Інформування "Українські композитори"

Інформування «Українські композитори»

Мета. Розширювати кругозір учнів новими, цікавими  фактами про видатних українських композиторів. Формувати патріотичні почуття, національну самосвідомість. Виховувати любов до свого рідного краю, Батьківщини, народу. Виховувати прагнення до збереження та примноження духовного  багатства українського народу.

Хід інформування.

1.Вступне слово вихователя. 

Коли ми шукаємо українське начало в різних галузях творчості людського генія, то в кожній з них насамперед хочемо знайти свого Григорія Сковороду. І коли йдеться про музичну культуру, то переконуємося, що основи її національного стилю закладалися тоді, коли здавалося, наш народ переживав найважчі часи свого поступу.

2. Максим Березовський.

Коли нищилися останні рештки української волі, 27 жовтня 1745 року у тодішній козацькій столиці на світ появився Максим Березовський. Його музична обдарованість швидко привернула увагу сучасників, відтак юнака забирають до придворної капели до Санкт-Петербурга. Саме там в усій повноті розкривається талант музиканта і співака. Але найбільше розкрився цей божий дар в Італії, куди молодий Березовський їде вчитися і де, за словами І. Левадного, «вдосконаливши і поглибивши свої знання і техніку як видатного скрипаля-віртуоза, Березовський як композитор зберігає свою вроджену українську індивідуальність у музиці і зберігає своє самостійне обличчя».

Талант і знання Максима Березовського настільки були неперевершеними, що коли визначався найкращий випускник Болонської академії, то саме наш земляк виявився найкращим, випередивши в тому числі маестро світового рівня Моцарта. Відтак ім’я українця Максима Березовського викарбували на почесній «золотій дошці» і обрали почесним членом Музичної академії.

Ростислав Пилипчук згадує в своєму дослідженні й інший випадок щодо визнання музичних заслуг Максима Березовського в Італії. Зокрема, він пише, що в архіві бібліотеки імені падре Мартіні в Болоньї зберігається протокол іспиту й обрання в академіки (15 травня 1771 року) двох іноземців — Міслівечка й Березовського. Умови іспиту були дуже суворі: екзаменованого замикали в окрему кімнату і визначали час, протягом якого він має розробити задану тему.

Цей успіх окрилив молодого українського композитора на написання опери «Демофонт» на слова відомого італійського драматурга П’єтро Метастазіо, прем’єра якої в 1772 році на чужині перетворилася на справжній тріумф українця Березовського. Одразу ж після цього російський уряд вирішив повернути Максима Березовського до своєї столиці. Через два роки російська ескадра здійснила спеціальний візит до італійського Ліворно, щоб забрати уже славного в Європі композитора.

Щоправда, в Росії Березовський не зустрів тієї підтримки, на яку сподівався і на яку, зрештою, заслужив. Бездарні інтригани, що крутилися при царському дворі, швидко відтіснили його на другий план. Проте він спочатку зібрав свої сили і серед чужого оточення взявся опрацьовувати мелодії рідного народу, в результаті чого з’являються такі шедеври духовної музики, як «Вірую», «Не отвержи мене».

Після переїзду до Санкт-Петербурга Максима Березовського не покидає туга за Україною, що простежується не тільки у високих акордах його національного музичного єства, але й у прагненні повернутися на землю батьків, де зможе черпати натхнення безпосередньо з народних джерел. Одним з таких приводів був проект відкриття в Кременчуку музичної академії, яку мав очолити наш земляк за підтримки всевладного царського вельможі Григорія Потьомкіна. Однак її створення затягувалося, що гнітюче діяло на молодого генія. Додалося й зруйнування Запорозької Січі. Все це так приголомшило його, що він важко занедужав і під час приступу хвороби, не побачивши перспектив для свого майбутнього в чужому й холодному для його серця Санкт-Петербурзі, 2 квітня 1777 року наклав на себе руки.

3. Дмитро Бортнянський.

 Коли ми згадуємо про той період нашої історії, то обов’язково мусимо сказати про ще одного видатного українського композитора світового рівня — Дмитра Бортнянського (1751-10.10.1825), уродженця тодішньої столиці України Глухова. Семирічним хлопчиком його привезли до Санкт-Петербурга, де він став дискантом у придворній капелі. А в одинадцять років він уже виконує складну жіночу партію в опері «Альцеста», а ще через три роки — головну чоловічу роль у ній.

