Інновації на уроках розвитку зв’язного мовлення (зарубіжна література)

Про матеріал

Основна мета уроків розвитку мовлення-це формування високої культури усного і писемного мовлення учнів, їх умінь викладати думки логічно, послідовно, дотримуючись літературних норм.Наш час-це час створення педагогічних інновацій, цілеспрямованих змін,які вносять у середовище нові стабільні елементи (новації),що викликають перехід системи з одного стану в інший. На уроках літератури інновація означає нововведення ,що впливає на хід і поліпшує результати навчально-виховного процесу. Інновації на уроках зарубіжної літератури позитивно змінюють характер взаємин між викладачем та учнем, вносять корективи у спосіб життя та діяльність педагога і здобувача освіти. Використання інновацій на уроках розвитку мовлення дає можливість учасникам освітнього процесу експерементувати, створювати оригінальні технології навчання і виховання, впроваджувати нові ідеї, працювати на перспективу. Застосування інновацій підвищуватиме показники досягнень учнів, результативність. Робота розрахована на викладача ,який не боїться нововведень, містить рекомендації щодо проведення уроків розвитку мовлення: віртуальна подорож при вивченні життя і творчості письменника; робота над навчальними проектами; інновації на уроках виразного читання поезій.

Перегляд файлу

Гісько Галина Миколаївна

викладач зарубіжної літератури

спеціаліст вищої категорії

старший викладач

Назва роботи:

Інновації на уроках розвитку зв’язного мовлення (зарубіжна література)

Анотація:

Розглянуто і схвалено на засіданні методичної

комісії викладачів суспільно-гуманітарної підготовки

Протокол № 8 від 4 березня 2020 року

Голова методичної комісії: О.А.Шимуда

Зміст

№ п/п	Назва розділу	Сторінки
1	Вступ	3-5
2	Урок розвитку мовлення. Вплив світових шедеврів на українську літературу (робота над навчальними проектами)	6-22
3	Урок розвитку мовлення. Віртуальна подорож визначними місцями життя і творчості М. Булгакова	23-70
4	Урок розвитку мовлення. Виразне читання поезій	70-114
5	Висновок	114-118
6	Список використаних джерел	118

Вступ

Освітні інновації-це нововведення в освітньому процесі. Нововведення торкаються на сьогоднішній день змісту будь-кого уроку, мети, яку ставить перед собою викладач ідучи до учнів, структури сучасного уроку, форм та методів, які впроваджуються під час навчального процесу, засобів навчання, найбільш сприятливих для реалізації кожної окремо взятої ідеї, введення в дію нових технологій навчання. Потребують творчого пошуку оригінальних, нестандартних рішень проведення уроків зв’язного мовлення. Традиційно розвиток зв’язного мовлення здійснюється в трьох напрямках:

1. Збагачення словникового запасу учнів шляхом систематичної роботи, що включає, крім засвоєних нових слів, володіння вмінням визначити семантику слова, правильно користуватися словами з урахуванням їх сполучуваності та доречно вживати відповідно до стилю і типу мовлення. Важливим аспектом роботи над словом є виховання в учнів мовного чуття, естетичного смаку до краси слова та виправлення лексичних недоліків у їхньому усному і писемному мовленні.

2.Оволодіння учнями нормами літературної мови передбачає засвоєння орфоепічної вимови, способів словотворення та словозміни, розвиток правописних навичок.

3.Формування в учнів умінь і навичок зв’язного мовлення, яке здійснюються у процесі вивчення основної програми курсу, під час роботи над художніми творами на уроках літератури, на спеціальних уроках із розвитку зв’язного мовлення.

Розвиток зв’язного мовлення полягає в забезпеченні учнів умінням виражати свої думки зв’язно -в усній і писемній формах.

Перш за все необхідно розмежовувати поняття усної і писемної мови, враховуючи при цьому їх особливості. Ці форми є важливими для суспільства і обом їм властиві лексичні, граматичні норми, але кожна з них характеризується своєю специфікою.

Усна мова передбачає мовця і слухача. Основні сфери її вжитку-розмова, розповідь, бесіда. Співрозмовники при цьому мають змогу уточними і з’ясувати те, що виявилося для них незрозумілим. Характерними особливостями усної мови є те, що тут вживаються побутова лексика, розмовно -просторічні слова, фразеологізми.

Писемна ж мова не потребує присутності осіб, що беруть участь у спілкуванні, але обслуговує різні сфери діяльності: науку, освіту, культуру тощо; через писемну мову передається досвід попередніх поколінь. За своєю будовою вона характеризується більш розгорнутим повнішим оформленням, тобто багатослівністю, наявністю роз’яснень. Виразність писемного мовлення досягається вимогливішим добором лексики, синтаксичних конструкцій, членуванням тексту на частини (абзаци, параграфи) , а часом і виділенням слів, словосполучень і речень, підкресленням, іншим шрифтом.

Зв’язне усне мовлення-це послідовний виклад думок, почуттів, прагнень на основі дотримання загальноприйнятих норм звукового словесного спілкування. Йому властиві організованість, тенденція до розгортання змісту, безперервність, точність передачі думок, чітко виражена послідовність і смислова закінченість. Джерелами зв’язного мовлення учнів є їх знання, які вони набувають завдяки власному життєвому досвіду.

Усне мовлення учнів в умовах навчання достатньо насичене інтонацією, мімікою і жестами. . І коли не бачити співрозмовника, то далеко не все можна зрозуміти в змісті розмови. Учні забувають, що міміка і жести супроводжують мову, а не змінюють її.

Крім цього, мовлення учнів повинно відповідати нормам сучасної літературної мови. Звідси випливає важлива вимога-вчити дітей чітко і зв’язно висловлювати свої думки, не підміняти мімікою і жестами слів, зворотів і речень.

Саме викладач є рушійною силою, яка сприяє удосконаленню навичок зв’язного мовлення.

Часто при написанні твору чи переказу учні спершу готують його усний варіант, це допоможе їм усвідомити почуте, запам’ятати порядок викладу думок, удосконалити свої навички зі зв’язного мовлення, виправляючи при цьому всі допущені помилки.

Вагому роль в удосконалення і окреслених навичок відіграють уроки зв’язного мовлення, основна мета яких полягає у формуванні високої культури усного і писемного мовлення учнів, їх умінь викладати думки логічно, послідовно, дотримуючись літературних норм. Висока культура усного мовлення має бути бездоганною в орфоепічному відношенні, а писемного – в орфографічному та пунктуаційному. На цих уроках учні повинні навчитися писати перекази і твори, складати і проголошувати доповіді, оформляти і писати реферати.

План уроку

Тема уроку: Урок розвитку мовлення. Вплив світових шедеврів на українську літературу (робота над навчальними проєктами)

Мета уроку: Ознайомити учнів з основними поняттями, які стосуються методу проєктів; формувати навички ефективного використання інформаційно-комунікаційних технологій; прищепити учням бажання займатися дослідницько-пошуковою діяльністю; виховувати творчу уяву.

Тип уроку: урок-інтерв’ю.

Обладнання: комп’ютери, мультимедійні проектори, Інтернет.

Хід уроку.

І. Організаційна частина.

Оголошення теми, мети та завдань уроку

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів.

Для учнів ІІ курсу поняття проєкт не є незрозумілим, тому що на уроках із загальноосвітніх предметів, так і на уроках спеціальних дисциплін ,вони мали змогу працювати над навчальними проєктами. Враховуючи їхній досвід , використовуючи їхні знання, слід розпочати з повторення основних понять. Форму проведення пропоную «Інтерв’ю» ( Такій розмові на уроці можна відвести до 25 хвилин, для такого інтерв’ю можна залучити тих учнів, які дійсно працювали над проектами, провести з ними роботу при підготовці до уроку )

Викладач: Ми розпочинаємо роботу в студії «Проєкт». Сьогодні нам погодилися дати інтерв’ю учні, які працювали над навчальними проєктами. Розпочнемо з історії виникнення методу проектів. (Учні можуть піднімати руки самостійно або викладач просить учня дати відповідь)

Викладач. Чи знайома вам історія виникнення методу проєктів?

Учень: Метод проєктів не є принципово новим. Останнім часом він застосовується і в Україні і за кордоном. Виник метод проєктів у 20 роках минулого століття у США. Цей метод пов’язують з ідеями гуманістичного напряму в філософії й світі висунутими американським філософом і педагогом ДЖ. Дьюї, а також його учнем В. Х. Килпатріком. Цьому методу приділяється велика увага в багатьох країнах світу. Метод проєктів набув поширення і популярності серед учнівської молоді, студентства завдяки раціональному поєднанню теоретичних знань, можливостей їх практичного застосування для розв’язування конкретних проблем дійсності .

Викладач: Чи існує на вашу думку девіз будь-якого проєкту?

Учень: Так існує. Головна теза методу проєктів «Все, що я пізнаю, я знаю, навіщо це мені потрібно, де і як можу ці знання застосувати».

Викладач: Проєкт припускає можливість вирішення деяких проблем чи всіх загалом?

Учень: Метод проєктів припускає можливість вирішення деякої проблеми

Викладач: Учень займається літературою. Чи має він достатній запас знань, щоб працювати над проєктом?

Учень: Учень, який розпочав роботу над проєктом, повинен мати знання із інших предметів, наприклад, інформатики.

Викладач: Як на вашу думку, учень повинен самостійно працювати, чи може звертатися за допомогою до своїх ровесників, педагога?

Учень: На мою думку, учень повинен спочатку працювати самостійно: займатися пошуком необхідних матеріалів, створювати презентації, а в разі виникнення певних проблем, які не зможе вирішити сам, потрібно звернутися до фахівця.

Викладач: Як ви вважаєте ,робота над проєктами допомагає учневі перш за все орієнтуватися в інформаційному просторі, вчить критично мислити?

Учень: Звичайно робота над проєктами вчить вибирати з великої кількості інформації головне, матеріал ,який зможе розкрити його тему. В інформаційному просторі є багато недостовірних фактів, тому треба бути уважними, щоб не піти хибним шляхом.

Викладач: Давайте дамо визначення ,що таке навчальний проєкт?

Учень: Навчальний проєкт-це така форма роботи, яка допомагає кожному із нас засвоїти тему уроку або розділу більш ширше. Ми можемо самостійно працювати над проєктом або об’єднуватися в групи і таким чином розширювати свої знання з предмету.

Викладач: Існує портфоліо проєкту .Це цілий комплекс інформаційних матеріалів, методичних матеріалів до навчального проєкту, який розроблений з метою ефективної організації та навчання з теми, яка відповідає навчальній програмі. Ці матеріли створюються педагогами та учнями з використанням комп’ютерних технологій, комп’ютерних програм для створення публікацій і веб-сайтів, здійснення пошуку в Інтернеті, роботі з електронною поштою.

ІІІ. Опрацювання теми уроку.

Викладач: Повернемось до теми нашого уроку: «Вплив світових шедеврів на українську літературу (робота над навчальними проєктами).Попередньо ми з вами вивчили Гомера «Одіссею», Данте Аліг’єрі «Божественну комедію», Шекспіра «Гамлета», Гете «Фауста». Давайте згадаємо ці твори та їхній вплив на українську літературу.

(Можна запропонувати учням перегляд проекту «Україномовні переклади», в якій зосереджена увага на переклади вищезгаданих творів)

Пропоную, щоб зекономити час на уроці і учні змогли попрацювати самостійно над створенням проєкту запропонувати їм готові теми проєктів (учні можуть працювати над проектом, назву якого обрали самі):

1. Новий переклад «Одіссеї» (Борис Тен)

2.Тарас Шевченко і Данте Аліг’єрі.

3.Українські переклади Шекспіра.

4.Ліна Костенко і золоті сторінки далеких епох

Обравши тему ,учні працюють на комп’ютерах, використовуючи матеріали із мережі Інтернет. Слід враховувати також індивідуальні особливості учнів групи, їхні можливості роботи на комп’ютері. Для таких учнів необхідно підготувати роздатковий матеріал в електронному вигляді або ж на паперових носіях.

