Індивідуальний проект

 

              (  Предмет – українська мова та літературне читання )

 

                                    

                      Тема : «Подорож одним словом»  

                                                        

                              ГОРОБЕЦЬ

 

 

 

 

Луцьк – 2020

                                     Добрий день!

 

    Дозвольте представитися: я – слово ГОРОБЕЦЬ. Здавалося б, я кожному відоме і всі про таке слово все знають. Але я запрошую вас  у подорож, під час якої розкажу про себе дещо цікаве…

 

Зовнішній вигляд

Довжина тіла 16 см, маса 23—35 г.

    Загальне забарвлення оперення — зверху коричнювато-бура, іржавого кольору із чорними плямами, знизу білувата або сіра. Щоки білі, вушна область блідо-сіра. Крила з жовтувато-білою поперечною смугою.

    Самець відрізняється від самки наявністю великої чорної плями, що охоплює підборіддя, горло, зоб і верхню частину грудей, а також темно-сірим (а не темно-бурим) верхом голови. У самки голова й горло сірі, а над оком є бліда сіро-жовта смуга.

 

Спосіб життя

Хатній горобець — супутник людини

Горобці зазвичай рідко беруть корм з руки людини

Горобця можна зустріти і в сільській і міській місцевості,

Хатній горобець веде осілий спосіб життя, чому сприяють умови для гніздування і рясний корм в поселеннях людини.

 

Живлення

   Горобці шукають їжу

   Харчується в основному рослинною їжею, лише навесні частково комахами, якими також вигодовує пташенят.

 У раціон горобця входять насіння сільськогосподарських культур, відходи різних продуктів, які він підбирає в поселеннях людини, хлібні злаки на полях, ягоди вишні,смородина, виноград в садах, навесні пуп'янки квітів. За відсутності поблизу полів вилітає харчуватися на луги, узлісся і в степи, де збирає насіння дикорослих трав і комах.

Розмноження

   Гніздиться горобець окремими парами, але інколи і колоніями, селячись безпосередньо у житла людини або поблизу його поселень. На півдні ареалу нерідко будує гнізда в стороні далеко від житла людини — в деревних і чагарникових насадженнях, в ярах, по крутих глинистих обривах по сусідству з полями.

    Гнізда влаштовує в різноманітних місцях — в щілинах будов, в норах глинистих і крейдяних ярів, в стінках гнізд великих птахів (чапель, лелек, орлів), в дуплах дерев, може займати шпаківні і нори берегових ластівок. На півдні нерідко споруджує гнізда відкрито, на гілках різних дерев.

    За рядом спостережень, горобці утворюють пари фактично на все життя. А життя у них не дуже довге: хоча відзначали і 9-ти, і 11-ти річних горобців, більшість їх не доживає і до 4 років. Багато молодих птахів гине ще в першу зиму, так що середня тривалість життя горобців становить 9-21 місяць.[1]

    Гніздо, яке пара споруджує разом, є грубою спорудою з соломинок, мочалок, сухих травинок, пір'їнок, з невеликим поглибленням посередині. Гнізда, влаштовані на гілках, великі, у вигляді неправильної кулі з товстими стінками з трав'янистих рослин і бічним входом.

    Хатні горобці приступають до розмноження рано. У другій половині березня птиці розбиваються на пари і приступають до спорудження гнізд, відкладання яєць відбувається в квітні.

    Кладка складається з 4—10, частіше 5—7, білих яєць з бурими цятками і плямами, насиджування яких займає 11—13 днів.

    Пташенят вигодовують самець і самка, переважно комахами. Через 10 днів після вилуплення (у середній смузі в кінці травня — початку червня) пташенята вилітають з гнізда.

    Горобці досить плодовиті і протягом літа виводять два (на півночі) або три (на півдні) виводки. Друге відкладання яєць відбувається в другій половині червня, виліт пташенят — у липні.

    Виводки зазвичай збиваються в зграї, утворюючи інколи скупчення до декількох тисяч особин, і літають годуватися на поля.

