Інклюзивне середовище: ключ до успіху.

Інклюзивне середовище: ключ до успіху.

Інклюзивна освіта є одним із найважливіших напрямків сучасної педагогіки. Вона має на увазі  створення освітнього середовища, в якому кожен учень, незалежно від своїх особливих освітніх потреб, має можливість навчатися разом зі своїми ровесниками.

Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права здобувати її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього закладу.

Основою концепції інклюзивної освіти є принципи, що всі діти, незважаючи на різне культурне й соціальне походження та різні рівні навчальних можливостей, повинні мати однакові можливості у навчанні в усіх типах закладів освіти. Отже, ідеологія інклюзивної освіти спрямована на надання кожній дитині, всім відособленим і вразливим групам можливостей для результативного навчання. Інклюзивна освіта є підходом, який допомагає адаптувати освітню програму та навчальне середовище до потреб учнів, які відрізняються своїми навчальними можливостями.

          Зростання кількості дітей з ООП все більше актуалізує необхідність упровадження в практику педагогічної роботи соціальної моделі підтримки їх родин та ролі в цьому процесі саме педагога.

Діагноз інвалідності у дитини зазвичай викликає у батьків почуття втрати, розпачу та безнадії. Батьків лякає саме слово «інвалід», воно сприймається як клеймо, що стоїть не лише на дитині, а на них самих. Труднощі сімей, в яких виховуються діти з ООП, істотно відрізняються від тих турбот, які хвилюють звичайну сім’ю. Така дитина потребує незрівнянно більше матеріальних, духовних і фізичних витрат. Її родичі стають перебірливими в спілкуванні, вони обмежують коло знайомих і спілкування з іншими родичами, що психологи пов’язують зі станом дитини, а також з особистими установками батьків.

Сім’ї дітей з ООП не готові до того, що стадії розвитку їхніх дітей не подібні до дітей з іншим «типовим» розвитком. Діти з ООП повільно досягають певних життєвих етапів, а іноді і зовсім їх не досягають. Відтак такі сім’ї прагнуть до підтримки контактів з родинами, які мають дітей з схожими захворюваннями. Такий підхід батьків значно розширює можливість допомоги своїм дітям. Здебільшого вони створюють громадські організації, які вирішують проблеми дітей з особливими потребами.

Інколи найближчі родичі стають найкращими психотерапевтами, повертаючи віру в сенс життя й віру в самого себе, у свою дитину створюючи особливий психологічний клімат у сім’ї. Кожен успіх, кожне досягнення дитини – це успіх всієї родини.

В сучасних умовах набуває помітних змін прагнення суспільства змінити ситуацію з навчання та виховання дітей з ООП на краще. Прийняті на державному рівні відповідні законодавчі акти, які обґрунтовують створення системи інклюзивного навчання, дозволяють комплексно вирішувати порушені проблеми. Налагоджується  також певна система підготовки спеціалістів.

З кожним роком дедалі актуальнішими стають потреби батьків дітей з ООП та надання їм психокорекційної допомоги. Відтак фахівцями обговорюється необхідність включення батьків в корекційно-виховний процес дітей, розробляються прийоми та методики допомоги родинам, які виховують дітей з ООП. Вважається, що критеріями готовності батьків до корекційно-орієнтованого навчання та виховання таких дітей  є: педагогічна грамотність, активна участь у навчально-виховному процесі закладу, ціннісне ставлення до дитини. Процес соціалізації таких дитиней має розпочинатися тоді ж коли й інших дітей тобто з ранніх років життя. Дитина з ООП має відвідувати освітні заклади поряд зі іншими дітьми, що допомагає не лише їй, а й навчає її малих однолітків сприймати оточуючих належним чином, не як щось незвичне, а як інше відмінне від неї, однак як товариша, іншу людину.

Виховання дитини з ООП часто супроводжується виникненням певних труднощів у сімейних стосунках, зумовлених різними обставинами. До чинників, що порушують сімейну атмосферу й впливають на розвиток неконструктивних моделей дитячо-батьківських і батьківсько-дитячих взаємин та типів виховання дітей з ООП, віднесять наступні:

1.                    характер та ступінь вираження порушень у дитини, їх незворотність, тривалість та зовнішні прояви психофізичної недостатності (скажімо, при розумовій відсталості, дитячому церебральному паралічі, ранньому дитячому аутизмі тощо);
2.                       особливості батьків (осіб, які їх замінюють), які загострюються в ситуаціях і травмують психіку (прояв тенденцій до розвитку акцентуацій або аномалій характеру);
3.                        ціннісні орієнтації батьків та характер впливу батьківських установок на процес виховання, їх залежність від сімейних, національно- етнічних традицій, соціально-культурного рівня й освіченості батьків як психологів чи педагогів; при цьому важливе значення у виборі батьками моделі виховання мають їх психологічні особливості (авторитарний, невротичних, психосоматичний типи);

4.  соціальне середовище та умови, які перешкоджають реалізації виховних завдань сім’ї.

