ІНТЕГРАЦІЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ У КОНТЕКСТІ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ

ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСОМ РОЗВИТКУ ЗАКЛАДУ ОСВІТИ  В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

Чорнобай Олена Іванівна

(Дніпропетровська область,

Покровський район,

с. Олександрівка)

                ІНТЕГРАЦІЯ   ПРОФЕСІЙНОЇ   ОСВІТИ  УКРАЇНИ

У    КОНТЕКСТІ   БОЛОНСЬКОГО    ПРОЦЕСУ

У статті розглядається процес інтеграції системи утворення України до Європи, впровадження принципів Болонського процесу в університетську систему освіти, перегляду методології контролю якості освіти в системі вищої школи, подається оцінка «за» і «проти» Болонського процесу в Україні. Суть Болонського процесу полягає у формуванні перспективи загальноєвропейської системи вищої освіти, що ґрунтується на спільності фундаментальних принципів функціонування. Цей процес з’явився поштовхом  для перегляду принципів і методології контролю якості освіти за міжнародними стандартами і позитивно  впливає на якості підготовки студентів в українських вузах.

Ключові слова: інтеграція, процес, стандарт, розвиток,  суспільство, освіта, підхід, методика, культура, система, принцип, середовище, співпраця.

Інтеграційні процеси, все сильніше захоплюють всі сфери суспільного життя, вимагаючи адекватних відповідей а саме посилення організації підготовки сучасного конкурентоспроможного фахівця, відповідного всім вимогам міжнародного співтовариства. Стрімкий розвиток України визначається в загальному контексті європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальні цінності західної культури: парламентаризм, свобода дії і слова, права людини, лібералізація  та інші невід’ємні  атрибути суспільного  демократичного співтовариства, що додасть новий виток до розвитку особливостей українського суспільства, розвитку професійної освіти в країні, що має давні міцні традиції.

Для України в культурно-цивілізаційному аспекті європейська інтеграція – це входження в єдину сім’ю європейських народів, звернення до європейських культурних і політичних традицій. Як свідомий суспільний вибір перспектива європейської інтеграції – це істотний стимул до успіху політичної і економічної трансформації, що може стати основою національної консолідації.

Інтеграційний процес полягає у впровадженні європейських норм і стандартів в освіті і науці, розширенні власних культурних і наукових досягнень  в ЄС. Дані кроки спрямовані на зміцнення в Україні європейської культурної ідентичності і посилення інтеграції в загально - європейське інтелектуально-освітнє середовище. Особливо важливим є виконання сумісних культурних, наукових і освітніх проектів, педагогічних працівників до загальноєвропейських програм наукових і освітніх досліджень.

Одним з напрямів розвитку європейської інтеграції  є її проникнення  в освітню і культурну сфери. Для цього необхідне впровадження європейських норм і стандартів перш за все в освіті,  розповсюдження власних культурних  розробок в Європейському Союзі. Метою даної статті є демонстрація того, що саме Болонський процес є могутнім стимулом для перегляду  принципів контролю якості  освіти  за  міжнародними  стандартами,  що дозволяє привернути  до даної роботи іноземних експертів і позитивно  впливати на якість підготовки здобувачів освіти українських вузів, показати, як даний крок веде до підвищення в Україні культурної ідентичності  й інтеграції  в загальноєвропейське освітньо - інтелектуальне середовище, хоча йому і властиві деякі негативні особливості.

У 1991 році після підписання Болонської декларації більшість європейських країн-учасниць цього процесу проголосили створення єдиного європейського освітнього і наукового простору. У межах цього простору повинні були діяти єдині умови визнання дипломів про освіту, працевлаштування і мобільність громадян, що повинне було, на думку ідеологів Болонського процесу, значно підвищити конкурентоспроможність європейського ринку праці і освітніх послуг. Інтеграція в Болонський процес покликана сприяти європейській співпраці університетів і усуненню перешкод на шляху мобільності зждобувачів освіти і викладачів у межах країн Болонського процесу.

Ще однією складовою Болонського процесу є так звана Велика Хартія університетів,яка була результатом пропозиції  про створення співдружності університетів, з якою Болонський університет звернувся до провідних університетів Європи ще в 1986 році. У Хартії проголошується приналежність європейських університетів до академічної співдружності, що долає політичні і соціальні бар’єри і що формує принципи інтеграції Європи в єдине суспільство. Передбачається, що це суспільство всім громадянам надає необхідні права і свободи, а також різноманітні адекватні послуги у сфері культури, науки і освіти.