 

1.               Звуко-складова будова

 

    Слово ГОРОБЕЦЬ – як читаємо, так само і вимовляємо:

 [го-ро-бець]. У мене три склади, перші два відкриті, бо кожний закінчується голосним звуком, а третій закритий. Наголошений склад  - третій, наголос падає на  [е].  Перші три приголосні звуки тверді, це

[ г, р, б ], а третій  [ц] – м’який, тому схематично мене можна записати так : [ - о – о – о = ].

 

 

2.                    Лексичне значення слова

 

    Кожне слово має своє значення. Про значення слова ГОРОБЕЦЬ можна прочитати в тлумачному словнику.

 

ГОРОБЕ́ЦЬ - маленький сірий птах, який живе переважно поблизу житла людини. 

ГОРОБЕЦЬ-  (зменшено-пест­ливі — горо́бчик, горо́бчичок, горо­беня́, горобеня́тко — пташа гороб­ця) маленький сірий птах, який живе перев. поблизу житла люди­ни; птахові притаманна шлюб­на символіка, а також символіка спритності, моторності, злодій­ства; у народному світосприйман­ні набув недоброї слави .

 

 

3.                    Будова слова, спільнокореневі слова

 

  Ворона  - корінь гороб-;  суфікс -ець; закінчення - нульове.

    У мене, як майже в кожного слова, є багато слів-родичів (спільнокореневих): горо́бчик, горо́бчичок, горо­беня́, горобеня́тко 

 

4.               Фразеологізми

 

Стріля́ти (би́ти) з гарма́т по горобця́х - затрачати непомірні, великі зусилля там, де вони зайві, недоцільні.

Стрі́ляний (стари́й) горобе́ць - досвідчена, бувала людина, яку важко перехитрити, обдурити

Сміши́ти горобці́в  -  бути об’єктом глузування, насмішки для кого-небудь. 

І горобе́ць у ро́ті не насліди́в  - хто-небудь дуже голодний, зовсім нічого не їв.

Дава́тися / да́тися як горобе́ць на поло́ву -  дозволяти себе ошукувати, піддаватися обману.

 Старому горобцю́ по колі́на -  неглибоко, зовсім мало. 

 

5.               Синоніми

 

ГОРОБЕ́ЦЬ –жевжик ,воробець, воробень.

 

 

 

6.                  Народна творчість.

 

 

Слово ГОРОБЕЦЬ  дуже часто згадується в різних перлинах народної творчості – так це слово робить свій маленький внесок у яскравість та емоційність нашої рідної мови.

 

а) Прислів’я та приказки.

• Горобці тобі в голові цвірінькають .
• Горобець маленький, а серденько має .
• Горобець — молодець, а ластівка краща.
• Горобець не сіє, не жне, а зернятка клює .
• Горобець — на все удалець .
• Горобців боятися — проса не сіяти .
• Горобці крупу з’їли, а синиця в клітку попала .
• Де то сі бідні воробці діють, як хата згорить.
• Знає старий горобець усі шпари в клуні .
• І горобець своє гніздо любить .
• Ліпше воробець у жмені, як журавель у небі .
• Старого горобця не підманиш.
• Старого горобця м’якушкою не піймаєш .
• Стріляного горобця на полові не обдуриш .  

 

 

б) Скоромовки

Ми горобчиків попросим:
- Не летіть до діда в просо.
Вранці просо дід покосить,
Ляже просо у покоси.                                          
Натовчем для вас пшона                                                       
Із просяного зерна.

 

Летів горобець через безверхий хлівець,
Вхопив гороху без червотоку.

 

Летів горобець, сів на хлівець, а як вийшов стрілець, то утік горобець. 

 

 

 

 

в) Загадки

 

Маленький хлопчик у сірій свитинці

По дворах стрибає, крихти збирає.

(Горобець)

Я ловлю комах, жучків,

їм біленьких черв'ячків,

В теплий край я не літаю:

Під стріхою хату маю.

Цвірінь — сів я на хлівець.

Звуть мене... (горобець).

 

За вікном летить сніжок,

Піднялася віхола.

Але бачу я пташок,

Що сидять під стріхою.

Чив-чив-чив! Чив-чив-чив!

Хто співати їх навчив?

Сірі пташенята ці

Звуться, діти,... (горобці)

 

Спритний, невеличкий, у

сіренькій свитці.

