Українські меценати — особи, українського походження або ті, що безкорисливо матеріально підтримували  розвиток української культури, освіти, охорони здоров'я та незахищені категорії населення.

Богдан Ханенко     Родина Терещенків Родина Симиренків Василь

                                                          ^{Тарнавський}         Харитоненко Іван

Герасимович

Лазар Ізраїльович

Бродський

. Кінець XIX  — по-чаток XX  ст. називають «золотою добою» українського меценатства. Завдяки меценатам відбулася активізація суспільно-культурної діяльності українських діячів. Розширилось і поле діяльності меценатів. Меценати пропагували свої надбання, поширювали наукові знання, утворювали благодійні фонди.

Перші згадки про Алчевських відносяться після їх появи в 1660-х роках в Сумському слобідському козацькому полку. Родина не раз банкрутіла, і починала все з початку. Першим відомим представником роду був Федір Афанасійович Алчевський, який після розорення в 1795 р. втратив купецьке звання, і був переведений у міщанський стан. З його синів тільки Сидить ліворуч — Олексій Алчевський,    наймолодший Кирило зміг його позаду нього стоїть Христина Алчевська.    повернути. Молодший син Кирила Стоять, ймовірно, брати Христини:      Федоровича — Олексій став відомим Михайло та Леонтій; сидить її батько,    підприємцем, меценатом та українським Данило Журавльов. 1860-ті рр.      громадським діячем.

Зростала допомога школам, лікарням. Крім того, поширювалося соціальне

благодійництво. Меценати піклувалися про жебраків, безпритульних, хворих тощо. Розширились і шляхи передачі коштів на благо закладів освіти. Це були духовні заповіти, стипендіальні фонди,

пожертвування благодійним організаціям і земствам.

У цей час активну участь у  благодійницькій діяльності брали й  жінки. Вони виступали опікунами освітніх закладів або головами благодійних товариств. Так Христина Алчевська стала організатором народної освіти.

Христина Алчевська

Лазар Ізраїльович отримав лише домашнє виховання, завдяки природженим видатним здібностям він зумів поширити свою

діяльність і на інші галузі промисловості. Очолив

Олександрівське товариство цукрових заводів, яке контролювало більше чверті всього виробництва цукру в Російській імперії. Був засновником другого товариства пароплавства по Дніпру, членом Біржового комітету, практично акціонером усіх промислових підприємств, які виникали в Києві.

Лазар Бродський багато грошей витрачав на благодійність та будування. Збудував на свої кошти в Златополі чоловічу гімназію. Будучи найавторитетнішим діячем міської єврейської громади, на його кошти було утримано єврейську лікарню в Києві, заснував і очолив місцеве відділення Товариства для поширення освіти серед євреїв (1903); разом із братом Львом став у Києві фундатором початкового єврейського училища з ремісничим відділенням (1904). Також він фінансував побудову закладів загальноміського значення — Бактеріологічного інституту який,

Лазар Бродський

за словами М. О. Булгакова, нагадував заміський палац у дубовому гаю. Практично на його гроші (500 тисяч карбованців)

