Інформаційні матеріали до уроку на тему "Зразки образотворчого мистецтва Трипільської та скіфської культури. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор’я."

Інформаційні матеріали до уроку мистецтва

на тему: Зразки образотворчого мистецтва Трипільської та скіфської культури. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор’я.

Кіммерійці. Кіммерійці ­– перші кочові вершники, що з'явилися в Україні, є також і першими її жителями, назва яких дійшла до нас. Багато вчених тримаються думки, що кіммерійці вийшли із своїх прабатьківських земель у нижньому Поволжі, перекочували низовинами Північного Кавказу й десь близько1500 р. до н. е. з'явилися на Україні. Для релігійного світогляду кіммерійців характерні віра в душу та життя після смерті. На побутування у них культу Богині-матері вказують стели із зображенням жінки, які мали культовий характер. Культ Богині-матері - найхарактерніша риса формування релігійної свідомості багатьох народів. Кіммерійці були войовничими племенами. Вони здійснювали походи на Ассирію, Фригійське царство, на західні землі Малої Азії. Звичайно ж трофеї, добуті у військових походах, мали великий вплив на формування культури кіммерійців До того ж кочовий спосіб життя і войовничість цих племен значною мірою відбилися на їх матеріальній культурі. Передусім, це стосується предметів озброєння та спорядження верхового коня. Серед знайдених деталей вузди уваги заслуговують вишукані фігурні пряжки з жолобчастими боковими платівками. Вчені з'ясували, що саме такі пряжки прикрашали ремені верхових коней в ассірійських зображеннях на рельєфах палаців царів Саргона II і Ашшурбаніпала. Кіммерійське мистецтво мало прикладний характер. Складні орнаменти прикрашали руків'я кинджалів, деталі вузди, наносилися на посуд. Основу декору становили різноманітні геометричні фігури - спіралі, ромби, квадрати. Найкращими зразками кіммерійського геометричного стилю можна вважати різьблені кістяні прикраси кінської вузди з кургану поблизу с. Зольне в Криму. До нас дійшли і деякі зразки кіммерійської монументальної скульптури - статуї, що, вочевидь, зображували воїнів. Вони мали вигляд кам'яних стовпів, на яких рельєфно зображувалися предмети одягу і зброї. Самобутня кіммерійська культура складалася и розвивалася в період із IX ст. до н.е. і була перервана на початку VII ст. до н. е. новою хвилею кочових племен зі Сходу - скіфів, з якими пов'язаний наступний етап у давній історії нашої країни. 1) кіммерійці були першими на Україні скотарями, що перейшли до кочового способу життя;  2) вони опанували мистецтво їзди на конях і їхнє військо складалося з вершників; 3) завдяки контактам із майстерними оброблювачами металів на Кавказі вони започаткували на Україні добу заліза; 4) зростання ролі кінних воїнів зумовило занепад великих родів і виникнення військової знаті.

