ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА, ЯК ПОТУЖНИЙ ІНСТРУМЕНТ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ ДИТИНИ.
ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА, ЯК ПОТУЖНИЙ ІНСТРУМЕНТ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ ДИТИНИ.
Постановка проблеми:
В даний час в Україні склався єдиний освітній простір, а інтеграція стала провідним напрямком при навчанні і вихованні дітей з обмеженими можливостями здоров'я, що виражається в зближенні масової і спеціальної освітніх систем. На сьогоднішній день інститут інклюзивної освіти є єдиним міжнародно визнаним інструментом реалізації прав дитини з обмеженими фізичними можливостями на освіту і щасливе майбутнє. У світі давно прийнято приділяти особливу увагу дітям з обмеженими можливостями, їх змозі отримувати гідну освіту, їх потребам в увазі, розумінні й турботі дорослих людей. [6,33] Сьогодні мова йде про надання нового, соціально-педагогічного сенсу процесу інтеграції дітей з обмеженими можливостями в освітній практиці. Особливого значення набуває не стільки організація спільної провідної для певного віку діяльності (ігрової, навчальної) скільки підготовка дитини до самостійного дорослого життя в соціумі. На сучасному етапі відбулися значні зміни в області державної освітньої політики. У вітчизняній системі освіти складається особлива культура підтримки і допомоги дитині в навчально-виховному процесі (психолого-педагогічний супровід). Розробляються варіативні моделі супроводу на базі медико-соціальних центрів , шкільних служб супроводу, профорієнтаційних центрів, психолого-медико-педагогічних комісій, центрів психолого-педагогічного консультування, кабінетів довіри та ін. Своєчасний і ефективний психолого-медико-педагогічний супровід дітей з ООП забезпечується як в умовах диференційованого (спеціального або корекційного) підходів, так і інтегрованого навчання. Пріоритетним напрямком діяльності по реалізації прав дітей з ООП на освіту є створення варіативних умов з урахуванням псіхофізичних особливостей їх розвитку в загальноосвітньому середовищі. [2,13]
Аналіз останніх досліджень і публікацій:
Сучасна форма інтеграції вперше з'явилася за кордоном лише в другій половині ХХ ст. Технологічна революція ХХ ст., в поєднанні з демократичними реформами 70-х років, сприяла економічному підйому, проникненню в педагогіку гуманістичних ідей та інноваційних технологій, в тому числі і реалізації теорії і практики інтерактивного та екологічного підходів в освіті. Ключову роль в інтеграційних процесах зіграла висунута скандинавськими країнами концепція «нормалізації» - законодавчо закріплена позиція соціальної політики щодо осіб з обмеженими можливостями. В її основі лежить ідея про нормалізацію умов соціального життя для інвалідів, відповідно до міжнародних правових актів ( «Декларація прав людини» та ін.). [4,123] Однією із складових частин аспектів нормалізації стала інтегрована (інклюзивна) освіта. Економічні, технологічні та інформаційні можливості розвинених країн Європи, США, Японії дозволили створювати для реалізації інклюзивної освіти спеціальне освітнє середовище в системі масової освіти, а також зробили максимально доступною для осіб з обмеженими можливостями міську інфраструктуру, зняли інформаційні та інші бар'єри і значно зменшили обмеження можливостей участі цієї категорії населення в соціальному житті. У 1975 р, США ставить інтеграцію в своїй країні на правову основу прийняттям закону 94-142. Однак, введення в 70-тих - поч. 80-х р.р. ХХ ст. інтеграційних змін в освітню практику масової школи США привело до появи великої кількості труднощів і проблем. Як показують проведені в той час дослідження, однією з істотних проблем стала неготовність учителя звичайної школи до нового виду професійної діяльності та до нової відповідальності. Подібна картина стала досить типовою і для багатьох європейських країн, які застосовували до реалізації цих ідей в освіті. У 1994 р під егідою ЮНЕСКО в м Саламанка (Іспанія) пройшла Всесвітня конференція по утворенню осіб з особливими потребами, яка вводить в міжнародний обіг термін «інклюзія» і проголошує принцип інклюзивної освіти. Інклюзивна освіта передбачає не тільки активне включення і участь дітей з обмеженими можливостями в освітньому процесі , але в більшій мірі перебудову всього процесу масової освіти, як системи для забезпечення освітніх потреб всіх дітей. [1,31] У переважній більшості випадків ініціатива в просуванні інтеграційних ідей належить представникам спеціальної педагогіки. Все це створює необхідні передумови для переходу від принципу соціальної корисності до принципу соціальної толерантності, до визнання і поваги прав і гідності кожної людини незалежно від її переконань або здібностей . Принцип навчання дітей з обмеженими можливостями здоров'я протягом XX століття зазнав ряд змін. У світовій практиці можна умовно виділити три етапи трансформації концепції:
- початок XX століття - середина 60-х років - «медична модель» - сегрегація;
- середина 60-х - середина 80-х років - «модель нормалізації» - інтеграція;
- середина 80-х років - теперішній час - «соціальна модель» - інклюзія.
