"Інноваційні технології та розвиток соціалізації особистості"

В першу чергу, потрібно нагадати, що соціалізація – одночасно і процес, і механізм, і результат засвоєння людиною культури. Процес соціалізації продовжується все життя. Соціалізація є складовою частиною таких понять, як розвиток та формування, і у свою чергу поєднує у собі такі дефініції як освіта, виховання та навчання.

Тобто, говорячи про соціалізацію у навчально-виховному процесі не можна відокремлювати вчителя від вихователя, навчання від виховання.

Соціалізація і соціальна адаптація особистості нерозривно пов'язані між собою, а школа виступає, як найважливіший інститут створення умов для успішної соціалізації та адаптації особистості.

Аналіз наукових робіт, присвячених з’ясуванню умов організації освітнього процесу, спрямованого на соціалізацію особистості, дає можливість установити  фактори, які впливають на його ефективність. До них належать біологічний (рівень активності, сприйняття нових ситуацій, людей, інтенсивність реакцій, здатність до адаптації) та соціальний, який містить у собі вплив  життєвих середовищ: сім’ї, дитячого садка, школи, позашкілля, колективу ровесників.

 З урахуванням цих факторів, а також вікових особливостей підлітків, процесів, що зумовлюють якісні зміни їх життєвої діяльності (стиль виховання в сім’ї, узгодженість вимог та виховних дій між родиною та школою, природовідповідність змісту та форм виховання, навчання та розвитку, вироблення потреби в комунікаціях, самосприйняття та самооцінка, творча активність) й має вибудовуватися сучасний освітній простір.

Простір — це педагогічне явище, яке акумулює потенціал сім'ї та навчального закладу, інтегрує різноманітні впливи на особистість з боку інших соціальних інститутів з метою усунення будь-яких перешкод, ускладнень процесу соціалізації особистості. Сутність інноваційних змін, які можуть настати внаслідок розбудови такого освітнього простору, полягає у формуванні готовності дитини, підлітка, юнацтва до взаємодії з соціумом, тобто простором у широкому соціальному значенні.  

 Тому, об'єктами змін в освітньому соціалізуючому просторі можуть бути:

* зміст освіти (варіативна частина, збагачена громадянознавчими та соціалізуючими курсами, факультативами);

* нетрадиційні форми оцінювання (рейтингове, портфоліо);

* форми організації навчально-виховного процесу (дистанційні, інклюзивна освіта, самоосвіта);

* управлінська діяльність (корпоративна культура, аксіологічний, синергетичний, акмеологічний підходи, лідерство в освіті, самоврядування);

* зміст виховання (громадянська освіта й виховання, ціннісні ставлення, профорієнтація);

* співпраця з соціумом (родинно-шкільне виховання, взаємодія з соціальними інститутами, органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробнича сфера, ринок праці);

* співпраця з науковими, науково-методичними установами (додаткова професійна освіта, набуття спеціальних компетентностей, експериментальна робота, висвітлення й передача перспективного педагогічного досвіду тощо).

Для визначення напрямів, змісту, видів діяльності та сфер спілкування особистості в освітньому соціалізуючому просторі має значення вибір підходів до процесу соціалізації дитини.

 Одним з них є особистісно-ціннісний підхід, який не лише забезпечує культивування гуманістичних орієнтирів і ставлень, а, насамперед, визнає особистість найвищою цінністю, навколо якої грунтується решта суспільних пріоритетів. Тому духовними орієнтирами освіти визначаються самостійність особистості, її здатність до самореалізації, її творча активність, що є основою демократичного громадянського суспільства, фактором розвитку і духовно-моральної збалансованості ринкових відносин, у яких молодим людям так чи інакше прийдеться жити в найближчі десятиліття.

 Континіумний підхід, за якого освіта розглядається як єдність процесів навчання, виховання, саморозвитку, соціалізації, тобто єдності всіх процесів, що впливають на становлення особистості.

Ознакою успішності процесу соціалізації особистості підлітка є його готовність взаємодіяти з соціумом.

Виділяються три шляхи формування цієї ознаки:

- перший шлях, коли дорослі самі формують ті чи інші життєві компетентності підлітків у практиці особистісних взаємовідносин;

- другий – набуття життєвого досвіду відбувається в стосунках з ровесниками;

- третій – одночасно і в стосунках з дорослими, і в стосунках з однолітками.

Готовність підлітка взаємодіяти з соціумом є умовним показником його позитивної соціалізації та визначається за такими критеріями: а) суспільно ціннісна спрямованість; б) свідома соціальна поведінка;  в) соціально-психологічні компетентності, які формуються в ході засвоєння особистістю системи спілкування та через включення в суспільну діяльність.

Доведено, що на ефективність формування готовності підлітка взаємодіяти з соціумом впливають такі чинники освітнього простору:

- інтеграція виховного та навчального процесів, психолого-педагогічна служба,

- учнівське самоврядування,

- взаємодія сім’ї, школи, місцевої громади;

- засоби -  рідна мова, культура, позитивний приклад батьків, родинні цінності, традиції, ідеали, спільна праця, державницько-громадський характер управління навчальним закладом.  