Розшукує пшеничку,

щоб добре поживиться.

(Горобець)

 

Сіренький, моторний, на

соняшник сів,

Надзьобався добре і далі полетів.

(Горобець)

 

Ростом він маленький,

Сірий, чепурненький,

Справжній молодець?

Хто він? (Горобець)

 

 

г) Народні прикмети

 

Горобець, якщо вірити прикметам, вважається проклятим птахом. По легенді при розп'ятті Христа ластівки ховали цвяхи, а горобці їх приносили назад. З тих пір з'явилося повір’я про цей проклін. Разом з тим з'явилося багато прикмет.

 

От деякі прикмети про горобців:

• Прикмета залетів горобець у будинок або у вікно - до швидкої смерті близької для вас людини.
• Якщо вам наснився горобець, то у швидкому майбутньому ви закохаєтеся.
• Горобець у клітині - до неминучого лиха.
• Якщо ви вбили горобця - чекайте дурних звісток від друзів.
• Голосно цвірінчать - до сильного заливного дощу.
•  

д) Легенда про горобців

 

    Горобці виникли з чортів, і взагалі — горобці проклята Господом пташка . Про походження їхнє є в  така оригінальна легенда. «На Семена» (1 вересня за старим стилем) горобці збираються в очерет, і чорт їх міряє тут на мірки-четверики. Насипле мірку з верхом, і тоді «зчерпне»: скільки горобців опиниться понад міркою, тих чорт випускає на волю, а які залишаються в мірці, тих він забирає собі . Саме зібрання горобців «на Семена» (приблизно в цей час горобці збираються у доволі великі зграї) зветься гороб'ячою радою.

    Прокляття Богом горобців тісно пов'язується з розп'яттям Господа на Хресті. Про це є декілька доволі близьких, зрештою за основним своїм мотивом, легенд.  Кажуть, що коли розпинали Христа, то горобці гукали:«Жив! Жив! Жив!», тоді Христа почали мучити ще з більшою жорстокістю. За це Господь прокляв їх і не дозволив їм відлітати в теплі краї.

    Восени, коли бувають «кучки», тоді й горобці літають також кучками. Взимку їх багато гине.

    Розповідають, що коли розіп'яли Господа, то на хрест його сіло двоє горобців — червоний (червоноголовий) та сірий. Червоний гукав: «Помер, помер!», а сірий (звичайний наш): «Жив, жив!». Тоді один з вояків ударив спасителя списом у бік. За це Господь прокляв горобців, не благословив їх у їжу (хоча дехто й їсть) і спутав їх, щоб вони не ходили по землі, а стрибали.

    Існує і такий варіант цієї легенди. Горобця проклято за те, що, коли розіп'яли Христа, горобець весь час гукав: «Жив, жив!». Розбійники повернулися і забили Господу залізний цвях у саме серце. Кажуть, що горобці, крім того, приносили й залізні цвяхи, якими прибивали до хреста Спасителя. Тому залізними цвяхами «І Боже як гріх» (дуже грішно) збивати домовини, «клепу-вати» ікони і кріпити іконостаси.

    Для кожного, сподіваємось, цілком зрозуміло, що всі такі легенди, ґрунтуючись на оповідях, водночас скористалися з тих звуків, які найчастіше видають горобці, і які справді дуже схожі на слово «жив».

    Вбачаючи в горобцях породження чорта, вважаючи їх фізичними, так би мовити, винуватцями хресних страждань і навіть смерті Спасителя, народ ставиться до горобців вельми вороже. Діти нещадно розоряють їхні гнізда, всіляко знущаються з горобців, і ніхто не зупиняє їх у цьому.

 

 

7.               Літературна творчість

 

    а)  Вірші

 

ГОРОБЦІ  ПРО  ЛІТО МРІЮТЬ

Сніг мете, кущі біліють.
Горобці про  літо мріють,
Змерзли, та куди ж подітись?
Краще б їм на сонці грітись,
Десь на лаві в парку сісти,
Хлібних крихіт попоїсти,
Дощик весело зустріти,
Із калюжі воду пити,
На асфальті пострибати,
Поцвірінькать-поспівати.

