Інкорпорація українських земель до складу Російської імперії

Інкорпорація українських земель до складу Російської імперії

ЗАВЕРШАЛЬНА ФАЗА ІНКОРПОРАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬПровідним процесом політичного життя в українських землях наприкінці XVIII — на початку XIX ст. була їхня інтеграція в державну систему Російської імперії, тобто ліквідація їхньої автономії та адміністративна уніфікація з російськими губерніями. Першою під уніфікацію потрапила Слобідська Україна. У 1765 р. імператриця Катерина II підписала маніфест про ліквідацію козацького устрою на Слобожанщині, яка перетворилася на Слобідсько-Українську губернію з центром у Харкові (від 1835 р. вона називалася Харківська губернія). Козацькі полки були перетворені на гусарські, козаків позбавлено прав і привілеїв та переведено у стан «військових обивателів».

Покажіть на карті «Українські землі в складі Австрійської та Російських імперії на початку XIX ст.» території Малоросійського генерал-губернаторства, Лівобережної та Слобідської України.

Лівобережна Україна, землі колишньої Гетьманщини, уже протягом XVIII ст. поступово втрачала автономний статус. Вирішальні зміни в становищі Лівобережжя відбулися у 1781 р., коли на його території було створено Малоросійське генерал-губернаторство, що складалося з трьох намісництв — згодом Чернігівської (1796 р.), Полтавської (1802 р.) і Харківської (1835 р.) губерній. У 1783 р. було ліквідовано козацьке військо: десять козацьких полків було перетворено на регулярні кавалерійські полки російської армії. Того самого року було видано указ про впровадження в Лівобережній і Слободській Україні кріпацтва, а в 1785 р. українська старшина набула прав російського дворянства. Гетьманщина як державне утворення перестала існувати. Поміркуймо!Пригадайте, як відбувалася поступова втрата Лівобережною Україною автономії у XVIII ст. Яка ситуація була на Правобережжі?

З указу Катерини II 1783 р. про остаточне закріпачення селян на Лівобережній і Слобідській УкраїніДля певного і правильного одержання казенних прибутків у намісництвах Київському, Чернігівському і Новгород-Сіверському, щоб запобігти всяким утечам і обтяженню поміщиків і інших сільських жителів, кожному з поселян залишатися на своєму місці і при своєму званні, де він записаний нинішньою останньою ревізією... На випадок же втеч після оголошення цього указу діяти за загальними державними постановами. Чим, на вашу думку, можна пояснити такі дії російської влади щодо України?

Історичні подробиціЛівобережжя порівняно з іншими регіонами було найбільш українським за складом населення. Українці становили 98,1 % місцевих жителів. Вони жили переважно в селах. Найчисельнішу національну меншину на Лівобережжі становили євреї. Росіяни переважали серед чиновників та офіцерів військових частин у великих містах. Інші нечисельні етнічні групи були представлені білорусами, греками, болгарами, румунами. Майбутнє українських земель у XIX ст. великою мірою залежало від ставлення колишньої козацької старшини та її нащадків до політики імперської інтеграції. Це ставлення набувало форм або згоди на повну інкорпорацію, або прагнення автономії. Прибічники інкорпорації зберігали певні симпатії до України, але майбутнє бачили у складі Російської імперії. Вигоду такого становища вони вбачали не тільки в титулах і можливостях, які вони одержували. Вони наголошували, що тільки у складі Російської імперії українці змогли перемогти традиційних ворогів — Польщу, Кримське ханство й Османську імперію. Велике значення для них мала спільна з росіянами православна віра. А головне — входження цих земель до імперії гарантувало їм політичну і соціальну стабільність, у тому числі право експлуатувати кріпаків.

Уособленням автономістських прагнень були так звані традиціоналісти. Річ у тім, що виникла проблема з наданням дворянських титулів багатьом представникам колишньої козацької старшини. Спеціально створена для надання дворянських титулів комісія — Герольдія — відмовилася на початку XIX ст. визнавати службу в установах Гетьманщини достатньою підставою для надання дворянства. Невдоволені представники колишньої старшини оголосили себе «патріотами рідного краю» і взялися збирати необхідні для підтвердження титулів документи у родинних архівах. З цього почалося зацікавлення історією козацтва і взагалі України. Так виник автономістський рух серед місцевого дворянства. Його представники вимагали зберегти місцеву правову систему, основану на Литовському статуті, та відновити козацьке військо. Захищаючи історичні права України і мріючи про їхнє відновлення, ці діячі, однак, не вимагали відокремлення від Російської імперії. На відміну від польської шляхти, українське дворянство ніколи не спромоглося на повстання проти російської влади. Навпаки, малоросійські дворяни відіграли важливу роль у розбудові імперської держави.

ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА: МІЖ ПОЛЯКАМИ ТА ІМПЕРІЄЮЗа другим поділом Речі Посполитої 1793 р. до Росії відійшли землі Правобережної України, а за третім поділом 1795 р. — Західна Волинь. Ці території мали свої особливості — провідні позиції тут належали польській шляхті. З 1793 р. її було зрівняно в правах з російським дворянством, звільнено від податків і військової служби, визнано право дворянського самоврядування і володіння селянами. Чинним залишалося традиційне польське право. У 1796 р. було створено Подільську і Волинську губернії. Поміркуймо!1. Пригадайте, що означає бути «політичною нацією».2. Чому, на вашу думку, російська влада була зацікавлена в підтримці польської шляхти на Правобережжі?

Ситуація змінилася після придушення польського повстання 1830-1831 рр. Імперія вдалася до спроби повної русифікації краю і подолання польських впливів. У 1832 р. було створено Київське генерал-губернаторство, до складу якого входили Київська, Подільська і Волинська губернії, які тепер офіційно називалися «Південно-Західний край». Головною метою держави став злам опору польської шляхти. В учасників повстання конфісковували маєтки, 64 тис. шляхтичів були позбавлені дворянського звання, відбувалися примусові переселення на Кавказ. В 1832 р. в судах була введена російська мова, уніфікована судова система за російським зразком. У 1840 р. був відмінений Литовський статут і впроваджені загальноросійські закони. Для боротьби з поляками уряд намагався схилити на свій бік місцеве українське селянство. Для цього всіляко обмежувалися права польських поміщиків щодо селян, більшість яких становили українці. Поміркуймо!Подумайте, чому питанню боротьби з польськими впливами російський уряд приділяв таку увагу. Яку загрозу вбачали у польському русі російські урядові кола?

Історичні подробиціПравобережжя успадкувало від Речі Посполитої надзвичайно чисельну польську шляхту, яка становила 7,8 % населення. Польський елемент домінував над краєм, хоча складав всього близько 5 % місцевого населення. Більшість населення Правобережжя — 88 % становили українці. Але українська спільнота складалася майже з одної верстви — селянства. Становище місцевих кріпаків було особливо складним. Три дні панщини на тиждень становили норму, але досить часто вона сягала аж шести. Особливе місце у краї займало єврейське населення, чисельність якого сягала 3,5 % населення. Більшість (94 %) єврейського населення жили в містах і містечках. До середини XIX ст. чисельність євреїв зросла у кілька разів і склала понад 10 % усього населення. Євреї перевищували кількість поляків і росіян, ставши другою за чисельністю етнічною групою.

ІНТЕГРАЦІЯ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ ТА КРИМУ ДО РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇПівденна (Степова) Україна до останньої чверті XVIII ст. була заселена переважно запорозькими козаками і кримськими татарами та тюрками-ногаями. Ці землі стали ареною російсько-турецьких війн 1768-1774 рр. і 1787-1791 рр., внаслідок яких у 1783 р. Російська імперія анексувала Крим, а після 1791 р. був встановлений російський контроль майже над усім Північним Причорномор’ям. На приєднаних землях було впроваджено імперський адміністративно-територіальний устрій, розгорнуто заселення їх російським та українським дворянством і селянами з одночасним переселенням в інші регіони імперії місцевих народів — кримських татар, ногаїв, греків, вірмен. У 1802 р. було створено Катеринославську, Херсонську і Таврійську губернії.

