Інформативно-виховна година "Весни обірване суцвіття"

ІНФОРМАТИВНО-ВИХОВНА ГОДИНА

 

«ВЕСНИ ОБІРВАНЕ СУЦВІТТЯ»

 

Мета: Розширити знання дітей про Чорнобильську трагедію, наголосити про

                  потенційну небезпеку радіації для усього живого, розповісти про ліквідаторів

                  аварії на Чорнобильській АЕС, показати, що чужої біди немає. Вчити

                  застосовувати у повсякденному житті елементарні радіаційно-гігієнічні

                  навички.

                     Виховувати любов до рідного краю, природи; виховувати у дітей

                  людяність, доброту та згуртованість.

 

 

Учень 1.

Як листя в садах,

Як в річці вода,

Спливають, злітають роки…

Горта і одрива календар сторінки…

Та в пам'ять вкарбована дата одна –

День смутку, скорботи, біди.

 

Учень 2.

Не можна ні про що мовчати,

Горить тривогою чоло.

Ці вірші – роздуми і факти,

Це все було, було, було…

Птахи складають гімн весні.

Всміхаються до сонця квіти.

А пам'ять лине в моторошні дні.

Гудуть короткі дзвони квітня.

 

Учень 3.

Чорних дат у людства є немало.

Кожна з них — це міна під прогрес.

Найстрашніше, що усіх спіткало, —

Вибух на Чорнобильській АЕС.

Двадцять шосте квітня — День скорботи.

Зранку скромних квітів я знайду

І на знак журливої турботи

До могил засмучених піду.

 

Учень 4.

Чорнобильський  вітер по душах мете.

Чорнобильський пил на роки опадає.

 Годинник життя безупинно іде.

 …Лиш пам'ять, лиш розум усе пам’ятає.

 

 

Вчитель.   

В історії нашого народу чимало скорботних дат, спогадів, які пронизують серце гострим болем. Одна з них 26 квітня, коли над квітучим Поліссям здійнявся в нічне небо зловісний вогонь радіаційного вибуху.

    У 2019 році годинник життя відраховує 33-ій рік Чорнобильської катастрофи. Чорною плямою стала на нашій блакитній планеті трагедія Чорнобиля. Ця біда назавжди залишиться у пам’яті людей, як застереження того, що науково-технічний прогрес може приносити і гіркі плоди.

 26 квітня 1986 року із чорнобильського реактора вирвалась і полетіла над землею чорна-пречорна хмара, немов буревій, залишала вона за собою отруйний слід, несла хвороби й смерть.

 

 

Учень 5.

Скрадлива чутка поповзла селом,

Із хати в хату, наче тінь зловісна.

«Біда в Чорнобилі… четвертий блок…

Рятуймось… Завтра може бути пізно…»

Та радіо мовчить. Газети поніміли.

По телевізору – концерти та кіно.

А ми по воду до криниць ходили,

Дітей поїли теплим молочком.

Город садили. Босими ногами

Збивали роси з ніжної трави.

Про радіацію не знали й не гадали.

І страх у душах ще не оселивсь.

Чому ж було так важко на душі,

Немов щось світле вмерло й не воскресло?

…Літак, що в небі креслив віражі,

Немов зумисне – сонце перекреслив!

 

Учень 6.

Перші хлопці були пів на другу.
Блок четвертий палав як сосна.
В ті хвилини щитом вони стали
Аби Україна і далі жила.

 

Вчитель.   

Найпершим, у кого зупинилося на мить вибуху серце, був старший оператор Валерій Ходемчук. За ним незабаром помер на посту його друг Володимир Шашенок, який заступив тієї ночі на зміну. Його, обпаленого і опроміненого, винесли на руках пожежники. Він ще встиг простогнати: „...Там.. Валера...” і втратив свідомість. Більше вона до нього не повернулася. Тіло його вивезли із зони і поховали на першому сільському кладовищі. А Валерія так і не знайшли. Четвертий блок став для нього і могилою і пам’яттю... Можливо, на тій бетонній стіні колись напишуть, що не реактор там похований, а він, Валерій Ходемчук.