1912 року було побудовано Бессарабський критий ринок

 В статуті Товариства для боротьби із заразними хворобами за наполяганням Л. Бродського було записано, що 6 % від щомісячного прибутку ринку має перераховуватися на вищеназване Товариство для утримання Бактеріологічного інституту. Сприяв розширенню акушерської клініки Київського університету (1900), брав діяльну участь у створенні Протитуберкульозного санаторію в Пущі-Водиці, підтримував розвиток трамвайного сполучення в місті. У 1892році став одним з засновників акціонерного товариства Київського парового борошномельного млина, яке після його смерті було названо на його честь — Товариство «Лазар Бродський». Він постійно дбав про запровадження нових технологій у виробництві, про вдосконалення цукрового буряківництва; саме з цією метою став одним з головних спонсорів будівництва в Києві політехнічного інституту. Матеріально допоміг київському Товариству письменності у створенні Троїцького народного будинку (1902), на облаштування Будинку працьовитості та Міського музею (якого практично в Києві зараз немає). Його обирали гласним міської думи, запрошували для участі в обговоренні питання про врегулювання вугільної кризи на нараді при Міністерстві фінансів, надали звання комерції радника і нагородили різними відзнаками, як російськими, так і Саме коштом Лазаря Бродського було зведено Хоральну синагогу, найбільшу у Києві. Споруда була зведена у 1897—1898 році у власній садибі Лазаря Бродського. В 1900 році, на Всесвітній виставці в Парижі, Бродський отримав французький орден Почесного легіону за високу якість продукції своїх заводів. Помер 20 вересня 1904 року від цукрового діабету під час відпочинку в Базелі, Швейцарія. Був похований у сімейному склепі на Лук'янівському єврейському кладовищі Києва. Склеп не зберігся.

Родина Симиренків: американська мрія на український лад

Понад 200 років тому у селі на Черкащині постала династія неймовірно успішних господарників – Симиренків. Із клаптика землі на Черкащині, який купив колишній козак Степан Симиренко, його діти й онуки виростили цілу цукрову імперію. А пізніше – стали засновниками наукового садівництва в Україні.

«Брати Яхненки і Симиренко» – так називалася одна з перших агропромислових компаній на теренах України. Яхненки і Симиренки продавали зерно, худобу та іншу сільськогосподарську продукцію, а також побудували млини. Прибутки від торгівлі були такі високі, що фірма змогла купити землю, яка на той час була у вільному обігу, і розпочати нову, ще більш успішну справу – цукрове виробництво.

Технічним керівником фірми був син Федора Платон Симиренко. Він здобув економічну освіту і вивчав основи цукровиробництва у Франції.

1880-х роках, після смерті Федора і Платона, через кризу і проблеми з кредитами фірма «Брати Яхненки і Симиренко» закрилася. Утім, нащадки Симиренків не відцуралися сільського господарства і розвинули новий на той час напрям – садівництво.

Результатом багаторічного вивчення і селекції сортів стали наукові праці Симиренка –  «Генеральний каталог» із описом помологічної колекції, «Кримське промислове плодівництво» та «Помологія», видана вже після його смерті. Але найвідоміший плід його праці – сорт яблука Ренет Симиренка, названий на честь батька, Платона Симиренка. Ці зелені яблука відомі кожному українцю.

Василь Тарновський (молодший) був щедрим меценатом українських культурних надбань: зокрема, допомагав часопису «Київська старовина» в  90-х рр. ХІХ ст. і  Київському історичному музею. У  його садибі Качанівці збиралися видатні діячі української культури М. Костомаров, П.  Куліш, Марко Вовчок, російські живописці І.  Рєпін, М.  Ге та інші. В. Тарновський зібрав

велику колекцію козацькогетьманської музейної та архівної старовини і  створив унікальну збірку шевченкіани. Він видав альбом із фотографіями офортів Т.  Шевченка, каталог своїх музейних колекцій, альбом гетьманів

Василь Тарновський у

(«Історичні діячі Південно-Західної Росії»,

національному вбранні, автори В.  Антонович і  В.  Бец) 1860 р.

Націона́льний істо́рико-культу́рний запові́дник

«Качані́вка» — садиба в селищі Качанівка Прилуцького району Чернігівської області на берегах річки Смош.

Терещенки: цукрові імператори і грандіозні меценати

У юності Микола Артемійович Терещенко не мав грошей на належну освіту, а вже за кілька десятиліть був одним з найбагатших бізнесменів Російській імперії. Успіху передувала важка праця та розвиток власного підприємницького таланту.

Заробивши великі статки, Терещенки не скупилися на пожертви. Навпаки – вони стали одними з найбільших українських меценатів на перетині 19–20 століть. Патріарх родини Артемій заповідав синам витрачати не менше ніж 80 відсотків прибутків на користь суспільству. Навіть фамільний герб мав девіз «Прагнення до громадської користі».