Граф Михайло Воронцов. У 1822-1874 рр. вони входили до Новоросійсько-Бессарабського генерал-губернаторства. Функції головного «інтегратора» краю до імперії були покладені на генерал-губернатора Михайла Воронцова.«Через сприятливі умови Південь України довший час вважався казковим Ельдорадо, де можна легко і швидко заробити великий маєток. Це приваблювало величезні маси людей. Якщо за два століття (XVII—XVIII) у південні степи переселилося близько 3,3 млн осіб, то за втричі коротший час — з 1800 по 1863 рік — тут осіло близько 2,6 млн. осіб».1. Чим історик пояснює стрімке заселення Півдня України?2. Чи можете ви навести додаткові причини, які сприяли цьому процесу?

ЛІКВІДАЦІЯ ЗАДУНАЙСЬКОЇ СІЧІ. УКРАЇНСЬКІ КОЗАКИ у XIX ст. Своєрідно відгукнулися в Україні події ще однієї російсько-турецької війни 1828-1829 рр. На відміну від попередніх, ця війна не зачепила українських земель. Але воєнні дії розгорнулися в турецьких володіннях неподалік України, тому імперія максимально використовувала її матеріальні й людські ресурси. На початку війни бої відбувалися і на землях Задунайської Січі. Частина колишніх запорожців вирішила повернутися в Україну. Важливу роль у переході задунайців до Російської держави відіграв останній кошовий отаман Задунайської Січі Йосип Гладкий (1789-1866 рр.). Він з козацьким загоном перейшов у межі Російської держави. Пам’ятник Йосипу Гладкому в м. Запоріжжя (скульптор — Володимир Філатов, 2010 р.)

Але задунайським козакам після повернення не дозволили селитися на своїх землях. Задля власної вигоди російський уряд планував оселити козаків у західній частині передгір’їв Кавказького хребта. Проте цього не сталося. Тому із задунайців було створено Окреме Запорозьке військо, яке в 1832 р. перейменували в Азовське козаче військо. Його розмістили на узбережжі Азовського моря і дали землі в Олександрівському повіті Катеринославської губернії. Разом із членами родин в цьому військовому поселені налічувалося б тис. осіб, згодом — майже 11 тис. осіб. В обов’язки входила охорона східної частини російського узбережжя Чорного моря. Військо розформували в 1866 р. На той час близько половини козаків переселили на Кубань, а тих, хто залишився, перевели в селянський стан. Монумент кошовому отаману Антіну Головатому в м. Одеса

На виділені Чорноморському козацькому війську землі на Кубані протягом першої половини — середини XIX ст. йшов постійний наплив козаків, які не бажали миритися із втратою своїх привілеїв на батьківщині. Якщо до 1800 р. на Кубань перебралися перші 25 тис. осіб, то за другої хвилі переселення у 1809-1811 рр. — понад 41 тис. осіб. У 20-х роках XIX ст. чисельність мешканців Кубані зросла ще майже на 50 тис. осіб. На момент появи на Кубані азовців загальна кількість переселенців з України сягнула 150 тис. осіб. Своєю працею вони перетворили нові землі у квітучий хліборобський край. Але водночас колишні запорозькі козаки й покозачені українські селяни змушені були захищати чужі імперські інтереси, брати участь у Кавказьких війнах 1810-1860 рр. Переселення Запорозьких козаків на Кубань (художник — Геннадій Квашура)

Свідчать документи. З Положення про оселення запорозьких козаків у Новоросійському краї (27 травня 1832 р.)1. Для оселення запорозьких козаків призначається у Катеринославській губернії Олександрівський повіт: а) так звана Бердянська земля, всього 43 141 десятина...2. ... Козаче військо матиме в спільному володінні рибні заводи на Азовському морі, що розташовані при березі тієї землі, де росте очерет...6. Козацьке військо назавжди звільняється від земських повинностей, крім тих, що стосуються їхньої землі.7. Військові повинності воно виконує за прикладом інших козачих військ...15. З поселенням запорозьких козаків взяти їм назву Азовського козачого війська.• Зробіть висновок про статус Азовського козацького війська. Чому, на вашу думку, воно пізніше було ліквідовано?

Домашнє завдання: Опрацювати презентацію. Зіскануйте QR-код та виконайте онлайн-вправу за матеріалами параграфа.2. За допомогою додаткових джерел інформації складіть коротке графічне повідомлення (мапу думок, інфографіку, скрайбінг) про історію кубанських козаків.