«Індикатори сучасної якісної освіти: інноваційна діяльність, творчо-пошукова активність, продуктивна співпраця учасників навчально-виховного процесу».

«Індикатори сучасної якісної освіти: інноваційна діяльність, творчо-пошукова активність, продуктивна співпраця учасників навчально-виховного процесу».

Якісна освіта стає сьогодні визначальним чинником світового розвитку, однією з обов'язкових умов успішного існування будь-якої країни. Світове співтовариство визнало, що освіта, добробут і здоров'я людини – головні чинники якості її життя, а якість освіти - головна мета, пріоритет розвитку громадянського суспільства.

Проблема якості шкільної освіти знаходиться зараз в епіцентрі уваги освітян, батьків і суспільства загалом, хоча саме поняття якість освіти у педагогічному мовленні вживається порівняно недавно. Ще десятиліття тому у цьому контексті говорили про якість знань, контроль, перевірку, оцінювання, відсоток успішності, відсоток учнів, які вступили до ВНЗ, тобто йшлося про окремі результати начальної діяльності учнів, а не про якість освіти в цілому.

Термінологічно вчені розмежовують поняття «якість освіти», аналізуючи його як процес і як результат. Із позицій процесу, «якість освіти» - це стан та його здібність, що задовольняють потреби людини, відповідають інтересам суспільства і держави; як результат діяльності навчального закладу - вказує на відповідність рівня підготовки учнів вимогам діючих освітніх програм.

Що ж на сьогодні розуміємо під якістю освіти? Це поняття у світі розуміють по-різному, що пояснюється насамперед різним його трактуванням та відсутністю одностайності в цьому питанні. У широкому сенсі якість освіти розуміють як збалансовану відповідність процесу, результату і самої освітньої системи меті, потребам і соціальним нормам (стандартам) освіти; у вузькому розумінні — перелік вимог до особистості, освітнього середовища й системи освіти, яка реалізує їх на певних етапах навчання людини, якому відповідає певна сукупність показників.

У світі запроваджено кілька моніторингових програм, за допомогою яких можна оцінювати й порівнювати системи освіти. Серед найпоширеніших з них – освітні індикатори ЮНЕСКО та індикатори ОЕСР, що координуються ними спільно за єдиною програмою . Завдяки цим програмам можна аналізувати якісні показники та виявляти тенденції поступу національної системи освіти у світовому освітньому просторі, вживати заходів для підняття рівня освіченості громадян і запобігання негативним явищам в освіті.

Одними з таких індикаторів є інноваційна діяльність, творчо-пошукова активність, продуктивна співпраця учасників навчально-виховного процесу.

Інноваційна діяльність. Професія педагога потребує особливого ставлення до постійно оновлюваних тенденцій суспільного буття, здатності до адекватного сприйняття потреб суспільства й відповідного коригування своєї роботи. Особливу значимість ця здатність має в умовах інформаційного середовища, що потребує багатьох принципово відмінних від попередніх навичок, умінь і відповідного мислення. Школа як один з найважливіших інститутів соціалізації людини, підготовки молоді до активних майбутніх суспільних процесів повинна бути винятково уважною як до нових реалій і тенденцій суспільного розвитку, так і до нововведень у сфері змісту, форм і методів навчання та виховання. Інноваційність має характеризувати професійну діяльність кожного вчителя, оскільки інновації є результатом наукових пошуків, аналізу, узагальнення педагогічного досвіду. Педагог, який упроваджує  інновацію, створює особливе середовище, що, врешті-решт, буде проявлятися та впливати на інноваційність навчального закладу в цілому.

Готовність учителя до інноваційної педагогічної діяльності –особистісний стан, який передбачає наявність у педагога мотиваційно-ціннісного ставлення до професійної діяльності, володіння ефективними способами й засобами досягнення педагогічних цілей, здатності до творчості та рефлексії.

За структурою готовність до інноваційної діяльності є складним інтегративним утворенням, яке охоплює різноманітні якості, властивості, знання, навички особистості. Як один з важливих компонентів професійної готовності, вона є передумовою ефективної діяльності педагога, максимальної реалізації його можливостей, розкриття творчого потенціалу, формування інноваційної компетентності педагога, що об’єднує систему мотивів, знань, умінь, навичок, особистісних якостей, які забезпечують ефективність упровадження нових педагогічних технологій у педагогічній діяльності.

Основні принципи інноваційної діяльності педагога –  диференціація та індивідуалізація, інтеграція та демократизація освіти. Особливість інноваційної спрямованості педагогічної діяльності – перехід від нормативної до інноваційної, творчої діяльності, що передбачає зміну характеру освітньої системи, змісту, методів, форм, технологій навчання й виховання. Метою освіти за таких умов є вільний розвиток індивідуальних здібностей, мотивів, особистісних цінностей різнобічної, творчої особистості.