Наприклад:

1.Новий переклад «Одіссеї» (Борис Тен)

Добу античності часто називають «колискою європейської культури». І не випадково, оскільки творчий доробок давніх греків і римлян став яскравим першопочатком, підґрунтям європейської цивілізації. Це надбання є величезним і довершеним, тож і до наших днів воно надихає митців не лише Європи, а й усього світу. Важко навіть уявити сучасну літературу або, скажімо, кінематограф без сюжетів про Троянську війну чи мандри Одіссея, про величний подвиг 300 спартанців у Фермопілах чи тяжку долю троянця Енея, засновника Рима. Відчутний вплив антична література справила і на українське письменство. Майстри слова не лише прекрасно знали греко-римську літературу, а й збагачували національну культуру українськими перекладами класичних творів, зверталися у творчому натхненні до образів і сюжетів давніх поетів. Образ уже згаданого Енея, що його оспівав у І ст. до н. е. римський поет Вергілій, своєрідно переосмислив Іван Котляревський у знаменитій «Енеїді», яка й започаткувала нову українську літературу.

Антична культура мала «два крила»: грецьке і римське. Саме давні греки (елліни, як вони самі себе називали) заклали основи європейського світу, який нині годі уявити без храму Парфенону в Афінах, без величезних, схожих на стадіони амфітеатрів. Деякі з них розташовані на території сучасної України, їх можна побачити у Херсонесі, що в межах сучасного Севастополя, чи в Ольвії, неподалік Миколаєва. Згодом на світову арену вийшов Рим — «столиця світу». Недаремно існував латинський крилатий вислів: «Roma — caput mundi» («Рим — голова світу»). Про його велич і могутність нагадує Колізей, який зараз відвідують мільйони туристів, а про здобутки римської інженерії — водогін (акведук), неймовірне на той час цивілізаційне диво. В античному світі розвивалися різні види мистецтва, зокрема фресковий живопис, мозаїка, вазопис та інші. Скажімо, міфологію можна чудово проілюструвати творіннями стародавніх майстрів, що донині збереглися на кераміці, на барельєфах, на стінах храмів. Досконалістю і гармонією вражає скульптура. Тут і статуї Зевса (Юпітера), і Афродіти (Венери), і Аполлона... Отже, античність залишила в світовій культурі яскравий слід, відчутний до сьогодення.

Повною мірою сказане стосується й літератури, яка у своєму розвитку пройшла шлях у понад тисячу років. Перші літературні пам’ятки Стародавньої Греції з’явилися приблизно в VIII ст. до н. е., а Стародавнього Риму — на п’ять віків пізніше, в III—II ст. до н. е. Наприкінці V ст. н. е. античний світ було знищено, проте духовні здобутки цієї цивілізації виявилися безсмертними, вони стали основою національних культур Західної Європи.

У ХІХ—ХХ ст. над перекладами «Одіссеї» Гомера працювали Пантелеймон Куліш, Олександр Потебня, Іван Франко, Леся Українка, Петро Ніщинський (повний переклад, 1889—1892). Повний переклад поеми, здійснений Борисом Теном (1963), став визначною подією не лише в українській літературі; він вражає своєю майстерністю та довершеністю.

Гомер.

Українські діячі культури й літератури вважали за необхідне дати змогу народові читати найкращі твори світового мистецтва рідною мовою. Над перекладами «Одіссеї» Гомера працювали Пантелеймон Куліш і Олександр Потебня. Леся Українка переклала третю і початок четвертої пісні «Одіссеї». Іван Франко переклав та опублікував уривок з «Одіссеї».

Перший повний переклад «Одіссеї» віршованим розміром оригіналу здійснив відомий український поет, композитор і громадський діяч Петро Ніщинський, який підписував свої твори псевдонімом Петро Байда: 1889 р. у Львові вийшли друком перша — дванадцята пісні «Одіссеї», 1892 р. — з тринадцятої по двадцять четверту.

Поеми «Іліада» та «Одіссея» вважаються вершиною світового героїчного епосу. Вплив творів Гомера на розвиток світового літературного процесу важко переоцінити. Згадаймо, наприклад, що «Енеїду» римлянина Вергілія написано під впливом «Іліади» та «Одіссеї», а відтак перший твір нової української літератури — «Енеїда» Івана Котляревського — літературне відлуння поем видатного грека.

Вагомим надбанням української культури ХХ ст. став новий переклад «Іліади» та «Одіссеї», що його здійснив розміром оригіналу відомий український учений, композитор і поет-перекладач Микола Хомичевський (1897-1983), псевдонім — Борис Тен від давньогрецької назви Дніпра Бористен. На думку фахівців, цей переклад відповідає всім вимогам сучасного гомерознавства і вирізняється високою поетичною майстерністю. Багаторічна подвижницька перекладацька праця Бориса Тена здобула визнання широкої громадськості. Перекладача було нагороджено премією імені Максима Рильського

2.Тарас Шевченко і Данте Аліг’єрі.

Зіставлення постатей Тараса Шевченка і Данте Аліґ’єрі, хоч їх розділяють віки, є цілком виправданим, з огляду на їхню роль і значення для національних культур України та Італії. Обидва поети, створивши літературні шедеври, вивищили свої національні мови до рівня літературних і дуже багато зробили для становлення своїх національних незалежних держав — Італії й України.

Тарас Шевченко у творах і листах часто згадує Данте. Зокрема, пекло кріпаччини, запровадженої в колонізованій Україні указами Катерини ІІ (1783), він прямо порівнював із Пеклом великого італійця: «А Данта старого полупанком нашим можна здивувать» («Іржавець»). Та чи не найчастіше Кобзар порівнював своє вигнання з України на далекий Арал із вигнанням Данте з Флоренції. Написаний на Кос-Аралі вірш розпочинається словами «Немає гірше, як в неволі про волю згадувать» («Г. С.», 1848), які є відлунням знаменитої скарги Франчески: «...Гіршого немає, як згадувать щасливу давню днину у злигоднях» («Пекло», пісня V).

Схожість доль і місій двох літературних геніїв наприкінці ХІХ ст. відзначив французький публіцист Еміль Дюран: «Тарас Шевченко був для малоросів їхнім Данте». Але далі француз ставить доволі гостре запитання: «...Та чи досягне він на Заході коли-небудь такої слави, як Данте?». На нього відповідатимете саме ви та ваші нащадки, оскільки світове визнання письменника прямо пов’язане з міжнародним авторитетом його народу й держави.

До творчості Данте завжди виявляли великий інтерес діячі української культури. Високо цінував і часто згадував великого флорентійця Тарас Шевченко. Писав про нього Пантелеймон Куліш. Перекладав твори поета та присвятив йому дослідження «Данте Алігієрі» Іван Франко. Переосмислила тему кохання Данте до Беатріче в поемі «Забута тінь» Леся Українка.

До великого Данте звертались у своїх творах Микола Зеров, Максим Рильський, Павло Тичина, Юрій Клен, Ігор Качуровський, Василь Стус, Ліна Костенко.

Багато українських поетів і перекладачів перекладали окремі фрагменти «Божественної комедії» Данте. Перші 36 терцин пісні І та 6 рядків з пісні ХХХІІІ переклав у 1877-1883 рр. Іван Франко. У 1892-1896 рр. у Львові вийшли друком перші десять пісень «Пекла» в перекладі Володимира Самійленка, що підписався В. Сивеньким. Наприкінці 1890-х років Леся Українка переклала 9 терцин із п’ятої пісні «Пекла». У 1965 році в Мюнхені опубліковано експериментальний переклад фрагмента «Божественної комедії» Василя Барки.

Уперше повний переклад першої частини «Божественної комедії» «Пекло» та більшу частину другої «Чистилище» виконав у 1930-1935 рр. Михайло Драй-Хмара, але рукопис перекладу зник після арешту поета.

У 2007 р. у видавництві Українського католицького університету вийшов переклад Богдана-Івана Лончини першої частини «Божественної комедії» «Пекло».

Перший переклад всіх трьох частин «Божественної комедії» виконав Петро Карманський у 1950-х роках. На жаль, лише перша частина твору «Пекло» у перекладі Карманського та за ґрунтовної редакції Максима Рильського була опублікована в 1956 р., решта — дві частини досі очікують друку.

Повний переклад усіх трьох частин «Божественної комедії» виконав у 1976 році Євген Дроб’язко.

У 2013-2015 рр. вийшов другий повний переклад усіх трьох частин поеми у перекладі дослідника Данте в Україні Максима Стріхи.

Із часів написання культової поеми пройшло чимало років, однак, ідеї та образи, які створив Данте, і сьогодні надихають художників та скульпторів на створення нових шедеврів.

Максим Стріха народився 1961 р. в родині з давніми науковими традиціями. Його дід, академік М. Ф. Гулий, був одним із засновників української біохімії, батьки — знані науковці в галузі медичної біохімії та фізики, сам він — доктор фізико-математичних наук. Художнім перекладом Максим Стріха зацікавився на поч. 1980-х рр. З-під його пера вийшли переклади Редьярда Кіплінга, Волта Вітмена, Чарльза Діккенса та ін.

Особливе місце у творчому доробку М. Стріхи належить перекладу «Божественної комедії» Данте. У 2015 р. за переклад «Пекла» він був удостоєний Премії Кабінету Міністрів України ім. Максима Рильського.

3.Українські переклади Шекспіра.

Вільям Шекспір

Шекспір — це Канон. Саме він окреслює цінності та межі літератури.

(Григорій Кочур)

Упродовж усього свого життя Григорій Порфирович Кочур (17.11.1908— 15.12.1994) був неформальним лідером українського перекладацького цеху. Для Кочура-перекладача головним була вірність оригіналу, і він знав усі мови (за його підрахунками — 31!), з яких перекладав. У 1943 р. його разом із дружиною з тавром «українські буржуазні націоналісти» засудили до 10 років таборів без права повернутися в Україну. Григорій Кочур вижив і не зламався навіть у жахливому Інтинському таборі (тортури наглядачів, погане харчування, холод, сильні вітри, каторжна праця в шахтах). Український інтелектуал навіть там перекладав, писав вірші, вивчав мови...

Після реабілітації Кочури оселилися в невеличкому містечку Ірпінь неподалік Києва. Їхній затишний будиночок називали «ірпінським університетом», адже в ньому збирався увесь цвіт українських інтелігентів-шістдесятників (В’ячеслав Чорновіл, Василь Симоненко, Іван Дзюба, Ліна Костенко та ін.). Саме перекладацька школа Кочура, до якої належали чи наближалися Микола Лукаш, Василь Стус, Анатоль Перепадя, Михайлина Коцюбинська та ін., в 1970—1980 рр.,коли тривало агресивне зросійщення українського культурного середовища, утримала високий рівень української літератури.

У 1973 р. Кочура виключили зі Спілки письменників України через відмову давати «потрібні» КДБ свідчення проти Євгена Сверстюка. З цього часу він не мав можливості публікуватися, а видавництва поспіхом замінювали переклади Кочура на інші, як це трапилося з чудовим перекладом трагедії Вільяма Шекспіра «Гамлет», поданим у цьому підручнику. Лише наприкінці 1980-х рр. поетичний і перекладацький доробок Григорія Порфировича почав повертатися до українського читача. Нині у будинку Кочурів у Ірпіні працює приватний музей, яким опікуються нащадки поета та перекладача.

Перші переклади «Гамлета» українською мовою датовано 1860-ми рр. 1865 р. у львівському журналі «Нива» опубліковано переклад першої дії трагедії Павлина Свєнціцького. У 1870-х трагедію переклав Михайло Старицький, замінивши п’ятистопний ямб оригіналу на хорей, переклад вийшов друком у 1882 р. Юрій Федькович переклав п’єсу з німецького підрядника у 1872 р. (видано 1902 р.).

Зверталися до образу Гамлета у своїй творчості Максим Рильський («Як Гамлет»), Микола Бажан («Смерть Гамлета»), Борис Олійник («Двадцятий вік і Гамлет»), Ліна Костенко («Бути чи не бути?»).

Українською мовою трагедію переклали: Пантелеймон Куліш, Михайло Рудницький, Леонід Гребінка, Григорій Кочур, Ігор Костецький, Юрій Клен, Юрій Андрухович.

Творчість Шекспіра залишила помітний слід в українській літературі. Шекспір був улюбленим поетом Тараса Шевченка. Відлуння його творів можна знайти в Івана Франка, Лесі Українки, Максима Рильського та інших митців. Над трактуванням образу Гамлета як українського варіанту гамлетизму свого часу замислювались Іван Франко, Дмитро Донцов, Євген Маланюк, Максим Рильський.

Перші переклади Шекспіра з’явилися в Україні з ХІХ ст. Драматичні твори поета перекладали Іван Франко, Юрій Федькович, Максим Рильський, Іван Кочерга, Юрій Клен та інші. Зокрема, трагедію «Гамлет» перекладено вісім разів.