  На разі  набуває великої значущості діяльнісно-комунікативний підхід, що сприяє встановленню партнерських відносин між усіма учасниками виховного процесу.  Це значною мірою також вплине на формування у підлітків, учнівської молоді таких компетентностей: соціальних, комунікативних, полікультурних, самоосвітніх, ціннісно-утворювальних. З метою мотивації особистості до соціально значущої діяльності, підвищення соціальної активності школярів бажано програму виховної роботи вибудовувати на основі проектно-рольового підходу.  

 У свою чергу синергетичний підхід спонукає дорослих до надання дитині якнайбільше можливостей для самореалізації в межах соціокультурних норм.       

 Не менш важливим є середовищний підхід — створення системи потрібних освітніх умов з метою збагачення освітнього простору, який сприятиме засвоєнню особистістю її соціально значущих способів діяльності. Тому логічно постає питання про забезпечення такого типу організації навчально-виховного процесу, що орієнтується на створення готовності особистості до швидко зростаючих змін у суспільстві, готовності до невизначеного майбутнього за рахунок розвитку здібностей до творчості, до різноманітних форм мислення, а також до здатності до співпраці з іншими людьми.

Як вказував Л.С.Виготський, "вчитель з наукової точки зору - лише організатор соціального виховного середовища, регулятор і контролер її взаємодії з кожним учнем". Завдання педагога – організувати основні види діяльності - гру, навчання, працю.

Особливості традиційної та інноваційної педагогіки

Дані вимоги до освітніх технологій зумовлюють розробку інноваційних методик активного та інтерактивного навчання, спрямованих на формування особистості, яка адаптована до конкретних соціальних умов.

 Традиційних уроків замало для раціональної організації навчання, зважаючи на обсяг навчального матеріалу, його об’єктивну складність. Тому урок, як і вся система навчання, останнім часом зазнає істотних змін.

 Поряд з традиційними, все частіше вчителі використовують нетрадиційні уроки: робота в малих групах, дискусія, дидактичні ігри, такі форми роботи як "мікрофон”, "мозкова атака”, "акваріум”, "навчаючись -учусь”, інсценізація та ін.

 Серед активних форм виховної діяльності можна назвати такі як:

• гра-мандрівка,
• тематичне творче панно,
• оформлення альбому,
• школа ввічливості,
• інсценізація,
• сюжетно-рольова гра,
• анкета думок,
• тренінг,
• колективна творча справа,
• презентація,
• колаж,
• уявна  подорож,
• екологічна стежка,
• тренінг,
• ярмарок професій,
• тематичний проект,
• експедиція,
• колаж,
• презентація,
• моделювання розвивально-виховних ситуацій.

 Використання активних та інтерактивних методів навчання і виховання має на увазі методи, що спонукають учнів до спільної діяльності, діалогу з іншими суб’єктами навчального процесу та засобами навчання.

Інтерактивна технологія виконує такі важливі виховні функції: нормативну, що відбиває освоєння школярами норм соціально-типової поведінки; пізнавальну – набуття школярами індивідуального соціального досвіду в процесі спілкування; емоційну, що характеризує спілкування як ефективний процес; актуалізуючу – реалізація в спілкуванні типових та індивідуальних сторін особистості школяра.

Завдяки виховним функціям впливу на становлення самосвідомості та моральних установок на формування стандарту й стилю життя, інтерактивній технології  належить значна роль у соціалізації особистості школяра.

Нижче наведені створені за останні роки освітні технології, кінцевою метою яких є гармонійний розвиток особистості дитини і дорослого:

• особистісно орієнтована освіта і технології,
• вальдорфська педагогіка,
• технологія саморозвитку особистості,
• технологія організації групової навчальної діяльності учнів,
• технології розвивального навчання,
• технології формування творчої особистості,
• технологія навчання як дослідження,
• проектна технологія,
• нові інформаційні технології навчання,
• педагогічна технологія "Створення ситуації успіху”,
• персоніфіковане (індивідуальне) виховання,
• технологія інтегрованого виховання,
• колективні творчі справи,
• виховання на основі системного підходу,
• мультимедійна технологія,
• мережева технологія.

Безумовно, саме учень є головною дійовою особою у навчанні, але тільки на рівні реалізації своєї мети, а не у виборі технології навчання. Для дитини не існує традиційної чи інноваційної технології. Є звичні або нові способи діяльності на уроці, запропоновані вчителем.

Отже,  інноваційні технології розвитку соціалізації особистості   є актуальними, адже:

- сприяють формуванню та розвитку інноваційної особистості, яка спроможна повноцінно реалізуватися в житті.

- забезпечують умови для розвитку креативної особистості дитини;

- сприяють позитивній мотивації учнів до пізнавальної діяльності, потребі в самопізнанні, самореалізації та самовдосконаленні;

- роблять можливим оригінальний підхід до побудови структури сучасного уроку;

- сприяють здобуванню знань учнями самостійною роботою думки;

 - диференціюють та індивідуалізують процес навчання;

 - стимулюють роботу з додатковою літературою.