З 1769 року Дмитро Бортнянський стажується в Італії. Тут він підвищує свій рівень музичних знань, глибше пізнає архітектуру, скульптуру, малювання. Водночас пише музику на класичні сюжети, дебютуючи операми «Креонт», «Аклід», «Квінт Фабій».

З 1796 року і до кінця свого життя очолював придворну капелу.

Будучи вже немічним і відчуваючи близький кінець, Дмитро Бортнянський запросив до себе придворний хор, яким керував десятки років. Попросив своїх вихованців виконати один з найулюбленіших своїх творів — і коли полились чарівні звуки, навічно закрив очі.

4. Семен Гулак-Артемовський.

У Росії розпочалася  композиторська діяльність видатного українського співака Семена Гулака-Артемовського(16.02.1813- 17.04.1873), який народився в Городищі нинішньої Черкаської області. Коли він втратив свій голос, то змушений був звернутися до написання музичних творів. Так, у 1851 він створив музику до «Картини степового життя циган» і вокально-хореографічного дивертисменту «Українське весілля», а потім починає працювати над великою оперою на український сюжет, що 1863 була поставлена на сцені Маріїнського театру в Санкт-Петербурзі під назвою «Запорожець за Дунаєм». До речі, композитор сам написав лібретто цього твору й сам виконав партію Карася.

Семен Гулак-Артемовський був також автором музики до власного водевіля «Ніч на Івана Купала» (1852), багатьох романсів і пісень, у тому числі пісні «Стоїть явір над водою», присвяченої Тарасу Шевченку (1858).

5. Микола Лисенко.

Водночас XIX століття дало для світу видатного українського композитора Миколу Лисенка(22.03.1842-6.11.1912), що по праву вважається родоначальником нашої національної класичної музики. З полтавської землі він приніс такий глибокий пласт національного колориту української музики, котрий пронизував усі його твори. Йдеться і про опери «Наталка Полтавка», «Тарас Бульба», «Енеїда«, кантату «Б’ють пороги», а також і про композиції на слова Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Степана Руданського.

Крім того, Микола Лисенко написав музику до духовного гімну України «Боже, Великий, єдиний».

6. Микола Леонтович.

  Гідно представляв Україну перед світом у музичному мистецтві Микола Леонтович (1877-1921). Він, за словами композитора Василя Барвінського, і хоч «обмежився майже виключно до хорових творів, обробок народніх пісень та релігійних кантів. У цій ділянці займає зовсім виїмкове місце не тільки в українській, але у світовій хоровій літературі. Його підхід до обробки народної пісні геніальний. Спосіб його обробок можна назвати вокальною інструментацією, та не з метою осягнення чисто звукових ефектів, а в глибоко естетично-змістовому значенні».

Простеньку мелодію «Щедрика» Микола Леонтович після ретельної обробки перетворив у мистецький шедевр, котрий і донині співається в усьому світі, зрештою, яким Україна представляється перед ним у галузі музичної культури. На такому ж високому мистецькому рівні Леонтович здійснив обробку пісні «Козака несуть» — своєрідний український жалобний марш, який, за словами професора В. Завітневича, складається із співзвучання кількох мелодій.

7. Сергій Прокоф’єв. 

На переломі XX століття Україна дала ще одного творця музики, яким може гордитися. Видатним композитор світової слави став Сергій Прокоф’єв (23.04.1891-5.03. 1953), який народився в Красному на Донеччині.

Дитячі роки, проведені серед українського степу, на все життя відбилися в душі композитора невичерпним джерелом народної музики, і він завжди черпав з нього мелодії, що відлунювали українську тему для нього в будь-яких куточках світу. Зокрема, мешкаючи у Франції, він 1930 року пише балет «Над Дніпром». Але найвизначнішим твором Сергія Прокоф’єва на українську тематику була опера «Семен Котко», в якій відчувався вплив рідного села.

Видатний піаніст Святослав Ріхтер заявив: «У той вечір, коли я вперше почув «Семена Котка», я зрозумів, що Прокоф’єв — великий композитор».