Окрім того стосунки між батьками та дітьми з ООП впливають на подальше становлення до таких дітей у соціумі.  Важливого значення набуває такий чинник, як ставлення батьків до дітей з особливостями у розвитку, а також прийняття чи неприйняття дитини батьками.

В останні роки прослідковується тенденція покращення соціальної підтримки сімей з дітьми з ООП, причиною якої є ряд  обставин, зокрема: зміна законодавчої та нормативно-правової бази соціальної підтримки сімей, які виховують дітей з інвалідністю (насамперед на державному рівні), певна трансформація масової свідомості, динамічне зростання кількості центрів реабілітації для дітей з особливостями; запровадження інклюзивного навчання тощо. Особлива увага приділяється соціальному забезпеченню дітей, розвитку соціально-реабілітаційних послуг.

Все це не вирішує внутрішні психологічні проблем батьків дитини з ООП, особливо матері. Однак тісний емоційний контакт з матір’ю, починаючи уже з перших днів життя, її ласка і турбота є запорукою повноцінного психічного розвитку будь якої дитини. Дитина має відчувати, що близькі люди її люблять і розуміють, завжди готові прийти на допомогу.

Кожна така сім’я потребує допомоги, адже особлива дитина є постійним стресогенним чинником, особливо для матері. Емоційні перевантаження викликають певні зміни в її поведінці і здоров’я, що відображаються на дитині.

Не менш важливим для адаптування сім’ї, яка виховує дитину з особливостями є раннє втручання, що пов’язано також із забезпеченням соціального, емоційного, інтелектуального та фізичного розвитку дитини і досягненням максимального успіху в розкритті потенціалу дитини для навчання. Важливого завдання набуває й  попередження вторинних дефектів у дітей з порушеннями розвитку.

Робота з сім’єю вимагає від фахівця особливого ставлення до батьків як до партнерів, вивчення способу функціонування конкретної сім’ї та вироблення індивідуальної програми, яка відповідає сімейним потребам й стилям.

Проблема дітей з ООП є актуальною у всьому світі. Сім’я, найближче оточення дитини з обмеженими можливостями – найважливіша ланка в системі її виховання, соціалізації, задоволення потреб, навчання тощо. Задля успішної та повноцінної діяльності закладів освіти необхідно створити осередки консультативних груп кожного профілю, відповідне консультування батьків має визначатися психологом та спеціальних педагогом з урахуванням віку й характеру порушення розвитку дітей та особливостей характеру їхніх батьків.

Фахівці визначають принципи інклюзивної освіти:

- Рівність можливостей: Кожен учень має право на якісну освіту, незалежно від своїх індивідуальних особливостей.

- Різноманітність: Інклюзивна освіта визнає та цінує різноманітність учнів, їх здібності, потреби та стилі навчання.

- Співпраця: Успішна інклюзія можлива лише за умови тісної співпраці вчителів, батьків, психологів, логопедів та інших фахівців.

- Адаптація навчального процесу: Навчальні програми, методи та матеріали повинні бути адаптовані до потреб кожного учня.

- Індивідуальний підхід: Кожен учень має отримувати індивідуальну підтримку, яка відповідає його особливим потребам.

У дітей з ООП часто спостерігаються порушення психічної діяльності: пам’яті, уваги, мислення, мовлення, моторики, емоційної сфери тощо. Однак після спеціальної корекційної роботи психологів та педагогів вони спроможні досягти хороших результатів.

Саме інклюзивна освіта надає учням з ООП певні переваги: діти  набувають навичок соціальної взаємодії та адаптації до життя в суспільстві, мають змогу налагодити товариські стосунки з однолітками та сформувати соціально прийнятні способи взаємодії з колективом; за допомогою цілеспрямованого спілкування з ровесниками покращується когнітивний, моторний, мовний, соціальний та емоційний розвиток дітей; однокласники стають моделями поведінки для дітей з особливими освітніми потребами; опанування навичок та вмінь відбувається природно і комплексно; навчання зорієнтоване на інтереси дітей та здібності; ці діти мають можливість соціалізуватися, розвивати свої таланти, інтегруватися в суспільство.