Сніг мете, кущі біліють,
Горобці про  літо мріють

                              

 

 

Чимчикує горобець 
По асфальту навпростець, 
До домівки поспішає, 
На автівки не зважає. 
Не боїться горобець 
Прямувати навпростець, 
На зелений він крокує, 
Зебри рисочки рахує.

 

 

 

б) Прозові твори

 

Казка про билинку і горобця

Стояла в полі билинка, на ту билинку сів горобець-молодець.

— Билинко, билинко, поколиш горобця-молодця.

— Не хочу!

— То я піду до кіз, нехай тебе з'їдять. Кози, кози, ходіте билинку гризти, билинка не хоче горобця-молодця колихати.

— Не підемо!

— То я закличу вовка, щоб вас подушив. Вовче, вовче, ходи кози їсти: кози не хочуть билинку гризти, билинка не хоче горобця молодця колихати.

— Не піду!

— То я попрошу стрільця, щоб тебе застрелив. Стрільче, стрільче, ходи вовка бити; вовк не хоче кіз душити, кози не хочуть билинку гризти, билинка не хоче горобця-молодця колихати.

— Не піду!

— То я скажу огневі, щоб тебе спалив. Огонь, огонь, ходи стрільця палити, стрілець не хоче вовка бити, вовк не хоче козу душити, коза не хоче билинку гризти, билинка не хоче горобця-молодця колихати.

— Не хочу!

— То я піду по воду, щоб тебе загасила. Вода, вода, ходи огонь гасити, огонь не хоче стрільця палити.

— Не піду!

— То я закличу вола, щоб тебе випив. Воле, воле, ходи воду пити, вода не хоче огню гасити, огонь не хоче стрільця палити.

— Не піду!

— То я попрошу дуба, щоб тебе бив. Дубе, дубе, ходи вола бити, віл не хоче води пити.

— Не піду!

— То я закличу червів, щоб тебе сточили. Черви, черви, ходіте дуба точити: дуб не хоче вола бити, віл не хоче води пити, вода не хоче огню гасити, огонь не хоче стрільця палити, стрілець не хоче вовка бити, вовк не хоче кіз їсти, кози не хочуть билинку гризти, билинка не хоче горобця-молодця колихати.

Кинулись черви до дуба, дуб до вола, віл до води, вода до огню, огонь до стрільця, стрілець до вовка, вовк до кіз, кози до билинки, а билинка налякалась, стала горобця-молодця колихати: а-а-а, люлі, і до сих пір колише.

 

 

                                     БІДА НАВЧИТЬ

                                                    (казка)

Був собі горобець. І був би він нічого собі горобчик, та тільки біда, що дурненький він був. Як вилупився з яйця, так з того часу нітрошки не порозумнів. Нічого він не тямив: ані гніздечка звити, ані зерна доброго знайти,- де сяде, там і засне; що на очі навернеться, те і з'їсть. Тільки й того, що завзятий був дуже, - є чого, нема чого, а він вже до бійки береться. Одного разу літав він із своїм товаришем, теж молодим горобчиком, по дворі в одного господаря. Літали вони, гралися, по смітничку громадили та й знайшли три конопляні зернятка. От наш горобчик і каже:

- Мої зернятка! Я знайшов! А чужий і собі:

- Мої! Коли мої! Коли мої!

І почали битися. Та так б'ються, та так скубуться, аж догори скачуть, аж пір'я з них летить. Бились, бились, поки потомились; сіли один проти одного, надулись і сидять, та вже й забулись, за що була бійка. Коли згадали: а де ж наші зернята? Зирк, аж зернят вже й нема! По дворі ходить курка за курчатами, квокче та промовляє:

- Дурні бились, а розумні поживились, дурні бились, а розумні поживились!

- Що ти кажеш? - питають горобці.

- Та то я дякую вам, що ви такі дурні! От поки ви здуру бились, то я з своїми курчатами поснідала вашими зернятками! Що то, сказано, як хто дурний!.. Нікому було вас бити та вчити! Якби вас хто взяв у добру науку, то, може б, з вас птахи були!..

Чужий горобчик розсердився за таку мову.