Перші переклади «Гамлета» українською мовою належать до 60-х років XIX століття. 1865 року у львівському журналі «Нива» опубліковано переклад першої дії трагедії, зроблений П. Свєнціцьким. У 70-х роках ХІХ ст. «Гамлета» переклав Михайло Старицький, замінивши п’ятистопний ямб оригіналу на хорей, переклад вийшов друком у 1882 році, Юрій Федькович переклав п’єсу з німецького перекладу в 1872 році (видано у 1902 р.).

Українською мовою трагедію переклали Михайло Старицький, Юрій Федькович, Пантелеймон Куліш, Юрій Клен, Леонід Гребінка, Михайло Рудницький, Ігор Костецький, Григорій Кочур, Юрій Андрухович.

За радянської доби українські інтерпретації образу Гамлета — це насамперед віддзеркалення колізій української дійсності, а вже потім — переосмислення власне образу героя Шекспіра. Тому дехто «вбивав Гамлета в собі» (як поети Павло Тичина, Микола Бажан) відповідно до вимог влади, а дехто відмовлявся бути флейтою тоталітарного режиму, що призводило до арештів, заслань або загибелі (Євген Плужник, Микола Зеров, Григорій Косинка, Валер’ян Підмогильний, Микола Куліш та, на жаль, багато представників українського відродження першої третини ХХ ст., що увійшло до історії з красномовним епітетом «розстріляне»).

«Гамлет» Шекспіра в театрі та кіно

Роль Гамлета є однією з найбажаніших і найбільш виграшних ролей у світовому театрі. Якщо актора запитати про те, яку роль він мріє зіграти, то він обов’язково скаже вам — Гамлета.

Перерахувати всіх зіркових виконавців ролі данського принца різних часів і країн просто неможливо. У цьому довжелезному списку є імена зірок Лоуренса Олив’є, Пола Скофілда, Жана Луї Трентіньяна, Володимира Висоцького, Річарда Бартона, Іннокентія Смоктуновського, Кевіна Клайна, Кіану Рівза, Девіда Теннанта, Джуда Лоу, Ітана Хоука, Кеннет Брана, Бенедикта Камбербетча та багатьох-багатьох інших.

Різноманітні постановки «Гамлета» йдуть на сценах світу й України: традиційні й сучасні, сповнені трагізму й філософських роздумів та веселі й жартівливі, музикальні й навіть лялькові.

«Гамлета» екранізовано понад 90 разів (від 1907 р.). Різні актори різних країн приміряли на себе трагічну долю данського принца. Обрати кращу екранізацію важко, комусь сподобається красивий романтичний фільм Франко Джефіреллі з Мелом Гібсоном у головній ролі. Когось вразить сучасне прочитання трагедії й Гамлет у футболці — Девід Теннант. А комусь захочеться побачити у ролі Гамлета Арнольда Шварценеґґера.

Ось уже чотириста років людство вглядається у сцени шекспірових шедеврів і впізнає в них себе. Твори Шекспіра не перестають приваблювати й дивувати майстерністю та глибиною, актуальністю і свіжістю думки, масштабністю поетичного мислення. Для широкого загалу читачів і театральних діячів у країнах Європи і США Шекспір став культовою фігурою ще на початку XIX століття. Показові в цьому плані слова великого Й. В. Гете: «Шекспір — і кінця йому немає».

4.Ліна Костенко і золоті сторінки далеких епох.

Ліна Костенко

Не треба заздрити Шекспіру,

Він жив у дуже темний час.

Кров з ешафотів бризкала на сцену.

Вони писали кожен свою п’єсу,

Шекспір — свою. А королева — іншу.

Протистояння генія і влади.

Слух королівський ласий на рулади.

Ліна Костенко

Під вечір виходить на вулицю він,

Флоренція плаче йому навздогін.

Ці сльози вже зайві. Минуло життя.

Йому вже в це місто нема вороття.

Флоренція плаче: він звідси, він наш!

Колись прокляла і прогнала вона ж.

Високий вигнанець говорить їй: ні.

У тебе ж є той кондотьєр на коні.

І площі тієї кільце кам’яне,

Де ти присудила спалити мене.

Вважай, що спалила. Згорів я. Помер.

Сім міст сперечалось, що їхній Гомер.

А ти ж, моє місто, — єдине, одне! —

О, як ти цькувало і гнало мене!

Прославилось, рідне. Осанна тобі...

Хай ірис цвіте на твоєму гербі...

Дарує їй профіль. Вінків не бере.

Де хоче — воскресне, де хоче — умре.

Одежа у нього з тонкого сукна.

На скронях його молода сивина.

Він тихо іде, він повільно іде.

У нього й чоло ще таке молоде!

Хто скаже про нього: старий він як світ?

Він — Данте. Йому тільки тисяча літ.

Ліна Костенко

От був народ!

Що римляни, що греки.

На всі віки нащадкам запасли.

А ми... А ми!.. Хоч би які лелеки

Гомера нам в колиску принесли...

ІУ. Підсумок уроку.

Викладач на протязі самостійної роботи учнів слідкує за правильністю виконання завдань, консультує індивідуально. По завершенню уроку оцінює роботу учнів відповідно до критеріїв оцінювання. Повідомляє, що робота над проектами продовжується, захист проектів відбудеться на наступних заняттях.

План уроку

Тема уроку: Віртуальна подорож визначними місцями життя і творчості М.Булгакова

Мета: розглянути життєвий та творчий шлях Михайла Булгакова, розкрити питання реалістичного опису буденного життя та найсміливішого польоту фантазії, розглянути питання його зв’язку з Україною, вдосконалювати навички самостійної роботи з довідковою літературою, виховувати учнів на гуманістичних ідеях

Тип уроку: урок-віртуальна подорож

Обладнання: інтерактивний комплекс (мультимедійний проектор, комп’ютери)

Хід уроку

І. Оголошення теми та мети уроку.

При оголошенні теми та мети уроку, викладач повинен звернути увагу на визначення поняття віртуальності. Учні, які мають достатній та високий рівень знань з різних предметів, приймають участь в громадському житті закладу можуть бути знайомі з визначенням, проте для частини учнів-це поняття може бути зовсім невідомим. Сьогодні виникла необхідність саме в віртуальних екскурсіях, які є одним з варіантів застосування нових інформаційних технологій в навчальному процесі. Освітні екскурсії дають учням можливість для підвищення свого інтелектуального рівня, розвитку спостережливості, здатності сприймати красу навколишнього світу, є однією з форм поєднання навчання з життям, з практикою, важливим засобом активізації навчального процесу. У процесі колективної екскурсійної діяльності у молоді формуються вміння колективно діяти, «вживатися» в навколишнє середовище як природне, так і соціальне. В освітніх цілях можна використовувати віртуальні подорожі визначними місцями життя і творчості письменників, відвідування музеїв тощо. Віртуальна екскурсія відрізняється від традиційної тим, що організовується і проводиться в умовах навчального закладу. Викладач може самостійно створювати віртуальні екскурсії, використовуючи спеціальне програмне забезпечення. Віртуальні екскурсії можна застосовувати на різних заняттях, як фрагментарно, так і як серію занять з певної тематики. Наприклад, віртуальна подорож визначними місцями життя і творчості Михайла Булгакова.

Віртуальна екскурсія дозволяє зануриться у вивчення автобіографії письменника, звернути увагу на початок літературної діяльності тощо. Дуже багато буде залежати від майстерності й умінь педагога, що використовує даний метод на своїх заняттях.

Віртуальні екскурсії – поняття нове, в методичному плані інноваційна форма навчання. Віртуальні екскурсії – один з найефективніших і переконливих на даний момент способів представлення інформації, оскільки вони створюють в учня повну ілюзію присутності. Віртуальна екскурсія, по суті, це – мультимедійна фотопанорама, в яку можна помістити відео, графіку, текст, посилання. Але на відміну від відео або звичайної серії фотографій, віртуальні екскурсії мають інтерактивність. У методичній літературі наводяться різні класифікації екскурсій:

Наша віртуальна екскурсія –це біографічна екскурсія, пов’язана з життям і біографією Михайла Булгакова.

Самостійне створення педагогом екскурсій трудомісткий процес. Однак в мережі Інтернет створено велику кількість пізнавальних, з педагогічної точки зору, ресурсів, які можна використовувати для проведення віртуальних екскурсій.

Віртуальна екскурсія, звичайно, не замінить особисту присутність, але дозволить отримати досить повне враження про досліджуваний об’єкт. Віртуальні екскурсії, звичайно, досить цікаві й ефективні. Але їх можна здійснити тільки в комп’ютерному кабінеті і при наявності підключення до мережі Інтернет.

Якщо ж цього немає, то тоді на допомогу викладачеві можуть прийти інтерактивні та мультимедійні екскурсії, розроблені самим викладачем або учнями під його керівництвом. Такі мультимедійні екскурсії теж відносяться до розряду віртуальних, але для їх проведення Інтернет не потрібен. Досить мультимедійного проектора та комп’ютера в кабінеті. Переваги такої екскурсії в тому, що укладач сам вибирає необхідний матеріал, складає маршрут, змінює зміст відповідно до поставленої мети, а також доступність та можливість повторного перегляду, наочність і багато іншого. Такі віртуальні екскурсії набувають особливої цінності як продукт діяльності самих учнів. Якщо створення екскурсії доручено учням, то роботу можна організувати за методом проектів. Тоді це стає способом формування універсальних компетенцій (інформаційної, комунікативної, вирішення проблем тощо).

Створюючи власну екскурсію необхідно дотримуватися певного плану. Отже, при підготовці до проведення віртуальної екскурсії необхідно:

Визначити мету і завдання віртуальної екскурсії: наприклад, ознайомити учнів з життєвим і творчим шляхом М. Булгакова, розглянути питання його зв’язку з Україною, вдосконалювати навички самостійної роботи з довідковою літературою, виховувати учнів на гуманістичних ідеях

2. Обрати тему. Наприклад , « Віртуальна подорож визначними місцями життя і творчості М. Булгакова»

3. Відібрати літературу, скласти бібліографію і визначити інші джерела матеріалу.

4. Вивчити джерела.

5. Ознайомитися з експозиціями та фондами музеїв Михайла Булгакова по темі (якщо це екскурсія по музею).

6. Провести відбір і вивчити екскурсійні об’єкти.

7. Підготувати текст віртуальної екскурсії.

8. Укомплектувати «папки екскурсовода» (презентації, фільм, слайди, тощо).

9. Вибрати методичні прийоми проведення віртуальної екскурсії.

Основою розповіді викладача є індивідуальний текст, який визначає послідовність і повноту викладу думок, допомагає логічно будувати свою розповідь.

ІІ. Актуалізація опорних знань та опрацювання теми уроку.

Розпочати віртуальну екскурсію можна з екскурсії у літературно-меморіальний музей М. Булгакова.

(Це може бути відеоролик, відеофільм, презентація).Приклад тексту для екскурсовода.

В 2020 році літературно -меморіальному музею М. О. Булгакова у Києві виповниться 27 років. Розташувався він, як відомо багатьом шанувальникам творчості Михайла Булгакова, у будинку № 13 на легендарному Андріївському узвозі. Тут Михайло Опанасович жив зі своїми батьками з 1906 до 1919 року.

Парадоксально, але факт: незважаючи на величезну популярність творчості великого майстра, на сьогодні – це єдиний у світі музей, де зібрано булгаківські реліквії. Творцем і його першим директором став Анатолій Кончаківський. Саме його колекція склала основу експозиції нинішнього музею.

Рішення про створення літературно-меморіального музею Михайла Булгакова в Києві було офіційно прийняте ще 1989 року. Але лише в 1993-му музей почав приймати відвідувачів. Увесь цей час шанувальниками творчості Булгакова велася дуже активна пошукова робота. І якщо б не величезний ентузіазм і самовіддача Анатолія Петровича Кончаківського, Кіри Миколаївни Питоєвої-Лідер і багатьох інших любителів творчості Булгакова, напевно, ми ще довго не мали б можливості відвідати музей Булгакова. Так, наприклад, А. П. Кончаківський був особисто знайомий з першою дружиною Михайла Опанасовича – Тетяною Миколаївною Лаппа. Йому вдалося переконати Тетяну Миколаївну передати в експозицію музею справжні речі чоловіка. Також багато оригіналів були передані музею Кирою Миколаївною Питоєвою-Лідер, батько якої листувався з сестрою М. Булгакова Наталією Опанасівною. Крім того, чимало речей передала в музейну експозицію племінниця Михайла Булгакова, нащадки булгаківських друзів, меценати.