Основними показниками готовності педагога до інноваційної діяльності вважаємо такі: усвідомлення потреби запровадження педагогічних інновацій; інформованість про новітні педагогічні технології; володіння практичними навичками освоєння педагогічних інновацій; зорієнтованість на створення власних творчих завдань; готовність до подолання труднощів.

Своєчасне, об’єктивне з’ясування рівня сформованої готовності кожного педагога до інноваційної діяльності дає змогу спланувати роботу щодо розвитку його інноваційного потенціалу як важливого компонента структурних професійних якостей.

Домінанттними якостями підготовки педагога-новатора на початковому  етапі є успішність, пізнавальна активність, дисциплінованість, організованість та ініціативність; на середньому – самостійність, ініціативність як здатність до наукової роботи; на заключному – успішність і творча активність, а на професійному – організованість, пізнавальна і творча активність.

Результати багатьох  наукових досліджень свідчать про те, що процес професійного становлення особистості вчителя можна регулювати на основі застосування активних форм і методів навчання, психологічного супроводу самонавчання педагогів, розвитку творчої активності, професійних умінь, адекватної самооцінки.

Творчо-пошукова активність. Оновлення й реформування суспільства завжди глибоко впливають на перебудову світогляду людей, їхнє духовне життя загалом. Докорінні зміни, які відбуваються в українському суспільстві, визначають комплекс вимог до результатів і якості педагогічної діяльності. У сучасному світі інноваційне перетворення відчутне майже в усіх сферах, зокрема для розвитку України – це  період зміцнення державності, становлення системи освіти, національної само ідентифікації та  самовизначення. В. Кремень, президент НАПН України, наголошує на тому, що «успіх наукових технологій залежить від інтелектуального потенціалу нації, рівня розвитку кожної  особистості».

Проблема формування творчої особистості,  пошук ефективних засобів розкриття творчого потенціалу кожної людини належить до універсальних наукових проблем міждисциплінарного рівня та набуває особливої актуальності на сучасному інноваційному етапі суспільного розвитку. Творчість, інновації, креативна діяльність виступають як невід’ємні характеристики творчої особистості, формування якої є сьогодні стратегічною метою освіти.

Формування особистості учня, розвиток творчого потенціалу дитини – одне з найважливіших завдань сучасної школи. Сучасний загальноосвітній навчальний заклад має створювати сприятливі умови для розвитку творчого потенціалу особистості, а вчитель – допомагати  реалізуватися талантам і здібностям учня. Так, відомий український філософ Г. Сковорода головним завданням вчителя та вихователя визначав обережну допомогу учню, людині у виявленні своїх талантів, схильностей і здібностей, створення найсприятливіших умов для повного їх розкриття, відповідно до самої природи людини: «Клубок сам собою покотиться з гори – прийми тільки камінь з його дороги. Яблуні не вчи, як яблука родити, бо вже сама природа її навчила, а ти тільки вбережи від свиней, очисть гусінь».

Важливою проблемою сучасної школи є вдосконалення  виховного процесу, його мети та завдань. Складні соціальні проблеми ведуть до розуміння необхідності зміцнення родини та повернення до сімейних та загальнолюдських моральних цінностей.  Особливо гостро стоїть питання необхідності захисту рідної держави, що вимагає виховання таких якостей особистості у школярів, як: патріотизм, бажання жити і працювати на благо Батьківщини. Окрім цього, у виховному процесі необхідно надавати увагу формуванню колективізму, взаємодопомоги, відчуття обов'язку, відповідальності, працьовитості, дисциплінованості. 

Відповідно до нових вимог часу змінюються мета і завдання не лише закладу  загалом, а й педагогічного колективу зокрема. Сучасний учень активно застосовує інформаційні технології, фактично живе в Інтернеті, має активну громадянську позицію. Це вимагає від педагога розвитку професійної компетентності, зокрема  в сучасних технологіях навчання й виховання, що дає змогу йому бути як високопрофесійним фахівцем, так і яскравою та цікавою особистістю.

З огляду на це завдання сучасного вчителя є дуже складними та комплексними: по-перше, йому необхідно зберегти, осучаснити та впровадити в життя найкращі педагогічні  традиції, по-друге, впроваджувати та розвивати нові  принципи і технології навчання й виховання.  Окремим завданням є управління процесами творчого пошуку, що передбачає: створення ситуацій, які сприяють творчій активності та спрямованості учня, розвитку його асоціативного мислення, здатності розуміти закономірності, прагнення постійно вдосконалюватися, розв’язувати дедалі складніші творчі завдання.

Залишається актуальним питання мотивації та стимулювання навчально-пізнавальної діяльності. Процес навчання залучення учня до активної пошукової діяльності,  тому завданням сучасного загальноосвітнього навчального закладу є формування особистості учня як активного суб'єкта навчально-виховного процесу.  