«Медична модель» - сегрегація розглядала людину з обмеженими можливостями здоров'я як хворого; вважалося, що їй необхідний медичний догляд і лікування і найкраще це здійснюється в спеціальній установі. Концепція інтеграції передбачала, що дитина має бути підготовленою до прийняття його дошкільним закладом, школою і суспільством. Однак в даний час за кордоном реалізується модель, відповідно до якої людина не зобов'язана бути «готовою» для того, щоб навчатися в дитячому садку або в школі. Велика увага приділяється адаптації середовища до її можливостей, розвитку здібностей, які можуть бути затребуваними там, де вона живе, навчається і працює. Новий погляд не тільки на освіту, а й на місце людини в суспільстві більшою мірою відображає термін «включення» - інклюзія. [2,54]
С. Н. Сорокоумова, кандидат психологічних наук, доцент, в одному зі своїх досліджень дає таке визначення інклюзивній освіті: «Інклюзивна освіта - це процес розвитку загальної освіти, який має на увазі доступність освіти для всіх, в плані пристосування до різних потреб усіх дітей, що забезпечує доступ до освіти для дітей з особливими потребами. Інклюзивна освіта намагається розробити підхід до викладання і навчання, який буде більш гнучким для задоволення різних потреб в навчанні і вихованні дітей, а також зазначає, що інклюзивна освіта передбачає різноманітні потреби учнів , в тому числі освітнє середовище, найбільш сприятлива для них. В основі практики інклюзивного навчання лежить ідея прийняття індивідуальності кожної дитини і навчання має бути організоване таким чином, щоб задовольнити особливі потреби кожної дитини . Інклюзія, як принцип організації освіти є явищем соціально-педагогічного характеру. Відповідно, інклюзія націлена не на зміну або виправлення окремої дитини, а на адаптацію навчального та соціального середовища до можливостей даної дитини . Отже, інклюзивна освіта (що від англ. Inclusion - «включення») - це організація процесу навчання, при якій всі діти, незалежно від їх фізичних, психічних, інтелектуальних та інших особливостей, включені в загальну систему освіти і навчаються за місцем проживання разом зі своїми однолітками без інвалідності в одних і тих же загальноосвітніх закладах.
Інклюзивне навчання дітей з особливостями розвитку спільно з їх однолітками - це навчання різних дітей в одній групі. Коли мова йде про навчання дітей-інвалідів у загальноосвітніх закладах, використовують два терміни: «інтеграція» і «інклюзія». У чому різниця? Інтеграція передбачає, що дитина повинна адаптуватися до освітньої системи, інклюзія - адаптацію системи до потреб дитини. [3,39] При інтеграції дитина з особливостями у розвитку повинна виносити шкільні навантаження нарівні з усіма. Якщо вона не справляється, то йде, і шкільна система при цьому не змінюється. Інклюзія - більш гнучка система. Вона заснована на тому, що всі діти різні, що вони не повинні відповідати нашим вимогам і стандартам, але при цьому всі можуть вчитися. Це означає, що садочок, чи школа повинна бути призначена для навчання будь-якої дитини: комусь знадобиться окрема освітня програма, комусь - пандус, ліфт. Ми звикли, що якщо дитина не може ходити на фізкультуру, то її звільняють від занять. Інклюзія стверджує, що фізкультуру треба пристосувати під дитину. У садочку, чи школі повинен бути викладач адаптивної фізкультури. І коли всі біжать стометрівку, дитина з інвалідністю, припустимо, грає в м'яч на тому ж майданчику, що і решта. Інклюзія означає розкриття кожної дитини за допомогою освітньої програми, яка досить складна, але відповідає її здібностям. Інклюзія враховує потреби, так само як і спеціальні умови, і підтримку, необхідну учневі і вчителям для досягнення успіху. У закладах з інклюзивними групами, чи класами приймають кожного і вважають важливим членом колективу, це дає особливій дитині впевненість у собі і виховує в дітях без інвалідності чуйність і розуміння. Дитину з особливими потребами підтримують однолітки і інші члени учнівського співтовариства для задоволення його спеціальних освітніх потреб. Ці заклади діють, виходячи з переконання, що різниця між людьми - це нормальне явище, і що процес навчання повинен бути пристосований до потреб дитини, а не дитина повинна підлаштовуватися під навколишні умови.