Багато років будинок № 13 на Андріївському узвозі нічим особливим не відрізнявся від сусідніх. Але 1967 року в популярному тоді журналі «Новый мир» був опублікований нарис київського письменника Віктора Некрасова «Дом Турбиных». Саме так, на прізвище вигаданих булгаківських літературних героїв – сім’ї Турбіних – відтоді й почали називати кияни Будинок № 13. Сьогодні – це вже не просто будівля, це Будинок-легенда і, як стверджують працівники музею, головний його експонат. В експозиціях музею Саме тому дуже серйозно підійшли до організації реставрації будівлі, де в квартирі № 2, на другому поверсі, жила родина Булгакових.

Будинок був збудований 1877 року і на момент початку реставраційних робіт перебував у аварійному стані. Реставратори ж повинні були зберегти вцілілі речі родини Булгакових і, незважаючи на постійний дефіцит будівельних матеріалів, провести відновлювальні роботи у досить жорсткі терміни. Але найголовніше – творці музею ставили завдання максимально точно відновити будинок, у якому мешкали Булгакови. Тому, реставруючи будівлю, спиралися на збережені документи особистих зібрань і державних архівів Києва. Реставраторам пощастило зберегти деякі оригінали: пічні кахлі, паркет у двох кімнатах, частину парадних сходів, віконні та дверні ручки. Ідея створення Будинку двох родин: Булгакових і Турбіних лягла і в основу концепції створення самого музею. Автором концепції «Будинку Турбіних» стала завідувач науково-дослідного сектору музею Кира Миколаївна Питоєва-Лідер. Їй вдалося поєднати в музеї два різних простори. Булгаківський простір – це оригінальні збережені речі родини. А простір Турбіних – ілюзорно, всі ці предмети забарвлені у білий колір і немовби заміщають втрачені булгаківські. Таким чином, разом вони повністю відтворюють обстановку родини Булгакових.

Три кімнати в квартирі: вітальня, медичний кабінет і їдальня. За призначенням вони збігаються в Булгакових і в Турбіних. Інші чотири різняться. Це й зрозуміло, адже родина Булгакових утричі більша за родину Турбіних. За багато років копіткої роботи працівників музею колекція збільшилася в десять разів, а експозиційний матеріал – у двадцять і налічує сьогодні близько 2800 експонатів, із них близько 500 – оригінальні. Дивують не так цифри, як той факт, що чимало років культура в нашій країні фінансується за залишковим принципом. Але, поспілкувавшись із співробітниками музею, розумієш причини такого зростання: тут працюють, у доброму сенсі цього слова, фанати своєї справи. У колективі – 25 співробітників, усі вони справжні професіонали своєї справи, у кожного свої наукові теми, свої горизонти.

Однією з головних відмінних особливостей музею є відсутність екскурсоводів. За словами директора музею Людмили Губіанурі, за багато років роботи вже склалася своєрідна традиція – відвідувачі приходять ніби на ім'я наукового співробітника. Творці музею Анатолій Петрович Кончаківський, Кира Миколаївна Питоєва-Лідер свого часу сформували в колективі особливо теплу атмосферу, що заохочує до творчості. Цієї «лінії творчої свободи» дотримуються в колективі й нині. Поспілкувавшись із співробітниками, розумієш, що стосунки в Будинку дуже теплі й щирі і, напевно, більше схожі на родинні, ніж робочі. Цьому сприяв, як стверджують працівники, і сам будинок. Кажуть, що тут витає особлива аура. Та й для того щоб по-справжньому зрозуміти, перейнятися творчістю Майстра, співробітники намагалися буквально пропустити через себе булгаківські цінності й родинні традиції. Адже родина Опанаса Івановича Булгакова була віруюча, тому темі духовного начала приділялася особлива увага. Як кажуть музейні працівники, що більше вони заглиблювалися в уклад життя Булгакових, то більше змінювалися і традиції самого колективу: пішли в небуття 8 березня і 23 лютого. Але з'явилися булгаківські свята: Дитяче Різдво, Великдень. Мама М. Булгакова, розповідають у музеї, була великою майстринею влаштовувати дитячі свята, що, загалом, не дивно, адже в родині було семеро дітей. Тому щороку в музеї готують оригінальну програму для дітей, розповідають, наприклад, чим же, власне, Різдво відрізняється від Нового року. А ще на основі збереженого інтер'єрного фото Великоднього столу Булгакових тут і тепер на Великдень намагаються «вживу» максимально відтворити той самий стіл, що на фото. І відвідувачі музею протягом Великоднього тижня можуть не лише прийти на екскурсію, а й скуштувати пирогів, власноруч спечених жіночою половиною співробітників. Щомісяця 13 числа тут улаштовуються журфікси, такі як свого часу влаштовувала родина Булгакових. Відмінність лише в тому, що Булгакови організовували журфікси кожної непарної суботи місяця. Кожен такий журфікс по-своєму унікальний і неповторний, тут збираються однодумці, неодмінно звучить жива музика.

Чи не головним своїм завданням тут вважають те, щоб розповісти світові: Михайло Булгаков багато років жив і творив саме тут, у Києві, а не в Москві. Адже в Москві досі навіть музею Булгакова фактично немає. Лише два роки тому було ухвалено рішення про його створення, нині ж москвичі ведуть лише пошукові роботи, збирають колекцію. Окрема тема – многотрудні зусилля співробітників музею з пошуку грошей на розвиток експозиції та колекції музею. Хочете вірте, хочете ні, але приємно дивує той факт, що ніхто з них не нарікає на державу і не чекає манни небесної.

По-перше, співробітники заснували доброчинний фонд «Сприяння діяльності літературно-меморіального музею М. Булгакова». Кожен охочий може надіслати власні кошти на розвиток музею.

По-друге, вивчивши міжнародну музейну практику, тут вирішили теж працювати в нових формах – намагаються самостійно знаходити кошти на свій розвиток. По знання співробітники звернулися до іноземних колег і пройшли відбірний тур на участь у Голландській музейній програмі «Матра», завдання якої – розвиток музеїв світу. Після низки навчальних тренінгів, копіткої роботи над різними завданнями директор музею отримала диплом «Музейний менеджмент», а цілий ряд співробітників – сертифікати на участь у програмі. Крім того, кілька років тому Американська торгова палата рекомендувала музей Міжнародному фонду «You can», який надає гранти на найкращі проекти в найрізноманітніших галузях діяльності. Важко повірити, але серед маси різношерстих проектів проект музею «Булгаківської веранди» потрапив до десятки найкращих, і музей отримав грант у 10 тисяч доларів США. Ці гроші дали змогу музею повністю збудувати «Булгаківську веранду», де відтворена обстановка часів дев'ятнадцятого століття: столовий посуд, меблі і т. ін. Співробітники склали меню, самостійно заготовляють ягоди, трави, які використовують для приготування цілющих чаїв. Самі ж вони варять варення, печуть пироги. І найголовніше: після захоплюючої екскурсії усе це можуть спробувати відвідувачі музею. Тут їх радо зустріне «мама Булгакова» – жінка-волонтер, від якої віє теплом і домашнім затишком.

(Зразок тексту для екскурісії, яким може скористуватися як викладач,так івідповідальний за проведення віртуальної екскурсії учень, чи група учнів).

Перші роки

Михайло Опанасович Булгаков народився в ніч з 2 (14) травня на 3 (15) травня 1891 року на вулиці Воздвиженській, № 10 в Києві.

Народився в родині російського богослова Опанаса Булгакова викладача Київської духовної академії та домогосподарки Варвари Булгакової (у дівоцтві — Покровської). Мати прищепила любов до музики та літератури. Булгакови були сім'єю російської провінційної інтелігенції. Михайло став першою дитиною Варвари та Опанаса

У Києві сім'я Булгакових жила на вулиці Воздвиженській, де 18 травнятого ж року малого Михайла було похрещено Хрестовоздвиженській церкві священиком Матвієм Бутовським. Михайлом майбутнього письменника назвали на честь покровителя Києва та усієї України архістратига Михаїла.Хрещеними батьками хлопчика стали історик Микола Іванович і бабуся по батьківській лінії, Олімпіада Булгакова. 17 травня 1892 року сім'я переїхала на вулицю Госпітальну, № 4. Того ж року в сім'ї народилася дівчинка — Віра. У червні — липні мати Михайла, Варвара Михайлівна, вперше поїхала із сином до своїх батьків у місто Карачев.

1895 року в сім'ї Булгакових народилося ще дві дитини — Надія та Варвара. 20 серпня цього року року Булгакови переїхали на Печерськ, у у Кудрявцевий повулок, № 9, де поселилися у будинку доньки Миколи Петрова. За цією адресою Булгакови прожили близько восьми років. Там майбутній класик російської літератури у жовтні 1898 року написав свій перший твір, що мав назву «Похождения Светланы». Однак текст цього оповідання не зберігся до наших днів. Того ж року в сім'ї народилася п'ята дитина, брат Михайла Микола.

У ті часи родина Булгакових винаймала дачу в передмісті Києва, у Святошині, що її нарадив Опанасу Івановичу його колега, професор Василь Екземлярський. Опанас Булгаков зі сім'єю винайняв цю дачу на ціле літо, проте в березні 1900 року, мавши проблеми з орендою житла, Опанас Іванович купив ділянку землі у селищі Буча, 29 верств від Києва. Там Булгакови розпочали будівництво власної дачі, незважаючи на те, що не мали власного будинку в Києві. На той час ділянка знаходилася на Васильківському проспекті Бучі. Там Михайло писав репризи● для домашніх спектаклів. Того ж року у Варвари та Опанаса народився третій син, Іван, а ще через два роки четверта дочка — Олена. А вже 18 серпня 1900 року 9-річного Михайла було прийнято у підготовчий клас Другої Київської гімназії, регентом якої був дядько юнака С. І. Булгаков.

$C:\Users\lenovo\Downloads\slide_4 (4).jpg$

Булгаков-молодший у часи навчання в гімназії.

Дім Листовничого на Андріївському узвозі 13, де з 1906 року жили Булгакови; цей будинок відомий також під назвами дім Турбіних, дім Булгакова

Уже через рік, 22 серпня 1901 року, Михайло Опанасович вступив до першого класу другого відділення Олександрівської класичної гімназії. У гімназійні роки Михайло продовжував розвивати свої мистецькі таланти. Отак, зокрема, у січні 1903 року на благодійному спектаклі «Принцесса Горошина», який поставила його мати, він зіграв одразу дві ролі. У березні 1903 року Булгакови переїхали на вулицю Волоську, № 5, а влітку того ж року Михайло закінчив з нагородою другий клас гімназії. Через рік, у березні 1904 року, сім'я перебралася на вулицю Прозоровську, а ще через два роки — у Діонісьєвський провулок (нині Бехтеревський), № 4; у серпні того ж року вони винайняли сім кімнат другого поверху на Андріївському узвозі, № 13. За час цих переїздів Михайло Булгаков закінчив шість класів гімназії, причому третій клас — з нагородою другого ступеня, а шостий — з нагородою першого ступеня.

Восьмого лютого 1907 року Булгаков-старший став ординарним професором кафедри історії західних віросповідань. Однак через кілька тижнів, 14 (27) березня, Опанас Іванович помер від нефросклерозу, який призвів до хронічної ниркової недостатності. Смерть батька все ж не завадила молодому Булгакову отримати гарну освіту. Він закінчив гімназію, де зазвичай навчалися діти з сімей російської інтелігенції. Рівень викладання був там доволі високий, зважаючи на те, що у гімназії іноді викладали університетські педагоги. Влітку 1908 року, будучи на останньому курсі гімназії, Булгаков-молодший підробляв на залізниці, у напрямку Бучі, і водночас ще й репетирував. У Бучі виконував ролі у спектаклях Антона Чехова «По бабушкиному завещанию», «Спиритический сеанс», «Юбилей», «Предложение». Тоді ж він познайомився зі своєю майбутньою дружиною, Тетяною Михайлівною Лаппа , яка приїхала у Київ на канікули. У травні 1909 року Булгаков завершив навчання у Першій Київській гімназії і 8 червня отримав атестат зрілості.

Студентські роки

21 серпня (3 вересня) 1909 року (за іншими даними 20 серпня (2 вересня)) Михайло Булгаков вступив на медичний факультет Київського імператорського університету Святого Володимира.