 Скіфи. На початку VII ст. до н. е. з'явилися в українському степу скіфи. На правому березі Дніпра мешкали скіфи-орачі – землеробські племена, що були корінними мешканцями цього краю і, напевно, взяли собі назву від кочовиків, котрі їх підкорили. Деякі історики вважають, що вони були предками слов'ян, влада зосереджувалася в руках «царських» скіфів – кочовиків, що вважали себе найчисленнішими й найкращими і змушували інших скіфів та не скіфські племена України сплачувати їм данину. За їхніми зазіханнями стояло велике, добре озброєне й дисципліноване кінне військо. Щоб розвивати в собі силу волі, скіфські воїни мали звичай пити кров першого вбитого ворога, робити з ворожих черепів прикрашені золотом і сріблом чаші, знімати скальпи. Безжалісні до ворогів, ці кочовики були відданими в дружбі, яку цінували понад усе. Скіфське суспільство було значною мірою дитям своєї епохи. Родовід ішов по батьківській лінії, майно ділилося між синами, а полігамія була нормальним явищем. Разом із померлим чоловіком часто вбивали й ховали його молодших жінок. Як свідчать розкішні поховання скіфських царів у курганах, що й досі трапляються в українських степах, багаті могили племінної знаті й водночас убогі могили простих людей, суспільно-економічне розшарування стало досить помітним явищем серед «царських» скіфів. Крім награбованого у війнах, основним для них слугувала торгівля з грецькими колоніями у Причорномор'ї. Своїм торговим партнерам скіфи пропонували товари, що ними згодом уславиться українська земля: збіжжя, віск, мед, хутра, рабів. За це вони отримували вина, ювелірні вироби, інші предмети розкошів, до яких у них уже розвинувся великий апетит. Про це свідчать своєрідні прикраси, надзвичайно оригінальне за своїм стилем декоративне мистецтво з характерними для нього мотивами тваринного світу. Воно з великою майстерністю відображає пластику оленів, левів, коней, що вражають граційністю й красою. За доби скіфів Україна стала важливою, хоч і віддаленою частиною Середземномор'я. Через грецькі колонії у Причорномор'ї скіфи ввійшли у контакт із грецькою цивілізацією й навчилися цінувати її. Водночас контакти зі світом Середземномор'я втягували скіфів і в його конфлікти. Це стало початком кінця скіфів. Десь через 100 років більшу частину скіфів завоювали й асимілювали сармати – інше могутнє плем'я кочовиків зі сходу. Тільки залишкам удалося сховатися в Криму, де їхні нащадки прожили до 3 ст. н. е.

 Сармати. Майже протягом 400 років, від 2 ст. до н. е. до 2 ст. н. е. у степах Північного та Східного Причорномор'я панували сармати, які прийшли з Волги. Спочатку вони мирно змішувалися з такими ж іраномовними скіфами, а також греками, що жили у Північному Причорномор'ї. Проте під тиском ворожих племен ставали дедалі агресивнішими. Зрештою вони підкорили скіфів, поглинувши у своїй масі велике число простого люду. Як і всі кочові володарі українських степів, сармати становили не єдине однорідне плем'я, а слабо пов'язаний і часто ворогуючих між собою племен. Кожне з цих сарматських племен прагнуло до панування на Україні. Сармати часто суперничали з іншими племенами та, бувало, навіть поступалися їм владою. Особливо вражає у сарматів та велика роль, яку відігравали в їхньому суспільстві жінки. Сарматські жінки жили, як колись амазонки: вони полювали верхи, брали участь у війнах нарівні з чоловіками, а також одягалися, як чоловіки. Дані археології свідчать про те, що сарматських жінок часто ховали разом зі зброєю і що вони нерідко виконували функції жриць. Коли війна не могла задовольнити всіх матеріальних потреб, сармати торгували, їхні каравани мандрували у найдальші краї, з яких везли до Танаїсу – сарматської столиці, розташованої на р. Дон, китайський шовк, 35 кавказький кришталь, напівкоштовне каміння з Ірану та Індії. Незабаром на зміну сарматам прийшли інші кочовики, але сармати були останнім індоєвропейським народом, що з'явився зі сходу.