Мета статті:
За словами фахівців у нашій країні, як і в усьому світі, відзначається зростання числа осіб з обмеженими можливостями здоров'я. При створенні інноваційних моделей дошкільної і шкільної освіти в Україні необхідно враховувати і факт збільшення кількості дітей з порушенням слуху, зору, дітей з РАС, синдромом Дауна. У сучасному світі вже давно прийшли до висновку , що всі діти, а не тільки «розумні» і «здорові» мають право на отримання якісної освіти, тим паче на молодшій і середній ступенях навчання, що розподіл учнів на потоки «по розуму »насправді здійснюється на основі соціального та економічного статусу їх сімей і веде до нерівності можливостей в отриманні якісної освіти для значної кількості дітей. Більш того, дослідження вчених Данії, Фінляндії та інших країн переконливо довели, що «сильні» діти, які навчаються в інклюзивних класах, досягають тих же успіхів, як і ті, хто вчиться в спеціально відібраних класах для «розумних» дітей, при цьому в інклюзивних класах «розумні» діти позитивно впливають на результати навчання своїх однокласників ».
Виклад основного матеріалу:
Взаємодія з іншими дітьми в стінах дошкільного навчального закладу безперечно сприяє когнітивному, фізичному, мовному, соціальному та емоційному розвитку дошкільнят з особливими освітніми потребами. Діти звичайної дошкільної групи показують своєрідний приклад поведінки дітям з особливими потребами і спонукають їх до розвитку та засвоєння норм поведінки в колективі. Спільна діяльність дітей в інклюзивній групі сприяє налагодженню між ними тісного взаємозв’язку, дружніх стосунків. Завдяки такій співпраці діти навчаються толерантному ставленню як один до одного, так і до людських відмінностей, вони вчаться співчувати, завжди готові прийти на допомогу один одному. Хочеться відмітити, що родина, в якій виховується дитина з особливими освітніми потребами потребує особливої уваги. [4,18] Щоденне життя сім’ї має усвідомлювати, що за дитиною вдома мають бути закріплені щоденні посильні обов’язки, як прибирання, миття посуду, допомога по господарству тощо. Члени родини при цьому мають проявляти терплячість, доброзичливість, однак не потрібно допускати вседозволеності. Позитивна, гармонійна атмосфера в родині, відчуття піклування, батьківської любові дає змогу бути вимогливими, але неконфліктними. Необхідно відмічати позитивні вчинки дитини, підтримувати їх, а негативні вчинки підлягають обговоренню та відповідному оцінюванню.
Коли дитину приводять до дитячого садка сім’ї потрібно зайняти активну позицію, брати участь у співпраці з корекційними педагогами та психологами закладу освіти. Для цього необхідно якомога частіше бачитися з педагогами, запитувати про поведінку дитини, дізнаватися про її проблеми та успіхи, спільно будувати перспективня плани, усвідомлюючи, що певна обмеженість життєдіяльності не має заважати спілкуватися, знаходити компроміс. Від сім’ї залежить також і становлення дитини, як особистості, формування у неї умінь розрізняти почуття дорослих,розуміти свої потреби та можливості.
Створення ситуації успіху, підбадьорювання, заохочення допомагають дитині усвідомити, чого саме вона хоче, що бажає, що її зацікавлює. Постійні бесіди в невимушеній , спокійній обстановці на теми: добрий чи злий, спокійний чи рухливий та ін. допомагають встановити довірливі стосунки дорослого з дитиною. Особливу увагу слід приділяти створення ситуації успіху у грі, трудовій діяльності, навчанні. Діти з особливими освітніми потребами спочатку мають одержувати нескладні доручення, завдання, які відповідають їхнім фізичним можливостям, їм необхідно допомагати у спільній діяльності, детально обговорювати та пояснювати правила. [5,33] Ситуацію успіху у освітній діяльності забезпечують не тільки різного роду форми діяльності, але ц залучення до самостійних рухів, смакових, слухових, тактильних відчуттів.
