематично вчилась тільки до 14 років, а потім пішла «на власний хліб», себто вчилась тільки того, що мені подобалось, а читала все, що запорву, без жодної заборони. Правда коректив був в особі моєї матері та в листах дядька Драгоманова, якого вважаю своїм учителем, бо дуже багато завдячую йому в моїх поглядах на науку, релігію, громадське життя».

Ведуча ІІ

У чотири роки Леся навчилася читати. Її улюблені книги – «Кобзар» Т.Шевченка, твори Ж.Верна, Д.Дефо, казки Г.Х.Андерсена. У шість – невтомна дівчинка сама вишиває улюбленому батькові сорочку, а подаровані їй ножиці й гольник вона пильнує більше ніж деякі забави. Коли дівчинці було 9 років, заарештували тьотю Елю. Несподівано для самої Лесі, у 1880 році з’явився перший вірш «Надія».

 

Ведуча І

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянуть іще раз на рідну країну,

 

Поглянути ще раз на синій Дніпро, –

Там жити чи вмерти, мені все одно,

Поглянуть іще раз на степ, могилки,

Востаннє згадати палкії гадки…

 

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.

 

Ведуча ІІ

З цього часу і до кінця життя поезія, слово, пісня стали призванням, сенсом її життя.

Ведуча І

Леся була музично обдарованою дитиною. На думку сестри Ольги, Леся могла б стати не тільки першокласною піаністкою, а й композитором, бо в музиці виливала всю свою душу. І гра її була прекрасною.

Ведуча ІІ

«Як Леся грала, – згадувала сестра, – то ми всі сиділи тихесенько і слухали – не могли наслухатися її музики». Ще одне захоплення Лесі – народна пісня. Леся швидко запам’ятовувала народні пісні, гарно співала. Вона безмежно кохалася в них, шанувала історичне минуле свого народу.

Ведуча І

Зі спогадів сестри Ольги Косач: «Леся дуже любила бувати на ярмарках, святах. Взимку на Водохреща Леся промочила ноги і застудилася… Скоро по тому у неї почала боліти права нога, та так, що сестричка гірко плакала від болю». У листі до бабусі Леся пише: «Я ніколи не буваю здорова, бо завше рука болить. Перш я мазала руку йодом і мочила в солоній воді. Але від йоду дуже шкіра злазить, то я тепер не мажу. Я дуже слаба, але ходила на Шевченкові роковини і там читала вірші».

Ведуча ІІ

Минав час. Коли дівчинці було 13 років, мати, порадившись із дочкою, добирає їй псевдонім Українка. Це було своєрідним викликом існуючим порядкам, утвердженням права на функціонування рідної мови. Так починала свій літературний шлях юна Леся Українка.

Ведуча І

Лесина хвороба – туберкульоз кісток – прогресувала. Лікарі порадили їхати на лікування до моря. Та не вдалося хворобі зламати надлюдську волю поетеси, не вдалося заволодіти її душею і розумом.

Ведуча ІІ

Хто вам сказав що я слабка,

Що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука,

Чи пісня й думка кволі?

Ви чули, раз я завела

Жалі та голосіння, –

То ж була буря весняна,

А не сльота осіння.

А восени…

Яка журба,

Чи хто цвіте, чи в’яне,

Тоді й плакучая верба

Злото-багряна стане.

Коли ж суворая зима

Покриє барви й квіти –

На гробі їх вона сама

Розсипле самосвіти.

Ведуча І

Героїзм, з яким поетеса переборювала свої муки, непримиренність до угодовства й компромісів робили Лесю Українку наймужнішою серед численних тогочасних поетів.

 

 

Ведуча ІІ.

 Власна хвороба зробила Лесю чутливою до чужого горя. Вона бачила тяжкий стан рідного народу і, як ніхто інший, бажала змін. Та чи могла слабка дівчина достукатися до далеких володарів, чи хоча б взяти в руки зброю? Проте Леся знаходить інший шлях – її зброєю стало слово. Поетеса поставила свою творчість на захист знедолених, вона прагнула збудити свідомість народу, її слова надихали, закликали до рішучих дій.

Ведуча І

Миті дитинства…

На диво обдарована дитина вивчає не тільки європейські мови, грецьку, латину, не тільки наповнює душу казковими враженнями чарівного волинського лісу, а й бере активну участь у громадському житті. Не по літах розвинена, вона разом зі своїми ровесниками на руїнах старовинного луцького замку влаштовує «таємничі зібрання». Їй уже тоді світить образ мучениці Жанни д’Арк.

Ведуча І

В одному з листів 1912 року Леся називає своє життя постійною війною з сухотами. За цю «тридцятилітню війну» вона перенесла кілька складних і болючих операцій. Прикута до ліжка, довго перебувала в гіпсі, ходила то за допомогою милиць, то за допомогою складного і тяжкого апарата на нозі.

Лікувалася в Криму, Одесі, в Бессарабії і Болгарії, Німеччині та Італії, в Єгипті і Грузії. В її житті була постійна і невблаганна війна тіла і духу. Устами своєї героїні Касандри поетеса передрікає свою подальшу долю:

Ведуча ІІ

«…мені здається, що я маю перед собою якусь велику битву, з якої вийду переможцем або зовсім не вийду. Коли у мене справді є талант, то він не загине, - то не талант, що погибає від туберкульозу чи істерії! Нехай і заважають мені сі лиха, але зате, хто знає, чи не кують вони мені такої зброї,якої нема в інших, здорових людей…» (Леся Українка)

Ведуча І

Як дитиною, бувало,

Упаду собі на лихо,

То хоч в серце біль доходив,

Я собі вставала тихо.