Ліквідатори аварії…  Їх було 28 — пожежних Чорнобиля, першими вступили в боротьбу з атомною стихією, взяли на себе жар полум'я і смертоносне дихання реактора. Командував ними майор внутрішньої служби Леонід Петрович Телятников. Поруч з ним у перших рядах вогнеборців перебували командири пожежних караулів 23-річні лейтенанти внутрішньої служби Віктор Миколайович Кібенок та Володимир Павлович Правик.

Пожежники здійснили справжній подвиг — відвели біду, врятували тисячі людських життів. Шестеро з них — ціною свого життя.

За геройський подвиг, мужність та самовідданість під час ліквідації аварії на Чорнобильській звання Героя України та орден "Золота Зірка" посмертно присвоєно п'ятьом ліквідаторам: командирові відділення 6-ї окремої воєнізованої пожежної охорони р. Прип'ять Миколі Ващуку та Василю Ігнатенку, пожежним Миколі Титенку і Володимиру Тищурі, заступнику начальника електричного цеху ЧАЕС Олександру Лелеченку. Всі вони поховані в Москві на Митинському кладовищі.

Лейтенантам Віктору Кібенку і Володимиру Правику посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

 

Учень 7.

Лейтенанти – мужність і звитяга,

Від землі ви набирали сили...

Ще далеко десь від саркофага,

Та вогонь життям ви зупинили.

Першим важко. Ви були найперші.

Із вогню та в полум’я шугали.

Не до подвигів, і не до звершень, –

Ви ж собою людство заступали.

 

Вчитель.   

 Нехай пам’ять про загиблих буде вічною. Вічна слава і вічна пам’ять вам, рятівники наші, низький уклін вам від врятованого народу. Прошу вшанувати пам’ять загиблих хвилиною мовчання.

 

Хвилина мовчання. Звучить запис дзвонів

Вчитель.   

Красивою та багатою була Чорнобильська земля з її врожайними полями, садами та озерами, але тільки до квітневої ночі 1986 року. Наша пам’ять і пам’ять наступних поколінь - знову і знову буде повертатися до цих трагічних днів. Поля і луки, ліси і озера, річки і ставки Чорнобильщини тяжко уражені невидимою чорною хворобою.
         Над куточком планети враз нависла чорна хмара лиха, яка почала поширюватися з блискавичною швидкістю й поливати цим лихом, як дощем, нашу рідну землю. Це страшне лихо – радіація.
         Аварія призвела до небаченого забруднення біосфери, до появи на території України мертвої тридцятикілометрової зони, до радіоактивного опромінення тисяч людей.

 

Учень 8.                

Подій могло не буть цієї ночі,

А скільки сили віддано й життів

За те, що хтось там, десь там був неточний,

За те, що хтось у чомусь поспішав.

Чорнобиль - тільки лиш маленька віха

Загрозливої для людей біди,

Він є відлунням ядерного віку

Й можливо, в нім майбутнього сліди.

 

Учень 9.   

Триста літ поволеньки пролине –

Стронцій розпадеться і помре, –

На новому полі неодмінно

Час його, мов попіл, приоре.

Час очистить Прип’ять незглибиму,

Оживуть і луки, і сади,

Та Чорнобиль вічно берегтиме

Хрест своєї чорної біди.

 

Вчитель.   

Час невпинно йде вперед. Віддаляється чорна дата Чорнобиля, про яку з болем і сльозами згадуємо і сьогодні. Ми всі хочемо, щоб більше ніколи й ніде у світі не повторилося подібне лихо. 

Гріх перед Богом спокутувать будуть

Ті, хто порушив закони святі,-

Дзвони Чорнобиля стогоном будять,

Щоб не було чорних днів у житті!

Стогін Чорнобиля спогадом – болем

Не затихатиме в наших серцях, -

Пам’ять про жертви не згасне ніколи!

Їй пломеніти в прийдешніх віках!

 

Пісня «Молитва за Україну»

 

Вчитель.   

  На цьому наша виховна година закінчується. Я сподіваюся, що ви не забудете історію , пам’ятатимете імена пожежників, які пішли в небуття.
Дякую всім, хто брав участь у підготовці та проведенні години.