Але й інші учні  в класі отримують позитивний досвід, навчаючись в одному класі з дітьми з ООП. Вони вчаться толерантно ставитися до різноманітних людських особливостей; вміюють налагоджувати й підтримувати теплі стосунки з людьми, які відрізняються від них, співпрацюють, мислять креативно, стають винахідливими, а також співчувають та допомагають іншим. Інклюзивне середовище сприяє формуванню толерантного ставлення до людей з інвалідністю; учні адаптуються до навчального процесу і це позитивно впливає на якість освіти для всіх.

Важливим елементом виховання в молоді доброзичливого відношення та толерантного ставлення до людей з обмеженими можливостями у закладах освіти є організація та проведення уроків доброти, виховних годин, виконання спільних завдань. Педагогам слід приділяти достатньо уваги активній соціальній взаємодії дітей в інклюзивному класі:

- сприяти налагодженню дружніх стосунків в колективі;

- вчити дітей з повагою ставитися до всіх учнів класу;

- наголошувати на наданні допомоги один одному в класі, адже дитина з ООП може бути корисною своїм однокласникам;

- не пропонуйте і не робіть замість когось.

Слід навчати дітей співчувати й наголошувати на ідеї соціальної справедливості. Діти дуже добре розуміють, що є справедливим, а що ні. Педагоги не повинні говорити дітям, що дітей з ООП необхідно жаліти, оскільки стосунки, побудовані на співчутті, не можуть бути рівними. Необхідно зосереджувати увагу на тому, що у всіх дітей з ООП є власні інтереси, здібності й таланти, якими вони можуть поділитися з іншими. Це сприяє налагодженню рівноправних дружніх стосунків.

Щоб діти з ООП могли повноцінно інтегруватися в навчальний процес, їм необхідна додаткова допомога. Також кваліфікована допомога потрібна педагогам, у чиїх класах навчаються такі діти. Тому психолог, соціальний педагог або соціальний працівник, спеціальний/корекційний педагог, логопед, фізичний терапевт, а також усі працівники і структурні підрозділи навчального закладу мають працювати як одна команда, сприяючи вирішенню викликів, які можуть з'явитися. Фахівці  розглядають супровід інклюзивного навчання як цілісну діяльність, командну взаємодію, у якій вона виділяє три компоненти:

•                   систематичне дослідження психолого-педагогічного стану та динаміки її психічного розвитку в процесі шкільного навчання;
•                   створення умов для розвитку учнів та їх успішного навчання;
•                   забезпечення сприятливого середовища, в тому числі усунення фізичних, організаційних та психологічних перешкод.

Щоб освітня політика була успішною, вона має бути послідовною та охоплювати всі рівні освіти. Це стосується і впровадження інклюзії у закладі. Інклюзивне навчання може бути ефективним за умови реалізації його у всіх напрямах освітньої діяльності. Це важливо розуміти при побудові системи моніторингу якості інклюзивного навчання у закладі як складової внутрішньої системи забезпечення якості. Реалізація аспектів інклюзивного навчання за напрямами освітньої діяльності

1. Освітнє середовище закладу освіти:

• Безпека і комфорт навчання та праці. Можна забезпечити через застосування принципів універсального дизайну або безбар’єрного доступу до території закладу освіти та всіх його приміщень.
• Доброзичлива атмосфера підтримки дитини, орієнтація на її потреби і можливості.
• Технічне обладнання, без якого нерідко неможливе інклюзивне навчання. Необхідне обладнання може бути досить специфічним, зважаючи на особливі освітні потреби дітей. Наприклад, обладнання ресурсної кімнати на 100 % залежить від потреб дітей.
• Допоміжні засоби для навчання, необхідні для адаптації дітей з ООП. У деяких випадках потрібне спеціальне програмне забезпечення.
• Облаштування навчального кабінету, яке потребує адаптації. Нерідко виникає необхідність у створенні в кабінеті куточків для усамітнення, додаткового освітлення тощо.