8. Георгій Майборода.

Видатним явищем українського музичного життя XX століття були брати Майбороди, котрі появилися на світ в полтавському селі Пелехівщина. Старший — Георгій Майборода (1.12.1913-6.12.1992) відомий своїми операми «Милана», Тарас Шевченко», «Ярослав Мудрий», а також «Гуцульською рапсодією».

9. Платон Майборода.

Молодший Платон Майборода (1.12.1918-08.07.1989) потужніше заявив себе на ниві творення української пісні. Особливо запам’яталися й стали народними такі пісні, як «Рідна мати моя», «Київський вальс», «Ми підем, де трави похилі», «Моя стежина».

10. Олександр Білаш.

Визначним явищем в українському музичному житті другої половини XX століття стала поява композитора Олександра Білаша (6.03.1931-6.05.2003), котрий підняв мелодії його полтавського дитинства до найвищого рівня сприйняття їх не тільки українцями всього світу. Його пісенні твори, особливо «Два кольори», «Ясени», «Цвітуть осінні тихі небеса», «Білий сніг на зеленому листі», «Мавка» принесли славу автору й Україні.

11. Володимир Івасюк.

Для національного відродження українства видатну роль зіграли естрадні твори молодого композитора Володимира Івасюка(04.03.1949-22.05.1979), уродженця Буковини. Феномен Володимира Івасюка полягає у тому, писав Ростислав Братунь, що він інтуїтивно і формально зумів створити своєрідний кодекс сучасної української естрадної пісні, до якого його молодші та старші колеги боялися звернутись, бо ж у ньому закодоване майбутнє національної специфіки саме української ліричної пісні. Щоб розшифрувати його ритміко-мелодійний ряд, треба піднятись до майстерності (не кажу вже про талант) Володимира Івасюка».

Один із основоположників української естрадної музики (поп-музики). Автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів. Професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Неординарний живописець.

•                  1970 — склав пісні «Червона рута» й «Водограй», які 13 вересня вперше виконав з Оленою Кузнецовою у програмі Українського телебачення «Камертон доброго настрою». Путівку в життя пісень дали ансамбль «Смерічка» Л. Дутковського (солісти Н. Яремчук, В. Зінкевич, М. Ісак, звукорежисер Василь Стріхович)
•                  У 1989 році «Червона рута» стала назвою однойменного фестивалю.
•                  У 1994 році Леонід Кравчук підписав Указ про присудження Володимиру Івасюку Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка.

•                  4 березня 1999 року у Чернівцях відкрився Меморіальний музей Володимира Івасюка.
•                  18 липня 2001 року на V Ювілейній Церемонії нагородження лауреатів Всеукраїнської премії у галузі музики та масових видовищ «Золота Жар-птиця» Володимир Івасюк був нагороджений у номінації «За внесок у розвиток музичної культури України XX століття».

12. Григо́рій Гу́рійович Верьо́вка .

 Український композитор і хоровий диригент, педагог.

Народився в українській родині в козацькому містечку Березному на Чернігівщині. 1916 закінчив Чернігівську духовну семінарію. 1918–1921 навчався в Київському музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка по класу композиції у Болеслава Яворського, диригування — в Олександра Орлова. 1933 закінчив інститут екстерном.

Від 1919 року працює як організатор і керівник самодіяльності, викладав хорове диригування у музично-навчальних закладах Києва.

1923–1927 працює в музично-драматичному інституті, від 1931 — в Київській консерваторії (нині Національна музична академія України імені Петра Чайковського). Від 1947 — професор консерваторії.

1943 організував Український державний народний хор, 1943–1964 був його художнім керівником і головним диригентом. 1964 хору надано ім'я Григорія Верьовки.

1943–1952 — голова Спілки композиторів УРСР (нині Національна спілка композиторів України).

Верьовка як композитор працював переважно в царині хорової масової пісні, займався обробками народних пісень. Твори Верьовки широко популярні, багато які з них стали істинно народними. Ним написані пісні, присвячені своєму народу, рідній землі, зокрема: «Ой, як стало зелено», «Ой чого ти земле, молодіти стала» і інші, а також жартівливі пісні, з них українська народна пісня «І шумить, і гуде».