Успішно склавши іспити після закінчення програми навчання на першому курсі, влітку Булгаков узяв участь у кількох любительських виставах на дачі Семенцових і Попперов у літньому театрі Бучі, а саме: «На рельсах», «Разлука та же наука», «Коломбина». Літом 1911 року подруга Михайла Тетяна Лаппа, після закінченні гімназії, переїхала з Саратова до Києва, де згодом вступила на Вищі жіночі курси. Того ж року, восени, Михайло Опанасович залишився на другий рік на другому курсі медичного факультету університету. Уже 10 (23) вересня 1912 року він подав прохання ректорові університету про його залишення ще на один рік на другому курсі через неуспішність внаслідок хвороби. Булгакову було вручено повістку про призов для виконання військового обов'язку ратником ополчення 2-го розряду, однак уже 24 березня (6 квітня) наступного року Михайло Булгаков отримав офіційний дозвіл від Міністерства народної просвіти Російської імперії на повторну освіту на другому курсі. Після успішного складення у весняну сесію двох іспитів, з анатомії та гістології, Булгаков перевівся на третій курс.

26 квітня (9 травня) у церкві Миколи Доброго отець Олександр Глаголєв здійснив вінчання Михайла Опанасовича та Тетяни Михайлівни. Поручителями молодят стали Б. Богданов, П. Гдешинський, К. Булгаков й А. Гдешинський. Наречена була дочкою голови Саратовської казенної палати. Сім'я Лаппа, на відміну від Булгакових, була дворянами у багатьох поколіннях.Після весілля молоде подружжя Булгакових спочатку оселилося у квартирі, яку вони винаймали на Рейтарській вулиці, № 25, а згодом на Андріївському узвозі, № 38. На той час Київ був одним з театральних центрів країни і Булгакови, як і інші кияни, ходили на театральні прем'єри, на концерти Федора Шаляпіна та інших виконавців, що приїжджали до Києва.

1914 року почалася Перша світова війна.^] У серпні того року Михайло працював у шпиталі при Казенній палаті у Саратові, що його сам і допоміг заснувати. На початку осені Михайло, повернувшись до Києва, розпочав навчання на третьому курсі університету. Тетяна на той час почала працювати в шпиталі, а її чоловік, як старшокурсник, чергував у лазареті Червоного Хреста. Навесні 1915 року у Київському Імператорському університеті розпочалась призовна кампанія і Михайло Опанасович зголосився піти на службу до Морського відомства як військовий лікар. Однак його так і не мобілізували, за станом здоров'я. Після семестрових іспитів на четвертому курсі він отримав звання зауряд-лікаря 2-го розряду і з 18 (31) травня, з дозволу ректора університету, почав працювати у Київському військовому шпиталі на Печерську. Улітку Михайло Булгаков знову став працювати в лазареті Червоного Хреста, а вже 22 грудня 1915 (4 січня 1916) року Булгаков закінчив останній, п'ятий, курс Київського університету і здобув звання зауряд-лікаря 1-го розряду. Після успішного складення випускних іспитів у період 10 (23) лютого -30 березня (11 квітня) навчання на медичному факультеті університету було завершено, і Михайлові Булгаков отримав ступінь лікаря з відзнакою.

Повоєнний час та Громадянська війна

Після завершення навчання у квітні 1916 року Булгаков працював медичним добровольцем на Південно-Західному фронті, у польовому шпиталі Червоного Хреста в Кам'янці-Подільському. У травні-червні 1916 року австрійській фронт було прорвано арміями генерала Олексія Брусилова. Через це в період з червня до вересня Булгаков працював у Чернівцях, де став хірургом. У тій війні російська армія зазнавала великих втрат, тому Булгаков був майже постійно зайнятий роботою. 16 липня Михайла Булгакова зарахували до резерву Московського окружного воєнно-санітарного управління ратником ополчення 2-го розряду.

$C:\Users\lenovo\Downloads\slide_10 (2).jpg$

29 вересня 1916 (за іншими даними 27 вересня ) року Михайла Булгакова відкликали з фронту та послали управляти земською Нікольською сільською лікарнею у Сичьовському повіті, Смоленської губернії. Згідно з документами, за якими працював Михайло Опанасович, за роки праці у Нікольській лікарні він прийняв більше 15-ти тисяч хворих й успішно виконав багато хірургічних операцій.

На початку 1917 року сталася Лютнева революція, що ознаменувала падіння монархії та Російської імперії. Булгаков про неї дізнався наприкінці лютого — на початку березня того ж року, після чого, забравши в університеті всі документи, які не встиг взяти у квітні 1916 року, повернувся у Нікольське. Того ж року, влітку, Михайло почав регулярно вживати морфій після того, як був змушений зробити собі щеплення від дифтерії, якою, як він гадав, захворів після проведення трахеотомії хворій дитині. Булгаков намагався позбутися сверблячки за допомогою наркотичної речовини, проте з часом приймання морфію стало згубною звичкою. Восени Булгакова призначено завідувачем інфекційного та венерологічного відділення міської земської лікарні у Вязьмі. Тоді ж майбутній письменник розпочав роботу над циклом автобіографічних оповідань про медичну практику у Нікольській лікарні. Вже наприкінці року більшовики здійснили Жовтневий переворот, наслідком якого стало падіння Російської республіки. Булгаков на той час був ратником ополчення та працював земським лікарем, як військовозобов'язаний. У грудні 1917 року Михайло Опанасович намагався звільнитися з військової служби і спеціально для цього поїхав до Москви просити про демобілізацію, однак отримав там відмову.

Через кілька місяців, 19 лютого, земського лікаря було звільнено з військової служби через хворобу, і 1 березня Михайло повернувся до Києва, у батьківський дім на Андріївському узвозі, де за допомогою свого вітчима, Івана Павловича Воскресенського, позбувся згубної залежності від морфіну та розпочав практику лікаря-венеролога. Українську столицю на той час займали німецькі війська. Під час наступних Громадянської війни та Радянсько-української війни у місті раз-по-раз змінювалася влада, а що Булгаков був лікарем, то його послуги використовували різні війська.

14 грудня у Київ увійшли війська Директорії Української Народної Республіки. У той день лікар, у складі офіцерської дружини, намагався захистити уряд гетьмана Павла Скоропадського. За спогадами Михайла Опанасовича, записаними професором Павлом Поповим.

У ніч з 2 на 3 лютого 1919 року Булгакова мобілізували в армію УНР, звідки він дезертував і від липня до серпень переховувався в київських лісах, через більшовицьку мобілізацію лікарів. Уже 12 вересня Михайла Булгакова мобілізували до лав білої армії. Існує версія, що наприкінці серпня того ж року лікаря все ж мобілізували до лав Червоної Армії, з якою він покинув місто до 14-16 жовтня, коли у перебігу боїв на вулицях Києва або перейшов до лав Збройних Сил Півдня Росії, або ж потрапив у полон до них. У лавах «білих» він став начальником санітарного околотка 3-го Терського козачого полку (за іншими даними 3-го Терського кінного полку ). Приблизно у той же час письменник-початківець розпочав роботу над циклом «Наброски земского врача» (ранню редакцію циклу оповідань «Записки юного врача») та оповіданнями «Недуг» і «Первый цвет». Під час війни рівень життя населення значно погіршився. Воєнні дії позначилися також і на сім'ї Булгакових. Зокрема, взимку 1918 року спалили їхню дачу у Бучі.

Початок письменницької діяльності

Відповідно до автобіографії письменника від 1924 року, свою літературну кар'єру він розпочав восени 1919 року, написавши кілька оповідань. Однак сестра прозаїка Надія Земська згадувала, що своє перше оповідання «Огненный змей» її брат написав ще на першому курсі університету.

Меморіальна дошка на будівлі театру у Владикавказі, де Булгаков працював з серпня1920 року до травня 1921 року.

$C:\Users\lenovo\Downloads\slide_9 (2).jpg$

Наприкінці жовтня 1919 року Михайло Булгаков разом із 3-м Терським полком переїхав на Північний Кавказ, де у листопаді в складі полку узяв участь у поході на Чечен-аул і Шалі-аул, метою якого було знищення Республіки Горців Кавказу. Там же відбулася і перша публікація фейлетону «Грядущие перспективы» у газеті «Грозный» 26 листопада 1919 року. Наприкінці листопада Михайло Опанасович переїхав у місто Владикавказ, що у Північній Осетії, де розпочав роботу у військовому шпиталі, а поселився, разом з дружиною, на вулиці Слєпцовській, № 9. Згодом він, за власними словами, назавжди припинив медичну діяльність і натомість почав працювати у деяких місцевих газетах. Перехід Булгакова від медицини до літератури був багато в чому зумовлений небажанням брати участь у Громадянській війні. Деякі літературознавці оцінюють цей період роботи Булгакова як початковий. Через брак грошей він писав тоді прості твори, які слугували пропагандою радянської влади. Однак вважають, що саме період у Владикавказі дав основу для написання повісті «Записки на манжетах»

18 січня 1920 року було опубліковано фейлетон «В кафэ», а через місяць ще один твір - «Дань восхищения». 28 лютого у Владикавказі вийшов перший номер щотижневої газети «Кавказ», серед авторів якої значився і Михайло Опанасович. «Білі» відступили з Владикавказа, а в лютому того ж року журналіст захворів на поворотний тиф і хворів ним до початку квітня 1920 року, коли місто зайняли більшовики з їхньою Червоною Армією. Почав співпрацювати з новою владою, у підвідділі мистецтв місцевого революційного комітету, яким тоді завідував Юрій Сльозкін. Спочатку Михайло Опанасович був завідувачем літературного відділу цього підвідділу мистецтв, а з кінця травня очолив театральний відділ. Працюючи на «червоних», Булгаков одночасно читав лекції перед спектаклями оперної та драматичної труп місцевого російського театру (нині Владикавказький академічний російський театр імені Є. Б. Вахтангова). Саме тоді він написав свою першу п'єсу «Самооборона», прем'єра якої відбулася 4 червня на сцені Першого Радянського театру Владикавказа. У ті часи Булгаков брав активну участь у розвитку культури: для Першого Радянського театру він писав п'єси, які ставили осетинська та інгуська театральні трупи, 1 липня того ж року виступив з доповіддю на диспуті про Олександра Пушкіна, викладав у Народній драматичній студії, а наприкінці літа написав п'єсу «Братья Турбины (Пробил час)», прем'єра якої відбулася 21 жовтня у тому ж театрі. А проте через тиждень підвідділ мистецтв піддала великій критиці Комісія, завданням якої було оцінити діяльність цієї установи. Висновком роботи комісії стало звільнення з роботи Михайла Булгакова, Юрія Сльозкіна та ще двох співробітників. Після звільнення, наприкінці 1920 року, письменник працював над комедією «Глиняные женихи (Вероломный папаша)», яку проте так ніколи і не було поставлено на сцені.

На початку 1921 року, наприкінці січня — на початку лютого, за десять днів письменник написав п'єсу «Парижские коммунары», яку прийняли до постановки у місцевому театрі. У той же час він відправив три п'єси, «Самооборона», «Братья Турбины» і «Парижские коммунары» у Москву на конкурс у Майстерню комуністичної драматургії, але безрезультатно. Водночас Булгаков працював над романом, який писав на основі оповідання «Недуг». Уже в середині березня у Першому Радянському театрі відбулася прем'єра п'єси «Парижские коммунары». 1 квітня він опублікував у владикавказькій газеті «Коммунист» фейлетон «Неделя просвещения». Наприкінці квітня — на початку травня разом з калмицьким юристом Туаджином Пейзулаєвим Булгаков написав п'єсу «Сыновья муллы». 15 травня у Владикавказі відкрився Горський Народний художній інститут, куди Михайла Булгакова запросили на посаду декана театрального факультету інституту. Того ж місяця відбулася прем'єра «Сыновья муллы» на сцені Першого Радянського театру у виконанні акторів-аматорів.

У травні того ж року Михайло Опанасович отримав достатню суму грошей за поставлену останню п'єсу, і цієї суми йому вистачило для переїзду у грузинське місто Тифліс (нині Тбілісі), через Баку. Там письменник теж намагався поставити свої п'єси. Під час свого перебування у Тифлісі, а згодом в іншому грузинському місті - Батумі, Булгаков мав змогу емігрувати, як це зробили багато представників російської інтелігенції у ті часи. Тоді з Батумі до Стамбула регулярно ходили пароплави. А все ж письменник постановив, що повинен залишитися на батьківщині. Саме тому після короткої зупинки 17 вересня у Києві, куди він потрапив проїздом через Одесу, вночі 28 вересня 1921 року класик переїхав до столиці радянської Росії - Москви. Дорогою, 24 вересня, Булгаков почав писати сценарій за романом Льва Толстого «Война и миръ».