Основними документами Болонського процесу є Велика Хартія університетів, Лісабонська конвенція,  Сорбонська декларація  і сама Болонська декларація.  Вивчення документів  Болонського  процесу  дає можливість  не тільки зрозуміти сенс ентузіазму європейських країн, але і припустити, навіщо потрібні реформи, які упроваджуються в освітній системі України.

Для успішного впровадження принципів Болонського процесу в українські вищі навчальні заклади було введено три рівні навчання: бакалавр, магістр і аспірантура.

Впровадження рівня бакалавра стало одним з головних експериментів Болонського процесу. Цей експеримент був направлений  на здешевлення масової вищої освіти  і підготовку людей, що мають базові знання, до яких можна було б швидко приєднати в процесі навчання спеціальні знання, залежно від інтересів працедавців. Далі йде рівень магістра. У Лісабонській конвенції і Болонській декларації підкреслюється, що для навчання на цьому рівні студент повинен володіти кваліфікацією бакалавра. Проте спосіб, за допомогою якого людина стає магістрантом, визначається на національному рівні.

У колі діяльності Болонського процесу знаходиться і третій ступінь – аспірантура. Випускники аспірантури, що захистили дисертацію, іменуються докторами наук, проте у ряді країн, таких як Франція і Німеччина, є ступінь, що є аналогом доктора наук у радянській системі. Цей рівень вузівської підготовки не регулюється Болонським процесом. Болонський процес припускає і певну систему перевірки якості освіти, яка наочно засвідчує, що у вузі можна одержати необхідний мінімум знань.

У ході проведених нарад, зустрічей і конференцій в рамках Болонського процесу було сформульовано шість ключових принципів його роботи:  введення двох циклів навчання, впровадження кредитної  системи, контроль над якістю освіти, розширення мобільності, забезпечення працевлаштування випускників і привабливості європейської системи освіти. Сьогодні наш диплом не визнається в Європі, наші фахівці без додаткового перенавчання не можуть  влаштуватися на роботу за фахом. Більше всього не влаштовує закордонних працедавців у підготовці наших фахівців низька дієвість знань. За європейським  стандартом дипломований фахівець відразу займає робоче місце і виконує свої посадові обов’язки. Диплом гарантує високий рівень підготовки. Якщо фахівець  не буде  підготовлений належним чином, імідж університету, який він закінчив, може бути втрачений, його рейтинг відразу знижується .

Впровадження кредитної системи в навчальних закладах  обумовлює кредитно-модульну організацію навчального процесу.  За основу прийнята Європейська система перенарахування кредитів (ECTS). Ця система організації навчального процесу базується на поєднанні мо- дульних технологій навчання і залікових освітніх одиниць. Дана організація навчального процесу зменшує навантаження на здобувачів освіти. Переваги кредитно-модульної системи полягають у лібералізації навчального процесу, в його орієнтації на студента. Ця система стимулює розвиток інноваційних технологій і форм навчання  у вузі, сприяє оптимальному плануванню змісту і методичному  забезпеченню курсів з урахуванням кінцевих результатів навчання.

Дана система включає  постійний  моніторинг  і оцінку  якості  засвоєння  освітніх програм з використанням сучасних методів діагностики, сприяє створенню в українських вузах якості освітніх послуг і підготовки фахівців, умов для навчання впродовж  всього життя. Але одночасно з цим аналіз досвіду впровадження модульно-рейтингової системи в українських  вузах свідчить про відсутність єдиного формату модуля і невідповідність даних модулів європейському формату. Також до проблем впровадження кредитно-модульної системи в Україні відносяться недостатня забезпеченість підручниками, інформаційними матеріалами, доступом до Інтернет - ресурсів.

Необхідно переглянути норми навантаження викладача з урахуванням збільшення об’єму  методичної  роботи, контролю над самостійною роботою студентів, організації індивідуально-консультативної роботи. Аналіз даної проблеми свідчить також про необхідність підготувати для викладача такі нормативно-правові положення, які б регулювали порядок і форми організації індивідуально-консультативної роботи зі здобувачами освіти,  а також комплексну систему оцінки знань з переліком обов’язкових критеріїв, технологій оцінювання і розподілу балів.

Впровадження кредитно-модульної організації навчального процесу в Україні стало важливим чинником  формування іміджу сучасного навчального закладу, який значною мірою залежить від того, наскільки актуальні та якісні програми, щоб випускники наших вузів могли знайти роботу й адаптуватися до професійних і соціальних стандартів.

Процес інтеграції системи освіти до Європи сприймається громадськістю нашої країни не однозначно.  Крім всіляких особливостей і відмінностей в європейській і українській системі освіти існують ще і традиції, які нелегко зламати. Модель підготовки фахівців в наших навчальних закладах не у всьому відповідає європейським стандартам. За кордоном в основному існує двоступінчата система підготовки майбутніх фахівців (бакалавр, магістр), а у нас – триступінчата (бакалавр, фахівець, магістр). Здобувачі освіти займаються за кордоном за модульною системою, яка значною мірою відрізняється від нашої, що несе в собі особливості старої семестрової системи.