Конкретні поради, рекомендації у питаннях навчання та виховання дітей з особливими освітніми потребами, батьки повинні одержувати у корекційних педагогів. Цікаві вправи, ігри, завдання допоможуть малюкові швидше адаптуватися до нових умов, а також зацікавлять її і вона з великим задоволенням буде відвідувати дитячий садок, чи школу. Також необхідно залучати дитину та її батьків до участі у спільних святах, інтерактивних іграх, заняттях, масових заходах. Це допомагає сформувати у батьків позитивне ставлення до оточуючого світу, забезпечить краще розуміння внутрішнього світу дитини, зняти емоційне навантаження, яке часто присутнє у родинах , де виховуються діти з особливими потребами. Спияють стаоренню позитивних емоцій і танцювальні розвантажувальні руханки, які є складовою танцювальної психотерапії. Танцювальні рухи дитини необхідно доповнювати та поєднувати з мімікою, жестами, та робити все з елементами гри. Завдяки такій співпраці та тісній взаємодії батьків та педагогів добре піддається корегування емоційної сфери дітей. Вони навчаються керувати своїми емоціями, поведінкою, зникають страхи, прояви агресії.
Висновки
На жаль, в даний момент, враховуючи наші соціально-економічні умови і рівень суспільної свідомості, інклюзивна освіта в Україні носить, поки що, експериментальний характер, хоча впевнено набирає обертів. Розвиток системи інклюзивної освіти в нашій країні, вимагає ще, звісно, доопрацюваня та принципових змін в системі не тільки середньої, але і професійної та додаткової освіти. На сьогоднішній день можна виділити кілька основних проблем в інклюзивній освіті:
1. Відсутність гнучких освітніх стандартів;
2. Невідповідність навчальних планів і змісту навчання загальноосвітньої школи особливим освітнім потребам дитини;
3. Відсутність спеціальної підготовки педагогічного коллективу, освітньої установи загального типу
4. Відсутність у педагогів достатніх знань про особливості психофізичного розвитку дітей з ООП, методики і технологіяї організації освітнього і корекційного процесу для таких дітей;
5. Недостатнє матеріально-технічне оснащення загальноосвітніх закладів під потреби дітей з ООП (відсутність пандусів, ліфтів, спеціального навчального, реабілітаційного, медичного обладнання, спеціально обладнаних навчальних місць і т. Д.);
6. Відсутність в штатному розкладі освітніх установ загального типу додаткових педагогічних ставок (сурдопедагогів, логопедів, педагогів-психологів, тифлопедагогів) і медичних працівників;
7. Брак матеріальних засобів і устаткування, низька заробітна плата, нерівномірний розподіл ресурсів;
Список літератури
1. Бондар В.І. Дидактика / В.І. Бондар. - К. : Либідь, 2005. - 264 с.
2. Бондар В.І. Історія олігофренопедагогіки : підручник / В.І. Бондар, В.В. Золотоверх. - К. : Знання, 2007. - 375 с.
3.Гаврилов О.В. Особливі діти в закладі і соціальному середовищі : навчальний посібник / О.В. Гаврилов. - Кам'янець-Подільський : Аксіома, 2009. - 308 с.
4.Діти з особливими потребами у дошкільних закладах: поради батькам : Книга 3 / Л.С. Вавіна, А.М. Висоцька, В.В. Жук та ін. ; М ред. В.І. Бондаря, В.В. Засенка. - К. : Наук, світ, 2006 - 212 Є.
5. СХОДИНКИ РОЗВИТКУ РОЗУМОВОЇ ТА ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ ДІТЕЙ ІЗ ЗПР (КОРЕКЦІЙНО-РОЗВИВАЛЬНА ПРОГРАМА)
6.Індекс інклюзії: дошкільний навчальний заклад : навчально-методичний посібник / кол. упорядників: Патрикеєва О.О., Софій Н.З., Луценко І.В., Василашко І.П. ; за заг. ред. В.І. Шинкаренко. - К. : ТОВ «Видавничий дім «Плеяди»», 2011.-96 с.
про публікацію авторської розробки
Додати розробку