Життя у Москві

Меморіальна дошка на будівлі, де жив Михайло Опанасович з 1921 року по 1924 рік.

Дружина Булгакова, Тетяна Лаппа, приїхала у столицю раніше, і після приїзду чоловіка сім'я Булгакових поселилася у Тихомировському студентському гуртожитку Першого медичного інституту. Після переїзду до Москви творчість Булгакова разюче змінилася. Його твори здебільшого стосувалися саме цього міста, тому Булгакова називають одним з найбільш «московських» письменників. Наприкінці вересня Булгакови переїхали у квартиру при дитячому садку «Золотая рыбка» у Воротніковському провулку, № 1 до родичів чоловіка сестри Булгакова, Надії, Андрія Михайловича Земського.

Першого жовтня Михайло Булгаков почав працювати секретарем літературного відділу Головного політико-просвітницького комітету Республіки. На посаді секретаря більшовицького органу влади Булгаков займався протоколюванням засідань, написанням лозунгів про допомогу голодуючим Поволжя, випускав поетичні збірки класиків тощо. Згодом Булгакови переїхали у кімнату Андрія Земського на Великій Садовій вулиці. У цей період письменник написав фейлетони «Евгений Онегин»і «Муза мести» про поета Миколу Некрасова, проте за життя письменника ці твори опубліковані не були. Тоді ж Михайло Булгаков задумав написати історичну драму про Миколу II та Григорія Распутіна. Однак уже 1 грудня, у зв'язку з розформуванням відділу, де працював Булгаков, письменника звільнили, і він залишився без роботи. Майже відразу почав працювати завідувачем хроніки щотижневої газети «Торгово-промышленный вестник». Наступного 1922 року Михайло Опанасович написав фейлетон «Торговый ренессанс».

У період НЕПу він намагався публікуватися у приватних газетах, але вони дуже швидко банкрутували. А в середині січня 1922 року закрилася газета «Торгово-промышленный вестник». 1 лютого померла мати Булгакова, Варвара Михайлівна. 4 лютого ветеран Першої світової війни вперше опублікував свій твір у московській пресі. Тоді ж газета «Правда» опублікувала його репортаж «Эмигрантская портняжная фабрика». У лютому -березні письменник працював завідувачем видавничої частини Військово-редакційної ради Науково-технічного комітету Інституту інженерів Червоного Повітряного Флоту імені М. Є. Жуковського ^. Брак грошей навіть привів Михайла Опанасовича на якийсь у трупу бродячих акторів.

Письменник та його родина важко переживали перші роки становлення комуністичної влади. Однак чим далі, тим легше було жити. З весни 1922 року Булгаков регулярно публікувався у різних газетах і журналах. Зокрема, у німецькій газеті «Накануне» з Берліна, яку видавали російські емігранти, у московських газетах «Рабочий», де з 1 березня і до грудня опублікував 29 репортажів і статей підпсевдонімами - М. Б., Булл., М.Булл., Михаил Булл. тощо, і «Гудок», де працював до 1926 року й опублікував понад 120-ти репортажів, нарисів, фейлетонів тощо. Приблизно у той же час письменник написав оповідання «Необыкновенные приключения доктора».

20 квітня 1923 року Михайло Опанасович став членом Всеросійської спілки письменників У той же час письменник публікує повість «Записки на манжетах» Майже з перших днів літературної діяльності Михайла Булгакова на нього постійно чинила тиск Російська асоціація пролетарських письменників, яка опікувалася ідеологічною чистотою мистецтва взагалі та літератури зокрема.^[

На початку січня 1924 року Михайла Булгакова запросили на влаштований видавцями газети «Накануне» вечір у Бюро обслуговування іноземців. Там молодий літератор познайомився з Любов'ю Євгенівною Бєлозьорською, яка нещодавно повернулася з-за кордону. Через кілька місяців, у квітні, подружжя Булгакових розлучилося. А вже восени Михайло Опанасович та Любов Євгенівна почали жити разом в Обуховому провулку, № 9. Через півроку, 30 квітня, Булгаков і Бєлозьорська офіційно зареєстрували свій шлюб.

Медовий місяць молоде подружжя відсвяткувало у кримському Коктебелі, куди вони прибули на запрошення Максиміліана Волошина. 1925 року вийшла збірка сатиричних оповідань «Дьяволиада», було опубліковано повість «Фатальні яйця», а також перше оповідання циклу «Записки юного врача», «Стальное горло»

7 травня 1926 року працівники Об'єднаного державного політичного управління провели обшук у кімнаті письменника. У результаті обшуку чекісти вилучили машинописні екземпляри повісті «Собачье сердце» та щоденники. А наприкінці червня він переїхав у Малий Льовшинський провулок, № 4. Того ж року було вперше поставлено п'єсу «Дни Турбиных», у Московському художньому академічному театрі. Наприкінці серпня 1927 року сім'я знову переїхала, у нову трикімнатну квартиру на вулиці Великій Пироговській, № 35а. Тоді ж письменник завершив роботу над драмою«Бег», а також п'єсу «Зойкина квартира» у Театрі-студії Євгена Вахтангова. І відтоді прозаїка більше не публікували, чи майже не публікували, у радянській пресі. У 1928 році Булгакови поїхали на Кавказ. Під час цієї своєї поїздки вони відвідали Тифліс, Батумі, Зелений Мис (нині грузинське село Мцване Контсхі), Владикавказ і Гудермес. У Москві того року відбулася прем'єра п'єси «Багровый остров». Тоді ж митець задумав написання роману, який згодом назвав «Майстер і Маргарита», а також почав роботу над п'єсою про Мольєра («Кабала святош»).

28 лютого 1929 року Михайло Булгаков познайомився зі своєю новою майбутньою дружиною, Оленою Сергіївною Шиловською (у дівоцтві — Нюрнберг)

1929 року критика з боку більшовицької партії та її прибічників досягла свого апогею. Зі сцени була знята п'єса «Багровый остров», «Бег», «Дни Турбиных» і «Зойкина квартира». А потім Головне управління з контролю за репертуаром Комітету у справах мистецтв не рекомендувало до постановки булгаковську п'єсу «Жизнь господина де Мольера».

Після цього,28 березня 1930 року, драматург написав гнівний лист у Раду народних комісарів СРСР. Як і в листі від вересня 1929 року на ім'я секретаря Центрального виконавчого комітету СРСР Авеля Єнукідзе, Михайло Опанасович написав, що повна заборона його творів у СРСР робить неможливим його життя і тому просив дати дозвіл поїхати за кордон.Також прозаїк писав листи голові Центрального виконавчого комітету СРСР Михайлу Калініну, члену колегії начальнику Главмистецтва Народного комісаріату просвіти РРФСР Олексію Свідерському, Олексію Пєшкову тощо.^[ Влада відреагувала на лист письменника: 18 квітня Булгакову особисто зателефонував секретар Центрального комітету ВКП(б)Йосип «Сталін» Джугашвілі.

Михайло Опанасович Булгаков у 1937 році.

Після розмови з комуністичним діячем митця призначили режисером-асистентом Московського художнього академічного театру. 2 жовтня 1929 року письменник подав заяву про вихід зі Всеросійського союзу письменників. З літа 1930 року до 15 березня наступного року Булгаков працював у Театрі робочої молоді. 25 лютого 1931 року розірвав стосунки з Оленою Шиловською, через її чоловіка Є. А. Шиловського. Однак влітку наступного року вони відновили свої стосунки. 3 жовтня Булгаков розвівся зі своєю дружиною Любов'ю Бєлозьорською, а наступного дня Шиловська та Булгаков зареєстрували свій шлюб. Наприкінці місяця Олена разом зі своїм сином Сергієм переїхала до Михайла на Велику Пироговську. 18 лютого 1934 року Михайло Булгаков переїхав навулицю Фурманова. 4 червня того ж року його прийняли до Спілки письменників СРСР. У 1932 році показ п'єси «Дни Турбиных» відновили і після цього до останніх років митця у нього більше не було труднощів з грошима, як у 1920-ті роки. Того ж року у художньому театрі показали інсценізацію роману Миколи Гоголя «Мертві душі»

Останні роки та смерть

Останні роки свого життя письменник присвятив написанню одного з основних своїх романів – « Майстер і Маргарита». 1934 року драматург завершив перший повний варіант роману, який містив 37 глав.

Могила Булгакова на Новодівочому цвинтарі уМоскві.

Після зняття зі сцени нової булгаковської п'єси «Жизнь господина де Мольера» у Михайла Опанасовича стався конфлікт з керівництвом театру, внаслідок якого режисер змушений був піти з театру. Після кількох років роботи у Московському академічному театрі Булгаков майже відразу влаштувався лібретистом і перекладачем у Большой театр. 1936 року там відбулася прем'єра вистави «Жизнь господина де Мольера». Наступного 1937 року Булгаков працював над лібрето «Минин и Пожарский» і «Пётр I». А через два роки вже працював над іншим лібрето, «Рашель», а також над п'єсою про Йосипа «Сталіна» Джугашвілі - «Батум». Однак, на диво, п'єса потрапила під цензуру і була заборонена до друку та поставлення на сцені. Наприкінці 1939 року стан здоров'я письменника стрімко погіршився.

10 вересня 1939 року Михайло Булгаков переїхав з дружиною до Ленінграда, а вже наступного дня у письменника різко погіршився зір. Після цього Булгаков почав надиктовувати речення свого magnum opus, Майстер і Маргарита, своїй дружині Олені Сергіївні. У «північній столиці» йому встановили діагноз «гіпертонічний нефросклероз», який був і в його батька. Через кілька днів Михайло Булгаков повернувся до Москви, де консиліум лікарів підтвердив діагноз ленінградських колег. Наприкінці року письменник відправився у Підмосков'я, у санаторій Барвиха, де перебував на лікуванні. З лютого 1940 року друзі та родичі чергували біля ліжка митця, який дуже страждав від болю у нирках. 10 березня 1940 року у Москві Михайло Опанасович Булгаков помер о 16:39. Наступного дня, 11 березня, відбулася громадська панахида у будівлі Спілки письменників СРСР. Перед цією панахидою відомий московський скульптор Сергій Меркуров зняв з обличчя Михайла Булгакова посмертну маску. 12 березня Булгакова було кремовано та поховано на Новодівочому цвинтарі у Москві.

Відносини з радянською владою

Наприкінці 1920-х років радянська влада цензурувала твори Михайла Опанасовича. Зокрема, були зняти зі сцени п'єси «Багровый остров», «Зойкина квартира» та «Дни Турбиных». Основну роль у забороні булгаковських робіт відіграло Головне управління по контролю за репертуаром Комітету у справах мистецтв, яке також не рекомендувало постановку п'єсу «Жизнь господина де Мольера». У зв'язку з цим драматург писав листи до владних структур. Так у вересні 1929 року Булгаков написав листа на ім'я секретаря Центрального виконавчого комітету СРСР, Авеля Єнукідзе. Потім 28 березня 1930 року, драматург написав гнівний лист раді народних комісарів СРСР, який, на відміну від інших, спрацював. 18 квітня Булгакову особисто подзвонив секретар Центрального комітету ВКП(б), Йосип «Сталін» Джугашвілі.

У наступні роки Михайло Опанасович неодноразово писав листи головному партійному діячеві країни. Однак, вони залишилися без відповіді. А у 1931 році Булгаков просив про особисту зустріч з, так званим, «Батьком народів», але як і до того відповідь не прийшла. У 1935 році письменник разом з Анною Ахматовою написав листа на захист її чоловіка та сина. А вже через три роки, у 1938 році, драматург написав листа на захист свого друга, Миколи Ердмана.

У період «Хрущовської відлиги» почали публікувати твори письменника, які у час «сталінізму» були заборонені. Зокрема, «Майстер і Маргарита» та інші роботи Булгакова.

Погляди на Росію

За оцінками різних дослідників біографії Булгакова, він був російським патріотом. Так сталося, що він жив в одні з найбільш буремних часів російської та української історій. Лютнева революціяознаменувала падіння Російської імперії. Згодом він писав, що з революцією «раптово та грізно наступила історія»

Погляди на Україну

Хоч Булгаков ніколи не приховував своєї імперської позиції щодо України, він, як очевидець подій 1918—1919 рр. у Києві, змушений був показати у своїх творах («Біла гвардія» і «Дні Турбіних») те піднесення, яке опанувало українським суспільством під час здобуття незалежності та постання Української Народної Республіки. Так на сторінках цих творів, разом з виразно гротескним зображенням таких постатей української політики тих часів, як гетьман Скоропадський, Симон Петлюра, полковник Болбочан, містяться і правдиві описи тогочасних подій.

