Лінійка пам'яті "Схиляємо голови низько"

ЛІНІЙКА  ПАМ’ЯТІ

«СХИЛЯЄМО ГОЛОВИ НИЗЬКО...»

    ПРИСВЯЧЕНА ДНЮ ПАРТИЗАНСЬКОЇ СЛАВИ ТА

70-РІЧЧЮ ВИЗВОЛЕННЯ ПОЛТАВЩИНИ, ЧУТІВЩИНИ

      ВІД НІМЕЦЬКО-ФАШИСТСЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ

    МЕТА.    Вшанувати подвиг нашого народу в Великій Вітчизняній війні.

                       Показати дітям героїзм народу в боротьбі з ворогом, довести,

                    що війна була

                   всенародною, розширити знання учнів про партизанський рух.

                       Виховувати почуття патріотизму, любов до своєї землі.

УЧЕНЬ.

    Відлітають, мов журавлині ключі, роки у вічність... Літа не зітруть у народній пам’яті світлі імена тих, хто віддав своє життя за Батьківщину.

    Друга світова війна була найкривавішою у світовій історії. Україна – одна із тих країн, які зазнали найвідчутніших втрат.

    1 вересня 1939 року розпочалася Друга світова війна – рівно через 25 років від початку Першої світової.

    Вожді хотіли вирішувати долю цілих народів, долю людства і світу. Після завоювання країн Західної Європи Німеччина зі своїми союзниками 22 червня 1941 року нападає на Радянський Союз.

    До цієї війни можна ставитися по-різному, по-різному її називати. Але хіба можна забути тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя за рідну землю? 22 вересня наш народ відмічає День партизанської слави.

УЧЕНЬ.

    В Україні діяло багато партизанських загонів.

    Проти партизанів німці посилили свої війська. Гітлерівці знищували цілі села за допомогу партизанам. І сіл із такою трагічною долею було багато в нашій Україні.

                                          Юні месники йдуть – як весна у полях,

                                                    Як весна на моїй Україні,

                                             І фіалки в гаях устеляють їм шлях,

                                                  Їх вітають ключі журавлині.

УЧЕНЬ.

Ах! Той зустрічі день!!!

Серед шуму дібров я  в сльозах

Упаду на коліна.

Україно моя! Моє серце і кров,

Партизанська моя Україна!

УЧЕНЬ.

Ніхто не забутий,

На попіл ніхто не згорів.

Солдатські портрети

На вишитих крилах пливуть.

І доки є пам’ять в людей,

І живуть матері,

Допоки сини,

Що спіткнулись об кулі, живуть.

УЧЕНЬ.

Мені привиділось, немов солдати,

Які не повернулися з боїв,

Не полягли, а залишились жити,

Перетворились в білих журавлів.

УЧЕНЬ.

Стоять, замислившись, тополі,

Бійців нагадують мені –

Отих полеглих в травах, в полі,

В кривавих січах на Землі.

УЧЕНЬ.

На Вкраїні за синь-далиною,

І криваві голівки дітей

Теплий вітер леліє рукою.

Куля ката навік обірвала їх крик,

Але в голосі грізнім відплати

Крізь боїв грізну путь,

Юні месники йдуть,

І січуть, і січуть автомати.

УЧЕНЬ.

Кують мечі на тирана усюди:

В лісах і в полях, серед вод

Весь світ перевернем – свободу здобудем!

Не раб український народ!

УЧЕНЬ.

    Німецька влада в Україні мала колоніальний характер, ознаки жорстокої окупації. Фашисти вважали німецький народ особливим, а всіх інших, у тому числі й українців, неповноцінними. На тому і грунтувалися дії загарбників в Україні.

    За радянськими джерелами, на Україні було більше 200 концентраційних таборів і таборів примусової праці. Ось кілька офіційних цифр про винищення людей у таборах на Україні.

    102 тисячі в Рівному, більше 200 тисяч в Янівському таборі у Львові, більше 100 тисяч в Бабиному Яру, 14 тисяч військовополонених у Львові, 150 тисяч у Гросс-Лазарет Славута, 340 тисяч у Дарниці біля Києва.

    За роки війни в Україні було зруйновано чи спалено 714 міст і містечок, 28 тисяч сіл, 10 млн. чоловік залишилось без даху над головою.

УЧЕНЬ.

    Загальні демографічні втрати України становлять приблизно 14, 5 млн. чоловік.

    Пропоную вшанувати пам’ять загиблих у Другій світовій війні хвилиною мовчання.

    Хвилина мовчання.

    Під тиском Червоної Армії з другої половини 1942 року німці почали відступати. Гітлер вимагав: «Не можна допустити, щоб у разі відступу, ми залишили після себе хоч одну людину, хоч одну голову худоби чи мірку зерна».

                                                         Були важкі-важкі роки,

                                                       Серця ятрились від утрат:

                                                       Той повернувся без руки,

                                                      У тих загинув батько, брат.

                                                         А матері при образах

                                                             В речах шептали:

                                                              «Синку ж мій»,

                                                     Ридали в розпачі, сльозах,

                                                       Німіли в муці навісній.

                                                         І злиднів чорна рать,

                                                   І чорних днів, і чорних діб...

                                                    А треба ж біль перемагать,

                                                             Глядіть малих...

                                                               І сіять хліб.

УЧЕНЬ.

Мало зозулі кували

Тим юнакам перед боєм.

Світ від чуми врятували,

Нас захистили собою.

У наші серця прилітають

Луни далекого грому.

Хлопці в степу спочивають,

Не повернулись додому

УЧЕНЬ.

Схиляємо голову низько,

Щоб шану героям віддать.

На вічних постах стоять обеліски,

В полях обеліски стоять!

    Сьогодні ми підемо до пам’ятника загиблим воїнам і покладемо квіти. Вшануємо визволителів рідного села, рідної України від фашистських загарбників. Адже саме восени вся Україна 70 років тому була звільнена від ворога. Цих дат ми не повинні забувати. Нащадкам передати: Україна!   За її мир і спокій полягли мільйони!  Війні не бути! Нехай панує мир!  І ми про це подбаємо!  Ніхто не забутий, ніщо не забуто!