- Вчи своїх дурних курчат розуму, а з мене й мого розуму досить! - підскочив, тріпнув крильцем, цвірінькнув та й геть полетів. А наш горобчик зостався і замислився.

"А правда, - думав він, - краще бути розумним. От курка розумна, собі наїлася, а я мушу голодний сидіти".

Подумав, подумав та й почав просити курку:

- Навчіть мене розуму, пані матусю! Ви ж такі розумні!

- Е, ні! - каже курка. - Вибачай, серденько! Маю я й без тебе клопоту доволі, - он своїх діточок чималенько, поки-то всіх до ума довести! Шукай собі інших учителів! - та й пішла собі в курник.

Зостався горобчик сам.

- Ну, що робить? Треба кого іншого питати, бо вже я таки не хочу без розуму жити! - і полетів у гай.

Прилетів у гай, коли бачить - сидить зозуля на калині та все: "Ку-ку! Ку-ку!". От він до неї:

- Тіточко, що я вас проситиму! Навчіть мене розуму! У вас же нема своїх дітей; а то курки просив, то вона каже, що в неї й так багато клопоту.

- А я тобі от що скажу, - відповіла зозуля, - як у мене свого клопоту нема, то чужого я й сама не хочу! От не мала б роботи, чужих дітей розуму вчити! Се не моє діло! А от коли хочеш знати, скільки тобі літ жити, то се я можу тобі сказати.

- Аби ти була жива, а за мене не турбуйся! - відрізав горобець і полетів геть.

Полетів він геть, аж на болото, а там ходив бузько і жаб ловив. От підлетів горобчик до-нього та й каже несміливо:

- Пане, навчіть мене розуму. Ви ж такі розумні...

- Що, що, що? - заклекотів бузько.- Тікай-но ти, поки живий! Я вашого брата!..

Горобчик мерщій від нього, ледве живий від страху.

Бачить він: сидить на ріллі ґава і сумує. От він до неї:

- Дядино, чого ви так зажурились?

- Сама не знаю, синочку, сама не знаю!

- Чи не можете, дядиночко, мене розуму навчити?

- Та ні, синочку, я й сама його не маю. А от коли ти вже так хочеш, то полети до сови: вона, кажуть, вельми розумна-розумна, то, може, вона тобі що порадить. А я до того розуму не дуже. Бог з ним!

- Прощавайте, дядино! - сказав горобчик.

- Щасливо!

Полетів горобчик питати, де сова сидить; сказали йому, що вона в сухому дубі в дуплі мешкає. От він туди,- бачить: справді, сидить сова в дуплі, тільки спить. Горобчик до неї:

- Пані! Чи ви спите? Пані! Пані!

Сова як кинеться, як затріпоче крилами.

- Га? Що? Хто? - кричить, витріщивши очі.

Горобчик і собі трошки злякався, а все-таки хоче свого дійти.

- Та се я, горобець...

- Горобець? Який горобець? Не бачу! Чого притирився? І яка вас лиха година по дневі носить? Осе напасть?

І вдень не дадуть заснути...

І сова знов заснула. Горобчик не посмів її вдруге будити, сів собі на дубі та й почав ждати ночі. Ждав, ждав, аж йому обридло. Коли се, як стало темніти, прокинулась сова та як заведе: "Гу-у-у!.. Гу-гу-гу-у-у..." Горобчик аж отерп зо страху: хотів уже втікати, та якось утримався. Вилізла сова з дупла, глянула на горобчика, а очі в неї світять! Страх та й годі!..

- Ти тут чого? - спитала.

- Та я, вибачайте, моя пані, ще зранку тут сиджу...

- І чого?

- Та чекаю, поки ви встанете

- Таж я встала! Ну чого тобі треба? Чого стримиш?

- Я хотів би вас просити, вибачайте ласкаво, чи не могли б ви мене розуму навчити? Адже ви такі мудрі...

- Не на те я мудра, щоб дурнів розуму навчати! Хто дурнем вродився, той дурнем і згине. Тікай-но ти, а то я голоод-на! - гукнула сова та як засвітить очима...