До кінця століття заводи Терещенків виробляли приблизно 10 відсотків усього цукру Російської імперії. Також родина вкладала гроші в соляні шахти і землеволодіння: у певний момент у їхній власності було понад 160 тисяч гектарів землі.

Жінки з родини Терещенків були членами Ради київського відділу кураторства імператриці Марії Федорівни, який опікувався глухонімими.

Меценати і  благодійники чимало зробили для розбудови міст, де вони жили або тримали свої маєтки, заводи, фабрики.

                   Богдáн Іванович Ханéнко ( 11 (23) січня                    

1849 — 26 травня (8 червня) 1917) — український колекціонер старовини і творів

Варвара Ніколівна Ханенко (Терещенко)

мистецтва, меценат, промисловець. Член Київського товариства старожитностей і мистецтв. Член Державної ради Російської імперії.

Прізвище Ханенків було відоме на весь світ на рівні з Третьяковими, Морозовими, Мамонтовими. Паризьке антропологічне товариство запропонувало Ханенку членство у своїй організації як одному з кращих знавців мистецтва і старожитностей. Богдан Іванович Ханенко – бажаний гість на мистецьких аукціонах за кордоном – Берлін, Відень, Париж, Мадрид, Рим, Флоренція…

Герб Харитоненків                         Іван та Павло Харитоненки(1911

Харитоненки — рід українських цукрозаводчиків зі Слобожанщини, землевласників, купців, промисловців, благодійників, меценатів середини 19 — початку 20 століть.

На цукрових заводах Харитоненків, оснащених найновітнішим обладнанням, застосовувались передові технології цукроваріння. Незмінно високої якості продукція постійно утримувала нагороди на Всеросійських та міжнародних виставках: у Санкт-Петербурзі у 1870; у Москві у 1882, у Нижньому Новгороді у 1896; у Відні у 1873; у Філадельфії у 1876; у Ніцці у 1884; в Антверпені у 1885 та у Парижі у 1878 та 1889.

Постійна благодійна діяльність Харитоненків принесла процвітання Сумам і була, в свою чергу, відзначена вищими нагородами. У 1865 нагороджений золотою медаллю за значні пожертвування на влаштування в Сумах пожежної команди. При відкритті у Сумах окружного суду вніс 100 000 карбованців для налагодження його роботи, піклувався про розширення будинку суду.

Яхненки – родина багатих українських промисловцівцукрозаводчиків, яка походила з заможних селян-кріпаків з міста Сміла (нині Черкаська область).

 Глава роду Михайло, розбагатівши завдяки торгівлі, викупив з кріпосної неволі себе і свою родину.

У 1855 році Федору Симиренку і братам Яхненкам царським указом було надане звання почесних спадкових громадян Російської імперії. Фірмою

«Брати Яхненки-Симиренко» фактично заснували цукрову промисловість в Україні. Продовжувати цю роботу довелося вже молодій генерації підприємців, зокрема Платону.

Історія цукроваріння в Україні - це приклади родинного бізнесу.

 Родючі українські грунти, на яких гарно ріс цукровий буряк, та популярність цукрової промисловості у 19 столітті призвели до виникнення декількох цукрових імперій. Певно, найвідоміша родина цукрозаводчиків — Терещенки, за ними — Бродські, але крім них на території Наддніпрянщини та Слобожанщини було ще кілька визначних сімей, які займалися не лише виробництвом цукру, а й модернізацією виробництва та меценатством. Без родин,  цукрова промисловість

СИМИРЕНКО ТА ЯХНЕНКО

Розділяти ці дві родини, розповідаючи про історію цукроваріння в Україні не варто, адже через те, що Федір Симиренко одружився з Анастасією Яхненко (сестрою Михайла, Кіндрата та Степана Яхненків), вони поріднилися. Саме тому партнерство Симиренків та Яхненків не було випадковим чи прорахованим — промисловість це їхня сімейна справа.