Індія під владою Великої Британії

                                                                                                    Герб                              Герб

Британська Індія — загальна назва для колишніх британських володінь в Ост-Індії, що перейшли під управління Британської ОстІндської компанії після перемог при Плессі (1757 рік) і Буксарі (1764 рік), а також ряду субсидіарних угод. На чолі Британської Індії стояв генерал-губернатор Індії.

Британська Індія у 1909 році З 1757 по 1947 велика частина Південної Азії, на якій розташовані сучасні Індія, Пакистан, Бангладеш, М'янма, Шрі-Ланка, Непал і Бутан, перебувала в колоніальній залежності від Британської Імперії. Від часу здобуття незалежності цими державами їх існування до незалежності визначають узагальнювальним терміном «Британська Індія», хоча до незалежності цей термін відносився тільки до тих регіонів, які перебували під безпосереднім управлінням британської адміністрації спочатку в форті Вільям, а потім — в Калькутті і Делі.

Підсумком повстання сипаїв 1857–1859 років стала ліквідація Британської Ост-Індської компанії і перехід влади безпосередньо до корони. Стару систему в англомовних джерелах прийнято іменувати «Британський Радж» (англ. British Raj). Ця система використовувала традиційну феодальну організацію Індії, проте верховним сюзереном правителів окремих індійських регіонів була британська корона. Така організація була остаточно закріплена в 1876 році коронацією британської королеви Вікторії як Імператриці Індії.

Повстання сипаїв (Сипайське повстання, Індійське народне повстання 1857—1860, Перша війна Індії за незалежність) — повстання індійських солдатів проти жорстокої колоніальної політики британців у 1857—1859 роках. Повстання почалося на півночі від Бенгалії до Пенджабу і в центральній Індії. Основна ініціатива була зроблена з боку армії і незадовго до цього відсторонених від влади магарадж, але в деяких областях його підтримали селяни, і воно перетворилося на загальне повстання. Делі було захоплене повстанцями, проте пізніше було оточене і узяте британцями. Повстання поклало край владі Британської Ост-Індійської компанії і призвело до її заміни прямим правлінням британської корони.

Придушення індійського заколоту англійцями Частина території Індії, що перебувала під безпосереднім управлінням корони (через генерал-губернатора Індії), іменувалася власне

Британською Індією. Але основну масу території представляли «тубільні держави» (англ. Native states), або «тубільні князівства» (англ. Princely states).

Поділ Індії в 1947 р.

Загальна кількість окремих індійських князівств доходила до кількох сотень. Британська влада в них була представлена резидентами, проте власні резиденти налічувалися на 1947 рік тільки в 4 князівствах. Решта всіх князівств об'єднувалася навколо різних регіональних підрозділів (агентств, резиденцій).

У цілому, система налічувала три основні рівні — імперський уряд в Лондоні, центральний уряд в Калькутті і регіональні управління. Главою Індії на місці був генерал-губернатор, якого часто називали віце-королем.

Стрижнем британського правління була Індійська Цивільна Служба.

В результаті кілька сотень незалежних князівств, що існували на момент завоювання Індії британцями, були об'єднані в дві держави, а різноманітні титули їхніх правителів скасовані. Розділ колишньої колонії привів до обміну

15 мільйонами біженців і загибелі 250—500 тис. чоловік внаслідок міжрелігійного насильства.

Кілька князівств, проте, не були одразу приєднані до однієї з нових держав через позицію їхніх урядів. Особливі труднощі викликало визначення ідентичності колишнього тубільного князівства Джамму та Кашмір. Більшість населення князівства були мусульманами, проте його магараджа, сикх Харі Сінґх, наполягав на незалежності. В результаті як Пакистан, так і Індія вторглися у князівство, підтримуючи різні сторони в конфлікті. За підсумками війни відбувся розділ Кашміру на пакистанську (у пакистанських джерелах — «Азад Кашмір», або «звільнений Кашмір») і індійську частини, проте кордон так і не був офіційно визнаний обома державами.