Учитель має бути також безумовним взірцем для наслідування, власним прикладом утверджувати  повагу  до принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей; дотримуватися педагогічної етики, моралі, поважати гідність дитини, учня.

Продуктивна співпраця учасників навчально-виховного процесу. Поняття взаємодії педагога та вихованців в умовах сучасного освітнього середовища не можна окреслити як окреме психолого-педагогічне утворення. Воно багатокомплексне і розглядати його потрібно у комплексі системи педагогічних наук. Українська дослідниця О.Рудницька дійшла важливого для практики педагогічної взаємодії висновку: центром педагогічного процесу є взаємодія учня з навчальним матеріалом, яку забезпечує і регулює педагог.

Головна умова й водночас основна форма педагогічної взаємодії суб'єктів навчального процесу — це педагогічне спілкування того, хто навчає, із тим, хто навчається. Тому зусилля викладача можуть бути представлені як неперервна низка завдань щодо організації педагогічного спілкування з огляду на ті чи інші навчальні цілі. 

В узагальненому вигляді завдання з організації педагогічної взаємодії зводиться до повідомлення педагогом певної інформації та спонукання суб'єктів навчального процесу до відповідних дій. Повідомлення, у свою чергу, може бути реалізоване як розповідь, репліка, відповідь, рапорт тощо. Відтак розрізняють такі різновиди спонукання: пропозиція, вимога, порада, завдання, пересторога, попередження, запрошення, прохання тощо.

Зміст та способи педагогічної взаємодії визначаються завданнями виховання і навчання учнів. Це завдання передбачають зміну якості вихованців. Тому можна констатувати, що педагогічний процес є процесом, у якому соціальні ідеї стають якостями особистості.

Будь-яка взаємодія людей між собою передбачає спілкування й спільну діяльність. Процес педагогічної взаємодії також складається із двох частин: педагогічного спілкування й спільної діяльності педагогічного змісту. Принципові характеристики цих складових — рівність у спілкуванні та партнерство в спільній діяльності.

Рівність у спілкуванні забезпечується, по-перше, взаємоповагою до особистості учасників спілкування, по-друге, — діалектичним принципом самого процесу спілкування: навчаючи й розвиваючи учнів, педагог також навчається й розвивається. А головне — органічним прийняттям педагогом гуманістичних і демократичних основ взаємодії людей.

Тож, педагогічна взаємодія — це співпраця усіх суб'єктів навчально-виховного процесу, наукової та соціально-гуманітарної діяльності. Мета її — організація зусиль студентів і науково-педагогічних працівників, завдяки яким формуються ціннісні орієнтації, необхідні професійні компетенції, соціальний досвід, необхідний для досягнення життєвого успіху. Роль учителя тут важко переоцінити. Це має бути високоосвічена креативна творча особистість.

Отже, поліпшення якості освіти та рівний доступ до неї є одним з головних завдань сучасної державної політики в галузі освіти. У Національній доктрині розвитку освіти наголошується: ‖Якість освіти є національним пріоритетом і передумовою національної безпеки держави, додержання міжнародних норм і вимог законодавства України щодо реалізації права громадян на освіту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури :

1. Гончаренко С.У. Головне – якість освіти. // Педагогічна газета. – 2006. – №3.

2. Кремень В.Г.Якісна освіта: сучасні вимоги // Педагогіка і психологія. – 2006. – № 4. – С. 6. Культурная свобода в современном многообразном мире: Доклад о развитии человека 2004. – М.: Весь мир, 2004.

3. Ляшенко О.І. Якість освіти як основа функціонування й розвитку сучасних систем освіти // Педагогіка і психологія .– 2005. – № 1. – С.5-12.

4. Національна доктрина розвитку освіти України в XXI столітті —К.: Шкіл. світ. – 24 с. 10. Ніколаєнко С. Рейтингові системи – складові національного моніторингу якості освіти // Вища школа. – 2006. – №3. – С.3-14.

5. Шапрак О. Сучасні підходи до проблеми інноваційної підготовки майбутнього вчителя / О. Шапрак // Рідна школа. – 2007. – № 9. – С. 31–33.

6. Кремень В. Г. Освіта і наука в Україні – інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати / В. Г. Кремень. – К. : Грамота, 2005. – 448 с.

7. Даниленко Л. І. Інноваційні пошуки в сучасній освіті / Л. І. Даниленко, В. Ф. Паламарчук. – К. : Логос, 2004. – 220 с.

8.http://dspace.udpu.org.ua:8080/jspui/bitstream/6789/2196/1/KONCEPCIJa_%20PEDAGOGIChNOI%27%20_OSVITY_%20V_%20OBLASTI_%20JaKIST%27%27_%20OSVITY.pdf

9. http://ukped.com/statti/profesijna-pedagogika/5352-teoretychni-osnovy-tvorchoi-pedahohichnoi-vzaiemodii-u-suchasnomu-osvitnomu-seredovyshchi.html