Горобчик миттю як схопиться, полетів світ за очі, десь у гущавину заховався та там і проспав аж до самого ранку. Спить горобчик, та так міцно, коли се у нього над головою щось як заскрегоче:

"Че-че-че!" Горобчик прокинувся, аж дивиться: сидить на сучку сорока-білобока та так скрегоче, аж очі заплющила.

- З ким ви, панянко, так розмовляєте? - спитав її горобець.

- А тобі що до того? Чи ба, який цікавий! А хоч би й з тобою!

- Та я дуже радий, як зо мною. Я б вас просив, моя панно, щоб ви мене розуму навчили.

- А нащо тобі, мій молодчику, розум? Без розуму легше в світі жити та таки й веселіше! А ти, голубчику, ліпше красти вчися, от як я, то тоді й розуму не треба. З великого розуму не тяжко й з глузду зсунутись; ти ось поговори зо мною, то я тебе навчу, як і без розуму прожити... - і заскреготала сорока, та що далі, то все хутчіш та дрібніш...

- А бодай тобі заціпило, скреготухо! - крикнув горобчик. - Ото і лушить! Цур тобі! - та скоріш від неї геть.

Сів собі горобчик на полі та й думає:

"Де я того розуму навчуся? Скільки світу злітав, а щось небагато навчився, хіба вже воно так і зостанеться..." Зажурився він, поглядає сумно по полю, а по полю чорний крук ходить та так поважно.

"Ну, ще в сього поспитаю; се вже останнє", - подумав горобчик.

- Навчіть мене розуму! - звернувся він просто до крука.

- Я вже давно його шукаю, та ніяк не знайду.

- Розум, молодче, по дорозі не валяється, - мовив поважно крук, - не так-то його легко знайти! А я тобі от що скажу: поки біди не знатимеш, то й розуму не матимеш. От тобі моя наука. А тепер іди, мені ніколи.

Полетів горобчик, засмутився. "Що то мені така наука?" - гадає собі; однак більше ні в кого розуму не питав - обридло вже. Посумував трохи, що мусить без розуму жить, а потім і забув. Почав знову гуляти веселенько. Ні гадки йому.

 

І не зоглядівся горобчик, як і літечко минуло. Настала осінь з вітрами холодними, з дощами дрібними, а дедалі й сніжок став перепадати. Біда горобчикові - холод, голод! Вночі, де не сяде, спати не може, так холодний вітер і пронизує; вдень їсти нічого, бо все зібрано в клуні, а якщо й знайде, то за сваркою втеряє. От і почав наш горобчик до розуму приходити - годі сваритися!

Куди горобці летять, і він за ними; що вони знайдуть, то і він поживиться, - та все без сварки, без бійки, то горобці його й не женуть від себе, - а перше, то й близько не підпускали. Побачив горобчик, як інші пташки в теплих гніздечках сидять, почав він і собі придивлятись, як-то гнізда будуються. Почав він пір'ячко до пір'ячка збирати, соломку до соломки складати та гніздечко звивати.

Так статкує наш горобчик, так дбає! Дедалі всі горобці почали його поважати: куди зберуться на раду, то й його кличуть, він так вславився між ними своїм розумом. Перезимував він зиму щасливо, а на весну вже став великим та мудрим горобцем; сидів він у гніздечку не сам, а з горобличкою, і четверо яєчок в гніздечку лежало. Як виклюнулись гороб'ята, то горобцеві новий клопіт - годувати діточок, та вкривати, та глядіти, та од хижого птаства боронити,- не до гуляння було!

А вже що господарський був горобець, то, було, аж сусіди-горобці дивуються. "Які ви, пане сусідоньку, мудрі! І де ви того розуму навчились?" - питають, було, його. А він, було, тільки голівкою кивне. "Біда навчила!" - каже.

                                                                                         Леся УКРАЇНКА

 

Підсумки. От і вся моя історія. Таку ж історію, як слово ГОРОБЕЦЬ про себе може розповісти кожне зі слів нашої рідної української мови. А щоб воно з вами «заговорило», вивчайте українську мову, зазирайте до словників, більше читайте різні твори - літературні та науково-популярні; знайомтеся з перлинками фольклору – прислів’ями, приказками, загадками, казками. І тоді безліч слів запросять вас у захоплюючі мандри.

                                                   Хай щастить!