"Що, болить?» — мене питали,

Але я не признавалась —

Я була малою горда,—

Щоб не плакать, я сміялась,

А тепер, коли для мене

Жартом злим кінчиться драма

І от-от зірватись має

Гостра, злобна епіграма,—

Безпощадній зброї сміху

Я боюся піддаватись,

І, забувши давню гордість,

Плачу я, щоб не сміятись.

 

Ведуча ІІ

Життя краяло поетесу глибоко і дошкульно. Калинова сопілка ридала потоками сліз нестримних, раптових, що рвались з глибини самого серця.

Ведуча І

Де б не перебувала Леся Українка, всюди сумувала за рідною Україною.

Ведуча ІІ

До тебе, Україно, наша бездольна мати,

Струна моя перша озветься,

І буде струна урочисто і тихо лунати,

І пісня від серця поллється.

 

По світі широкому буде та пісня літати,

А з нею надія кохана.

Скрізь буде літати, по світі між людьми питати,

Де схована доля незнана.

 

Полине за синєє море, полине за гори,

Літатиме в чистому полі.

Здійметься високо-високо в небесні простори

І, може, спітка тую долю.

 

І, може, тоді завітає та доля жадана

До нашої рідної хати,

До тебе, моя Україно кохана,

Моя безталанная мати!

Ведуча І

Патріотка до мозку кісток, Леся все своє життя сповідала високу національну ідею. Коли Михайло Павлик запропонував їй поміняти російське підданство на австрійське, поетеса відповіла: «Я, звісно, не хочу бути підданою Росії, але в такій же мірі не прагну стати підданою австрійської держави. Я б воліла бути громадянкою незалежної самостійної України».

Ведуча І

Неволя українського народу – невигойна рана в серці поетеси.

 Горить моє серце, його запалила

Гаряча іскра палкого жалю.

Чому ж я не плачу?

Рясними сльозами

Чому я страшного вогню не заллю?

 

Душа моя плаче, душа моя рветься

Та сльози не ринуть потоком буйним,

Мені до очей не надходять ті сльози

Бо сушить їх туча вогнем запальним.

 

Хотіла б я вийти у чистеє поле,

Припасти лицем до сирої землі

І так заридати, щоб зорі почули,

Щоб люди вжахнулись на сльози мої.

Ведуча ІІ

Небагато в історії таких жінок, у долі яких тілесне і духовне становили б такий контраст. Для кожної людини її фізичні дані, її врода важить дуже багато. А для жінки вони особливо цінні – уміння бути привабливою невіддільне від самої її природи. Хвороба Лесі Українки сточила її жіноцтво,

зів’ялила її принадність ще до того, як вона розквітла. Нема необхідності тут нагадувати біографію поетеси, вона відома кожному, хто вивчав літературний процес. Але така сторона Лесиного життєпису, як боротьба з неміччю, - варта нагадування, бо в ній, боротьбі, ховається сила духу, котра

зробила з неї велику поетесу.

Ведуча І

Але про таких людей важко сказати «була...». Сьогодні Леся Українка, як ніколи, актуальна. З'явившись на рубежі двох століть і двох епох, її творчість стала однією з вершин української літератури. Леся Українка пройшла великий шлях  перемоги духу над стражданням тіла і проявами буденності життя.

Ведуча ІІ

З голосу вмираючої дружини Климентій Квітка ще встиг записати народні пісні, а матері й сестрі Ользі Леся продиктувала зміст задуманої драми "На передмістю Александрії". Тяжкохвору поетесу перевезли до Сурамі, але врятувати її вже ніхто не міг. 1 серпня   між першою і другою годиною ночі вона померла.

Труну з прахом доставили до Києва.  Лесю Українку поховали на Байковому кладовищі. Поліція не дозволила ні промов, ні співів, а щоб ніхто не посмів порушити заборону, дала у супровід похоронної процесії наряд кінноти. За труною йшов багатотисячний натовп. Україна ховала свою дочку.

Ведуча І

Леся Українка… Ці два короткі слова уособлюють нечувану силу, незламну мужність. Вірші поетеси- це мужній голос борця співзвучний музі великого кобзаря. Іван Франко писав про неї: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте», Україна не чула такого сильного та поетичного слова як із уст слабосильної, хворої дівчини». За щастя народу, за волю рідного краю Леся Українка бореться словом. Вона посилає слово в народ.

Леся Українка…Це ніжне й дзвінке ім’я належить до найвеличніших імен нашого народу.

Ведуча ІІ

Великий поет України і жінка з трагічною долею, вона ввійшла в свідомість поколінь як символ незламності і боротьби. Здійснений нею життєвий і творчий подвиг прилучив Лесю Українку до когорти сильних духом.

Ведуча І

 Лесі Українці доля відвела лише 42 роки життя - життя, сповнене невимовних страждань і гіркоти. Але її творчість звучить оптимістично, у ній на повний голос лунають життєрадісні мотиви. Поетеса живе серед нас, вона не вмерла, а тільки зробила крок у безсмертя: «…Ні! Я жива, я буду вічно жити, Я в серці маю те, що не вмирає…».

 

Ведуча ІІ

 Діти! Наш захід закінчився, але ми не прощаємося з вами. Ще раз запрошуємо завітати до бібліотеки. Наодинці пройтися життєвим шляхом поетеси Лесі Українки. А може й взяти її твори, з яких долинуть до вас слова Лесі Українки.

 Довго щирими сими словами 
До людей промовлятиму я…