 Трипільська культура. В Україні виявлено понад дві тисячі поселень Трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах - в Середньому Подністров'ї і Попрутті, Побужжі та Середньому Подніпров'ї. Населення на всій території поширення Трипільської культури становило щонайменше один мільйон чоловік. Трипільські селища розташовувалися на високих південних та південно-східних рівних або похилих місцях поблизу рік і їхніх приток. В основному це були родові або племінні довготривалі поселення, що нараховували від десятків до сотень, а інколи і кількох тисяч жител та господарських споруд. Такі селища в своїй більшості мали чітке планування - всі будови були розташовані кількома рядами або концентричними колами навколо великого майдану, на якому розташовувалися громадські споруди - святилища. Житла трипільців були переважно наземними, площею від 30 до 150 м2. Конструкція їх була досить складною: підлога викладалася на дерев'яному помості з глиняних обпалених вальків і зверху замазувалася глиною. Стіни споруджувалися на дерев'яному каркасі, обплетеному, лозою і з двох сторін обмазувалися глиною, двосхилий дах перекривався соломою або очеретом. Нерідко житла мали піддашшя. Вікна були невеликими та округлими. Всередині були одна дві, а то й три кімнати. В кожній кімнаті містилася піч, лежанка, сімейний вівтар-жертовник. Вівтар мав вигляд невеликого хрестоподібного або квадратного в плані глиняного підвищення, розписаного різнокольоровими фарбами. Тут стояв культовий посуд та глиняні жіночі фігурки. Біля печі, під стінами та на полицях-мисниках стояли різноманітні горщики та миски. Стіни, як ззовні так, і зсередини житла, розмальовувалися вертикальними смугами червоного, жовтого та білого кольорів. Орнамент розташовувався також навколо вікон та дверей. Житло Трипільської культури дуже нагадує українську сільську хату ХІХ-ХХ століть. У такому житлі мешкала одна сім‘я. На Уманщині, в басейні Південного Бугу, а також у межиріччі Дністра й Прута виявлено величезні поселення площею до 450 га, які нараховували понад 2000 жител, розташованих концентричними колами (поселення Майданецьке, Тальянки, Веселий Кут, Доброводи тощо). Тут існувала квартальна забудова, багато будинків були двоповерховими. На той час це найбільші в Європі, а можливо, й у світі перші справжні протоміста, в кожному з яких проживало до 25 тис. чоловік. Археологи встановили в трипільців унікальний в історії культури звичай - обрядове спалювання своїх жител. Вважається, що воно відбувалося один раз приблизно через кожні 50 років, коли виснажувалися навколишні поля і проживання на цьому місці ставало неможливим. Освоївши нові ґрунти і збудувавши неподалік нове селище, люди упорядковували житла на старому поселенні й спалювали його. Основним заняттям трипільців було землеробство. Вони вирощували на своїх полях основні зерно - бобові культури - кілька сортів пшениці і ячменю, просо, горох та вику. Високого рівня розвитку досягло тваринництво. Серед інших видів занять значне місце посіли гончарство, ткацтво, виготовлення знарядь праці, обробка міді і виготовлення з неї різноманітних виробів. На сьогодні в межах України виявлено близько 700 поселень доби неоліту. Цю епоху в Україні яскраво репрезентує трипільська культура. У межах України відомі сотні трипільських поселень. Про рівень матеріального і культурного розвитку трипільців свідчить їх керамічне виробництво. Посуд трипільців можна розділити на дві великі групи: кухонний і столовий. Кухонний був простим за формою, з нанесеним небагатим орнаментом Значно досконалішим був столовий посуд. Для його виготовлення використовувалася якісніша глина, цей посуд добре випалювався. Орнамент на столовому посуді більш вишуканий. Серед орнаментальних знаків зустрічаються зображення людей і тварин.  У трипільців особливого розвитку набула глиняна пластика. Вони виготовляли з глини жіночі статуетки, фігурки тварин, моделі помешкань. Ці чудові вироби образотворчого мистецтва дають нам яскраве свідчення досить високого рівня розвитку трипільців.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА ТА ДЖЕРЕЛА

1. Климова Л.В. Художня культура. 10 клас: Підручник для загальноосвітніх навчальних закладів. Рівень. Академічний рівень. – К.: літера ЛТД, 2010. – 176 с.: іл.

2. Трач С.К. Художня культура. Альбом посібник. 10 клас. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2010. – 64 с.

3. Художня культура, 10 клас: Педагогічний кейс (методичні та дидактичні матеріали до уроків). Частина 2 / Укл. О.М. Томецька, О.О. Гумінська. – Рівне: ПП «Контур плюс», 2010. – 46., 3 компакт-диски.

4. http://7chudes.in.ua/node/9148

5. http://glas.org.ua/projects/teleexcursions/mariinka.html