З одного боку, прийнявши європейську форму освіти, тобто креативний тип навчання, освіта України набула творчого характеру. Форми контролю у закладах нашої країни орієнтовані на творчу сторону діяльності свідомості, а не на сліпе зазубрювання навчального матеріалу. Людина самостійно працює з джерелами, користується довідковим матеріалом, Інтернет - ресурсами, додатковою літературою в бібліотеках,  що розвиває  здатність  аналізувати  і систематизувати  навчальний  матеріал, досліджувати і впроваджувати  нове в процесі навчання,  а не просто  відтворювати старий навчальний матеріал.

З іншого боку, тільки репродуктивний тип навчання, який був властивий старій системі освіти, продовжує широко використовуватися у навчальних закладах, що має свої об’єктивні причини, такі як відсутність необхідних матеріальних фондів, грошових коштів, небажання педагогів старої школи підходити до процесу навчання творчо, проявляти ініціативу і розвивати у студентів бажання навчатися навичкам самостійної творчої роботи.

Слід зазначити, що до негативних моментів нової системи її супротивники зараховують те, що різноманітні форми контролю  знань студента нівелюють його особу, бо  учень навчається не ради отримання знань, а ради рейтингу або можливості отримання стипендії. У нашій сучасній педагогічній практиці  метод навчання можна охарактеризувати як ілюстративно-відтворювальний метод викладання навчального матеріалу. Даний метод набув широкого поширення в системі утворення нашої країни. Основною функцією ілюстративно-відтворювального методу є засвоєння навчального матеріалу в ході практичних занять і лекцій з метою його подальшого відтворення і практичного закріплення на семінарах.

Кінцевою ж метою є іспит або залік, який виявляє ступінь засвоєння матеріалу студентом. Інший метод – креативний або творчий, дає певну свободу, оскільки здобувач освіти, що навчається, сам повинен  ухвалювати рішення  і створювати  нове на основі  одержаних від  викладача навичок і знань. Цей метод навчання не набув в Україні широкого  поширення через як об’єктивні чинники, так і суб’єктивні.

Україна реформує систему освіти, адаптує методику викладання до західних стандартів у контексті руху всієї держави в Європейське співтовариство. Я  думаю, це не завжди правильно, оскільки  Європа завжди орієнтувала  свою освіту  на соціальну  сторону, яка служила ефективним інструментом згладжування соціальних конфліктів і суперечностей, тоді як в Україні завжди було пріоритетним питання якості.

З цього можна зробити висновок, що Україна не повинна сліпо копіювати західні стандарти у сфері освіти, а ретельно відбираючи прийнятні методики, удосконалювати і покращувати свою систему освіти, диверсифікуючи європейські методики навчання для інтеграції в Європейський освітній простір.

Отже, Болонський процес став поштовхом  для перегляду принципів і методології контролю якості освіти за міжнародними стандартами і позитивно впливає на якість підготовки студентів в українських  вузах. Створення європейського простору вищої освіти сприятиме високій мобільності і конкурентоспроможності знань і умінь українських громадян.

Створення високоефективної і рентабельної освіти в Україні є, перш за все, вимогою сучасного часу і реальною потребою нашого суспільства. На сучасному етапі Україна досягла розширення  доступу до отримання вищої освіти і досягнення рівня, відповідного світовим стандартам, що сприятиме найбільш повному задоволенню освітніх потреб наших громадян.

ЛІТЕРАТУРА:

1.  Журавський  В.  Основні завдання  вищої школи щодо реалізації  в Україні  принципів і  завдань

Болонського процесу / Віталій Журавський // Вища шк. – 2004. – № 1. – С. 42-44.

2.  Проблеми модернізації освіти України в контексті Болонського процесу : матеріали Першої Всеукр. наук.-практ. конф., м. Київ, 20-21 лютого 2004 р. / [Редкол. : І.І. Тимошенко  (голова) та інші]. – К. : Вид-во Європи. ін-ту, 2004. – 197 с.

3.  Воловіч В. Болонській процес і нова парадигма освіти в Україні / Володимир Воловіч // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2004. – № 4. – С. 189-199.

5.  Герберт Маркузе. Одновимірна людина / Маркузе Г. – М. : REFL – book, 1994. – 327 с.

6.  Бабкіна О.А. Проблемі підвищення якості вищої освіти в Україні у контексті Болонських  реформ / Ольга Бабкіна // Освіта і управління. – 2004. – 235 с.