ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА: ПІДХОДИ, ФОРМИ, НОВІ ВІЯННЯ

Прядка А. А.,

учитель української мови та літератури,

Комунальний заклад «Нікопольська середня загальноосвітня школа № 21»

м. Нікополь, Дніпропетровська область, Україна

ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА: ПІДХОДИ, ФОРМИ, НОВІ ВІЯННЯ

У сучасному світі відкрилися нові перспективи у системі освіти, зокрема, корекційної освіти, що пов’язані з переглядом точки зору до організації навчання і виховання дітей з особливими освітніми потребами. Влада, освітяни, прості громадяни прагнуть зрозуміти труднощі, з якими зустрічаються діти з особливими освітніми потребами. Всі вони активно дискутують з приводу переваг спеціального навчання; намагаються створити певні умови для життя таких здобувачів освіти (пандуси, сурдопереклад тощо); намагаються впроваджувати зарубіжний досвід. Практика європейських країн свідчить, що діти з особливостями психофізичного розвитку можуть одержувати освіту не лише у спеціальних, відокремлених від загальної освіти закладах, а й у загальноосвітніх школах за моделлю інклюзивної освіти, яка передбачає надання якісних освітніх послуг дітям незалежно від рівня їхнього розвитку.

Запровадження сучасних моделей організації навчання, виховання і реабілітації дітей з особливостями психофізичного розвитку потребує не лише спеціальної організації матеріального середовища, а й підготовки психолого-педагогічного персоналу загальноосвітніх закладів, оскільки ефективність інклюзивного навчання залежить від правильного психолого-педагогічного супроводу таких дітей, який забезпечують як вчителі-дефектологи, так і педагоги та психологи загальноосвітніх закладів.

Значну роль у здійсненні таких змін у нашому суспільстві відіграють неурядові організації, а також організації батьків, що мають дітей з особливими освітніми потребами. Завдяки їхній наполегливій діяльності термін «дитина-інвалід» відходить на другий план, і все більше вживається позитивний термін – діти з особливими освітніми потребами.

   У 1993 році Генеральна Асамблея ООН прийняла стандартні правила рівних можли­востей осіб із вадами розвитку. Значною стала Саламенкська декларація та "Програма дій щодо освіти дітей з особливими потребами", яка ухвалена на Всесвітній конференції "Освіта для дітей з особливими потребами: доступність і якість" (1994).

Конституція України у ст. 53 гарантує всім громадянам право на освіту. Закон України "Про охорону дитинства" у ст. 26 "Захист прав дітей-інвалідів та дітей із вадами розумового та фізичного розвитку" стверджує, що "дискримінація дітей-інвалідів та дітей із вадами розумового або фізичного розвитку забороняється. Держава сприяє створенню дітям-інвалідам та дітям із вадами розумового або фізичного розвитку необхідних умов, можливостей для повноцінного життя та розвитку...".

У нашій країні, як і в усьому світі, з різних причин зростає кількість дітей із відхиленнями у розвитку.

Ми можемо багато говорити про інклюзію, але  що означає даний термін?

           Інклюзія (від Inclusion – включення) – процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціальному житті. Це політика й процес, що дає можливість всім дітям брати участь у всіх програмах.

           Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права здобувати її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього закладу. 

          Одним із головних завдань інклюзії є відгук на великий спектр освітніх потреб в шкільному середовищі та поза його межами.  

          Інклюзія підкреслює надання можливостей для рівної участі дітей з ООП (фізичними, соціальними чи емоційними) в загальній системі здобування освіти та отримання спеціальних послуг і пристосувань для тих, кому це необхідно.

          Інклюзивне навчання — це процес, що базується на  системно організованому та багатовимірному конструкті,  в основі якого суб’єктна взаємодія.  

          Успішність цієї взаємодії залежить від усвідомлення переваг, що їх мають усі суб’єкти освітнього процесу від реалізації інклюзивної практики. 

          Навчання дітей з ООП в закладах загальної середньої освіти  має великі переваги:                                                                                                                                                 

Учням з особливими потребами: 

• дає змогу покращувати навчальні  результати; 

• забезпечує відповідні їхній віковій  категорії рольові моделі в особі  однолітків; 

• створює можливості для навчання  в реалістичному/природному  середовищі; 

• допомагає формувати комунікативні,  соціальні й академічні навички;

• забезпечує рівний доступ до навчання;  дає змогу підвищувати самооцінку  й відчувати себе частиною цілого;

• розширює можливості для   налагодження нових дружніх стосунків. 

Педагогам: 

• допомагає налагодити співпрацю й застосовувати командний підхід до вирішення проблем і знаходження шляхів подолання труднощів;

• забезпечує можливості для професійного розвитку;

• допомагає усвідомити важливість розробки програм навчання для дітей з різноманітними потребами;

• дає змогу збагатити власну палітру методів і прийомів викладання та навчальних стратегій.

Учням з типовим розвитком:

• допомагає підвищувати чи підтримувати рівень успішності;

• створює відповідне середовище для виховання поваги до відмінностей і розмаїття людей;

• розширює можливості для налагодження нових дружніх стосунків;

• надає стимули до співпраці;

• допомагає розвинути в собі такі риси, як творчість і винахідливість;

• дає змогу набувати лідерських навичок;

• забезпечує можливість навчатися на основі ширшого набору форм і методів роботи.