От як Булгаков характеризує ті українські сили, які брали участь у здобутті незалежності:

Були десятки тисяч людей, які повернулися з війни і вміють стріляти... - А вивчили самі ж офіцери за наказом начальства! Сотні тисяч гвинтівок, закопаних у землю, схованих у клунях і коморах і не зданих, незважаючи на швидкі на руку військово-польові німецькі суди, прочуханки шомполами і стрілянину шрапнелями, мільйони патронів в тій же землі, і тридюймові гармати в кожному п'ятому селі, і кулемети в кожному другому, у всякому містечку склади снарядів, цейхгаузи з шинелями і папахами. І в цих же містечках народні вчителі, фельдшери, однодворці, українські семінаристи, які волею долі стали прапорщиками, здоровенні сини бджолярів, штабс-капітани з українськими прізвищами... всі говорять українською мовою, всі люблять Україну чарівну, уявну, без панів, без офіцерів-москалів, - і тисячі колишніх полонених українців, що повернулися з Галичини. Це доважкою до десятків тисяч мужиків?... О-го-го!

Вшанування пам'яті

Щороку у день народження письменника, 15 травня, у місті Буча, де колись знаходилася дача сім'ї Булгакових, проходить вшанування пам'яті Михайла Опанасовича. Зокрема, бучанці щороку прибирають біля пам'ятного знаку, присвяченому російському драматургу, який знаходиться поблизу місця знаходження колишньої дачі сім'ї. Його встановили у 1991 році з нагоди 100-річчя письменника Українським товариством пам'яток історії та культури.15 травня 2004 року у Москві на вулиці Велика Садова , № 10 відкрився Культурно-просвітній центр, музей-театр «Булгаковский Дом». На відкритті центру були присутні більше 500 людей, включаючи діячів культури, булгаковознавців, акторів місцевих театрів, художників, представників інтелігенції та шанувальників творчості письменників. Згідно інформації з офіційного сайту культурного центру його щотижня відвідують від тисячі людей. У 2011 році на базі культурного центру було відкрито Театр імені М. О. Булгакова.

У 2005 році, згідно рішення депутатів Київської обласної ради, у Києві з'явилася вулиця Булгакова. У ювілейному 2006 році, на 115-річчя митця Київська обласна рада V-го скликання одностайно прийняла рішення «Про збереження культурної та історичної спадщини, та створення історико-ландшафтного парку (заповіднику) садиби відомого письменника М. О. Булгакова». Згодом історико-ландшафтний парк внесли до переліку нерухомих пам'яток Київської області під порядковим № 1166 для занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

19 жовтня 2009 року у Києві відкрили перший пам'ятник в Україні, присвячений Булгакову. Його встановили на Андріївському узвозі, № 13, де колись жив письменник. Авторами монументу стали заслужений художник України Микола Рапай, а також заслужений архітектор України В'ячеслав Дормидонтов.

ІІІ.Підсумки уроку.

Підбиваючи підсумки нашої віртуальної подорожі про життя і творчість М.Булгакова,ми маємо визнати,що його талант не вписувався у будь-які тим більше,у надто вузькі рамки радянської пересічності сталінського типу.Про це свідчить сповнений суперечностей життєвий шлях письменника,його творча спадщина і найкращий роман «Майстер і Маргарита»,аналізу якого ми присвятимо наступні уроки.

$C:\Users\lenovo\Downloads\slide_15 (1).jpg$

$C:\Users\lenovo\Downloads\slide_13 (1).jpg$

$C:\Users\lenovo\Downloads\slide_2 (4).jpg$

План уроку

Тема: Урок розвитку мовлення. Виразне читання поезій

Мета :удосконалювати вміння учнів виразно читати вірші, створювати умови для максимального розкриття творчих здібностей учнів, виховувати учнів на кращих поетичних зразках та виховувати любов до поетичного слова.

Тип уроку: узагальнення і систематизація знань.

Форма уроку: урок-конкурс.

Обладнання: мультимедійна дошка, збірки віршів поетів, бланки грамот.

Хід уроку

І. Організаційна частина

Повідомлення теми та мети уроку.

( Досвід роботи показує, що з метою активізації пізнавальної діяльності необхідно застосовувати інновації на уроках, які відрізняються від традиційних новими формою, структурою, підходами. Інновації на уроках найбільше вражають учнів, оскільки потребують зовсім іншої підготовки, як для викладача, так і для здобувача освіти. Такі уроки вимагають набагото більше зусиль, уміння, навичок від усіх учасників навчально-виховного процесу, ніж звичайний, традиційний урок. Під час підготовки та проведення уроків із застосуванням інновацій розкривається інтелектуальний, творчий чи організаційний потенціали учня. Чому форма проведення уроку-конкурс?

Конкурс для учнів професійно-технічних навчальних закладів, а особливо для першокурсників-це можливість проявити себе. Конкурс стимулює бажання творити, учитись, допомагає знайти талант і спрямувати його в потрібне русло. Крім того конкурс-це маленька перемога над самим собою, над невпевненістю і комплексами. Треба через уроки вчити учнів перемагати, і розуміти, що на досягнутому зупинятися не можна.

Урок готується і проводиться у такій формі аби читання віршів не перетворювалося на формальність, яка нікого не цікавить. Дуже важливо, щоб вірші, які читатимуть учні «прозвучали». А для цього обов’язковими вимогами мають стати не тільки виразне читання поезій, а й контекст ,у якому відбуватиметься дійство. Отже, крім завдання, яке передбачає підготовку виразного читання віршів, учні також отримують завдання унаочнити метафоричний та ідейний зміст творів, які вони оберуть. Потребує відповідного оформлення аудиторія, не зайвим видаються доречний зовнішній вигляд, одяг або аксесуари, а також музичний супровід та ілюстрації. Підвищена увага до уроків подібного типу пояснюється тим, що, по-перше, виразне читання, можливо,-один із найкращих і найглибших методів аналізу літературного тексту; по-друге, сьогодні учні, на жаль, рідко чують справжню поезію, не кажучи вже про нагоду самому відзначатися таким героїчним вчинком, і, нарешті, по-третє, коли вся група без винятку по черзі декламує чудові вірші, створюється незабутня надзвичайна атмосфера, яка запам’ятовується надовго і додатково стимулює учнів до зацікавленого ставлення як до поетичного слова, так і до літератури взагалі. Перший такий урок слід використати для подолання цих перешкод і підготовки ґрунту для наступних занять. Щодо оцінок, то якщо конкурс вдасться-в журналі з’явиться гарні оцінки. В основу сценарію входять матеріали підручника).

ІІ. Опрацювання теми уроку.

Викладач: Вивчаючи шедеври європейської лірики першої половини ХХ століття ,ми мали можливість насолоджуватися рядками поезій тих знакових постатей ,без яких розвиток неможливо навіть уявити. Сьогодні ми маємо нагоду довести, що слово поетів-новаторів, поетів-авангардистів, поетів срібної доби є актуальними в ХХІ столітті.

До участі у конкурсі поетичних шедеврів запрошуються всі бажаючі учні, які вирішили проявити себе.

Приємно, коли твою роботу оцінюють професіонали. Тому дозвольте представити…(доречним на такі уроки -конкурси запрошувати викладачів української літератури, керівників гуртків художньої самодіяльності, заступників директорів з навчально-виховної роботи)

Викладач: Відомий чеський сюрреаліст В.Незвал назвав цього поета «великим Аполлінером, без якого ХХ століття тупцювало б на місці й жебракувало б у Минулого, яке, хоч і багате на уроки, проте вже минуло…»

( в цей час, поки учні будуть декламувати вірші Гійома Аполлінера, на екранах демонструється презентація його біографії та творчі здобутки)

Вірш «Міст Мірабо» був уперше надрукований у лютневому номері журналу «Парижські вечори» за 1912 рік.

Вірш читає…

Викладач:

Слово «каліграма» -авторський неологізм Гійома Аполлінера, походить від грецьких слів «каліграфія»(гарний почерк) та «ідеограма»(образ +графічне зображення).

Вірш «Зарізана голубка й водограй» читає….

Викладач:

Автор наступної поезії в свій час подорожував Дніпром, піднімався в Каневі на Чернечу гору, і як стверджував Борис Пастернак, в ХХ столітті «свої годинники поети звіряли» за художнім часом Рільке.

Вірш «Згаси мій зір…» читає…

Викладач: Як же сталося, що «київська чаклунка» стала гордістю російської поезії ? Творчість Анни Ахматової як помітне явище культури ХХ століття здобула широке визнання. У 1964 році вона стала лауреатом премії «Етна-Таорміна» (Італія)

Вірш «Мені не обіцяний…» читає..

Викладач:

У трагічні часи сталінського терору та Другої Світової війни Ахматова розділила долю більшості своїх співвітчизників.

Вірш «О мої друзі, ви, хто не вернувся з бою!» читає…

Вірш «Сіроокий король» читає…

Вірш «Учитель» читає…

(важливо, щоб учні самостійно вибрали для себе поезію Ахматової)

Викладач:

Українець по матері, Володимир Маяковський писав: «Я дідом козак, другим-січовик..», адже один його предок походив із запоріжських козаків, а інший був родом з-під Харкова.

Ліричний герой вірша «А ви змогли б?..»-це бунтар, котрий кинув виклик суспільним смакам. Вірш читає…

Парадоксальна творча історія вірша «Послухайте!»

Вірш читає…

Викладач:

Він лауреат Нобелівської премії, поет, перекладач, Борис Пастернак.

Вірш Бориса Пастернака «В усьому хочеться дійти …» читає…

Вірш «Цей лютий! Час для сліз і віршів…» читає…

(без оголошення звучить романс на слова Б. Пастернака, його можна доручити виконувати учасникам художньої самодіяльності)

Викладач:

Ось на такій ноті ми завершуємо наш конкурс. Як у кожному конкурсі є свої переможці. Для оголошення результатів ми запрошуємо тих, хто ретельно слідкував за вашими виступами (журі нагороджують переможців, а також всіх учасників)

ІІІ. Підведення підсумків уроку.

Викладач:

Переможці конкурсу отримують найвищі бали. Ми завершуємо наш урок і надіємось, що любов до поезії ніколи не полишить ваші серця.

Матеріали, які рекомендую використати до уроку.

Борис Пастернак "В усьому хочеться дійти …"
(переклад Володимира Туленка)
В усьому хочеться дійти,
До істин суті.
В роботі, в пошуках мети,
В сердечній смуті.

До сутності минулих днів,
До їх причини.
До всіх підстав, до коренів,
До серцевини.

Постійно треба нить вхопить,
Події, дати,
Жить, думать, відчувать, любить,
Світ відкривати.

Якби ж то я лише зумів
Та мав можливість,
То склав би декілька рядків
Про сильну пристрасть.

Про беззаконня, гріх весь цей,
Біги, погоні,
Про ненавмисність похапцем,
Лікті, долоні.

Тоді б я відшукав би ген,
З чого почалось,
І повторив її імен
Ініціали.

Я б вірші розбивав як сад.
Дригцем прожилок
Розквітли б липи в них підряд,
Ладком, спинились.

Красу троянд я б в вірші вніс
І подих м'яти,
Луги, отави, сінокіс,
Гроз перекати.

Давно колись Шопен створив
Оживше чудо,
Фільварків, парків та могил
Свої етюди.

Досягнутого торжества
Ця гра та мука —
Натягнута, як тетива
Тугого лука.

*****
«Цей лютий! Час для сліз і віршів…»

Цей лютий! Час для сліз і віршів,
Що не стихають ні на мить,
Коли гримить, гуркоче хвища
Й весною чорною горить.

Прольотку взяти. За шість гривень,
Крізь благовіст, крізь схлип коліс —
І чимскоріш — туди, де злива
Гучніша від чорнил і сліз.

Де раптом, як звуглілі груші,
З дерев десятки чорних птиць
Зірвуться долу і обрушать
Суху печаль на дно зіниць.

А там земля іще чорніша,
І вітер криками пропах,
І чим раптовіш, тим точніше
Вірші складаються в сльозах.

переклад М. Рябчука

Борис ПАСТЕРНАК

ЗИМОВА НІЧ

Мело, мело по всій землі,

На все довкілля.