2. Система оцінювання результатів навчання учнів:

• Поточне оцінювання. Оцінювання здійснюється на основі загальних підходів та критеріїв оцінювання, але обов’язково з урахуванням особливих освітніх потреб дитини.
• Підсумкове оцінювання. Адаптація навчального матеріалу, а тим більше модифікація потребують розроблення критеріїв оцінюван- Стор. 80 Впроваджуємо інклюзію в закладі освіти ня результатів навчання учнів з ООП. Критерії оцінювання розробляються вчителем і є складовою частиною ІПР.
• Формувальне оцінювання. Формувальне оцінювання потребує особливої уваги, адже дітям, які мають ті чи інші труднощі, дуже важлива підтримка вчителя, спрямованість на успішну навчальну діяльність. Будь-яка особиста перемога, яка нам здається незначною, для дитини з ООП є справжнім проривом. Використовуючи прийоми формувального оцінювання, вчитель спрямовує дитину на такі перемоги.

Система оцінювання учнів з ООП повинна бути стимулюючою.

3. Педагогічна діяльність вчителів:

• Розробка індивідуальної програми розвитку є важливою запорукою успішної навчальної діяльності дитини.
• Адаптація/модифікація змісту навчального матеріалу здійснюється відповідно до індивідуальних можливостей дітей з ООП.
• Особливість прийомів роботи в інклюзивних класах: чергування перерв, дотримання відповідності темпу навчального заняття індивідуальним можливостям дитини, використання допоміжних засобів для навчання тощо.
• Залучення учнів з ООП до спільної роботи сприятиме підтримці дітей, а це позитивно позначиться на їхніх успіхах у навчальній діяльності.
• Взаємодія з асистентом вчителя суттєво підвищує ефективність педагогічного процесу. Для успішної роботи в інклюзивних класах потрібна чітка і злагоджена взаємодія вчителя і асистента. Також вчитель і асистент можуть практикувати паралельне або почергове викладання.
• Співпраця між педагогічними працівниками є одним з чинників, що впливає на безперервний процес вдосконалення професійної майстерності.
• Участь у професійних спільнотах сприяє професійному розвитку педагогічних працівників, їхній психологічній підтримці та консультуванню з впровадження компетентнісного, особистісно орієнтованого, діяльнісного, інклюзивного підходів до навчання здобувачів освіти і нових освітніх технологій.

Впровадження інклюзивної форми навчання та виховання в навчальних закладах - це крок назустріч дитині, це нові підходи до навчання  дітей з особливостями психофізичного розвитку.   Слід наголосити, що не дитина повинна підлаштовуватися під загальну систему навчання і виховання, а саму систему повинно бути спрямовано з урахуванням потреб кожної окремої дитини. Саме при такому підході в навчально-виховному процесі переваги отримують всі, а не тільки окремі групи.
        Висновок

Інклюзивна освіта є важливим кроком на шляху до створення справедливого та інклюзивного суспільства. Незважаючи на існуючі проблеми, інклюзивна освіта має величезний потенціал для розвитку кожного учня та формування толерантного суспільства. Інклюзивна освіта – це не просто тренд, а необхідний крок у розвитку соціуму, де кожна дитина, незалежно від її особливостей, має право на якісну освіту. Це система, що базується на принципах рівності, поваги до різноманіття та індивідуального підходу. Для успішної реалізації інклюзивної освіти необхідна спільна робота педагогів, батьків, уряду та громадськості.

Список використаних джерел

1. Реалізація оновленого змісту освіти дітей з особливими потребами: початкова ланка: Навч.-метод посібник / Н. Б. Адамюк, Л. Є. Андрусишина, О. О. Базилевська та ін., НАПН Інститут спеціальної педагогіки; за ред. В. В. Засенка, А. А. Колупаєвої, Н. О. Макарчук, В. І. Шинкаренко. — Київ, 2014
2. Інклюзивна освіта. Посібник для батьків: посібник / Анна Креста, Джоана Блейз, Ольга Красюкова-Еннз. — К., 2012. 
3. Особливі діти в закладі і соціальному середовищі: О. В. Гаврилов Навчальний посібник. — Кам'янець-Подільський: Аксіома, 2009. 
4. Інклюзивна освіта: стан і перспективи розвитку в Україні: Науково-методич. зб. до Всеукр. науково-практич. конференції в рамках реалізації проекту «Створення ресурсних центрів для батьків дітей з особливими освітніми потребами» за підтримки програми IBPP — TACIS Європейської комісії /За ред.: Засенка В. В.— докт. пед. наук, член-кор. АПН України, заст. дир-ра Ін-ту спец. педагогіки АПН України; Софій Н. З. — дир-ра Всеукр. фонду «Крок за кроком» / Всеукр. Фонд «Крок за кроком». — К.: ФО-П Придатченко П. М., 2007.