Батькам:

• надає можливості для співпраці й активнішого залучення до життя шкільної громади;

• забезпечує можливість вибору в їхньому прагненні забезпечити якісну освіту своїй дитині;

• допомагає краще усвідомити розмаїття шкільної та загальної громади;

• надає стимули й заохочує до спілкування з іншими батьками для отримання підтримки й інформації;

• допомагає сформулювати чітку мету й створити реальне майбутнє для своєї дитини.

Громаді:

• надає можливість зрозуміти потреби й здібності всіх учнів;

• забезпечує відображення школою істинного розмаїття громади;

• демонструє соціальну цінність рівності;

• сприяє утвердженню громадянських прав усіх людей. [3, с. 21, 22]

Система освіти виробила окремі підходи для організації інклюзивного навчання:

          Системний підхід на теоретико-методологічному та практичному рівнях є основоположним, оскільки узагальнене бачення соціальної інклюзії дітей з особливими потребами дає  змогу осмислити поетапний процес їхнього залучення в широкий соціум шляхом розбудови інклюзивної освітньої системи.  Системний підхід  визначає необхідність вироблення спільних тактик діяльності  всіх суб’єктів інклюзивної освіти, оскільки лише за умови результативної взаємодії між школою, родиною, друзями (сусідами), малою громадою та ін. можливе становлення активної  особистості дитини. [3, с. 12]

          Аксіологічний підхід. Цей підхід спирається на морально-ціннісні норми як основу для розвитку інклюзивної освіти і передбачає реалізацію толерантних, емпатійних начал  з одночасним збереженням автономності кожного учасника  інклюзивного процесу. Аксіологічний підхід в інклюзивній  освіті дає підстави для визначення загальних позицій, що  полягають у намаганні дотримуватися морально-етичних  норм як запоруки створення гуманістичного і толерантного  освітнього середовища. [3, с. 13]

          Середовищний підхід в інклюзивній освіті визначає вплив  соціального контексту на процес створення умов для залучення дитини з особливими потребами у загальноосвітній  простір. Оптимальний баланс організації фізичного та психосоціального середовища є найприйнятнішим для задово- лення особливих освітніх потреб дітей. [3, с. 14]                                         

          Командний підхід ґрунтується на врахуванні варіативних  тактик співробітництва між усіма суб’єктами інклюзивної освіти задля досягнення максимально можливого соціокультурного залучення дітей з особливими потребами до загальної  освітньої системи. Командний підхід як динамічна система перетину фахових  взаємозв’язків спеціалістів педагогічно-психологічного, медичного, соціального профілів забезпечує успішність інклюзивних процесів. [3, с. 15]

          Кондуктивний підхід полягає у визначенні сім’ї як головного суб’єкта у процесі формування інклюзивних освітніх  стратегій та ґрунтується на ключовій ролі родини в наданні  підтримки дитині з особливими потребами у процесі її залучення до загальноосвітнього простору. Кондуктивний  підхід забезпечує усвідомлення неподільної єдності впливу  родини та якості інклюзивного навчання зокрема, домінуючу функцію родини в процесі розробки освітнього маршруту  дитини з особливими потребами та фасилітації в опануванні  соціальних моделей

поведінки. [3, с. 15]

          Особистісно зорієнтований підхід. Реалізація цього підходу передбачає зосередження уваги на специфічних особливостях особистості дитини та необхідності їх ураховувати під  час організації освітньої та соціальної діяльності. Передбачається, що освітня практика має бути зорієнтована на

визначення індивідуальної освітньої траєкторії дитини, повсякчас мають застосовуватись деталізовані механізми поетапної  розробки індивідуальних програм/навчальних планів, адаптації/модифікації навчального матеріалу, оцінювання. Особлива увага має надаватись особистісно-орієнтованому прогнозуванню розвитку дитини.  

          Урахування взаємовпливу всіх підходів дає змогу створити  чіткий алгоритм у процесі реалізації інклюзивних освітніх  практик, надає їм логічності, цілісності та безперервності, сприяючи таким чином досягненню головної мети інклюзивної освіти — залученню кожної дитини в загальноосвітню систему та  «здобуття ключових компетентностей для життя». [3, с. 16]

Література

1. Бабенко Л. Зміст та структура готовності вчителя української філології до професійного самовдосконалення // Вісник Черкаського університету. Випуск 176. Серія «Педагогічні науки». 2010. С. 16–21.
2. Бойчук Ю. Д. Компетентнісний підхід // В кн.: Наукові підходи до наукових педагогічних досліджень: [монографія] / за заг. ред. докт. пед. наук, проф., чл.-кор. НАПН України В. І. Лозової. Харків: «Апостроф», 2011. С. 188–216.
3.  Колупаева А., Таранченко О. Навчання дітей з особливими освітніми потребами в інклюзивному середовищі. Харків: «Ранок», 2019. – 304 с.
4. Концепція розвитку інклюзивної освіти: Наказ МОН від 01.10.2010 № 912 URL:
5.  https://mon.gov.ua/ua/npa/pro-zatverdzhennya-kontseptsii-rozvitku-inklyuzivnogo-navchannya
6. https://mon.gov.ua/ua/news/vidbulasya-vseukrayinska-konferenciya-rivni-sered-rivnih-innovacijni-pidhodi-do-navchannya-ditej-z-osoblivimi-osvitnimi-potrebami