Свіча горіла на столі,

Свіча горіла.

Як влітку роєм комари

Летять на вогник,

Сніжинки линули згори

До рам віконних.

Ліпила віхола на склі

Кружки і стріли.

Свіча горіла на столі,

Свіча горіла.

На стелю, ніби на нічліг,

Лягали тіні.

Сплетіння рук, сплетіння ніг

І доль сплетіння.

Два черевичка з ніг самі

Упали раптом.

І віск застиглими слізьми

На плаття капав.

І все втрачалося в імлі,

У сиво-білій.

Свіча горіла на столі,

Свіча горіла.

На свічку дмухала імла,

І жар нестями,

Здіймав, як ангел, два крила

Хрестом над нами.

Мело весь лютий по землі,

І поміж ділом

Свіча горіла на столі,

Свіча горіла.

Володимир Маяковський
Послухайте!

Перекладач: К. Шахова

Послухайте!
Якщо зірки засвічують —
виходить — це комусь треба?
Виходить — хтось хоче, щоб вони бyли?
Виходить — хтось називає ці плювочки
перлинами неба?
І, надриваючись,
у заметілях полуденного пилу,
ввірвається до Бога,
спізниться боїться,
плаче гірко,
цілує йому жилясту руку,
просить —
щоб неодмінно була зірка! —
присягається —
не витрима цю беззоряну муку!
А потім
ходить ззовні спокійний,
та весь тривожний.
Говорить комусь:
"Адже тепер тобі нічого?
Не страшно?
Без ліхтаря?!"
Послухайте!
Адже, якщо зірки
засвічують —
виходить — без них комусь не можна?
Виходить — це необхідно,
щоб кожного вечора
понад дахами
загорялась хоча б одна зоря?!

* *

А вы, мои друзья последнего призыва!
Чтоб вас оплакивать, мне жизнь сохранена.
Над вашей памятью не стыть плакучей ивой,
А крикнуть на весь мир все ваши имена!
Да что там имена! Ведь все равно — вы с нами!
Все на колени, все! Багряный хлынул свет!
И ленинградцы вновь идут сквозь дым р ядами -
Живые с мертвыми: для славы мертвых нет.

Август 1942

* * *

О мої друзі, ви, хто не вернувся з бою!
Оплакувати вас — мені, живій, завіт:
Над пам'яттю про вас не вклякнути вербою –
Всі ваші імена гукнути на весь світ!
Та що там імена! Ви назавжди із нами!
Багряне світло б'є — пощезне смертна тьма!
Всі ленінградці знов ідуть крізь дим рядами:
Для слави — мертвих серед нас нема.

Серпень 1942

Ты мне не обещан ни жизнью, ни Богом
Ни даже предчувствием тайным моим
Зачем же в ночи перед темным порогом
Ты медлишь, как будто счастьем томим?
Не выйду, не крикну: «О, будь единым,
До смертного часа будь со мной!»
Я только голосом лебединым
Говорю с неправедною луной.

1915

УЧИТЕЛЬ

              Памяти Иннокентия Анненского

А тот, кого учителем считаю,
Как тень прошел и тени не оставил,
Весь яд впитал, всю эту одурь выпил,
И славы ждал, и славы не дождался,
Кто был предвестьем, предзнаменованьем,
Всех пожалел, во всех вдохнул томленье —
И задохнулся...

16 января 1945

УЧИТЕЛЬ

               Пам'яті Інокентія Анненського

А той, кого я вчителем зову,
Як тінь пройшов і тіні не залишив,
Увесь дурман, усю трутизну випив,
І слави ждав, і слави не діждався,
Хто був предтечею і передвістям,
Всіх пожалів, у всіх вдихнув томління
І задихнувся...

16 січня 1945

Мені не обіцяний ти ані Богом,
Ні навіть таємним передчуттям.
Чого ж уночі перед темним порогом
Спиняєшся, як біля райських брам?
Не вийду, не крикну: «О, будь єдиним,
До смертного часу дай руку свою!»
Я тільки голосом лебединим
З неправедним місяцем говорю.

1915

СЕРОГЛАЗЫЙ КОРОЛЬ

Слава тебе, безысходная боль!
Умер вчера сероглазый король.

Вечер осенний был душен и ал,
Муж мой, вернувшись, спокойно сказал:

«Знаешь, с охоты его принесли,
Тело у старого дуба нашли.

Жаль королеву. Такой молодой!..
За ночь одну она стала седой».

Трубку свою на камине нашел
И на работу ночную ушел.

Дочку мою я сейчас разбужу,
В серые глазки ее погляжу.

А за окном шелестят тополя:
«Нет на земле твоего короля...»

11 декабря 1910

СІРООКИЙ КОРОЛЬ

Болю безвихідний, слався тепер!
Вчора король сіроокий помер.

Вечір осінній задушно палав.
Муж мій вернувся й спокійно сказав:

«Знаєш, із ловів його принесли,
Тіло під дубом столітнім знайшли.

А королева, така молода,
Сивою стала до ранку. Шкода!..»

Люльку свою на каміні знайшов
І на роботу нічну він пішов.

Буду я доню будити від сну,
В сірі очиці її зазирну.

А за вікном тополине гілля
Шепче: «Немає твого короля...»

11 грудня 1910

«Міст Мірабо»

Рука в руці постіймо очі в очі

Під мостом рук

Вода тече хлюпоче

Од вічних поглядів спочити хоче

Хай б’є годинник ніч настає

Минають дні а я ще є

Любов сплива як та вода бігуча

Любов сплива

Життя хода тягуча

Надія ж невгамовано жагуча

Хай б’є годинник ніч настає

Минають дні а я ще є

Минають дні години і хвилини

Мине любов

І знову не прилине

Під мостом Мірабо хай Сена плине

Хай б’є годинник ніч настає

Минають дні а я ще є

ЗАРІЗАНА ГОЛУБКА Й ВОДОГРАЙ

О постаті убиті любі

О дорогі розквітлі губи

Міє Мареє

Єтто Лорі

Анні і ти Маріє

Де ви дівчата

Я вас питаю

Та біля водограю

Що плаче й кличе

Голубка маревіє

Душа моя в тремкій напрузі

Де ви солдати мої друзі

Де ви Бійї Даліз Реналь

Печальні ваші імена

Як у церквах ходи луна

Б’ють відгомоном до небес

Ви в сонну воду глядитесь

І погляд ваш вмирає десь

Де Брак де Макс Жакоб Дерен

Що в нього очі як той Рейн

Де милий Кремніц волонтер

Вже може їх нема тепер

Душа ятриться з непокою

І водограй рида зі мною

А як вони іще живі

Десь б’ються на Північнім фронті

Тим олеандри всі в крові

І сонце ранене в траві

На багрянистім горизонті

Переклад з французької Миколи Лукаша

Висновок

Застосування інновацій на уроках зарубіжної літератури сприяє формуванню найважливіших соціально-моральних уявленнь і орієнтирів; вивчення літератури сприяє вихованню суспільно зрілої, активної, творчої особистості. Одним із головних завдань викладача літератури професійно-технічного навчального закладу є формування особистості через виховання кваліфікованого читача.

Розвиток інноваційних процесів в освіті на сучасному етапі
є об‘єктивною закономірністю, що зумовлюється інтенсивним розвитком інформаційних технологій у всіх сферах людського буття, оновленням змісту сучасної освіти, центром якої став загальнолюдський цілісний аспект, необхідністю підвищення рівня активності та відповідальності педагога за власну професійну діяльність, спрямовану на формування творчої особистості учня, готовності до сприйняття та активної діяльності.

У свою чергу, іншими стають і задачі викладача - не повчати, а спонукати, не оцінити, а проаналізувати. Викладач літератури стосовно учня перестає бути джерелом інформації, а стає джерелом духовного й інтелектуального імпульсу, що спонукує до дії. У зв‘язку з цим винятково важливого значення набуває інноваційна діяльність педагога.

Інноваційна педагогічна діяльність як особливий вид творчої діяльності спрямована на оновлення системи освіти. Продуктами інноваційної педагогічної діяльності є нововведення, що позитивно змінюють систему освіти, визначають її розвиток і характеризуються як нові чи вдосконалені. Інноваційна педагогічна діяльність є одним із видів продуктивної діяльності. Серед її обов‘язкових компонентів особливу роль відіграє творчість. Специфіка педагогічної творчості полягає в тому, що її об‘єктом і результатом є творення особистості. Педагогічний процес розглядають як спільну творчість (співтворчість) педагога й учня в ситуації педагогічної взаємодії, у процесі якої відбувається педагогічне перетворення людини.

«Освітня інновація» є структурною одиницею (складовою) «інновації», яка в свою чергу включає педагогічну, науково-виробничу та соціально-економічну складові.

До педагогічних інновацій належать нововведення у навчальному й виховному процесах.

Інноваційна діяльність викладача спрямована на перетворення існуючих форм і методів навчання, створення нових цілей та засобів її реалізації, саме тому вона є одним з видів продуктивної, творчої діяльності людей.

Педагог вступає з іншими членами колективу в процес створення, використання й упровадження інновації, він обговорює зміст нововведення та ті зміни, які можуть відбутися в дисциплінах, свідомості, звичаях, традиціях, поведінці учнів.

Інноваційна діяльність пов’язана не тільки з умінням вирішувати завдання відомого кола, а й з наявністю мотиваційної готовності до пошуку та вирішення завдань за межами будь-якого зовнішнього контролю.

Використання інноваційних технологій дозволяє індивідуалізувати і диференціювати процес навчання, контролювати діяльність кожного, активізувати творчі та пізнавальні здібності учнів, оптимізувати навчальний процес, значно збільшити темп роботи.

Актуальність інноваційного навчання полягає в наступному:

подолання формалізму, авторитарного стилю в системі викладання;
використання особистісно-орієнтованого навчання;
пошук умов для розкриття творчого потенціалу учня;
відповідність соціокультурної потреби сучасного суспільства;
самостійна творча діяльність учнів.

Основними цілями інноваційного навчання є:

розвиток інтелектуальних, комунікативних, лінгвістичних
і творчих здібностей учнів;
формування особистісних якостей учнів;
вироблення умінь, що впливають на навчально-пізнавальну діяльність і перехід на рівень продуктивної творчості;
розвиток різних типів мислення;
формування якісних знань, умінь і навичок.

Даними цілями визначаються і завдання інноваційного навчання:

оптимізація навчально-виховного процесу;
створення атмосфери співпраці учня і педагога;
вироблення довготривалої позитивної мотивації до навчання;
включення учнів у креативну діяльність;
ретельний відбір матеріалу і способів його подачі.

Завдання, що стоять перед викладачем-словесником, багато в чому відрізняються від цілей і завдань інших викладачів-предметників. Головне для викладача літератури - це душа дитини, це проблеми моральності, це розвиток творчої особистості.

Основними принципами інноваційного навчання є:

креативність (орієнтація на творчість);
засвоєння знань в системі;
нетрадиційні форми уроків;
використання наочності.

Інноваційний урок - це динамічна, варіативна модель організації навчання учнів на певний період часу. Діяльність викладача на інноваційному уроці розкривається в різноманітних, незвичайних завданнях, неординарних діях, конструктивних пропозиціях, цікавих вправах, створенні навчальних ситуацій, дидактичному матеріалі, організації творчої роботи учнів.

Список використаних джерел:

1.Зарубіжна література (рівень стандарту): підручник для 10 класу закладів загальної середньої освіти /Ю.І.Ковбасенко.-Київ:Літера ЛТД, 2019.-224 с.

2.Зарубіжна література (рівень стандарту): підручник для 11 класу закладів загальної середньої освіти /Ю.І.Ковбасенко.-Київ:Літера ЛТД, 2019.-256 с.

3.Вивчення зарубіжної літератури . 11 клас: майстер-клас /Ф.М.Штейнбук. -Харків :Видавництво «Ранок»,2008.-256 с.

4.Каталог музеев / Музеи мира [Електроний ресурс]. – Режим доступу: http://www.globmuseum.info/category/katalog-muzeev/

5.Коротка біографічна хроніка життя і творчості М.О.Булгакова Офіційний сайт Літературно-меморіального музею Михайла Булгакова (ru).

6.Інтернет-ресурс

docx

Завантажити

Зберегти на потім

Додав(-ла)

Вікторук Вікторія Миколаївна

Пов’язані теми

Зарубіжна література, 11 клас, Інтегровані уроки

Додано

17 березня 2020

Переглядів

3895

Оцінка розробки

Відгуки відсутні